5 серпня 2014 року українські воїни відновили контроль у Мар’їнці
Навесні 2014, коли в сусідніх містах та селищах незаконні озброєні формування захоплювали адміністративні будівлі, а з трибун лунали заклики до проголошення автономії, мешканці Мар’їнки стурбовано спостерігали за цим. Адміністрація міста дотримувалася нейтралітету, не робилося жодних офіційних заяв, хоча державний прапор з флагштока було знято.
Із другої половини травня 2014 р. ситуація всередині та навколо Мар’їнки почала загострюватися. Час від часу у ЗМІ та соцмережах з’являлися повідомлення про появу блокпостів терористів при в’їзді до Мар’їнки, стягування військовослужбовців і зброї до кордонів міста. Напруга зростала: почали закриватися магазини, аптеки, відділення пошти та банків.
У ніч з 11 на 12 липня у Мар’їнці стався переломний момент: на зміну оманливому спокою прийшли військові дії. Місто було обстріляне бойовиками з установок “Град”, загинуло цивільне населення.
15 липня бойовики зайняли райвідділ міліції і вивісили над ним свій прапор. Відтоді у місті тривали бойові дії, лунали вибухи, проводились обстріли, збільшувалася кількість пошкоджених будинків, приватних об’єктів та державних установ.
Вранці 4 серпня 2014 року батальйони “Азов” та “Шахтарськ” отримали наказ вибити ворога з Мар’їнки. Добровольців підтримала бронетехнікою 51-ша механізована бригада.
“Виїхали ми рано вранці, ну а в саму Мар’їнку приїхали вже ближче до обіду. Добре пам’ятаю, на якому ентузіазмі всі нестримно рвались у бій. Тоді ніхто навіть і думати не думав про якісь поранення чи смерть. Разом із нами були ще бійці батальйону “Шахтарськ” та придані сили 51-ї бригади. Із самого початку за планом наш взвод мав йти за УШЧ (ударно-штурмовою чотою), яка була під командуванням друга Гала, але щось там змінилось і ми залишились у прикритті., — пригадує боєць 2-го взводу 1-ї роти 1-го батальйону “Азов” з позивним Поляк.
Дуже добре пам’ятаю ті відчуття, коли десь щось відбувається, ти чуєш по рації якісь вибухи, нестримний потік повідомлень про вогневий контакт та поранених — а ти сидиш у прикритті й думаєш, чому всі там, усі воюють, а ти маєш сидіти й тільки заздрити. Але проходить трохи часу й наш взвод відправляють міняти хлопців з УШЧ. Пам’ятаю, як ми йшли вулицею й бачили їх втомлені обличчя. Далі ми мали йти та зачищати вулицю, не пам’ятаю точну назву, але здається вулиця Шевченка — якщо взяти все місто, то вона з правого боку. Тоді ж було кілька вогневих контактів із ворогом. Звісно, що на той час ми багато чого з військових нюансів ще не вміли й не знали, діяли більше інтуїтивно, але нам щастило”Ця операція була справжнім бойовим хрещенням. Тоді азовці не мали досвіду ведення бойових дій. Але мали бажання вкладати сили та здоров’я у захист країни. Бій у Мар’їнці – важке фізично та психологічно завдання – було виконане.
5 серпня 2014 українським воїнам вдалося відновити контроль у Мар’їнці та підняти український прапор над містом.
Через рік російські найманці спробували повернути Мар’їнку під свій контроль, однак українські військові відбили атаку.
Той бій, 3 червня 2015 року, називають однієї з найуспішніших акцій ЗСУ, яка стала одночасно оборонною та контрнаступальною.
У день, коли українським воїнам вдалося відновити контроль у Мар’їнці, згадуємо усіх, хто мужньо боровся та усіх хто віддав життя за українське місто.
