Кінцуґі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кінцуґі
Дата створення / заснування 1450
Зображення
Культура культура Японії
CMNS: Кінцуґі у Вікісховищі

Кінцу́гі (金継ぎ, досл. «золоте з'єднання, золота латка») або рідше Кінцукурой (金繕い досл. «ремонт золотом»[1]) — традиційний японський метод ремонту кераміки. Керамічні або порцелянові фрагменти склеюються лаком уруші, відсутні фрагменти доповнюються шпаклюванням уруші, нанесеним кількома шарами; до лаку додається найтонше порошкове золото або інші метали, такі як срібло та платина.

Історія[ред. | ред. код]

Чаша Кінцугі. Лінії розломів, склеєні золотим лаком, залишаються добре видними.
Глечик для води, XVII ст., Токійський національний музей

Історія лакованих керамічних виробів у Японії сягає далекого минулого[2][3]. Очевидно, в якийсь момент методи керамічного ремонту поєдналися з макі-е, технікою малювання золотим порошком на лаку. За однією з версій, виникнення мистецтва кінцуґі датується п'ятнадцятим століттям, коли японський сьоґун Асікага Йосімаса відправив на реставрацію пошкоджену китайську чайну чашу[4]: китайські майстри повернули її з потворними залізними скобами, і сьоґун наказав японським майстрам пошукати естетичніших методів ремонту. З часом колекціонери настільки захопилися кінцуґі, що деяких навіть звинувачували в навмисному розбиванні цінної порцеляни тільки заради того, щоб відремонтувати її золотими швами[5]. Мистецтво кінцуґі стало асоціюватися з чайною церемонією та відповідними керамічними виробами[6]. Техніка кінцуґі популярна насамперед серед японських майстрів, хоча нерідко застосовується до речей, виготовлених у Китаї, В'єтнамі або Кореї[7].

Філософія[ред. | ред. код]

Концептуально естетика кінцуґі близька філософії вабі-сабі і полягає в прийнятті недоліків і вад[8]. Японська естетика високо поціновує деталі, що підкреслюють зношення від використання предмета: з цієї перспективи кінцуґі виграє як з практичного боку, приймаючи використання речі після її пошкодження, так і з естетичної, виділяючи тріщини та сліди ремонту в контексті продовження, а не закінчення, її життя[9].

Концепція кінцуґі також близька до японської філософії Мусін (яп. 無心, «чистий розум») з її концепціями неприв'язаності до речей, прийняття змін і долі як аспектів людського життя. Кінцуґі не тільки не приховує пошкодження, але й виділяє їх, натякаючи таким чином на тлінність буття і мінливість долі, невідворотно присутніх як в минулому, так і в майбутньому. Це прийняття болісності існування та співчуття до речей також відомо в Японії під назвою моно-но аваре[10].

Різновиди[ред. | ред. код]

Відомо кілька основних підвидів кінцуґі:

  • тріщина (яп. ひび хібі) — використання золотого пилу зі смолою або лаком замість клею з мінімальним об'ємом відсутніх частин;
  • мозаїка (яп. 欠けの金継ぎ例 каке но кінцуґі рей , дослівно «заповнення відсутніх фрагментів») — виконується золотом або золотою емаллю;
  • стикування (яп. 呼び継ぎ йобіцугі) — заміна відсутніх частин іншими, відповідними за формою, але не обов'язково за фактурою і кольором[11].

Вплив на сучасне мистецтво[ред. | ред. код]

Кінцуґі - це загальна концепція виділення або підкреслення недосконалостей, візуалізації вигинів та швів для підкреслення чи зосередження на них уваги. Сучасні художники експериментують із цією давньою технікою як засобом аналізу ідеї втрати, синтезу та вдосконалення через руйнування і потім реставацію. [12]

Спершу кінцуґі не сприймалося як окрема форма мистецтва, проте нині зразки "кінцуґі" та пов'язаних з цим способів відновлення речей були представлені на виставках у Галереї мистецтв Фріра в Смітсонівському інституті, Музеї мистецтва Метрополітен та Музеї мистецтв Герберта Ф. Джонсона.[5][13][14]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. デジタル大辞泉 на сайті kotobank.jp. 金継ぎ (яп.). Архів оригіналу за 9 грудня 2013. Процитовано 5 квітня 2022. 
  2. Ota, Alan K. (22 вересня 1985). -art-of-lacquerware.html Japan's Ancient Art of Lacquerware. New York Times. New York Times. 
  3. Johnson; Ken (4 квітня 2008). A Craft Polished to the Lofty Heights of Art. New York Times. New York Times. Архів оригіналу за 3 травня 2020. Процитовано 5 квітня 2014. 
  4. Gopnik, Blake (3 березня 2009). 'Golden Seams: The Japanese Art of Mending Ceramics' at Freer. The Washington Post. Архів wp-dyn / content / article / 2009/03/02 / AR2009030202723.html оригіналу за 10 листопада 2006. Процитовано 13 липня 2020. 
  5. а б Gopnik, Blake (3 березня 2009). At Freer, Aesthetic Is Simply Smashing. The Washington Post. Архів оригіналу за 21 квітня 2016. Процитовано 13 липня 2020. .
  6. Golden Seams: The Japanese Art of Mending Ceramics. Freer Gallery of Art. Smithsonian. 17 березня 2009. Архів оригіналу за 17 березня 2009. Процитовано 3 March 2009. .
  7. Golden Seams: The Japanese Art of Mending Ceramics. Smithsonian. Smithsonian. 8 листопада 2008. Архів Details / Golden-Seams-The-Japanese-Art-of-Mending-Ceramics-4567 оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 5 квітня 2014. 
  8. /garden/16makedo.html?pagewanted=all&_r=0 In Make-Do Objects, Collectors Find Beauty Beyond Repair. New York Times. 15 грудня 2010. Процитовано 2014-04 -05.  {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  9. Kwan, Pui Ying. [http: //www.designedasia.com/2012/Full_Papers/Exploring%20Japanese%20Art%20and%20Aesthetic.pdf ].
  10. Bartlett, Christy . A Tearoom View of Mended Ceramics // Flickwerk: The Aesthetics of Mended Japanese Ceramics: catalogue of the exhibition / Museum für Lackkunst, Münster. — 2008. — Pр.8-13.
  11. Gold joint (mending gold) What is it? (Japanese). 4 травня 2013. Архів оригіналу за 20 травня 2020. Процитовано 2 квітня 2014. 
  12. Taylor, Andrew (27 лютого 2011). Smashing idea to put it together again. Sydney Morning Herald. Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 14 липня 2020. 
  13. Andrea Codrington, Lippke (15 грудня 2010). In Make-Do Objects, Collectors Find Beauty Beyond Repair. New York Times. Архів оригіналу за 14 липня 2020. Процитовано 5 квітня 2014. 
  14. The Aesthetics of Mended Japanese Ceramics | Herbert F. Johnson Museum of Art. museum.cornell.edu (англ.). Архів оригіналу за 3 травня 2020. Процитовано 23 вересня 2017. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]