"Вставай страна огромная" - це вкрадена пісня в Української Народної Республіки
Мелодії надзвичайно популярного у роки Другої світової радянського патріотичного маршу і забутої повстанської пісні часів УНР виявилися майже тотожними
Про це заявив нещодавно знаний кобзар, заслужений артист України Тарас Силенко, вказавши на можливе «запозичення» радянськими музичними пропагандистами творчого доробку їхніх запеклих ідейних ворогів з повстанського табору українського визвольного руху. До такого несподіваного висновку відомий музикант і патріот прийшов, намагаючись дослідити походження однієї пісні доби УНР, на згадку про яку натрапив у спогадах про криворізьке антибільшовицьке повстання.
Тарас Силенко під час відзначення в Кривому Розі 120-х роковин від дня народження провідника криворізького антибільшовицького повстання, Головного отамана Холодного Яру Костя Пестушка (Степового-Блакитного), лютий 2018 року
«Цю пісню співали козаки повстанської Степової дивізії, звільнивши Кривий Ріг від більшовиків», – говорить кобзар Тарас Силенко про музичний твір, який дуже нагадав йому своєю мелодикою широко відомий радянський патріотичний марш «Священная война».
Переглядаючи спогади Юрка Степового про антибільшовицьке повстання, яке спалахнуло в Кривому Розі в травні 1920 року під проводом його брата – Костя Пестушка (Степового-Блакитного), Тарас Силенко, звісно, не міг не звернути увагу на процитовані автором слова пісні:
Повстань, повстань, народе мій!
Кидайсь до зброї вмить!
За Україну в смертний бій, –
Свята війна горить…
Крилаті слова цієї могутньої пісні, як зазначав у своїх спогадах Юрко Степовий, полинули у навколишній простір, коли колона повстанців рушила з Кривого Рогу через міст на Захід у напрямку Єлисаветграда.
Уривок з повісті Юрка Степового «В Херсонських степах», в якому йдеться про цю повстанську пісню, розміщено в збірнику документів і спогадів «Кость Блакитний, отаман Степової дивізії» (Київ: «Незборима нація» – «Просвіта», 1997 / Упорядники Гребенюк Г.С., Коваль Р.М., Коротенко В.В.). Сама ж книга Юрка Степового «В Херсонських степах» уперше вийшла друком в українській діаспорі Німеччини (Мюнхен: Культура, 1947).
Намагаючись розшукати саму пісню, Тарас Силенко почав переглядати публікації, спогади, документи, пісенники періоду УНР і подальших визвольних змагань. І таки знайшов! У 25-му томі «Літопису УПА», присвяченому пісням Української Повстанської Армії, наводиться віршована основа зазначеної пісні з нотами – щоправда під заголовком «Ось день війни народної» («Літопис УПА», том 25, стор. 59 – 60). І найбільш повний варіант з нотами знайшовся у пісеннику «Пісня – то моє життя» (стор. 450) та деяких інших пісенних виданнях. Награна мелодія пісні відразу нагадала музикантові добре відомий радянський марш воєнних років.
«Мелодія була схожа, але не зовсім тотожна, – пояснює Тарас Силенко. – Народній пісні все ж таки більш притаманна певна варіативність».
«Священная война» – свідомий плагіат чи підсвідоме запозичення? Проводячи дослідження на цю тему шляхом порівняльного аналізу, запропонованого у фейсбучній групі «Світова музична класика – українською», відомий український композитор і піаніст Андрій Бондаренко зазначив, що мелодія радянської пісні є більш унормованою, більш академічною. «Унормувати, академізувати – для успішного випускника консерваторії це діло звичне, – підкреслив музикант і композитор, – а ось навпаки – фрагментувати, фольклоризувати… я не уявляю, хто міг би це зробити в першій половині XX сторіччя».
Отже, експерти схиляються до думки, що музичною основою створеної за доби сталінізму композиції «Священная война», авторство якої офіційно приписується росіянам Василю Лебедєву-Кумачу (слова) й Олександру Александрову (мелодія), є народжена в боротьбі з більшовизмом пісня українських повстанців під назвою «Повстань, народе мій». Про це на своїй сторінці у Facebook вперше повідомив журналіст, краєзнавець, популяризатор історичної спадщини Євген Букет, посилаючись на дослідження кобзаря Тараса Силенка.
Президент Історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль, кобзар Тарас Силенко та лідер гурту «Тінь сонця» Сергій Василюк на вшануванні пам’яті Костя Пестушка (Степового-Блактиного) в Кривому Розі, лютий 2018 року
Враховуючи те, що Лебедєва-Кумача ще за життя засуджували за численні факти плагіату, але завдяки особистому заступництву Йосипа Сталіна йому вдавалося уникати покарання, припущення щодо можливого калькування найвідомішої радянської пісні періоду Другої світової війни з української пісні часів УНР і визвольних змагань є не таким вже й далеким від істини. Слід нагадати, що той же Олександр Александров був композитором гімну Радянського Союзу (слова Сергія Михалкова та Габріеля Ель-Регістана). А що, як і він виявиться зрештою запозиченим?
На жаль, справжні автори пісні «Повстань, народе мій» залишились невідомими, а відтак вона по праву вважається народною. І її історія починається не в 1941-му на Білоруському вокзалі Москви, де нібито вперше прозвучала «Священная война», а в роки українських визвольних змагань, коли на уламках Російської імперії поставала Українська Народна Республіка. А якщо вже бути до кінця точним, то народження пісні слід пов’язувати з криворізьким антибільшовицьким повстанням під проводом Костя Пестушка (Степового-Блакитного), яке відкрило одну з яскравих сторінок селянського повстанського руху 20-х років минулого сторіччя. Принаймні про цю пісню вперше згадує у своїх спогадах про криворізьке повстання брат провідника повстанців Юрко Степовий.
Не встановлено й імена тих, хто саме із захисників України 1917-1922 рр. та 1940-1950-х рр. виконував цей твір.
«Але це точно були не червоноармійці», – переконаний кобзар Тарас Силенко, якому судилося відродити цю забуту повстанську пісню і стати її першим сучасним виконавцем.
