Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 лютого 2022 року

у справі «Q та R проти Словенії»

за заявою № 19938/20

Щодо надмірної тривалості цивільного провадження у зв’язку з обмеженнями, викликаними COVID-19

Фабула справи: Заявники скаржилися на те, що провадження, в рамках якого перший заявник вимагав дозволу на виховання онуків, які залишилися без батьківського піклування, було невиправдано тривалим і несправедливим, що порушує п.1 ст.6 Конвенції.

Заявниками є бабуся та дідусь. Їх донька була вбита в грудні 2015 року. Батько онуків заявників, якого звинувачували у вбивстві матері, був заарештований і перебуває у в’язниці. На момент цих подій онукам було п’ять і три роки. Після смерті матері діти залишалися з заявниками, поки вони не були вилучені органами соціального забезпечення. 1 березня 2016 року експертна група ухвалила висновок про те, що було б не в інтересах дітей, щоб їх підтримувала перша заявниця. 5 квітня 2016 року перша заявниця звернулася до Міністерства з проханням невідкладно (протягом семи днів) прийняти рішення щодо її клопотання про надання дозволу на піклування. Міністерство відхилило заяву першої заявниці про надання дозволу на опіку. 22 квітня 2016 року перший заявник оскаржив це рішення в адміністративному суді. Провадження ще триває.

Правове обґрунтування: розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі обставин справи та з посиланням на такі критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів та те, що було поставлено на карту для заявника в суперечці (див., серед багатьох інших, Frydlender v. France [GC], № 30979/96 , § 43, ECHR 2000-VII).

Висновки: що стосується складності справи, Суд зазначає, що, хоча національні суди були змушені вдатися до висновків експертів, щоб визначити здатність першої заявниці діяти в якості прийомного вихователя своїх онуків та визначити найкращі інтереси останньої. за чутливих обставин цієї справи сам по собі цей факт не може ні пояснити, ні виправдати, що через майже шість років провадження ще триває в суді першої інстанції. Що стосується поведінки першого заявника у провадженні, Суд зауважує, що, хоча перший заявник справді подавав декілька запитів про відвід експертів, Уряд не показав, як це могло фактично сприяти тривалості провадження у період до 2 років. Дослідивши матеріали справи та доводи Уряду, Суд вважає, що перший заявник не затягував розгляд справи в значній мірі. Суд зазначає, що, окрім певних періодів бездіяльності, зокрема між відкриттям провадження в Адміністративному суді 22 квітня 2016 року та першим слуханням, що відбулося 8 березня 2017 року, основні причини тривалості провадження стосуються підготовки експертних висновків, повернення справи за конституційною скаргою першого заявника та заходів, пов’язаних із пандемією Covid-19. Зрозуміло, криза Covid-19 могла мати негативний вплив на розгляд справ у національних судах. Однак Суд не переконаний, що в цій справі це може звільнити державу від її відповідальності за тривале провадження. Зокрема, здається, що справу розглядали б у періоди обмежень, пов’язаних із Covid-19, якби вона була класифікована як термінова. Уряд пояснив, що справу не розглядали як термінову, оскільки не стосувалися влаштування дітей під опіку або здійснення такого догляду. Суд може погодитися з аргументом про те, що справа не пов’язана з такою ж терміновістю, як справа, пов’язана з поміщенням під опіку, оскільки між першою заявницею та її онуками підтримувався регулярний контакт. Тим не менш, Суд вважає, що з огляду на обмежений характер цього контакту, важливість того, що було поставлено на карту для першої заявниці, а саме її бажання піклуватися про своїх онуків після смерті дочки, вимагало особливої ​​старанності з боку влади, особливо беручи до уваги аргумент першої заявниці щодо впливу часу на її стосунки з онуками. Беручи до уваги те, що, здавалося б, було основними причинами затримок у розгляді справи, а також міркування, на підставі яких було відхилено засоби правового захисту першого заявника, Суд не переконаний, що, скориставшись цими засобами юридичного захисту на більш ранній стадії провадження, вона могла суттєво вплинути на їх перебіг. З огляду на вищезазначене та беручи до уваги, що була потрібна особлива ретельність з огляду на важливість предмету провадження, Суд приходить до висновку, що ця справа не була розглянута в розумний строк. Відповідно, було порушення п.1 ст.6 Конвенції стосовно першого заявника.

Констатовані порушення: право на справедливий суд ( п.1 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: цивільне провадження, надмірна тривалість, справедливий суд, розумний строк, карантин, пандемія