Таємничий незнайомець

На Центральній площі сьогодні було людно. Звідусіль лунала святкова музика, магазини привітно миготіли яскравими вивісками, діти й дорослі куштували солодощі, фотографувалися з улюбленими казковими героями та не оминали увагою різноманітні атракціони.

Очікування свята було відчутне навіть у повітрі. Побачивши навколишній гамір, деякі перехожі прискорювали ходу, щоб швидше потрапити додому. Інші навпаки – зупинялися, щоб на кілька хвилин розчинитись у пануючій навкруги атмосфері.

Цього вечора серед сотень містян на площі прогулювалася й дівчинка в супроводі своїх батьків.

Одягнена в теплий кожушок, вона захоплено дивилася на чудові крижані скульптури, встановленні вчора на площі біля центральної ялинки. Оббігши навколо казкової феї, вона не втрималася й запитала:

• Тату, мамо, завтра день святого Миколая. А в мене буде подарунок? Я ж гарно поводилася?!
• Люба, звісно буде, - відповів чорнявий широкоплечий чоловік і серйозно подивився на дівчинку, - Святий Миколай уважно спостерігає за всіма діточками, тож якщо ти весь рік пустувала, то отримаєш не подарунок, а…
• А лозину, - сміючись, перебила чоловіка тендітна жінка, - Але я впевнена, що ти заслужила цукерку від Чудотворця.
•  Мамо, він же ж дійсно існує? – з надією в голосі запитала в жінки дівчинка.

На цих словах із-поміж людей ледь чутно з’явилася постать у сірій хламиді та з накинутим на голову капюшоном і почала уважно прислухається до розмови родини. І хоч ця постать разюче відрізнялася від присутніх на площі містян, люди просто не помічали незвично вдягнену особу, просто оминаючи її, немов навкруги утворився непомітний острівець спокою.

Родина, за якою спостерігав незнайомець, не стала винятком. Жінка, на мить замислившись, обійняла дівчинку та продовжила розмову:

•  Звісно, існує. А ти як думаєш, звідки в тебе солодощі з’являються під подушкою?
• Але, Андрійко та Іванка казали, що його нема…
•  Ні, він існує, - втрутився в розмову чоловік і, дивлячись просто в очі дитини, додав, - А Андрійко з Іванкою краще б менше б пустували, тоді б і вони отримали солодощі.

Дівчинка у відповідь кивнула, немов отримавши для себе відповідь на якесь запитання і вже хотіла ще щось запитати, як почула:

• Ой,  щось прохолодно стало. Ходімо краще додому, - запропонувала жінка та, не чекаючи відповіді, узяла дівчинку за руку й разом із чоловіком попрямувала з площі.

Незнайомець у накидці трохи постояв, дивлячись у напрямку, у якому попрямувала родина, і промовив:

• Чудово! Потрібно лише трохи підштовхнути її, тоді її віра в чудеса згасне!

Не встигли в повітрі відлунати останні його слова, як зненацька налетів вітер і підхопив незнайомця. І лише ледь помітні сліди на засніженій землі нагадували про таємничу постать .