Українська Гельсінська спілка з прав людини стала єдиною правозахисною НУО, яка ініціювала окремий захід у рамках Київського безпекового форуму, в якому взяли участь десятки гостей з України та з міжнародного середовища. Розмова стосувалася української стратегії просування застосування західними країнами санкцій щодо осіб, причетних до порушень прав громадян України. Це важливо, адже коли йдеться про безпеку, складовою котрої є права людини, про правозахисний компонент часто забувають.

У дискусії «Чи можливе прийняття Глобального Акту Сенцова? Стратегія України щоб ускладнити життя порушників прав людини» взяв участь (хоча й тільки онлайн, адже фізично приїздити до України він вважає небезпечним) Білл Браудер. Він є ініціатором Акту про верховенство закону і підзвітність імені Сергія Магнітського, який був прийнятий США у 2012 році. Браудер розповів про останні новини щодо просування ідеї щодо Глобального акту з прав людини (EU Global Human Rights Act). На жаль, вони невтішні. До виборів у Європейському парламенті в травні 2019 року Акт точно не ухвалять, але навіть після – у найкращому випадку відповідне рішення прийматимуть тільки наприкінці року. Добрі новини полягають у тому, що підтримку ідеї Акту висловлюють такі потужні країни як Німеччина та Франція, в той час як, приміром, Угорщина займає протилежну позицію. Пан Браудер висловив здивування та жаль відносно того, що Україна досі не імплементувала «Акт Магнітського» до власного законодавства, а також щодо того, що українські правоохоронні органи не поспішають розслідувати справу щодо українського сліду у відмиванні коштів, пов’язаних зі справою вбивства Сергія  Магнітського.

«Україна активно відстоює санкції інших країн за грубе порушення Росією прав людини, але сама не запровадила Акт Магнітського. Я брав участь у багатьох дискусіях стосовно Олега Сенцова з представниками урядів у різних країнах і гадаю, що Україні не потрібно чекати, поки ЄС ухвалить Глобальний Акт Магнітського, а вчинити так, як зробили США, Канада, Великобританія, Естонія,  та Латвія», – прокоментував Білл Браудер.

Голова Парламентського комітету у закордонних справах народна депутатка Ганна Гопко згадала про розвиток подій у ПАРЄ в контексті спроб безумовного повернення російської делегації до Парламентської асамблеї. На її думку, такий розвиток подій може бути своєрідною «скринькою Пандори» та відкрити дорогу для подальшого зняття санкцій вже на рівні інших інституцій, зокрема, Європейського Союзу.

Доповідь директора Департаменту міжнародно-правової співпраці Генпрокуратури Євгена Пікалова фокусувалася довкола потенціалу не лише політичних інструментів, якими є санкції, а й інструментів кримінального переслідування. На жаль, наразі можливості тут обмежені. Зокрема, Інтерпол (який насправді є механізмом тільки затримання особи, а не притягнення до відповідальності) вкрай обережно ставиться до запитів з боку України та розглядає кожен із них протягом тривалого часу. При цьому апелює до того, що особи, яких правоохоронні органи намагаються подати до розшуку, можуть бути розцінені як воєнні злочинці або як такі, що переслідуються за політичними статтями. А обидві ці категорії випадають із мандату Інтерполу. Утім, щодо такої гучної справи як збиття боїнгу МН17 розслідування міжнародної Об’єднаної слідчої групи вже майже завершене. У матеріалах справи фігурує сотня підозрюваних і невдовзі в Нідерландах розпочнеться суд. Тих, кого визнають у підсумку винними in absentia (заочно), затримають і доставлять для відбування покарання щойно вони залишать територію Російської Федерації. Адже остання в умовах сьогодення навряд чи піде на співпрацю з міжнародною спільнотою. Серед сотні підозрюваних є і громадяни України, і громадяни Росії. Що ж до проблематики санкційної політики, то представник ГПУ підкреслив необхідність запровадження відповідальності за порушення санкційного режиму, яка досі не передбачена українським законодавством.

Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко, який також брав участь у дискусії, озвучив тези з точки зору правозахисної спільноти. Зокрема, що законодавство України, яке регулює застосування санкцій, не відповідає міжнародним стандартам та не регулює належним чином не лише загальні питання санкційної політики, але й накладання санкцій на порушників прав людини. Це не дозволяє мотивовано апелювати до країн-партнерів (де в різних формах запроваджено «Акт Магнітського»), аби вони запроваджували санкції до тих порушників, які ідентифіковані українським Урядом.

«Громадськість в Україні та подекуди й влада, не розуміють, що санкції – це не форма покарання конкретного злочинця, а форма тиску на того, хто в силах змінити ситуацію з порушеннями прав людини, припинити такі порушення. Через це санкційна політика України неефективна та позбавлена чіткої публічно задекларованої мети (вимоги) накладення санкцій, досягнення якої призвело б до зняття санкцій» – зауважив Олександр Павліченко.

На думку правозахисника, Україні важливо включитися в формування європейського порядку денного з формування регуляторних актів щодо накладання санкцій на порушників прав людини; здійснити кроки до підвищення ефективності власних санкцій; визначити державний орган, який має бути відповідальним та координуватиме реалізацію державної політики щодо санкцій, забезпечити моніторинг їх виконання.

Довідково:

Київський Безпековий Форум – щорічний міжнародний форум, який проводиться в Києві, єдина в Центрально-Східній Європі платформа для дебатів та обміну досвідом із найактуальніших питань безпеки. Щороку понад 600 міжнародних і українських лідерів, представників політичних, ділових та громадських кіл із понад 35 країн світу обговорюють глобальні безпекові тенденції та виклики в сучасних міжнародних відносинах.

Персональні санкції стали одним з ключових способів реагування західних країн на агресію Росії проти України та її ворожі дії по відношенню до ЄС і США. Популярність санкцій як інструменту, запровадженого ООН ще у попередньому столітті, продовжує зростати в умовах глобалізації, безкарності та недосяжності правопорушників для системи правосуддя. Сам же механізм накладання санкцій стає більш точним та звужується до обмежувальних заходів проти конкретних осіб, та водночас більш виваженим і витонченим з точки зору зусиль ЄС захистити себе від судових процесів.

Серед дій, що призводять до застосування персональних санкцій – грубі порушення прав українських громадян, що вже стало характерною особливістю російської агресії проти України. Ухвалений Конгресом США так званий Акт Магнітського, який, зокрема, запроваджував санкції щодо низки російських чиновників, став прикладом для інших країн: нещодавно Міністерство закордонних справ Нідерландів висунуло пропозицію ухвалити подібний Акту Магнітського документ на рівні ЄС, а не тільки окремих країн. Глобальний Акт ЄС з прав людини покликаний забезпечити консолідоване реагування на порушення прав людини по всьому світу.

Українське санкційне законодавство тим часом все ще далеке від ідеалу, зокрема в частині, що стосується порушників прав людини в окупованому Криму. Така ситуація робить Україну вразливою, коли мова заходить про адвокатування санкцій проти цих осіб на міжнародному рівні.