Захист права власності Європейським судом з прав людини: адвокат Ігор Караман

Ігор Караман, адвокат, доктор права, юрист Секретаріату ЄСПЛ (2008-2012, 2017-2021) та співробітник РЄ, тренер програми РЄ «HELP», член НКР НААУ, провів у Вищій школі адвокатури НААУ захід з підвищення кваліфікації адвокатів на тему: «Право на мирне володіння майном. Стаття 1 Протоколу № 1», під час якого детально розкрив правила та застосовні алгоритми, поняття майна, приклади втручання у мирне володіння майном та позитивні зобов’язання держави, спрямовані на захист права власності.

Норма статті 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини умовно поділяється на три частини:

  1. Принцип мирного володіння майном.
  2. Позбавлення власності та відповідні умови.
  3. Контроль за користуванням майном та умови.

Коли Європейський суд з прав людини отримує скаргу за статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, він розглядає її відповідно до певного алгоритму. Спочатку Суд розглядає питання про те, чи взагалі було майно у цій конкретній ситуації. Далі Суд визначає питання про те, чи мало місце втручання з боку держави. Якщо таке втручання мало місце, Суд приступає до 3-х етапної перевірки:

  • Чи було втручання «на умовах, передбачених законом»? Якщо ні, констатується порушення. Якщо так, перевірка продовжується;
  • Чи було втручання «в інтересах суспільства»? (легітимна мета);
  • Чи було втручання пропорційним (справедливий баланс)?

Як підкреслив лектор, інколи Суд висловлює «серйозні сумніви» щодо законності втручання і проводжує перевірку. У якості прикладу наведено справи Чумак проти України, Фонд «Батьківська турбота» проти України, Краєва проти України.

Ігор Караман зазначив про важливість визначення самого поняття майна та що саме до нього входить, оскільки це випливає із принципу ratione materiae (предметна компетентність). Це означає, якщо певне право, про порушення якого стверджує заявник, не є майном з точки зору Конвенції, воно не підпадає під застосування статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, така скарга є неприйнятною і Суд не розглядатиме її по суті.

Саме поняття майно має автономне значення та є незалежним від офіційної класифікації у національному законодавстві і не обмежується правом власності на фізичні товари, та яке серед іншого включає:

  • «існуюче» майно, тобто, яке вже знаходиться у власності особи;
  • право власності, передбачене національним законодавством;
  • право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене («легітимне очікування»), наприклад: (а) є остаточне судове рішення, яке підтверджує таке право (наприклад, право вимоги та борги); (б) є достатнє та чітке підґрунтя в національному законодавстві, яке підтверджує вимогу, а заявником дотримано об’єктивних умов, якщо такі є; або (с) є встановлена судова практика, що підтверджує право вимоги (Кечко, Сук, Суханов та Ільченко проти України);
  • інтелектуальна власність (Anheuser-Busch Inc. проти Португалії; Коротюк проти України, Давиденко проти України);
  • клієнтура представників вільних професій, в т. ч. адвокатів, бухгалтерів тощо (Van Marle та інші проти Нідерландів);
  • акції компаній разом з іншими похідним правами, які надають можливість акціонеру впливати на компанію (Совтрансавто-Холдинг проти України);
  • ліцензії на підприємницьку діяльність, в т.ч. на торгівлю (Tre Traktorer Aktiebolag проти Швеції), телемовлення (Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano проти Італії), рибальство, будівництво тощо;
  • майнове право, закріплене в національному законодавстві;
  • майновий інтерес на житло, збудоване незаконно, яке або за національним законодавством визнається об’єктом права власності (Ivanova та Cherkezov проти Болгарії; однак знесення будинку, збудованого свідомо незаконно, не було б порушенням статті 1 Протоколу № 1), або наявність якого толерували та фактично визнали державні органи (Öneryıldız проти Туреччини);
  • неотриманий прибуток, якщо його вже зароблено (Ambruosi проти Італії – адвокат не зміг отримати гонорар по договору за виграну в суді справу);
  • оренда майна/землі, їх економічне використання може підпадати під статтю 1 Протоколу № 1 (Stretch проти СК, Будівельно-інвестиційна група 1 проти України – отримання землі в оренду на 5 років та дозволу на її забудівлю = «легітимне очікування»).

Не є «майном»/«легітимним очікуванням»:

  • те, що не має достатньої основи в національному законодавстві (наприклад, призупинення соціальних виплат у певний період законом про держбюджет; Філозофенко проти України);
  • вимога, права на яку виникають лише після здійснення певних умов (Петльований проти України – право на компенсацію від держави особі, потерпілій від злочину (ст. 1177 ЦК), виникало лише за умови, що особу, яка скоїла злочин, не було встановлено або якщо вона є неплатоспроможною);
  • право на набуття права власності на майно, в т. ч. право на індексацію заощаджень, право позачергово отримати квартиру від держави (Гайдук та інші проти України, Бабенко проти України);
  • спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства судами щодо стверджуваного права на «майно», якщо доводи заявника згодом були відхилені судами (Anheuser-Busch Inc. проти Португалії);
  • право жити в нерухомості, яка тобі не належить (Durini проти Італії, Бабенко проти України). Натомість відповідна скарга може розглядатися за ст. 8 Конвенції;
  • незаконні споруди, якщо вони не визнані як право власності ані національним законодавством, ані органами влади.

Поширеними прикладами «втручання» з практики ЄСПЛ є наступні:

  • тривале невиконання остаточного судового рішення;
  • ретроспективне скасування права власності, раніше отриманого від держави;
  • скасування судового рішення в порушення принципу res judicata;
  • відмова судом у позові на тій підставі, що на відповідне право за законом не було бюджетних асигнувань в такий-то період;
  • арешт, конфіскація та експропріація майна;
  • адміністративний штраф;
  • неприйняття урядом підзаконного акту, який би визначив розмір пенсії заявника;
  • скасування ліцензії;
  • знесення органами влади МАФів, що належали заявникам, після відмови органів влади продовжити договори оренди землі під ними.

При цьому слід пам’ятати, що дії приватних осіб не є «втручанням»; держава не несе відповідальність за їхні дії/борги, але держава має позитивні зобов’язання за статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Розглядаючи питання позитивних зобов’язань за Конвенцією, лектор зазначив, що стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції передусім захищає особу від втручання держави в її право мирно володіти своїм майном (негативне зобов’язання). Однак вона також зобов’язує державу вживати заходів, спрямованих на захист права власності (позитивні зобов’язання).

Межа між негативними і позитивними зобов’язаннями не є чіткою, однак застосовні принципи схожі: ЄСПЛ перевіряє дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між правами суспільства та правами особи, особливо враховуючи те, що така особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.

Серед основних позитивних зобов’язань держави виокремлено наступні:

  • створити відповідну нормативну базу, яка б захищала право власності особи (Kotov проти Росії);
  • забезпечити наявність судових механізмів для вирішення спорів щодо питань власності (Plechanow проти Польщі);
  • створити ефективну систему виконання судових рішень, в т. ч. щодо приватних боргів (Фуклєв проти України);
  • вживати всіх заходів щодо захисту власності, яка знаходиться в зоні відповідальності держави, повідомляти відповідних осіб про ризики; вживати заходів щодо їх усунення (Öneryıldız проти Туреччини);
  • вживати розумних заходів щодо захисту власності у випадку природних ризиків; широка свобода розсуду щодо вживаних дій (Budayeva та інші проти Росії);
  • розслідувати злочини проти власності (Новоселецький проти України). Однак на відміну від подібного обов’язку, передбаченого ст. ст. 2 та 3 ЄКПЛ, лише «серйозні та грубі» дефекти слідства можуть призвести до порушення статті 1 Протоколу № 1 (Blumberga проти Латвії). Обов’язок засобів, а не результату.

Що стосується справ проти України за статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, відзначено, що з 2005 по 2023 рр. ЄСПЛ прийняв:

  • 183 рішення по суті про наявність порушення статті 1 Протоколу № 1 (останнє – 13.04.2023),
  • 137 ухвал про неприйнятність скарг за статтею 1 Протоколу № 1 (остання – 23.03.2023),
  • 1 рішення по суті про відсутність порушення статті 1 Протоколу № 1 (26.06.2018),
  • в деяких окремих рішеннях по суті Суд також визнавав скарги за статтею 1 Протоколу № 1 неприйнятними.

Справи стосувалися наступних питань:

  • тривале невиконання остаточних судових рішень;
  • перегляд остаточних судових рішень;
  • податкові справи;
  • соціальні справи;
  • митні справи;
  • конфіскація майна в рамках кримінального провадження;
  • скасування права власності, отриманого раніше від держави / яке раніше належало державі;
  • майнові спори між приватними особами.