Латання дірок в дахах і головах / Łatanie dziur w dachach i w umysłach
Чи має шанс на порятунок старовинна церква у Кугаєві?
Czy jest szansa uratowania starożytnej cerkwi w Kuhajowie?
Коли я вперше потрапила до невеликої церкви у Кугаєві приблизно десять років тому, був налитий сонцем і різнотрав’ям серпень. Хвіртка, що веде до церковного подвір’я, була зачинена. Невелика закинена дерев’яна церква і невпорядкована, дещо похмура, територія довкола різко контрастували з погодою.
Kiedy prawie dziesięć lat temu po raz pierwszy trafiłam do tej niewielkiej cerkwi we wsi Kuhajów, był sierpień, miesiąc pełen słońca, ciepła i zapachu ziół. Brama, prowadząca na podwórko cerkwi była zamknięta. Niewielka zaniedbana drewniana cerkiew i nieuporządkowane, nieco ponure terytorium mocno kontrastowały z piękną pogodą.
Ще 10 років тому здавалось, що церква Богоявлення Господнього, яка пережила декілька століть, приречена на забуття і смерть протягом кількох років. Натомість вона стала одним із символів нелегкої боротьби за порятунок дерев’яних храмів, натхненницею для інших та надією, що не все втрачено.
Jeszcze dziesięć lat temu wydawało się, że cerkiew pw. Objawienia Pańskiego, która przetrwała tyle wieków, skazana będzie na zapomnienie i śmierć w ciągu kolejnych kilku lat. Natomiast stała się ona jednym z symboli trudnej walki o uratowanie drewnianych świątyń, inspiracją dla innych oraz nadzieją na to, że nie wszystko jeszcze jest stracone.
Церква Богоявлення Господнього с.Кугаїв, 2013 рік
Cerkiew pw. Objawienia Pańskiego w Kuhajowie, 2013 rok
Про село Кугаїв
Informacja o wsi Kuhajów
Маленьке село Кугаїв розташоване не далеко від Львова. Воно цілком може претендувати на те, щоб бути комфортним місцем відпочинку. Сховане від шумних автомагістралей, до недавнього часу з дуже поганою дорогою, воно наче жило обабіч міської суєти, в тиші та гармонії. В’їзд до села прикрашає великий мурований храм – його звела на початку 1990-х місцева громада. Раніше, лише проїхавши далі бездоріжжям, можна було добратись до іншої святині – бойківської церкви ще з кінця XVII ст. На жаль, ситуація дуже типова для сіл та містечок Галичини: у прагненні отримати новий великий храм, громада будує мурований і покидає старий, адже він стає більше не потрібним.
Niewielka wieś Kuhajów położona jest niedaleko Lwowa. Z całą pewnością może ona ubiegać się o miano miejsca na bezpieczny i komfortowy wypoczynek. Wieś, ukryta przed hałaśliwymi autostradami, wieś, do której jeszcze do niedawna prowadziła zła droga, istniała w ciszy i w harmonii, niby w odosobnieniu od miejskiej krzątaniny i codziennego jego ruchu. Zaraz przy wjeździe do wsi znajduje się wielka murowana świątynia, wzniesiona na początku lat 90. XX wieku przez społeczność lokalną. Wcześniej, dopiero po przejechaniu jeszcze kawałka bardzo złej drogi można było dotrzeć do jeszcze jednej świątyni. Była nią cerkiew bojkowska wzniesiona jeszcze pod koniec XVII wieku. Dla miasteczek i wsi Galicji była to standardowa sytuacja: chcąc mieć nową, wielką świątynię, społeczność lokalna wznosi murowaną cerkiew, zapominając przy tym o starej świątyni, która już staje się niepotrzebna.
Кугаївський храм – один з найменших, які я бачила. Його розміри всього 10 на 7,5 метри, тобто площа лише 75 квадратних метрів! Це додає відчуття камерності, а притульність, велика незабудована територія і високі липи навколо створюють майже містичну картину, коли плин часу не відчувається і, здається, не має особливого значення.
Świątynia w Kuhajowie jest jedną z najmniejszych, które widziałam. Jej wymiary wynoszą zaledwie 10 m x 7,5 m czyli ogólna powierzchnia stanowi tylko 75 m²! Daje ona poczucie kameralności, a przytulność, duży niezabudowany teren oraz wysokie lipy wokół cerkwi tworzą niemal mityczny obraz, gdzie nie wyczuwa się upływu czasu i wydaje się, że nie ma on w ogóle wielkiego znaczenia.
Фото: ЛОО Товариство охорони пам’яток
Fot.: LOO „Towarzystwo Ochrony Zabytków”
Десять років тому чи не єдиним ангелом-охоронцем церкви був місцевий мешканець Іван Маковський. Пан Іван зберігав ключі від церкви, тож потрапити у середину можна було лише з його дозволу. Дбайливо підкошуючи траву довкола святині, він розповідав історії життя церкви. Саме тут він з дружиною повінчався у далекому 1955 році. Незадовго після того церкву закрили. А вже коли можна було відкривати – за часів незалежності – громада побудувала нову. Це і стало початком відліку втрати святині.
Dziesięć lat temu niemalże jedynym aniołem-stróżem cerkwi był mieszkaniec wsi Iwan Makowski. On przechowywał klucze do drzwi cerkwi, więc do środka można było wejść tylko za jego zgodą. Starannie kosząc trawę wokół świątyni, opowiadał on historię cerkwi. Właśnie w tej cerkwi on i jego żona pobrali się w 1955 roku. Niedługo potem cerkiew została zamknięta. Po odzyskaniu przez Ukrainę niepodległości, kiedy już można było otworzyć cerkiew, społeczność lokalna zbudowała nową i większą. Był to początek stopniowego niszczenia starej świątyni.
Шанс на порятунок
Szansa na uratowanie
Шанс на порятунок церкви чи не вперше проглянувся 2010 року, коли за обласні гроші зробили проєктно-кошторисну документацію. Тоді ж зрозуміли, що порятунок храму буде непростим, адже замокання та час зробили своє, а грошей на реставрацію не було.
Po raz pierwszy szansę na uratowanie cerkwi dostrzeżono w roku w 2010 roku, gdy ze środków obwodowych sfinansowany został proces sporządzenia dokumentacji projektowo-kosztorysowej. Już wtedy każdy zdawał sobie sprawę, że proces uratowania świątyni będzie długi i skomplikowany, ponieważ czas i deszcze zrobiły swoje, a pieniędzy na renowację cerkwi nie było.
І, можливо, на цьому історія церкви могла закінчитися. Крихітний храм залишився би на світлинах і в пам’яті небагатьох. Та група львівських пам’яткоохоронців вирішила інакше. 2012 року почалась історія ініціативи “Врятувати церкву в Кугаєві”. З того часу волонтери встановили охоронну та протипожежну сигналізації, перекрили дах водонепроникною плівкою, а дзвіниці повернули автентичне ґонтове перекриття. У храмі проводили міжнародні воркшопи, а на території неодноразово організовували толоки.
W tym miejscu historia cerkwi mogłaby się skończyć i niewielka świątynia pozostałaby tylko na zdjęciach i w pamięci nielicznych. Jednak grupa lwowskich zwolenników ochrony zabytków postanowiła odwrócić bieg wydarzeń. W 2012 roku rozpoczęła się historia inicjatywy pt. „Uratować cerkiew w Kuhajowie”. Od tego momentu dzięki wysiłkom wolontariuszy udało się zainstalować system alarmowy i sygnalizację przeciwpożarową, pokryć dach folią wodoodporną i przywrócić dzwonnicy jej pierwotne pokrycie gontowe. W świątyni już odbywały się różnorodne warsztaty międzynarodowe oraz niejednokrotnie przeprowadzano sprzątanie terenu w ramach organizowanych czynów społecznych.
Сьогодні кугаївська церква ще далека від порятунку. Однак їй вдалось встояти минулі десять років і тепер з’являється шанс на фінансування з обласного бюджету. Частину коштів очікують вже цього року.
Obecnie cerkiew w Kuhajowie jest jeszcze daleko od swego całkowitego uratowania. Jednak udało się jej przetrwać ostatnie dziesięć lat i teraz pojawiła się szansa na otrzymanie dofinansowania z budżetu regionalnego. Uzyskane środki, których część wpłynie już w bieżącym roku, zostaną wydane na renowację świątyni.
Кугаївська церква як приклад для інших
Cerkiew w Kuhajowie jako przykład dla innych
Парадоксально, але порятунок церкви, який був основною метою, здається, зараз не єдиний і, можливо, не основний результат ініціативи. Ідея врятувати церкву в Кугаєві об’єднала і надихнула багатьох. А головне – вона додала віри. Ідея співпричетності до порятунку спадщини та правильного поводження з нею здається вже не такою ефемерною. Складною? Безумовно. Виснажливою і довгою? Без сумніву. Це точно не та сфера, де ефект побачиш завтра чи навіть за рік.
Zabrzmi to dziwnie, ale uratowanie cerkwi, które pierwotnie było celem końcowym podjętej inicjatywy, obecnie już nie jest jej jedynym celem i głównym wynikiem. Pomysł uratowania cerkwi w Kuhajowie zjednoczył i zainspirował wielu ludzi. I co najważniejsze – dodał on wiary. Idea współuczestniczenia w procesie ratowania i ochrony dziedzictwa oraz jego właściwego traktowania już nie jest tak efemeryczna. Czy jest ona trudna do realizacji? Z pewnością tak. Czy jest ona długa i uciążliwa w swojej realizacji? Bez wątpienia, tak. Nie jest to ten obszar, gdzie wyniki działań widoczne są już jutro czy nawet za rok.
Чому ефект невеликої ініціативи з порятунку церкви такий помітний? Передусім тому, що ідея добре прокомунікована.
Dlaczego właśnie efekt niewielkiej inicjatywy, związanej z uratowaniem cerkwi jest tak widoczny? Przede wszystkim dlatego, że pomysł został bardzo dobrze zakomunikowany.
“Ми розуміли, що ніхто з нас своїми силами чи силами родини, не зможе відреставрувати церкву. Але головне наше завдання було навіть не у кількості зібраних грошей, а у можливості на конкретному прикладі показати проблеми дерев’яних церков, розказати про них та переконати якомога більше людей, що збереження нашої спадщини важливе. Так само ми чинили, коли були ініціативи з порятунку фонтану Діани, реставрації скульптури двотулубного лева та скульптури Меркурія у Львові. Справа збереження спадщини не може бути справою лише пам’яткоохоронців. Дуже важливо, аби це стало близьким і зрозумілим для багатьох. Тільки тоді є шанс на цінування та збереження”, – говорить один із співтворців ініціативи, голова Львівської обласної організації Товариство охорони пам’яток Андрій Салюк.
„Rozumieliśmy, że nikt z nas nie będzie w stanie ani samodzielnie, ani wspólnie z krewnymi odbudować cerkwi. Jednak naszym głównym zadaniem była nie tyle ilość zebranych pieniędzy, ile możliwość ukazania na konkretnym przykładzie problemów, z którymi borykają się drewniane cerkwie, opowiedzenia o nich oraz przekonania jak najwięcej liczby osób o konieczności zachowania naszego dziedzictwa. Działaliśmy w podobny sposób, gdy realizowaliśmy inicjatywy związane z ratowaniem Fontanny z posągiem Diany, z renowacją rzeźby lwa o dwóch tułowiach oraz rzeźby Merkurego we Lwowie. Ochrona i zachowanie dziedzictwa nie powinny być zakresem działań wyłącznie osób zajmujących się opieką nad zabytkami. Bardzo ważne jest, aby temat ten stał się bliski i ważny dla jak największej liczby osób. Dopiero wtedy pojawi się szansa na docenianie i zachowanie” – powiedział Andrij Saluk, jeden ze współautorów inicjatywy, przewodniczący Lwowskiej Obwodowej Organizacji „Towarzystwo Ochrony Zabytków”.
Фото: ЛОО Товариство охорони пам’яток
Fot.: LOO „Towarzystwo Ochrony Zabytków”
Десятки статей у пресі, зустрічей, промоційні листівки, толоки і безпосередньо роботи з порятунку церкви. Відкритість ініціативи заклала підвалини довіри і дала можливість об’єднати багатьох людей. Нині однойменна група у Facebook – це близько півтори тисячі осіб.
Dziesiątki artykułów w prasie, spotkania, ulotki promocyjne, czyny społeczne oraz bezpośrednie działania na rzecz ratowania cerkwi. Otwartość inicjatywy stworzyła podwaliny zaufania i pozwoliła zrzeszyć wielu ludzi. Obecnie istniejąca na Facebooku grupa o tej samej nazwie liczy około półtora tysiąca członków.
Комунікація – основа спільних дій та змін
Komunikacja podstawą wspólnych działań i zmian
А ще кугаївська церква стала натхненницею та поштовхом до змін у сусідніх селах. Отець Петро Терлецький – парох дерев’яної церкви у селі Вовків після консультацій з волонтерами загорівся ідеєю повернення ґонту на їхню церкву, яка кілька десятиліть простояла під бляхою. На це знадобився один сезон і 23 тисячі ґонтинок. Що цікаво, частина з них – ті, що раніше купили для кугаївської святині. Домовились по-сусідськи: при потребі одразу віддати … теж ґонтям. Далі естафету підхопило і сусіднє село Жирівка, де зараз тривають реставраційні роботи.
Cerkiew w Kuhajowie stała się inspiracją oraz impulsem do zmian w sąsiednich wsiach. Po przeprowadzeniu konsultacji z wolontariuszami ksiądz Petro Terłecki, będący proboszczem we wsi Wołków, wpadł na pomysł wymiany pokrycia drewnianej cerkwi. Chodziło o krycie dachu gontem drewnianym. Miał on zastąpić blachy, którymi przez kilkadziesiąt lat pokryta była cerkiew. Proces wymiany trwał przez jeden sezon. Wykorzystanych zostało 23 000 gontów. Co ciekawe, część z nich – to były gonty, które wcześniej zostały kupione dla świątyni w Kuhajowie. W tej sytuacji społeczności uzgodnili po sąsiedzku: w razie potrzeby należało oddać …. również gont. Później pałeczkę sztafetową w działaniach na rzecz odnowienia drewnianych cerkwi odebrała wieś Żyrawka, gdzie obecnie trwają prace konserwatorskie.
“Хоча кугаївська церква ще не відреставрована, вплив ініціативи вже помітний і це дуже важливо для нас”, – говорить Андрій Салюк.
„Chociaż cerkwi w Kuhajowie nie przywrócono jeszcze ostatecznego pierwotnego wyglądu, wpływ podjętej inicjatywy już jest zauważalny i dla nas to jest bardzo ważne”, – mówi Andrij Saluk.
Історія кугаївської церкви – це про латання дірок у дахах, яке поволі, є надія, перейде у латання поглядів у головах багатьох. Це про те, що не варто ліпити бляху, бо так до цього робили усі, і про те, що навряд чи буде щось цінніше, аніж святиня, де вінчались твої батьки. Але, головне, це про вміння говорити про дерев’яні церкви просто, з любов’ю і не замикатись у своєму середовищі.
Historia cerkwi w Kuhajowie jest historią łatania dziur w dachach, które stopniowo, miejmy taką nadzieją, zamieni się w „łatanie dziur” w umysłach wielu ludzi. Zarówno jest ona o tym, że nie warto pokrywać wszystko blachą, bo tak robiono wcześniej, jak i o tym, że jest mało prawdopodobne, że będzie coś jeszcze bardziej cenniejsze, niż kapliczka, w której pobrali się twoi rodzice. Jednak najważniejszą w tej historii jest umiejętność mówienia o drewnianych cerkwiach prosto z serca, z miłością, bez zamykania się w swoim otoczeniu.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту “Транскордонна стежка дерев’яної архітектури – це шанс зберегти унікальну спадщину польсько-української прикордонної культурної спадщини», що реалізується Асоціацією “Єврорегіон Карпати – Україна” у партнерстві з Підкарпатською Регіональною Туристичною Організацією за фінансової підтримки Європейського Союзу у рамках Програми транскордонного співробітництва Польща – Білорусь – Україна 2014-2020.
Materiał przygotowany został w ramach projektu „Transgraniczny Szlak Architektury Drewnianej szansą zachowania unikatowego dorobku dziedzictwa kulturowego polsko-ukraińskiego pogranicza” realizowanego przez Stowarzyszenie Samorządów „Euroregion Karpaty – Ukraina” w partnerstwie z Podkarpacką Regionalną Organizacją Turystyczną przy wsparciu finansowym UE w ramach Programu Współpracy Transgranicznej Polska-Białoruś-Ukraina 2014-2020.
Мирослава Іваник
Журналістка, експертка з комунікацій, волонтерка ЛОО “Товариство охорони пам’яток історії та культури”
Myroslava Ivanyk
Dziennikarz, ekspert ds. komunikacji, wolontariusz Towarzystwa Opieki nad Zabytkami Historii i Kultury
Джерело / Źródło: Lviv.Media