open
Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Це рішення містить правові висновки Справа № «SMILJANIĆ проти Хорватії»
Це рішення містить правові висновки

Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 березня 2021 року

у справі «SMILJANIĆ проти Хорватії»

за заявою № 35983/14

Щодо відповідальності держави в разі невжиття суворих заходів до осіб, які систематично порушують правила дорожнього руху

Фабула справи: Заявники стверджували, що національна влада не застосувала національну правову базу правил дорожнього руху шляхом вжиття належних заходів щодо особи, яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якого загинув їх родич.

Родич заявників загинув під час дорожньо-транспортного зіткнення, спричиненого Д.М., який проїхав червоне світло на перехресті, перебуваючи настільки під впливом алкоголю, що його здатність керувати транспортними засобами значно знизилася. Д.М. мав давню історію порушень відповідних правил дорожнього руху, включаючи керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння, перевищення швидкості та недотримання дорожніх знаків. У період, що передував інциденту, з березня 2000 року по травень 2012 року, відносно Д.М. було складено тридцять п’ять протоколів внаслідок порушень правил дорожнього руху. Останнє його засудження було за злочин, скоєний у листопаді 2010 року. Тим не менше, його посвідчення водія було тимчасово конфісковано двічі лише на короткі періоди часу, спочатку на три місяці в 2001-2002 роках, а потім лише на три дні в 2006 році. За інші порушення правил дорожнього руху, він або карався невеликими штрафами, або іншим чином карався громадськими роботами, або просто доганою. Крім того, десять проваджень щодо його незначних правопорушень були припинені або за строками давності або внаслідок неналежного оформлення документів поліцією. Приблизно під час інциденту, коли родич заявників втратив життя, Д.М. в жовтні 2010 року притягувався до кримінальної відповідальності за злочин, пов’язаний із керуванням транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння. Наказ про конфіскацію його посвідчення водія на дев’ять місяців був внесений до поліції, однак після того, як він оскаржив це рішення в суді, немає жодних ознак того, що суд розглядав питання про арешт його посвідчення водія до очікування результатів судового розгляду. Слід також зазначити, що у рішенні першої інстанції у цьому провадженні, суд помилково встановив, що Д.М. не був раніше судимим і, таким чином, вважав, що штраф є достатньою санкцією без конфіскації його водійських прав. За результатами розгляду справи щодо смерті родича заявників, 5 грудня 2012 року суд визнав Д.М. винним та призначив покарання нижче встановленого законом мінімуму, засудивши його до двох років позбавлення волі та ввів заходи безпеки з конфіскацією водійських прав на п'ять років. Прокуратура та заявники подали апеляцію, аргументуючи тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що смерть їх родича була наслідком постійних порушень правил безпеки дорожнього руху з боку Д.М. і що йому було призначено дуже м’яке покарання. Рішення суду було залишено без змін. Д.М. почав відбувати покарання з 12 травня 2014 року. 18 червня 2015 року комісія з питань умовно-дострокового звільнення встановила, що Д.М. повинен бути умовно-достроково звільнений 31 липня 2015 року.

Правове обґрунтування: стаття 2 вважається одним з найбільш фундаментальних положень Конвенції, а також закріплює одну з основних цінностей демократичних суспільств, що складають Раду Європи. Вона вимагає від держави не лише утримуватися від "навмисного" позбавлення життя, але і вживати відповідних заходів для захисту життя тих, хто перебуває під її юрисдикцією (див. L.C.B. проти Сполученого Королівства, 9 червня 1998 року, §36, Звіти 1998-III; Calvelli and Ciglio проти Італії, №32967/96, §48, ЄСПЛ 2002‑I). У цьому контексті відсутність будь-якої прямої відповідальності держави за смерть особи або загрозу її життю не виключає застосування статті 2 (див. Cavit Tınarlıoğlu проти Туреччини, №3648/04, §61, 2 лютого 2016 року). Нещодавно Суд у справі Nicolae Virgiliu Tănase проти Румунії, №41720/13, 25 червня 2019 року) детально розробив сферу та характер обов'язків національної влади відповідно до статті 2 контексті забезпечення безпеки дорожнього руху. Він, зокрема, пояснив важливість запровадження законодавчої та адміністративної бази, розробленої для забезпечення ефективного стримування від загрози праву на життя (там же, § 135). Суд вже розглядав питання ефективного функціонування відповідної нормативної бази в різних контекстах згідно зі статтею 2. Спільною рисою цієї судової практики є те, що обов'язки національних органів влади передбачають перш за все основне зобов'язання мати відповідний набір профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення громадської безпеки. Це передбачає головний обов'язок держави прийняти та впровадити законодавчу та адміністративну основу, покликану забезпечити ефективне стримування від погроз праву на життя. Підсумовуючи, позитивне зобов’язання держав за суттєвою частиною статті 2 поширюється на обов’язок забезпечити ефективне функціонування нормативно-правової бази, прийнятої для захисту життя (див. Kotilainen та інші проти Фінляндії, №62439/12, §66, 17 вересня 2020 року, з подальшими посиланнями). У контексті безпеки дорожнього руху, позитивні обов'язки національних органів влади передбачають, по-перше, зобов'язання мати відповідний набір запобіжних заходів, спрямованих на забезпечення громадської безпеки та мінімізацію кількості дорожньо-транспортних пригод ( див. Nicolae Virgiliu Tănase, згадане вище, §135), і, по-друге, забезпечити ефективне функціонування цих заходів на практиці.

Висновок: враховуючи тривалий досвід Д.М. в порушенні правил дорожнього руху, влада мала вагомі підстави вважати його рецидивістом. Незважаючи на це, його лише двічі позбавляли права керувати транспортними засобами протягом коротких періодів у 2001-2002 та 2006 роках. На момент інциденту Д.М. мав дійсне посвідчення водія, що дозволило йому брати участь у дорожньому русі. Ще одним вагомим свідченням недоліків у застосуванні відповідних механізмів для запобігання протиправним діям Д.М. є той факт, що національні органи влади дозволили припинити провадження по десяти різним видам дрібних правопорушень внаслідок закінчення строків давності та неналежного оформлення справ. Національна влада також продовжувала накладати невеликі штрафи та інші альтернативні санкції щодо Д.М., що, очевидно, не мало стримуючого ефекту і не привело його поведінку у відповідність з правилами дорожнього руху. Хоча національні органи влади вжили певних заходів проти Д.М., вони не застосували всебічного та комплексного підходу до вжиття ефективних стримуючих та превентивних заходів, щоб покласти край його постійним серйозним порушенням правил дорожнього руху. Такий підхід вимагав би вжиття заходів, основна функція яких полягає у зменшенні факторів ризику для безпеки дорожнього руху, наприклад, анулювання його водійського посвідчення або конфіскація його на більш тривалий проміжок часу, введення водійського перенавчання, лікування від залежності та, де це доречно, застосування більш суворих та стримуючих санкцій за його поведінку. Постійна протиправна поведінка Д.М. та порушення правил безпеки дорожнього руху нарешті призвели до смертельного зіткнення в процесі дорожнього руху, в результаті якого загинув родич заявників. Важливим і достатнім для притягнення до відповідальності держави за статтею 2 є демонстрація того, що недоліки у роботі відповідної нормативної бази спрацювали на шкоду особі. У зв’язку з цим Суд наголошує, що не його завдання визначати, які конкретні заходи національного правопорядку мали застосовуватися на практиці щодо неодноразової незаконної поведінки Д.M. в процесі дорожнього руху, що, нарешті, призвело до смерті родича заявників. Для Суду достатньо встановити, що вищезазначена багаторазова нездатність національних органів влади на різних рівнях вжити відповідних заходів проти тривалої протиправної поведінки Д.М. і, таким чином, забезпечити ефективне функціонування на практиці превентивних заходів забезпечення громадської безпеки та мінімізації кількості дорожньо-транспортних пригод, що виходили за рамки простої необережної дії чи бездіяльності; таким чином, вони зумовили притягнення до відповідальності держави з позиції її позитивного зобов'язання за статтею 2.

Констатовані порушення: право на життя в матеріальному та процесуальному аспектах (ст.2 Конвенції).

Ключові слова: право на життя, забезпечення громадської безпеки, безпека дорожнього руху, позбавлення права керувати транспортними засобами

Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: