Усі, хто стежив за подіями у світі протягом дев’яти років відтоді, як Росія вперше вторглася в Україну, напевно стикався з принаймні одним аргументом проти експансії західних інституцій до Східної Європи після закінчення Холодної війни. Скоріше за все, вони бачили набагато більше, ніж один аргумент. Рубрики ЗМІ “окрема думка” рясніють публікаціями зі звинуваченнями розширення Європейського Союзу в усіх нещастях – від Brexit до російського ревізіонізму (Dejevsky 2019). Видатні та поважні вчені від Джорджа Кеннана до Джона Міршаймера (Mearsheimer 2014) у різний час прямо критикували розширення НАТО на Схід як до, так і постфактум. За всіма цими аргументами стоїть логіка, яка ставить під сумнів власне доцільність інтеграції колишніх комуністичних країн Східної Європи до західного світу.
Переглянувши їх, ви знайдете одну стійку закономірність. Вони завжди розглядають питання розширення ЄС/НАТО в контексті втрат і негативних наслідків для Заходу – так, наче це розширення не мало жодних переваг. Негативних аргументів дуже багато, від найпоширенішого – нібито «провокації Росії» – до менш популярних. Це й нібито шкідливий вплив східноєвропейської трудової імміграції чи певна вроджена «несумісність цінностей» між новими членами та «старою Європою». Якщо формулювати питання таким чином, розумний читач у Західній Європі чи Сполучених Штатах міг би подумати, що «звісно, розширення західних інституцій допомогло бідним східноєвропейцям, але для нас воно не принесло жодної користі».
Цю небезпечну самопідтверджувальну логіку можна застосувати і до України, особливо в час, коли вже мало хто сумнівається в правоті української справи. Через рік війни критики тривалої військової та економічної підтримки України Заходом намагаються представити свої аргументи з точки зору холоднокровних та об’єктивних інтересів, представляючи своїх опонентів радикальними або керованими емоціями – практично перефразуючи аргументи, які використовувалися для критики попереднього залучення Східної Європи. Ми вважаємо, що це вдалий момент, щоб нагадати громадянам євроатлантичного світу, що попередня експансія у Східну Європу не була виключно ідеалістичною (і, звісно, не була благодійною) ініціативою. Західна Європа та Сполучені Штати отримали величезну економічну та політичну користь від включення Східної Європи до спільної інституційної структури НАТО та ЄС. Україна сьогодні має всі шанси досягти подібного успіху в майбутньому, враховуючи західні інвестиції в її військову перемогу та економічну трансформацію.
Розширення Європейського Союзу на Схід стало благом століття для економік Західної Європи. Очевидно, що мільйони працівників, які переїжджали на Захід, допомогли запобігти демографічній катастрофі та закрити нестачу необхідної робочої сили. Рідко згадується також те, що польські або чеські мігранти легко асимілюються протягом одного покоління й ніколи не є джерелом постійної напруги. Економічні зв’язки, які розвинулися між Німеччиною та Польщею протягом останніх 30 років, допомогли створити симбіотичні відносини, що відкрило еру безпрецедентного економічного зростання по обидва боки колишньої “залізної завіси”.
Під час занепаду торговельних зв’язків із Росією німецькі підприємці почали розраховувати на східноєвропейське економічне диво. Зростання добробуту в Східній Європі створило динамічний і близький експортний ринок. Для невеликих західноєвропейських держав, таких як Нідерланди та Данія, доступ до приблизно 100 мільйонів нових клієнтів від Таллінна до Софії є божим благословенням, враховуючи невеликий розмір їхнього внутрішнього ринку та висококонкурентні галузі. Не варто забувати й про можливість переміщення їхнього трудомісткого виробництва до країн, які загалом запровадили ті самі законодавчі та нормативні рамки Європейського Союзу в рамках Єдиного ринку, знижуючи собівартість виробництва для західних транснаціональних корпорацій.
Від досягнення безпеки залежить успішне, взаємовигідне економічне співробітництво. Послідовні розширення НАТО з 1990 (Східна Німеччина) та 1999 (Польща, Чехія, Угорщина) років розширили зону стабільності та безпеки на 100 мільйонів людей. Усі вищезазначені переваги не були б матеріалізовані, якби центральноєвропейські держави потрапили під вплив Кремля чи сварилися б між собою без об’єднавчої структури НАТО, як на Балканах. Для взаємної вигоди для нас і України ми маємо поширити цю пропозицію партнерства на Київ.
Для цього є комерційне обґрунтування. Україна стане безпрецедентною можливістю для західного бізнесу, подібно до Німеччини під час втілення плану Маршалла. Заклик до нового Плану Маршалла для України (Conley 2022) потрібно розглядати як невід’ємну частину зусиль з відновлення та відродження української економіки. Заклики до цього були сформульовані ще шість років тому колишнім прем’єр-міністром Литви, нині депутатом Європейського парламенту Андрюсом Кубілюсом.
В епоху решорінгу та френдшорінгу й більшої ваги геополітичних проблем інвестування капіталу, який був би використаний для буріння нафти й газу в Росії, у виробництво зеленого водню чи урану в Україні виглядає набагато привабливішим у контексті зеленого переходу. Технологічна рента, від якої виграє Україна, залишивши позаду радянські технології, започаткує нову еру економічного зростання, від якого можуть виграти західні транснаціональні корпорації. У той час, коли експерти застерігають від економічної залежності від потенційних супротивників (Pletka and Scissors 2020), а приватні компанії беруть на себе провідну роль у покаранні злочинних державних діячів, каталізатором чого виступає професор Джеффрі Зонненфельд, інвестувати в перспективні та постійно дружні ринки удвічі вигідніше – як політично, так і економічно.
Давайте на мить подумаємо про протилежне – уявимо, що Україна опинилася під безпосереднім контролем Росії або занурилася у стан постійної кризи. Чи справді Захід більше виграє від того, щоб не інвестувати в майбутнє України й отримати джерело постійної геополітичної напруги, гуманітарної кризи та економічної стагнації? Чи справді ми хочемо, щоб Росія досягла своєї геополітичної мети знищити Україну як життєздатну державу та продовжила спроби корумпувати та розвалити Європейський Союз і НАТО? Чи справді потрібно покинути одну з найбільших держав Європи, щоб вона стала кримінальною олігархією за російським зразком (Applebaum 2020), яка, як показує історія останнього десятиліття, може безперешкодно занурити свої мацаки у європейську та американську політику?
Нарешті, як і будь-який розумний власник бізнесу чи економіст, ми маємо враховувати альтернативну вартість. Ціна непідтримки України – це не лише постійне джерело майбутніх проблем просто на кордоні західного світу. Це також шанс отримати величезні взаємні економічні вигоди, можливо, більші, ніж ті, які принесла успішна інтеграція Східної Європи близько двох десятиліть тому. У нашому світі, який страждає від геополітичної напруги та економічної невизначеності, чи справді ми можемо дозволити собі змарнувати цей шанс?
Список літератури
Applebaum, A (2020), “A KGB Man to the End”, The Atlantic, September.
Conley, H (2022), A Modern Marshall Plan for Ukraine, The German Marshall Fund of the United States.
Dejevksy, M (2019), “How the European Union’s eastern expansion created Brexit and made an enemy of Russia”, Independent, 3 May.
Mearsheimer, J J (2014), “Why the Ukraine Crisis Is the West’s Fault: The Liberal Delusions That Provoked Putin”, Foreign Affairs 93(5).
Pletka, D and D Scissors (2020), “We’re Too Dependent on China for Too Many Critical Goods. Especially Medicine.”, Op-Ed, American Enterprise Institute, 21 March.
Ця публікація входить до збірки есе, створеної за ініціативи НБУ. У ній відомі економісти, політологи та історики – визнані світом експерти – на волонтерських засадах діляться своїми думками та аргументами про те, чому, допомагаючи Україні, ви допомагаєте всьому світу. Повну збірку есе можна прочитати за посиланням
#допомогаУкраїні_допомогасвіту
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
