Відділ культури і туризму Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області Кролевецький районний краєзнавчий музей

Transcription

1 Відділ культури і туризму Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області Кролевецький районний краєзнавчий музей Анатолій Карась Кролевецьке ткацтво Глухів 2008

2 ББК 63.3 (4УКР-4СУМ) К 21 Карась А. Кролевецьке ткацтво / Відділ культури і туризму Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області; Кролевецький районний краєзнавчий музей; Науковий редактор О.О. Боряк. Глухів: РВВ ГДПУ, с.: 60 іл. Монографія, присвячена всесвітньовідомому кролевецькому ткацтву, яке бере свій початок в м. Кролевець Сумської області. Поряд з, начебто, відомими даними по новому аналізується історія кролевецького ткацтва, подаються дослідження автора з архівів, музеїв та бібліотек. ISBN Карась Анатолій, 2008 Карась А.В. комп ютерна верстка, художнє оформлення,

3 Земля в пісенному вінку, мов хліб на яснім рушнику Кролевеччина край, багатий своїм минулим, своїм сьогоденням та майбутнім. Край, який в своєму серці, в своїй душі зберігає веселе розмаїття квітів, неповторну красу Сейму, зачарованої Десни і, звичайно ж, всесвітньознаних кролевецьких рушників. Кролевеччина край, славний своїми добрими, щирими і талановитими людьми, які своїм мистецьким словом, запальним танком, високим співом вплели свій вінок у розквіт нашої самобутньої української культури. Адже вона є фестивальним краєм, де впродовж 13 років проходить Всеукраїнський, а з минулого року Міжнародний літературно-мистецький фестиваль «Кролевецькі рушники», який очолює голова оргкомітету, поет, наш земляк, заслужений діяч мистецтв України - Михайло Шевченко. За ці роки кролевчани змогли почути і побачити патріархів українського слова і пісні Дмитра Білоуса, Миколу Луків, Ганну Чубач, Ніну Гнатюк, Василя Довжика, Станіслава Реп яха, народних артистів України: Дмитра Гнатюка, Євдокію Колесник, Анатолія Литвинова, Івана Сльоту, Валентину Степову, Лідію Михайленко, Юрія Рожкова, Леоніда Сандуленка, Олександра Василенка, уславлені гурти: квартет «Гетьман», «Явір», дует «Горлиця» і «Світязь», тріо «Солов ї України» та «Вербена», заслужених артисток України: Анжелу Вербицьку, Надію Добридень, Наталію Май, Ольгу Чубарєву, Валерія Титаренка та багатьох інших. Кожного року фестивальна програма охоплює найрізноманітніші форми культурно-мистецької роботи, залучаючи до участі нові і нові імена України та гостей з ближнього і далекого зарубіжжя. Поряд з майстрами високої поезії, української пісні та запального танку зросли і наші колективи. Це народні колективи Кролевецького районного Будинку культури: вокальне тріо «Пісенне джерело», гурт «Мальви» інструментальний ансамбль «Леді - імпульс», хореографічна студія «Фламінго», народні фольклорні колективи: «Подоляни» - міського клубу, «Вербиченька» - Гречкинського сільського Будинку культури, «Реутинчанка» - Реутинського сільського Будинку культури, ансамбль народної пісні Мутинського Будинку культури, народний ансамбль «Зорі» та «Джерельце» з села Червоний Ранок, творчі колективи Алтинівського будинку культури: «Співаночка», «Зодіак», хоровий колектив Гружчанського будинку культури, хореографічна студія Фламінго районного Будинку культури та багато інших колективів. Справжнім святом талантів було проведення в районі обласної естафети праці і культури, в рамках якої проводились цікаві культурно-мистецькі акції 3

4 Хліборобська родина, Мистецтво одного села, які сприяють розвитку талантів на Кролевеччині. З позолотою осені приходить на Кролевеччину відроджений знаменитий Хрестовоздвиженський ярмарок, історія якого сягає ще в XVII ст. Значну сторінку в історії культурно-мистецького життя Кролевеччини вписали люди, які відійшли у вічність, але їх справи, їх талант завжди буде прикладом для нас та прийдешніх поколінь це Михайло Білошапка, Іван Дудар, Григорій Ракоїд, Олександр Риндя, Борис Пелешук, Надія Руденко, Жанетта Павловська, Григорій Рудний, Іван Назаренко, Олександр Лобода, Іван та Олександр Красюки і багатобагато інших митців. Яскраву сторінку творчого життя в районі вписують колективи: районного Будинку культури, який очолює В. Г. Герман, Алтинівського СБК - директор А.Д. Сорока, Подолівського міського клубу - завідуючий В.П. Овсієнко, майстри народної творчості, пісні і слова - Надія Данченко, Валентина Мироненко, Володимир Куриленко, Олександр Бобрик, Сергій Кривенко, Олександр Бендюк, династія художників Соловйових та справжніх патріархів сцени Антоніни Лось, Володимира Біленка та Івана Сича, народних майстрів художнього ткацтва Євдокію Коноваленко, Валентину Валову, Раїсу Калмикову, Олену Петрову, Людмилу Минтус, Валентину Савицьку. Немалу роботу проводять клубні працівники району по відродженню старовинних звичаїв і обрядів. Ось уже третій рік, як проходить в с.гречкине районний сільський фестиваль Купальські передзвони на хвилях Есмані. Клопітку роботу проводить мережа бібліотечних закладів району, де проходить багато заходів для учнівської молоді, дітей, особливо це стосується заходів з народознавства та краєзнавства. Основним складовим успіху та авторитету школи мистецтв є постійний творчий пошук, прагнення до відкриття в душах дітей світлого сприйняття й розуміння прекрасного, що несе в собі мистецтво. Велику роботу проводить Кролевецький районний краєзнавчий музей науково-дослідний і культурний заклад, який спрямовує свою діяльності на збереження та відродження української культури. Значна робота проведена і по інформаційно-туристичному забезпеченню жителів та гостей рушникового краю. Багато чого вдалось зробити, започаткувати, зберегти, відродити. Працівники культури сьогодні все роблять для того, щоб і завтра лунала пісня, щоб не висохло джерело народної мудрості і творчості. Тільки, знаючи і осмислюючи минуле, пізнаючи витоки своєї культури та історії, можна зрозуміти сьогодення і творити майбутнє. Тож ласкаво запрошуємо відвідати нашу гостинну, рушникову, фестивальну Кролевеччину! Начальник відділу культури і туризму Кролевецької райдержадміністрації, Заслужений працівник культури України В.Б. Зенченко 4

5 Присвячую майстрам різних професій, чия праця піднімає виготовлені речі на рівень творчості, чиї руки будують суспільство. Анатолій Карась ТКАЧ Бережно зняв я з верстата основу, Людям роботу розніс і роздав, То ж мій спочинок; теперечки знову Берди направив, нитки наснував. От і роблю я. Застукала ляда, Бігає човник відтіль і відсіль... Човник і ляда ткачеві порада; Берди і цівки ви хліб мій і сіль! Добре багатому: він, коли схоче, Знайде початок роботі й кінець; В хаті ж у бідного ляда стукоче, Поки до дна догорить каганець. Вчіться ви, дітки, у мене робити; Вивчитесь будете добрі ткачі; Дасть вам верстат ваш і їсти, і пити, Тільки ж робіть ви і вдень, і вночі! Схочете спати, а лихо присниться; З ліжка зжене воно вас до зорі; Ляжте ж тихенько та спіть, поки спиться; Спіть, мої діти, в теплі та в добрі! От і заснули по лавах хлоп ята, Крикнув цвіркун, догоря каганець, Трохи притихло; побільшала хата; Швидко вже буде й роботі кінець. Швидко... а все таки стукає ляда, Бігає човник відтіль і відсіль... Човник і ляда ткачеві порада; Берди і цівки ви хліб його й сіль! Я.І.Щоголєв 5

6 6 Джерельна база У контексті нинішніх державотворчих процесів в Україні, що супроводжуються об єктивним процесом відродження українського народного декоративного мистецтва, актуальність дослідження постає в особливо важливому світі. Невивченою залишається проблема історії та традицій кролевецького ткацтва, а відомі публікації мають виборчу тематику. Питання допомоги земства кролевецьким ткачам зовсім не розкривалося, не вивчалися матеріали, що лежать в архівах та бібліотеках. До джерельної бази досліджень входять: щомісячні земські збірники Чернігівської губернії; статистичні звіти про економічне становище в Кролевці та історичні свідчення в державних архівах м.чернігова, м.суми, м.києва; звіти Чернігівської земської управи; журнали кролевецького повітового земського зібрання, звіти та засідання Кролевецької земської управи; журнали Чернігівського земського зібрання; звіти по кустарній промисловості Росії; Чернігівські губернські відомості; проведені дослідження етнографів та сучасні етнографічні дослідження, публікації, архівні документи ДАСО, ДАЧО, ЦДАЛМ, АІМФЛ. Дослідження автора з питань кролевецького ткацтва друкувалися: 1. Карась А.В. Кролевецьке ткацтво // Кролевеччина, білі плями історії: Збірник наукових праць. Матеріали другої конференції по краєзнавству. Упорядник А.В. Карась. Кролевець, 2002., С Карась А.В. Кролевецьке ткацтво // Нариси історії Кролевеччини / Науковий редактор Б.І.Черняков; Упорядник А.В.Карась. Київ, С.43 76: репр. [Стаття частково відображена на сайті Кролевецької райдержадміністрації: // 3. Карась А. Секретне кролевецьке ткацтво // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. Чернігів, С.38-45: 2 репр. 4. Карась Анатолій. Кролевецький рушник // Рушник: символ, образ, знак. Матеріали третьої науково-практичної конференції по краєзнавству. Глухів, С Карась А.В. Роль земства у розвитку ткацтва // Збереження історикокультурних надбань Сіверщини. Матеріали четвертої науково-практичної конференції. Глухів, С Карась А.В. Нові відомості про роботу кролевецької ткацької артілі за часів другої світової війни ( ) // Історико-культурні надбання Сіверщини у контексті історії України. Збірник наукових праць. Матеріали п ятої науковопрактичної конференції (18-19 травня 2006 р.) / Мінбуд України; Державний історико-культурний заповідник у м. Глухів: Ред. рада. Шемшученко Ю.С., Акуленко В.І., Казьмирчук Г.Д. та ін. Глухів: РВВ ГДПУ, С Карась Анатолій. З історії Сумщини. К С Карась А.В. Кролевецьке ткацтво у х роках // Сіверщина в контексті історії України. Збірник наукових праць. Матеріали шостої науково-

7 практичної конференції (17-18 травня 2007 р.) / Міністерство регіонального розвитку та будівництва України; Державний історико-культурний заповідник у м.глухові: Ред. рада Шемшученко Ю.С., Акуленко В.І., Казьмирчук Г.Д. та ін. Суми: Вид. будинок Елада, С : іл. Перша письмова згадка про ткачів м. Кролевець припадає на другу половину ХVІІІ ст., коли за даними Рум янцевського опису рр. до ткацького цеху входило 34 ткацькі двори, що нараховували майже 100 душ. Найбільш заможні ткачі (переважно міщани) мали учнів, які працювали на господаря за отримуване навчання [Спаська, С.110]. У 1787 р. в місті проживало 2348 душ чоловічої статі [Шафонський /а/, С.392; Домонтович, С.613]. Друга письмова згадка про кролевецьких ткачів відноситься до 1781 р., коли в книзі Управи ткацького ремесла міста, що знаходиться в Чернігівському історичному музеї, перераховуються ткачі. Інколи ідуть припущення автора, а не достовірні факти. Так, можна прочитати, що ткацький промисел був розвинений ще з часів заснування міста у XV ст. [Мусієнко, С.267]. Дані не підтверджуються документами. Перша стаття, де найбільш детально описується кролевецьке ткацтво, належить В.Доливо-Добровольській, яка у 1891 р. Міністерством державного майна Росії була відряджена в Чернігівську губернію для вивчення стану ткацького виробництва [Голосов, С.128]. Дослідниця подала інформацію про кількість будинків ткачів та верстатів в них, ціни на ткацькі вироби, відсоток ткачів до населення міста; вказала на малий заробіток та пошук ткачами іншої тимчасової роботи, залучення до виробництва дітей, наймання старими ткачами своїх учнів на річну оплату, непривабливе становище ткачів, за рахунок яких збагачувалися торговці, незнання ткачами передової техніки виробництва станків-самольотів, про необхідність надання земством допомоги кролевецьким ткачам [Доливо- Добровольська, 1894]. Окрему групу джерел становлять звіти завідуючого ткацьким кустарним складом. Як вдалося з ясувати, на підставі доповідей губернському земському зібранню [М., С.98; Доклад, С.8] у 1895 р. в м. Кролевець було засновано земський губернський кустарний склад, завідуючий якого відображав фінансові операції складу (кількість проданої та обміняної сировини, ціни на вироби, участь у ярмарках та свої висновки стосовно подальшої роботи складу) [Голосов, 1893; Голосов, 1897]. Наступну групу складають звіти та доповіді про стан кролевецького ткацтва в кінці ХІХ на початку ХХ століть [Буштедт, 1897; Доклад, 1898; Денежный отчет, 1901; Журналы, 1894; Журналы, 1896; Журналы, 1914; Земские, 1894; Излечение, 1904; Курсы, 1908; М., 1904; О поддержании, 1897; По ткаческому, 1897; Отчет, 1898; По Черниговской, 1916; Солонина, 1889; Петровский, 1915; Ткацкий, 1896; Ткацкий склад, 1898]. У роки Першої світової та громадянської воєн ткацтво занепадає. Відроджується на початку 1920-х р. Тому в цей період дослідження по кролевецькому ткацтву не проводилися. 7

8 У 1930-ті роки дослідниця Євгенія Юріївна Спаська провела пошукову роботу по висвітленню кролевецького ткацтва. На той час, до свого арешту в 1934 р., вона працювала в сільськогосподарському музеї, який розміщувався в Марийському палаці, проводила етнографічні дослідження. Її вирішено було заслати на три роки до Казахстану [Білокінь, С.32; Морозов, С.152 ]. Тавро ворога народу не дало можливості опублікувати матеріал. Тільки в 1962 р. з явилася стаття про скупників Риндіних, яка мала обсяг три сторінки. Вона користувалася двома рукописами: кролевецького старожила А. Кибальчича [Кибальчич, 1933] та матеріалами земського діяча, завідуючого кустарним складом М. Голосова, архів якого у 1932 р. придбав Київський інститут кооперації. В цьому ж році Є.Спаська провела опитування серед старих кролевецьких ткачів. Етнографічні дослідження знаходяться в архіві ІМФЕ [Спаська, 1932; Спаская, 1959; Спаська, 1960]. На їх основі дослідниця намагалася висвітлити історію господарства трьох поколінь скупників Риндіних настільки, наскільки це дозволяла журнальна публікація [Спаська, 1962]. Рукопис кролевчанина А. Кибальчича 1933 р., яким користувалася Є. Спаська [Спаська, 1962] (дякуючи їй, нині він зберігається в архіві ІМФЕ), цікавий своїм підходом до історії кролевецького ткацтва. На 19-ти аркушах автор подає відомості про друковану літературу ХІХ ст. по кролевецькому ткацтву, розділяє ткачів на три групи (перша сідала за верстат лише зимою, бо мала сільське господарство; друга не була зв язана з сільським господарством, але мала крім ткацтва інші джерела прибутку; третя працювала цілий рік. Для таких ткацтво було головним достатком.), приділяє увагу орнаменту рушників, згадує допомогу земства ткачам-кустарям, занепад та відродження в післяреволюційний період [Кибальчич, 1933]. Він чи не вперше системно розглянув промисел. Однією з білих плям в історії кролевецького ткацтва є роки Другої світової війни. За радянські часи тема німецької окупації Кролевця (з 3 вересня 1941 по 2 вересня 1943 року) взагалі, і стану ткацької артілі, зокрема, були табуйованими. Тому нині чи не єдиним джерелом отримання інформації є дані усної історії, отримані під час інтерв ю зі старожилами міста, ветеранами фабрики Художнє ткацтво. Таке опитування було проведено автором у рр. Допоміжними виявилися також мемуарна література, записи спогадів учасників та свідків тих подій, архівні документи, які, зокрема, зберігаються в фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, Кролевецького краєзнавчого музею. Дослідження [Сереженко, Арк.2; Сумская, С.60; Сереженко, С.337] та мемуари [Токарь, Л.1] показали термінову підготовку до евакуації, вивезення цінного обладнання підприємств з району. Респонденти розповіли про роботу артілі під час окупації в двох цехах [Даценко, Арк.1; Коноваленко, Арк.1-2; Петрова, 2005, Арк.1; Єфіменко, Арк.1], асортимент виробів (скатерті, рушники, хустки, полотно, покривала) [Даценко, Арк.1; Коноваленко, Арк.1-2; 3; Дудар, Арк.3; Петрова, 2005, Арк.1], де працювали переважно чоловіки, які робили для 8

9 себе та на ринок [Дудар, Арк.3]. Окупаційна періодика підтвердила свідчення респондентів про роботу артілі і показала, що під час окупації виготовлялися перев язні матеріали [Рибкіна, С.2]. Етнограф Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР Л.П.Шевченко ( ) у 1954р. захистила кандидатську дисертацію на тему Соціалістичний побут і культура ткачів художньо-промислової артілі ім. 20-річчя Жовтневої революції (м. Кролевець) і отримала вчений ступінь кандидата історичних наук [Боряк, C.42; Шевченко Л.П., Арк.4; Шевченко, Арк.1-4 ]. Дослідниця провела опитування серед майстрів та адміністрації кустарної артілі про побут ткачів до жовтневої революції 1917 р., та в 1950-ті роки. Зробила малюнки житла, описала костюми, побут ткачів, їжу [Шевченко, 1954 /а/; Шевченко, 1954 /б/; ІМФЕ. Ф Од. зб. 98.; Ф Од. зб. 104]. У ході дослідження виявили невідомий досі машинопис Л.П.Шевченко Художньо-промислова ткацька артіль ім. 20-річчя Жовтневої Революції Інформаційний Бюлетень. м.кролевець. 1953р. із авторськими правками Л.П.Шевченко, де вивчається робота ткацької артілі за 30 років [Шевченко, 1953]. В особистому архіві І.П. Дударя було виявлено три листи Л.П. Шевченко до художника ткацької артілі І.П. Дударя, які він передав на постійне зберігання в фонди Кролевецького краєзнавчого музею [Шевченко, ; Шевченко, ; Шевченко, ]. У дослідженні Г.С.Колос (кожна друга сторінка ілюстрація) про кролевецькі рушники [Колос, 1966], розглядається орнаментація кролевецького рушника, виткані написи. Вказується на допомогу земства кролевецьким ткачам. Але в цілому ця допомога оцінюється Г.С.Колос негативно, не аргументуючи чому. Джерельну базу подано стисло. Можливо тому і трапляються помилки, як, наприклад, у часі відкриття земського складу, не на початку ХХ ст., а, як виявили дослідження, у 1895 р. На початку ХХ ст. кролевецький земський склад вже був досить відомий і давав прибутки. Та й сама допомога почалася в кінці ХІХ ст., а не, як пише автор, на початку ХХ ст. Дослідник П.Н.Мусієнко вивчив фонди музеїв у Лубнах, Полтаві, Чернігові. В своїй публікації описав орнамент знайдених кролевецьких ткацьких виробів, відніс його до світу природи. Дослідивши книгу Управи ткацького ремесла міста Кролевця за 1781 рік, назвав прізвища кролевецьких ткачів кінця ХVIII ст. та їх вироби, які є на сьогодні найнижчою хронологічною рамкою [Мусієнко, 1969]. В книжках Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область за 1973 р. та 1980 р. видання історії кролевецького ткацтва відведено кілька речень, а дослідження ткацького промислу зовсім не розглядалося [Кролевец, 1980; 9

10 Кролевець, 1973]. Автори користувалися тільки статтею з енциклопедичного видання П.Н.Мусієнко [Мусієнко, 1969]. Інколи в публікаціях відзначається [Кролевецькі узорні, С.355], що, начебто, ткацький промисел був розвинутий ще з часів заснування міста (1601 р.). Але дослідження історика Лазаревського в ХІХ ст. та місцевих краєзнавців показали, що місто виникло після 1618 р., а документи про розвиток ткацтва у ХVII ст. відсутні. Звідки у автора з явилася ця дата невідомо, а її використовують у різноманітних газетних та журнальних публікаціях. Художник І.П.Дудар розглянув кролевецьке ткацтво зі своєї точки зору, аналізуючи техніку ткацтва на прикладах ткацьких виробів [Дудар, б\р]. З нагоди 80-ти річчя Кролевецької ткацької фабрики вийшла книга-збірник, яка вмістила в себе розповіді, фотографії про людей, які працювали на фабриці, легенди та поетичні твори про кролевецький рушник [Кролевецькі, 2002]. 10 І. Початкові відомості про розвиток ткацтва у Кролевці Як і в часи Давньої Русі, головним матеріалом для ткацтва були льон та коноплі, переважно, місцевого походження [Сiчинський, С.288]. На території Сіверщини коноплі є однією з найбільш давніх і поширених культур. Припускають, що на Україні коноплі вирощувалися ще скіфами у VII ст. до н.е. З середини ХІХ ст. найбільші площі посіву конопель були розміщені на високородючих низинних землях Глухівського, Кролевецького, Новгород Сіверського та Сосницького повітів [Гапич, С.194]. У 1894 р. простий ткацький верстат можна було побачити майже в кожній кролевецькій хаті не тільки в передмісті, а й у навколишніх хуторах. Бавовняну пряжу ткачі брали в борг у місцевих торговців, їм же збували виткані рушники [Пантюхов, С.38]. Дослідниця кролевецького ткацтва Є.Ю.Спаська відмічала, що Кролевець, без сумніву, заселявся раніше, ніж це відмічено в писемних джерелах. Можливо, він виник на місці старого слов янського поселення [Спаская, Арк.4]. Дійсно, археологічні розкопки 2000 року показали, що на околицях міста розташовані поселення епохи неоліту, ранніх слов ян та давньоруського часу. Найстаріша матеріальна річ, яка свідчить про наявність ткацького ремесла в

11 Кролевці прясла ранньослов янського часу V-VII ст. з напівземлянки з городища, яке було відкрите на лівому березі річки Реть (мікрорайон Подолово) [Бєлінська, Арк.6; Бєлінська, С.4; Бєлінська, С.11]. Гійом Левасер де Боплан - відомий картограф, французький військовий інженер, який перебував у роках в Україні, у своїй книзі про Україну писав: Жінки займаються прядінням льону i вовни, з яких роблять полотно i тканини для щоденного вжитку... Вони взагалі розуміються на всіх ремеслах, хоча бувають більш вдатними ніж інші у тих чи iнших заняттях; трапляються й такі, чиї знання у порівнянні з загалом значно ширші [Боплан, С.30]. Місто з явилося на кордоні з Московщиною, чтобы купечество малоросийское соединить вместе со Шлезией для способности торговать... [Шафонский, С.392]. Перша письмова згадка про Кролевець відноситься до 1638 р. [Универсал, С.295]. Історик Олександр Лазаревський, згадуючи Кролевець, дату заснування міста не називає, а пише так: г. Кролевец, рч. Свидня, поселен после Деулинского договора, в ряду тех городов (Нежин, Борзна, Конотоп...), которые поляки устроили по линии Путивльского рубежа, для защиты своих границ. Военное значение Кролевца видно и из его местоположения, как оно описано в 1654 г. Ко времени возстания Хмельницкаго Кролевецкия укрепления не были еще и кончены. Селил Кролевец поляк Вышль или Виссель... Устороенный здесь городок назван был в честь короля Кролевцом (civitas regii), как видно из тогда-же усвоенной ему печати [Лазаревский, С ]. Про це ж він пише, коли згадує про село Реутинці. За О.Лазаревським, Кролевець засновано після 1618 року. Виникає питання: яке населення проживало на даній території? Доктор філологічних наук К.М.Тищенко доводить, що Сіверщина, в давньоруські часи, була заселена скандинавами [Тищенко, С ]. Він впевнений, що назви річок, урочищ, боліт, сіл Кролевеччини мають литовське походження. На відміну від збезлюднілої Чернігівщини, Сіверщина у XIV-XV ст. зазнала мало не розквіту. За литовських часів численні осадники прибули з заходу Великого князівства Литовського [Тищенко, С.30, 33-35]. По написам у книгах місцевих церков простежується, що більшість мешканців Кролевця в середині ХVII ст. прийшла з Волині, Острога і Житомира [Город Кролевець, С.333]. У 1644 р. король Речи Посполитої Владислав IV ( ) надав місту магдебурзьке право для його швидкого зростання на кордоні з Московською державою. По наказу Яна Казимира (король з 1648 р. по 1673 р.) у 11

12 мiстi був побудований цегляний погріб для зберігання в ньому расправних книг, по котрих судили міщан i цехових майстрів [Шафонський, 1851 С.392]. По цьому можна зробити висновок, що в цей час у місті вже були ремісничі цехи. У 1671 р. в Кролевці ремісники мали цеховий устрій. Були цехи: слюсарний, ковальський, котлярський, гончарний, але ткацький не згадується [Лазаревский, С.382]. В Рум янцевському опису років, говориться про вісім цехів серед них і ткацький. Прізвище Ткач зустрічається в архівних документах раніше 1765 р. [Спаская, Арк.9]. Є.Ю.Спаська дату організації ткацького цеху в Кролевці відносить на кінець ХVII-го початок XVIII-го століть. Ніхто з дослідників цьому не заперечив. У 1787 р. в місті проживало 2348 душ чоловічої статі [Шафонський /а/, С.392; Домонтович, С.613]. У 1950 р. вчитель Сергій Якович Шварц (1875 р. нар., проживав у місті з 1907 р.) розповів, що ткацький цех мав свої атрибути, печатки і хоругви, які зберігалися до 1933 р. в Соборі Пресвятої Богородиці. Ремісничий цех існував до 1900-х років [Шевченко, 1950 /а/. Арк.1]. Собор був зруйнований у 1930-х. Свідок зазначив, що кожний цех мав свою хоругву з архангелом Гавриїлом і з відображенням відповідного значка свого виробництва чи продукції. Населення в місті було ремісне і вільне козацтво. Кріпаків, стверджував респондент, не було [Шевченко, 1950 /а/. Арк.3]. У книзі Управи ткацького ремесла міста Кролевця за 1781 рік записана майстрами кролевецьких тканин і килимів родина Оболонських. Андріїха Оболонська та її чотири сини: Василь, Михайло, Григорій та Овсій записані першими. В Полтавському художньому музеї зберігається квітчастий килим з витканим підписом Оболонські. Серед експонатів колишнього музею Є.Скаржинської в Лубнах ткані речі з помітками Оболонських займали почесне місце. Оболонські виробляли тканини для оздоблення, біло-червоні рушники [Мусієнко, С.267]. У книзі записані майстри кріпаки: підданий Антона Милорадовича Кіндрат Бичко, ткачі Григорій і Павло Лисенки належали поміщикові Петру Ошевському, майстер Сергій Сердеченко був підданим Петра Бутовича. Особливий попит був на декоративні набивні тканини для оформлення панських будинків [Мусієнко,1969. С.268]. Ткачі, козаки за походженням, Михайло Соломаха, Василь і Корній Падалки, брати Андрій і Данило Довгоп`яти виробляли рушники. [Мусієнко,1969. С.270]. Записи в книзі кролевецького ткацького цеху свідчать, що працювали в ньому у переважній більшості міщани, які виготовляли рушники: Хома Тищенко, Хома та Максим Іванченки, Нечипір Пастушок, Степан і Сава Торобани, Микита Задорожний, Корній і Василь Лисенки, Дмитро та Ігнат Лукаші, Федір та Ілля Ринді [Мусієнко, С.271]. На одному з уцілілих рушників підпис ПМ та дата 1839 р. 12

13 Наступний документ відноситься до 1855 р., коли в місті нараховувалось [Ведомости, Арк.4]: цех майстрів підмайст рів учнів всього Цінність виготовлених щорічно виробів за трьохрічною складністю, крб. кравців чоботарів пекарів різників ковалів гончарів, пічників ткачів підсумок: не цехових ремісників Всього Архівні данні показують, що у 1855 р. серед ремісників найбільше в місті було ткачів, які мали і найбільше учнів. Можливо, це через збільшений попит на ткацькі вироби на всесвітньо відомому осінньому Кролевецькому ярмарку, а також через популярність ткацтва як ремесла, яке давало змогу заробити гроші для сім ї, покращити її матеріальне становище. За наступні 35 років кількість ткачів в самому місті збільшиться аж у вісім разів, а населення тільки вдвічі. У цьому році мешканців міста нараховувалось 6888 душ. За переписом 1897 р. в місті проживало вже душ [ Семёнов, С. 342]. На початку ХХ ст. ткачі, переважно малоземельні чи навіть безземельні господарі, що майже зовсім відмовилися від землеробства. В цей час працюють вже не тільки жінки і діти, а й чоловіки [ Семёнов, С. 192 ]. Праця ткача була тяжкою. На початку ХХ ст. ткацьке ремесло було не привабливим. Громіздкий верстат створював тісноту у невеликому житловому приміщенні. Переробка на верстаті волокнистого матеріалу наповнювала повітря масою їдкого пилу, а робота батану, що пробивав нитку, й удари об долівку ніжок створювали безперервний грюкіт. Обмеженість приміщень, відсутність вентиляції, нестача світла, велика тривалість робочого дня, яка доходила у робочий сезон до годин робили працю ткача нестерпною. Внаслідок цього більшість ткачів скаржилися на ядуху, кашель, хворобу очей, утому, відсутність апетиту і розлад травлення [Семёнов, С.193]. Професійним захворюванням у ткачів був легеневий туберкульоз [Скибневский, С.365]. 13

14 У ХІХ ст. формується мистецьке обличчя Кролевця як центру українського переборного ткацтва [Кара-Васильєва, С.18]. Кролевецькі ткачі соціально і економічно не являли собою однорідної маси, у ХІХ ст. вони поділялися на три групи в залежності від завантаженості в ткацтві. Перша сідала за верстат лише зимою, бо мала сільське господарство. Друга не була зв язана з сільським господарством, але мала крім ткацтва інші джерела прибутку, чи то від будівель, чи від торгівлі. Отримуючи деяку суму обігових коштів, група мала можливість вибору як в справі придбання сировини, так і у справі реалізації готової продукції. Так виростали заможні ткачі, які згодом переставали ткати самі, а заробляли реалізацією ткацьких виробів, обравши це за головне джерело прибутку. Так розпочинали Риндіни, котрі згодом стали не тільки скупниками-торговцями, а й поміщиками. До третьої групи ткачів належали найбідніші, які крім купи дітей, старої халупи, дідівських верстатів нічого більше не мали. Такі ткачі представляли основну масу, яка найбільше залежала від купців і дрібних торговців. Вони вимушені були працювати на різних скупників цілий рік, не залишаючи верстат, щоб не померти з голоду. Це група так званих ткачів відпарників [Кибальчич, Арк.10]. Такий ткач купував на складі Риндіна сировину і брав на себе обов язки здати продукцію на склад того ж Риндіна [Кибальчич, Арк.10]. Згідно з іншими відомостями, Риндін давав сировину у борг, чим і примушував здавати продукцію тільки йому [Доливо-Добровольськая, С.83]. Останнє більш вірогідніше. Інший автор відмічав, що ткацтвом займалися, в основному, зимою, а безземельні міщани цілий рік [Пантюхов, С. 38]. Це підтверджує розподіл ткачів на групи за А.Кибальчичем. ІІ. Роль земства у розвитку ткацького виробництва (кінець ХІХ початок ХХ ст.) 2.1.Основні розпорядження губернських та повітових органів влади по розвитку ткацтва у Кролевці З 1864 р. в Росії почали діяти органи місцевого господарського самоврядування земські установи. Вони виконували обов язки з будівництва шляхів, лікарень, шкіл, допомагали розвитку кустарних промислів [Земские, С.536]. 14

15 Кролевецька повітова земська управа була заснована на підставі Положення про губернську і повітову земську установи від 1 січня 1864 р. Апарат повітового земства складався з: - розпорядницького органу повітових земських зборів, - виконавчого органу повітової земської управи. Вибори земських органів проводилися раз у три роки. Уся поточна робота покладалася на обрану (повітовими земськими зборами) повітову земську управу. До складу повітової земської управи входили голова та три члени управи. Управа мала свою канцелярію [ДАСО. Ф.251. Оп. 2. Спр. 5. Арк.53]. Нове положення 1890 р. змінило виборчу систему і діяльність земств. Члени управи були прирівняні до чиновників. Губернатор почав здійснювати нагляд за діями земства. На допомогу йому спеціально була створена установа губернська по земських справах присутність ( з 1892 р. загальне для земських і міських органів самоврядування губернська по земських і міських справах присутність) [Ер ош ин, С ]. З 90-х років ХІХ ст. діяльність земства активізувалася. У 1893 р. була організована земська бібліотека, у 1893 р. земське початкове училище [Сереженко, 1980 /а/. C. 335 ]. Губернські органи влади Питання про розвиток кустарних промислів у перший раз порушувалося у Чернігівському губернському земстві в 1890 р. У представленій губернським зборам доповіді губернська управа описувала жалюгідне становище кустарної промисловості губернії як у технічному, так і в економічному питаннях. 15

16 Первісний стан техніки кустарного виробництва, як відмічалося, був на низькому рівні. Кустарі вели свою справу з тими ж знаряддями і прийомами, з якими працювали їхні віддалені предки декілька сот років тому [М., С.86]. В іншому звіті губернської управи наголошувалося, що дослідники кролевецького ткацтва говорять про необхідність допомоги в збуті ткацьких виробів [О поддержании, С.301], відмічаючи, що кролевецькі ткачі, знову таки, потребують як технічної, так і економічної допомоги [Доливо- Добровольская,1894. С.85-86]. Вдосконаленню ткацького виробництва навчитися було ніде, як результат вкрай низька цінність виробів і незначний заробіток майстрів, а це зовсім не сприяло їхньому добробуту. Частина кустарів працювала поодинці, без допомоги сторонніх рук; частина наймала по одному чи по декілька працівників. У місцевостях, де був забезпечений значний збут виробів, виробництво велося кустарями на користь деяких скупників, причому майстрам діставалися тільки копійки з усіх прибутків виробництва. Таку експлуатацію робочої сили земська управа пояснювала відсутністю в кустаря дешевого кредиту на обзаведення засобами виробництва і розрізненістю кустарів, що заважало їм організувати правильний збут виробів. Губернська Управа відзначала витіснення деяких кустарних промислів фабричним виробництвом і вимирання інших промислів внаслідок відсутності в губернії виробничого матеріалу. Управа вважала за необхідність прийти на допомогу кустарному ткацькому виробництву, вивчивши спочатку кустарні промисли губерніїї [О поддержании, С.300]. Управа пропонувала губернському земству без великих витрат взяти на себе підняття кустарних промислів: підтримкою і поліпшенням вже існуючих виробництв, уведенням нових нескладних виробництв. Виконуючи це завдання, на перше місце висувалося відкриття музею, який повинен був бути 16

17 пересувним та інформативним для професіоналів з наданням технічних пояснень. Для поліпшення економічних умов кустарної промисловості, управа вказувала на необхідність організації кредиту для кустарів і на сприяння збуту їхніх виробів. Не стосуючись принципового питання про необхідність і можливість підняття кустарних промислів, земські збори у 1890 р., відхиливши пропозиції губернської управи, ухвалили зібрати інформацію по кустарних промислах губернії при сприянні повітових управ. Зборами відхилено було і пропозицію про асигнування відповідної суми в розпорядження губ. управи для перших практичних спроб допомоги кустарям. Повітові управи Чернігівської губернії мало зробили для надання інформації про кустарні промисли в своїх повітах. Тільки одна повітова управа до наступного року дала короткі зведення про кустарні промисли свого повіту і три управи повідомили про існування у своїх повітах тих чи інших промислів. Губернська управа представила сесії губернських зборів 1891 р. нову доповідь про сприяння кустарним промислам. Управа наполягала на зосередженні в руках губ. земства керівництва з поліпшення кустарних промислів, заявляючи про необхідність широких заходів у цій галузі. Дрібним поліпшенням у вигляді доставляння кращих зразків, вказівками посібників, повідомленням поліпшених рецептів багато не зробиш, відмічала губернська управа. Необхідне було вагоме поліпшення кустарної промисловості. Пропозиції управи відносилися до трьох питань: гончарного, ткацького і шевського [М., С.87-89]. Перше місце в справі підняття окремих кустарних промислів Чернігівського губернського земства займав ткацький промисел. Тому у 1891 р. за дорученням Міністерства державного майна Чернігівську губернію відвідала Доливо-Добровольска, яка звернула увагу губернської управи на необхідність збільшення збуту кролевецьких виробів, поширення серед ткачів верстатів-самольотів, що дало б змогу стати ткачам більш самостійними і не залежати від скупників. Верстат-самольот це широкий двочовниковий верстат, на який треба більше зусиль, тому на них працювали здебільшого чоловіки. Отримавши можливість швидше і легше працювати, вони, тим самим, мали б можливість стати більш самостійними і приблизится к своему прежнему типу рабочих-кустарей, тогда как в настоящее время они скорее подходят к типу фабричных рабочих [Доливо-Добровольская, С.87]. Губернська управа, 17

18 разом з Доливо-Добровольською, прийшла до висновку, що й в умовах місцевого ткацтва є підстава як для технічного, так і для економічного сприяння з боку земства. Стало зрозуміло, що незначні заробітки ткачів давно вимагали земського втручання, цифрові дані, зібрані Доливо-Добровольською ще раз це підтвердили [Доливо-Добровольская, С ; О поддержании, С. 302]. Управа вирішила для себе спочатку зайнятися технічною стороною справи [М., С.96]. Метою цих акцій була всіляка можлива допомога ткачам. Восени 1892 р. Доливо-Добровольська на прохання губернської управи знову була відряджена міністерством у межі Чернігівської губернії (роз їзди її були за рахунок міністерства). Земству ж довелося заплатити вартість верстатів і перебування Костромського майстра-ткача Шабанова, привезеного Доливо-Добровольською. Обоє вони пробули в межах губернії з 17 жовтня по 29 грудня [О поддержании, C.302]. За цей час дослідниця більше місяця прожила в м.кролевець. Їй вдалося вплинути на місцеве земство. Воно вирішило прийняти з свого боку участь у долі ткачів і згодом обрало з цією метою кустарний комітет. З двадцятого листопада вона влаштувала навчання ткачів на верстатах-самольотах при сирітському будинку в Чернігові. Для цього з повітів Чернігівського, Козелецького і Ніжинського викликані були 17 ткачів. Крім того, декілька приватних людей, переважно з учительського персоналу, також заявили про своє бажання повчитися. Між ними був і вчитель Микола Олексійович Голосов, що вже раніше мав знайомство з технікою місцевого ткацтва, у тому числі, і кролевецького. Завдяки своїм знанням, а також своїй розпорядливості й енергії, він відразу ж став необхідною людиною, для управи, ткачів, Доливо-Добровольської, ставши посередником між нею і ткачами. Згодом він стане завідуючим губернським земським ткацьким складом в м. Кролевець. В губернській управі дійшли висновку, що для подальшого розвитку ткацького виробництва не можна обійтися без спеціального агента, який підтримував би стосунки між управою та ткачами і був би посередником в питанні здачі замовлень на полотна. Такою людиною, що задовольняла б усі вимоги, які можна було поставити перед земським агентом у зовсім новій для земства справі, призначений був Микола Олексійович Голосів. Управа визнала за необхідне відправити його у відрядження в Московський і Ярославський промислові райони для ознайомлення з деякими деталями техніки і з економічною організацією місцевого ткацького промислу [О поддержании, C ]. Губернські збори 1892 року, асигнували на роз їзди М.Голосова й інші витрати по ткацтву на 1893 рік 500 крб. [М., С.97; О поддержании, C.304]. У 1893 р. Голосов, залишаючись народним учителем, міг присвятити покладеному на нього завданню лише літні місяці. З 7 травня він одержав відрядження від губернської управи в Московську і Костромську губернії і згодом надав управі докладний звіт [Голосов, 1893]. Звіт цей невдовзі став для управи корисним матеріалом для вироблення подальших кроків у справі сприяння ткацтву. Під час 18

19 тієї ж поїздки М.О.Голосов почав переговори з фабрикантами лляної і паперової галузі, а також з майстернями, що виготовляли металеві берда, човники й інші знаряддя ткацтва, щодо пільгового постачання їхніх виробів на замовлення ткачів Чернігівської губернії. Зі свого відрядження Голосов повернувся остаточно підготовленим для виконання заходів, що намічалися управою в питаннях сприяння місцевому ткацтву [О поддержании, C.304]. В вільний час, до початку шкільних занять, М.Голосов проводив пропаганду верстата-самольта серед ткачів. Чернігівські губернські земські збори знову погодилися з пропозиціями управи й асигнували на 1894 рік 400 крб. на розвиток ткацтва [М., С.97; О поддержании, C.305]. Завдяки сприянню губернської управи нові роз їзди Голосова у 1894 році по ткацьких районах південних повітів мали вже відповідну мету визначити місця для допомоги ткачам з боку місцевих земств. Таких місць було намічено М.Голосовим п ять: м.кролевець, м.остер, м.березна, м.ічня і м.олишевка. Були відзначені особливості кожного з цих пунктів, що повинно було позначитися на самому характері допомоги з боку земств. Так, у Кролевці ткацтво спрямоване було на виготовлення рушників, в Ічні на виготовлення рядна для мішків, в Острі на плетіння рибальських сіток, у Березні й Олишевці на виготовлення тонкого полотна. Все це ставило перед земством дуже складну задачу у сприянні ткацькому промислу, що вимагало на першій порі принаймні, одного фахівця в кожному повіті. Причому фахівець цей не міг займатися одними роз їздами, а, головним чином, повинен був мати постійне місце проживання і з цього основного пункту зав язувати стосунки з ткачами найближчого району. Губернська управа прийшла до висновку, що у віданні такого постійного агента повинен бути сировинний склад і невелика навчальна майстерня з показовим музеєм технічних удосконалень промислу. Так у загальних рисах, намічалося земське сприяння ткацтву в доповіді губернської управи зборам 1894 року. На губернських зборах вирішили дещо змінити пропозиції управи й асигнували певні суми у вигляді допомоги повітовим земствам для відкриття сировинних складів у Березні, Олишевці й Острі. Головну ж свою допомогу земство спрямувало в м.кролевець, з рішенням оселити там М.О.Голосова, враховуючи 19

20 розмах, якого набуло місцеве виробництво рушників [О поддержании, C.307]. Цей факт для нас сьогодні є важливою інформацією, яка свідчить про наполегливе намагання губернського земства допомогти кролевецьким ткачам підняти матеріальне становище. Практика показала, що короткочасні наїзди земського агента в окремі райони ткацтва не давали можливості досягти змін в економічній організації промислу, але й не сприяли навчанню ткачів щодо поліпшення техніки. У доповіді губернським зборам сесії 1894 року губернська управа запропонувала улаштувати 4 сировинних склади: головний у м. Кролевці і три другорядних. Збори погодилися з цією пропозицією й асигнували 1020 крб. на відкриття складу в м.кролевці і 540 крб. на відкриття трьох інших складів. Крім того, дозволили позику з земського капіталу на обіг Кролевецкого складу 2000 крб. і 1000 крб. на обіг другорядних складів. З цих планів було реалізовано тільки одне: відкриття кустарнопромислового складу в м.кролевці 1-го липня 1895 року [М., С.98; Доклад, С.8]. З 1-го травня 1895 р. М.О.Голосов запрошений був на постійну службу до губернського земства і приступив до організації складу. З першого дня роботи в Кролевці склад став активно функціонувати. У середовищі місцевих ткачів виявився великий попит як на технічну допомогу, так і на сировину, яку брали в кредит. Усе робилося для того, щоб склад брав участь і в збуті виробів кролевецких ткачів [О поддержании, С ]. Завідуючому кустарним складом видавалася платня в розмірі 50 крб. щомісяця. Крім неї М.Голосову дозволялося одержувати і деякий відсоток від обігу складу. На допомогу йому запрошувався ткач. Для земського складу орендували приміщення. На обігові кошти по складу земські губернські збори відкрили кредит до 2000 карбованців [Журналы, С.63-64]. У 1895 р. губернській земській управі вдалося приступити до практичного здійснення намічених раніше завдань [О поддержании, С.300]. У 1895 р. ткацтво найбільше привертало увагу повітових земств. У Чернігівському повіті, у м.березна, скористалися допомогою губернського земства. Голосов допомагав в установці там верстатів-самольотів. Повітове земство хотіло відкрити там склад сировини і розвинути кредит. Остерське земство також запропонувало відкрити в Острі ткацький склад і мати свого агента. Таким був обраний учитель Бембер, що вже вивчав справу при Кролевецькому складі під керівництвом Голосова. Мглинське земство у 1895 р. посилало ткача до Голосова в Кролевець для вивчення техніки ткацтва [Ткацкий, С ; О поддержании, С.309]. 20

21 Цікавою, не розкритою темою для нас є діяльність Кролевецького кустарноткацького складу, який з початку відкриття почав розвивати діяльність, яка виходила за межі функцій сировинного складу. Він надавав всіляку допомогу кролевецьким ткачам. У перші ж місяці роботи склад став здійснювати такі функції: відпускав сировину і продавав її за готівку і у кредит; продавав сировину в обмін на готові вироби з доплатою за працю; виконував замовлення різних людей і установ; розпродавав кустарні вироби на близьких й віддалених ярмарках і виставках. Друга і четверта операції включали прийняття від кустарів їхніх виробів на комісію зі сплатою всієї чи частини ціни виробу при прийнятті його в склад [М., С.98; Ткацкий, С.133]. Все вище перераховане робилося земством для підняття добробуту кролевецьких ткачів, а не для нещадної експлуатації їх факт що замовчувався раніше. Губернська управа у 1895 р. висловилася за узаконення земськими зборами всіх функцій складу, крім однієї, приймання виробів ткачів в обмін на сировину з доплатою за працю. На думку земської управи, останнє було не вигідним. У справу втрутилася кошторисна комісія губернського земства. Земські губернські збори погодилися з комісією і функції новоутвореного складу були зведені тільки до двох: продажу сировини і посередництва між великими замовниками і кустарями. Для утворення обігового капіталу збори асигнували 2000 крб., що разом з 3000 крб., які були в товарах складу, склало суму в 5000 крб. [Ткацкий, С.136; М., С ]. Результатом втручання кошторисної комісії було скорочення обігу і зменшення зацікавленості кустарів до складу. Скоротився й попит на техніко-інформаційну допомогу завідуючого складом. Вісімдесят кролевецьких ткачів звернулися в губернську управу з проханням надати дозвіл робити в складі обмін готових виробів на сировину, як це вже було: Ми люди бідні... Не маючи можливості обернутися навіть менш тижня, ми в крайності повинні звертатися до місцевих купців, що кривдять нас у заробленій платі [М., С. 100]. Новий склад губернської управи запропонував губернському зібранню 1896 року продовжити ще на один рік приймання виробів від ткачів з метою їх підтримки. Збори ухвалили знову відновити збут складом ткацьких виробів. Кредит на обігову суму зібрання збільшило до крб. [Ткацкий склад, C. 220]. У наступному 1897 р. Земські збори ухвалили питання про необхідність запросити запросити в Кролевецький склад майстра-ткача для навчання кустарів кращим способам роботи. У наступні сесії Земські збори обмежувалися асигнуванням визначеної суми на утримання складу, а у 1900 р. ухвалили рішенням домовитися з Кролевецьким земством про передачу йому вищеназваного губернського земського складу в м. Кролевець. До кінця 1902 р. 21

22 рік сесій губ. земства ткацтво гончарство шкіряний і шевський лозяний роговий колісний усього переговори не привели до позитивних результатів [М., С.100]. На початку ХХ ст., підводячи підсумки роботи губернського земства в кінці минулого століття, доповідач відмічав, що найактивніше земство працювало 14 років з 1890 р. до 1904 р. У 1904 р. робота по сприянню кустарним промислам тимчасово призупинилася [М., С. 86]. У 1901 р. губернська управа знову запропонувала зборам загальну програму діяльності в даній галузі. Програма ця мало відрізнялася від плану діяльності, запропонованого управою в доповіді сесії 1897 р. Ця доповідь не була розглянута зборами, а в наступні роки новий склад управи не піднімав питання про загальну програму земської допомоги кустарям. Ще в 1900 р. це питання розглядалося в економічній раді при губернській управі, що визнала бажаним у числі інших способів збуту кустарних виробів також і установку у всіх повітах постійних торгових виставок кустарних виробів губернії і довідкових бюро. Практичних результатів цей план не мав. Проте асигнування земством промислів не припинялося. По складеній таблиці можна простежити, що за 10 років найбільше фінансувалося ткацтво, що свідчить про допомогу губернського земства ткачамкустарям [М., С.106]. Асигновано губернським земством на промисли

23 З 1895 р. значна частина асигнувань на ткацький промисел призначалася на утримання Кролевецкого складу. І оскільки склад окупав себе, поверталася назад у земський грошовий обіг. У 1914 р. в Кролевці проживало 15 тис. мешканців. Для підтримки кустарного виробництва, зокрема ткацтва, губернське Земство продовжувало утримувати склад та службовців для розпродажу виробів на ярмарках [Кролевецъ, б/р. C.438]. У 1930-х роках почали з являтися публікації, що губернське земство, в руках якого знаходилися промисли, в кінці ХІХ на початку ХХ ст. остаточно погубило українську народну творчість, тому що в основі діяльності земства лежала система жорстокої експлуатації й беззастережне нав язування вульгарних ринкових зразків. Писалося, що під виглядом допомоги земство, на чолі якого стояли буржуазні націоналісти, переслідувало винятково комерційні цілі [Украинское,1938. С.3-4]. Наведені матеріали свідчать про протилежне. Ткач ткацької артілі І.Ф.Гринь ( інструктор по жакардовому ткацтву в майстерні 2 ткацької фабрики, м.кролевець) у 1950 р. розповів Л.П.Шевченко про своє бачення допомоги земства кролевецьким ткачам. Він повідомив, що Земські ткацькі майстерні, які були в місті, багато добра не зробили. До них йшли найбідніші ткачі: Мало було обороту, а скупники вкладали капітал у сировину, багато давали без грошей наперед Земство не могло викладати багато грошей: провалювалося. Але мало склад і контору, роздавало воно товар людям, як і другі купці, так же й збирало, збувало товар по базарах [Шевченко, 1950 /а/. Арк.12]. Також респондент надав цікаву інформацію про те, що земство мало жакардові машини. У 1933 р. відмічалося, що одним з благих намерений губернського земства було бажання зробити щось для розвитку кустарних промислів і кролевецького ткацтва, зокрема, але вплив його на загальне становище був малопомітний [Кибальчич, Арк.16]. Зазначалося, що кредити та невеликі пільги не привернули до складу уваги основної маси ткачів, біля якого гуртувалися не вправні. Перед цим, автор відмічав позитивну роботу складу (не заперечував, як це станеться у друг. пол. ХХ ст.), що полягало в придбанні техніки для виробництва кролевецькими ткачами, завдяки завідуючому складом М.Голосову і його дружині [Кибальчич, Арк.17]. Розглядаючи всі аспекти роботи складу, видно, що автор явно недооцінив роботу земського складу в місті. Це могло бути з двох причин: час у 1930-х роках вимагали такого висновку. Автор зовсім не вивчав по друкованих джерелах діяльність складу за 20 років і зробив необґрунтований висновок. Вище розглянуті матеріали з роботи губернського земства свідчать про протилежне земство всіляко допомагало ткачам вижити в ринкових умовах. 23

24 24 Повітові органи влади Поступово повітові органи влади починають займатися питаннями кустарних промислів. Так, у 1892 р. Кролевецьке земське зібрання постановило заснувати повітовий кустарний комітет, було обрано членів комітету, асигновано 300 крб. Але цю постанову губернатор опротестував, а потім її відмінили на тій підставі, що не було прийнято жодної програми комітету. Згодом кустарний комітет був затверджений зі своїм Статутом [Журналы, С.252]. У 1893 р. повітове земське зібрання затвердило Статут Кролевецького повітового кустарного комітету для вирішення проблем з сировиною та знаряддями праці. До комітету були обрані відомі та поважні люди: В.И.Рудзинский, Н.П.Савицкий, Н.П.Иванов, А.И.Байдаков, С.М.Дубницкий, И.Е.Рындин, К.Н. и Н.Г.Кузьминские, священник отец Григорий Имшенецкий и И.Р.Бутейко [Журналы, С.62-63]. Кролевецьке повітове земство вдруге асигнувало на 1896 р. 300 крб. у розпорядження Кролевецького кустарного комітету [Журналы, С.49; Ткацкий, С.132]. До складу цього комітету ще у 1894 р. були обрані троє кролевецьких губернських глашатаїв (Іванов, Савицький і Рудзинский), та найбільший скупник тканин в місті І.Є.Риндін. Губернська управа, відкривши склад сировини в Кролевці, просила повітове земство покрити половину витрат по складу (у сумі 120 крб. із засобів повітового земства, а інші 180 кpб. передати в розпорядження завідувача складом для збільшення обігових коштів). Кролевецький кустарний комітет відповів відмовою, пояснюючи, що з передачею наявних у нього 300 крб. його діяльність може припинитися. Комітет волів витрачати ці 300 крб. для видачі позичок найбіднішим ткачам. У перші два роки більш близькою до ткачів установою був не кустарний комітет, що збирався усього кілька разів за два роки, а саме склад губернського земства. У ньому з раннього ранку до пізньої ночі не закривалися двері від прихожих ткачів. Утім, комітет мав на меті й докладне економічне вивчення місцевого ткацтва. Губернська управа дійшла висновку, що немає сенсу домагатися участі Кролевевецького повітового земства в діяльності складу. Кролевецькі земські повітові збори і на 1896 р. не запланували знову ніякої підтримки щодо утримання складу. Губернському земству залишалося вести справи по складу самостійно. Воно припускало, що фундамент для загальної діяльності відкриється тоді, коли кустарним комітетом, нарешті, буде зроблене економічне дослідження місцевого ткацтва. Плануючи діяльність складу на 1896 р., губернська управа відзначила, що поліпшення техніки ткацтва може займати другорядне місце, а головною діяльністю

25 складу є економічна організація промислу. Завдання це було дуже складним [Ткацкий, С.132]. Виходить, що найближчим помічником кролевецьких ткачів було не місцеве кролевецьке земство, а Чернігівське, губернське, яке відкрило склад у місті для надання допомоги ткачам. На початку ХХ ст. сучасник писав, що тчуть у Кролевці знамениті кролевецькі рушники, які привернули до себе увагу на останній кустарній виставці в Петербурзі. Місцеве земство допомагає ткачам, але зроблено ще мало, щоб поставити цей промисел на належний йому рівень i впорядкувати збут рушників, яким займаються місцеві капіталісти колишні ткачі на чолі з Риндіним, відмічав сучасник. Капіталісти роздають сировину ткачам, а після витканих з їхньої сировини виробів платять тільки за роботу [Абрамов, С.26]. Слід зазначити, що І.Є.Риндін не давав повітовому кустарному комітету земства сприяти роботі складу, створював перешкоди у роботі. І.Є.Риндін входив до складу повітового земського кустарного комітету, тому, ймовірно, мав можливість крутити в місті свою політику, так, як було вигідно його бізнесу. Можливо тому В.Доливо-Добровольську, яка неодноразово приїздила в місто з метою вивчення стану промису і допомоги ткачам, звинувачували у винюхуванні секретів кролевецьких ткачів [Спаська, Арк.148]. 25

26 2.2 Роль земства у розвитку засобів виробництва Ткацтво в Україні існувало з доісторичних часів. Воно було розповсюджене по всій Україні й використовувалось до середини ХІХ століття з архаїчним приладдям та верстатами або кроснами, які на Полтавщині та Чернiгiвщинi виявляли стару словесну термінологію, дуже подібну до мови західних слов ян, а ще більше до сербської мови [Кузеля, С. 213; Вовк, С. 71]. Для розвитку льонарства в Чернігівській губернії ані в 1894 р., ані в наступні роки нічого не було зроблено. Самі господарі не виявляли в цій справі ніякої ініціативи, в той час як інші земства у цьому напрямку зробили деякі кроки. Так Псковське земство поширювало насіння кращих сортів льону, Вятське рекомендувало селянам кращі способи вимочування льону [О поддержании, С. 306]. У жовтні 1895 р. на засіданні повітового земського Зібрання зазначалося, що в конопляній та лляній галузі у повiтi дуже незадовільно організоване вимочування та подальша обробка волокна. Тому Зібрання постановило просити через губернське зібрання Міністерство Землеподілу, щоб у Кролевецький повіт на тривалий час направили інструктора з обробки конопель та льону для навчання місцевого населення кращим прийомам переробки сировини цих культур [Журналы, С ]. У перший рік роботи губернського кустарного складу в м. Кролевець (1895 р.) продаж складом сировини по заготівельній ціні дуже сприяв зниженню цін на сировину й у місцевих скупників. На жаль, незначні розміри обігового капіталу складу (усього З000 крб.), ускладнювали задоволення попиту ткачів на сировину. Тому губернська управа вважала за необхідне: а) збільшити капітал до 1000 руб.; б) продовжити продаж сировини; в) для покриття накладних витрат установити 10% надбавки на заготівельну вартість сировини; г) порядок користування оборотним капіталом установити такий: склад робить замовлення, а управа оплачує його через банк; зібрані в складі суми здаються в казначейство, у депозит губернської управи [Ткацкий, С.133 ]. 26

27 Сировина виписувалася з перших рук винятково з Москви. Після одержання сировини в складі робилася надбавка 8-10% і сировина продавалася бажаючим. До 1 листопада 1896 р. виписано було 467 пуд., 1 пачка, 3 ляльки на суму крб. Продано сировини на суму крб., відпущено в кредит було на крб. Це принесло користь кустарям, в тому плані, що при купівлі сировини за гроші цінність її упала по деяких сортах і в місцевих промисловців до ціни складу. Інша перевага з відкриттям складу кустар міг отримати будь-яку сировину без особливих труднощів. До цього часу промисловці уникали продавати сировину вищих сортів, яку тримали тільки для своїх ткачів. Робилося це, ймовірно, з обережності, щоб не допустити розвитку самостійності ткачів. Усіх споживачів сировини нараховувалось приблизно до 200 чол. На початку відкриття складу можливості вести точну статистику ткачів не було, вони зберігали інкогніто. Сировина купувалася за готівку далеко не всіма і тільки при відкритті ярмарків. Отже, виходить, що допомога від цього другого заходу була незначна. Щоб зробити склад більш продуктивним і охопити його допомогою більшу кількість ткачів, необхідно було відкрити при ньому відділ обміну сировини на готові вироби [О поддержании, С.314]. Це пожвавило діяльність складу по збуту сировини, тому що величезна більшість ткачів, не маючи такого обігового капіталу, який би дозволяв їм бути самостійними, тільки і могла вести свої справи через обмін. Вартість сировини за таких умов не піднімалася, як це робили промисловці, а оцінювалися вироби вище, ніж у них. Ткачі, що ввійшли співпрацювати зі складом, мали фінансову вигоду. Таких клієнтів за списком нараховувалося до 174 душ, обміняно ними сировини було на крб. і доплачено їм готівкою крб. [О поддержании, С. 315]. Намагання земського кустарного складу в Кролевці допомагати ткачам не проходили марно. Так у 1903 р. в Москві підвищилися ціни на нитки, які завозилися для кролевецьких ткачів. Завдяки роботі складу ткачі мали можливість обмінювати готові вироби на вагу сировини, отримуючи плату за роботу, тому підвищення цін 27

28 на сировину не позначилося на заробітній платі ткачів. [Излечение, С ]. Діяльність Кролевецького кустарно-ткацького складу губернського земства щорічно розширювалася: у 1900 р. було реалізовано сировини на крб.; у 1901 р. на крб. і у 1902 р. на крб. Таке зростання пояснювало здешевленням сировини завдяки поїздці завідувача складом у Москву й особистій закупівлі сировини [О Кролевецком, С. 342]. Сировина оброблялася різним приладдям. Слідує відмітити, що поруч з веретеном (конусоподібної палички з потовщенням посередині) використовувалась й механічна прядка, що в 2,5 раза прискорювала та полегшувала працю. Хоча вона була відома ще з ХIV ст., але тільки в ХIХ ст. прядка витіснила веретено [Боряк, С.104; Горленко, С.91]. Ткацтво, як і колись являло собою стійкий комплекс прийомів і знарядь праці, що склалися за попередні покоління [Боряк, С.22]. Виготовлення ткацьких виробів проходило в хаті ткача, головним знаряддям виробництва був верстат, який не змінювався впродовж кількох сотень років. Все начиння для роботи ткача в кінці ХІХ ст. по Чернігівській губернії за ціною на перевищувало крб., (в тому числі верстат коштував 5 крб.) з врахуванням навіть того, що він сам міг зробити. Старі ткачі казали, що не продали б свій верстат і за 75 крб. [Голосов, С.160; Семёнов, С.193]. У 1897 р. шпуляр коштував 1,5 крб., прядка 0,5 крб. [Голосов, С. 50]. У 1899 р. на ярмарку в сусідньому повітовому м. Глухові ткацькі верстати продавалися по 8 крб. [Литвинов, С.121]. Влітку 1891 р., Доливо-Добровольска звернула увагу управи на технічну сторону справи кустарного ткацького виробництва. Погоджуючись з тим, що воно стоїть на досить високому технічному рівні, переконувала про користь верстатівсамольотів, які полегшували і прискорювали роботу на відміну від простих селянських верстатів [О поддержании, C. 301]. Обговорювалися різні думки щодо земського сприяння ткацтву. Противники стверджували, що в цьому промислі не можна боротися з великим виробництвом, що ринок наповнений дешевими і якісними виробами ткацьких фабрик промислового району Росії. Виходячи з того факту, що й у фабричних районах ручне ткацтво анітрохи не знищене, а лише капіталізоване великими замовниками і скупниками, а також і з того, що машина в багатьох галузях візерункового ткання 28

29 не може замінити мистецтва людських рук губернська управа прийшла до висновку, що й в умовах місцевого ткацтва є ґрунт для технічного й економічного сприяння з боку земства. Та й незначні заробітки ткачів давно вимагали земського втручання [О поддержании, C.302]. У 1891 р. в місті із 623 будинків ткачів 207 мали по одному верстату, а в 416 будинках від двох до п яти [Доливо- Добровольська, С.81]. Не наважуючись виступати із широкими пропозиціями в новій для неї сфері дій, губернська управа звернулася до губернських зборів 1891 р. з проханням відпустити в її розпорядження 500 крб. для виписки декількох верстатів-самольотів, а також для запрошення фахівцямайстра, який навчав би ткачів, для налагодження відносин зі столичними підприємствами і музеями по збуту виробів. Збори асигнували цю суму [О поддержании, C.302 ]. Практика поширення верстатів-самольотів показала, що вони охоче застосовувалися ткачами [О поддержании, C.306]. Одним із завдань Кролевецького земського складу був продаж ткачам знарядь праці, надання кредитів. 2 вересня 1895 р. повітовий кустарний комітет постановив допомагати кустарям у наданні позички для придбання зі складу губернського земства знарядь ткацького виробництва. Головою комітету був вибраний Іванов Микола Петрович, скарбником Бондаренко Митрофан Васильович. На другому засіданні 24 вересня комітет постановив надати позичку кустарю на придбання самольотного верстата через агента Голосова. На третьому засіданні 4 жовтня комітет займався розглядом програми щодо зібрання відомостей стосовно ткацького ремесла [Журналы, С.64 ]. У жовтні 1895 р. Кролевецьке земське Зібрання виділило на 1896 р. 300 крб. на допомогу ткацькому ремеслу, 100 крб. на відрядження кустаря в гончарну майстерню села Олешня Городянського повіту [Журналы, С.49], 300 крб. на відкриття в Кролевці, i ще не менш як у двох місцях відділення книжкового складу губернського Земства для продажу книжок населенню [Журналы, С.50 51]. У 1896 р. губернська земська управа розглядала одну із функцій Кролевецкого земського складу, що надавалася кролевецьким ткачам, кредит. Найпростіший вид його продаж сировини на виплату. Склад об єднував кредит із прийняттям виробів на комісію з метою пошуку ринків збуту для кустарів [Ткацький, С.134]. Кредитні операції Кролевецького земського складу невід ємно перепліталися зі збутом готових виробів, тому про них можна ознайомитися в підрозділі Реалізація виробів. 29

30 Роль органів влади у збуті ткацьких виробів Як свідчать нижче приведені історичні матеріали, з піднесенням Кролевця як центра ткацтва, наприкінці ХІХ ст. гостро постала проблема збуту ткацьких виробів. У кінці ХІХ ст. гостро стає питання збуту виробів. Губернське, а потім повітове земство, як було зазначено вище, починають приділяти увагу Кролевецькому ткацтву. Перш ніж приступити до питання самої реалізації, потрібно розглянути асортимент виробів, що реалізовувалися та їх якість. Асортимент Відомо, що наприкінці ХVII ст. брати Оболонські, окрім килимів, виробляли й ткані червоним по білому рушники [Мусієнко, С.267]. На Кролевецькій виставці сільських виробників у 1851 р. з лляних та конопляних виробів були представлені полотна, скатертини, селянські хустки, рядна, лляна пряжа, нитки, нитяні панчохи, ковпаки, рукавички, конопляна упряж для коней і рибальські снасті. Вироби були визнані цілком задовільними, вони належали повітам: Сосницькому, Глухiвському, Кролевецькому, Новгород- Сiверському, Новозибківському, Конотопському, Борзнянському та Нiжинському [Домонтович, С.373; Карась, 2002 /б/. С.48]. Найдорожчими з кролевецьких рушників були миропільські складні у виробництві, техніка виготовлення яких була відома небагатьом. За день можна було зробити тільки до одного метра такого рушника [Долино-Добровольськая, С. 82]. Виготовляли у великій кількості бавовняні рушники та скатертини (настільники) з різнобарвними візерунками, в основному з червоними орлами по білому полю [Пантюхов, С.38]. Відмічалося: Другие (особенно горожане и жители сел, близких к городу) приготовляют портьеры, скатерти, рушники, куски материи. Тканные по древним малороссийским образцам вещи чрезвычайно красивы и изящны. Выделяются еще рядно, ковры и попоны из смеси бумажных волокон (бавовняних А.К.) с пенькою. Многие сельские ткачи заняты приготовлением сукна и холста из местной пряжи [Кролевецъ, С.814].

31 За вісімнадцять місяців роботи Кролевецького земського складу з дня відкриття (1895 р.) знаходимо, що склад продавав виготовлені в місті полотенца, рушники колковые, божники, скатерти, гардины миропольские, киевские, драпри, полотно [Голосов, С ]. У Кролевці і його повіті у величезній кількості робили для продажу рушники, хустки і декоративні тканини. Причому кролевецькі вироби мали широку популярність, тому розходилися далеко за межі місцевих ринків і продавалися навіть за кордон [Семёнов, С.192]. Однаковість техніки виготовлення, обладнання дозволяли деяким ткачам робити різні вироби для потреб скупників i ринку. У 1902 р. продажем скатертин для селян займалося до 20% ткачів-кустарів [О Кролевецком, С.344]. Якість На 1891 рік ткацькі вироби, що виготовлялися на замовлення підприємця Риндіна, були прикрашені медалями: Бельгійської, Паризької, Лондонської, Туніської виставок, він також мав почесні відгуки та медалі з виставок Копенгагена, Барселони та багатьох російських [Доливо-Добровольская, С.84]. Хоча всі ці вироби справа рук кролевецьких ткачів, і саме їм повинні були належати 31

32 нагороди. Якість виробів кролевецьких ткачів була відзначена на Кременчуцькій сільськогосподарській виставці 1896 р., де кролевецькі ткацькі вироби здобули срібну медаль [Голосов, С.14]. Хороша якість кролевецьких ткацьких виробів була відома як на Паризькій виставці 1889 р. так і на інших [О поддержании, C.301]. На початку ХХ ст. великі колекції старих кролевецьких рушників знаходилися в Київському та Чернігівському музеях, а також в музеї Імператора Олександра ІІІ в Петербурзі [Вовк, С.71]. У 1903 р. сучасник писав, що знамениті кролевецькі рушники привернули до себе увагу на останній кустарній виставці в Петербурзі. Хоча кролевецькі рушники часто демонструвалися на виставках, матеріальної користі від цього ткачам було мало. Так, один з кращих ткачів Федір Риндя розповів, що за рушник, створений ним власноруч, на Паризькій виставці присудили срібну медаль, а на останній Петербурзькій золоту. Але він її не отримав, тому що за неї йому треба було заплатити 83 крб. Йому приємніше було отримати 25 крб., якими нагородили його на виставці в Нижньому-Новгороді [Абрамов, С.26-27]. Кустар не мав зв язків зі споживачем, і це відбивалося на якості виробів. Весь інтерес ткача полягав у кількості виготовленого товару. Особливо це виявилося, коли попит перевищив пропозицію, і кролевецькі підприємці-скупники не відмовлялися навіть від бракованих виробів, об їжджаючи будинки ткачів, примушували працювати скоріше. Тільки земський ткацький склад, в якому нараховувалось 74 верстати в будинках ткачів, мав можливість стежити за якістю, тому що надавав матеріал і розпорядження ткачу. Крім того, при складі був верстат, на якому ткач виготовляв зразки виробів для роздачі ткачам. Він також 32

33 виготовляв вироби, що вимагали ретельного виконання малюнка. Частина з 74 верстатів випускали гардини, драпірування, скатертини, наволочки, інші предмети селянського споживання кращих і більш дорогих сортів [Излечение, С.140]. Ціни У публікаціях другої половини ХХ ст. простежується інформація про невеликі заробітки ткачів. Відмічалося, що кролевецький рушник продавався за 1,5-5 крб., а ткач при цьому отримував за пару рушників лише коп. [Кролевець, С.326; Сереженко, 1980, С.334]. Насправді за рушник, що продавався в лавці за 1,5-5 крб. ткач отримував від 30 коп. до 1,3 крб. [Доливо-Добровольська, С.82]. Занижена заробітна плата ткача повторюється в журналістських описах [Місто, С.26; Кролевецькі, С.8]. Описуючи заробітну плату ткачів за день. автори зовсім не подавали для порівняння ціни на прожиткові товари (хліб, борошно, крупи, м ясо, рибу та інше), без яких не можна стверджувати про малі чи, навпаки, великі заробітки кролевецьких ткачів. У 70-х роках ХVIII ст. грубе сукно фабрик продавалося по 1 коп. за аршин (71,12 см). У селах Стародубського полку лляне полотно продавали за ціною 2 коп. за аршин. У селі Вишеньки (за 30 км від Кролевця), що на правому березі Десни, виробляли тонке полотно по коп. за аршин. Біля Тонелі була парусна фабрика Румянцева [Сiчинський, С.167]. Про Кролевецьке ткацтво, як окремий центр кустарних виробів, в цей період ще згадки немає. 33

34 У 1860 р. по Чернiгiвськiй губернії було зібрано 50 тис. пудів льону на суму до 150 тис. крб. сріблом [Домонтович, С.195; Карась, 2002 /а/. С.25]. У цей час деякі робітниці за зиму встигали напрясти до чотирьох пудів пряжі, по 7 крб. за пуд, заробляючи до 25 крб. [Домонтович, С.373, зноска 3]. Якщо припустити, що під словом зима мається на увазі три місяці, то виходить заробіток 8,3 крб. в місяць і 27 коп. на день для прожитку. В той час, як у квітні 1863 р. робітник-поденник (не зв язаний з ткацтвом) в день отримував 35 коп., жінка 16 коп. [Відомості, Арк ; Карась, С.29]. Для порівняння: у 1863 р. ціни в місті Кролевець на основні продукти харчування були: пуд (16,38 кг) м яса яловичини I сорту 2 крб,. тобто, 1 кг 12,2 коп., борошно 14,6 коп., яйця курячі 10 шт. 10 коп., риба тарана 10 шт. 30 коп., кварта молока 9 коп., пуд сіна 22 коп., цукор-рафінад 0,41 кг 26 коп. [Відомості, Арк ]. Виходить, що на 27 коп. можна було кожний день купувати по кілограму м яса і борошна. На кролевецький рушник розміром 3,5 м х 0,5 м витрачалося г ниток. У березні 1863 р. фунт (0,409 кг) ниток білих коштував 51 коп., сірих 30 коп. [Відомості, Арк. 9], одна курка тоді коштувала 25 коп. [Відомості, Арк. 9 зворот]. У 1865 р. в Кролевці мешканці займалися ткацтвом бавовняних візерункових скатертин і весільних рушників, ціна яким на місці була від 1,5 крб. до 5 крб. З Кролевця цього товару щорічно вивозилося в Новоросійський край на суму крб. [Домонтович, С.374]. Виходить, що максимум за 50 коп. можна було набрати білих ниток основи і червоних для кролевецького рушника, який коштував 1,5-5 крб. Тобто на заробіток ткачу залишався процент, на який можна було прожити. Саме з цього періоду починається зростання кількості ткачів. Можливо саме тому, що ткацтво у 1860-х роках давало немалий прибуток родині. У роках ткачів було 2,17-2,0 % від населення міста. Через 30 років все змінилося, ткачі складали вже 10 %. Збільшилася кількість виробів, можливо, саме тому у 1891 р. ткацтво вже давало дуже малий прибуток, тому ткачі підробляли на іншій роботі. Жіноче населення міста та повіту цінувало роботу на бурякових плантаціях. Восени за чищення буряків платили по 10 копійок за пуд. Дві жінки чистили за день від 100 до 160 кг буряків, тобто, отримували від 60 копійок до 1 крб. на двох. Незважаючи на малі заробітки, населення не залишало ткацтва. Більшість ткачів робила дешеві рушники. За пару таких рушників, довжиною приблизно 215 см та шириною 40 см ткаля отримувала копійок. За день можна було виготовити не більше, ніж півтора рушника. В лавці вони коштували копійок за пару. Теоретично за день ткаля могла отримувати 30-37коп. За місяць 0,30 крб. х 25 днів = 7,5 крб. Виготовляли також дорогі рушники, розміром від 2,5 м до 3,5 м довжиною та від 0,4 м до 0,5 м шириною. За пару таких рушників ткачі отримували від 30 копійок до 1,3 карбованця, а в лавці вони коштували 1,5 5 крб. Важко уявити, щоб сучасний ткач виготовив за день рушник, яким ми його знаємо довжиною більше трьох метрів та шириною до півметра. Найдорожчими були миропільські рушники, 34

35 складні у виробництві, техніка виготовлення яких була відома небагатьом. Такого рушника рідко хто міг зробити навіть 100 см за день [Долино-Добровольськая, С.82]. За набірну скатертину, що робилася без човника, ткачі отримували від 30 коп. до 1 крб. У 1891 році за день ткач отримував в середньому коп., за термінове замовлення до 40 копійок [Долино-Добровольская, С.83]. У 1891 р. частина населення Кролевецького повіту та села Подолове (зараз мікрорайон міста) займалися виготовленням полотна і сукна з місцевої пряжі, отримуючи при цьому за ткацтво полотна від 3 до 12 коп., в залежності від його ширини, а за сукно від 2,5 до 3 коп. за аршин. За виготовлення конопляної пряжі отримували 10 коп., лляної коп. за фунт (0,409 кг) [Долино-Добровольськая, С.86]. Для порівняння: у 1893 р. середній заробіток ткача в Костромській губернії становив коп. за 16-ти годинну працю на добу (ткачі однієї сім ї змінювали один одного) [Голосов, С.134]. На початку ХХ ст. в Кролевці ткач за день виготовляв два, три рушники, заробляючи при цьому коп., а хлопець до 25 коп. [Абрамов, С.26]. Ткачу в кролевецькому земському складі, що відкрився в 1895 р., щомісяця виплачувалося 20 крб. [Журналы, С.64]. Ціни на ткацькі вироби були різні, але, в основному, не дуже високі. Так, за аршин холста, в залежності від його товщини та ширини, отримували від 3-7 до коп., за полотно від 25 коп. i дорожче, за мішок коп. за штуку, за пару рушников коп. ( хотя в местных лавках те же рушники стоят к. пара) [Семёнов, С.193]. Можливо, Семенов скористався звітом Доливо- Добровольської за 1891 р. тому, що ціни на рушники вказуються однакові копійка в копійку. Відкриття і робота губернського земського кустарного складу в м. Кролевець в питанні допомоги ткачам не були марними. Після восьмирічної роботи земського 35

36 кустарного складу у 1903 р. склад зміг підняти заробітну платню ткачам на 10-30% [Извлечение, С.138]. 36 Реалізація виробів На початку ХVII ст. міста на Україні мали переважно хліборобський характер, бо промисловість була ще мало розвиненою [Полонська-Василенко, 1995 /а/. С.460]. В цей час, переважно в північних полках, виділяються великі торговельні осередки: Стародуб, Чернігів, Ніжин, Новгород-Сіверський, Кролевець, Млин, Київ, Переяслав. Згодом, у 1754 р., за часів гетьманування Розумовського, на російських кордонах було скасовано мито. Торгівля між містами Росії та України вже не мала перешкод. Економіка України стала складовою частиною загальноросійської формувався всеросійський ринок [Полонська-Василенко, 1995 /б/. С ]. До першої половини ХVІІ ст. ніжинські греки і московські купці зав язали торгівлю для обміну південних товарів на північні. Сюди ж приєдналися переважно купці з Польщі і Пруссії, які почали крамарство на Лівобережній Україні в першій половині ХVІІ ст. Для обміну товаром було обрано кілька пунктів. Одним з них став Кролевець. Місто знаходилося на сполученні двох великих доріг, що з єднували Київ з Москвою. Одна з них проходила через Тулу, Орел, Севськ і Глухів, друга через Калугу, Стародуб і Новгород-Сіверськ. Крім того, Кролевець мав перевагу, бо був розташований на правобережжі р. Сейм. Це рятувало московських купців від скрутної, поганої переправи через Сейм. Часом проведення ярмарків була обрана осінь, коли дороги ще не псувалися від дощу і біля них ще були пасовища як для коней, що перевозили товар, так і для табунів коней, що приганялися на продаж [Лазаревський, С ]. У м. Кролевець здавна за рік відбувалося п ять дводенних ярмарків [Список, C. 4]. Вони давали змогу місцевим ткачам розпродувати свої вироби. Очевидно, кількість проданих ткацьких витворів збільшувалася, тому зростала і кількість ткачів. Виникла необхідність розвозити ткацькі вироби по інших ярмарках. Великий осінній кролевецький Ярмарок дав можливість місцевим кустарям, не витрачаючи гроші на транспорт та їжу в дорозі, безпосередньо на місці продавати свої вироби. Одними з таких була ткацька продукція, яка ставала потрібною не тільки для місцевого ринку. Тому з явився поштовх для розвитку ткацтва, поліпшення його якості, розширення асортименту. Почали завищувати вимоги до товарів, які розвозилися вже за сотні кілометрів. На вересневий кролевецький Ярмарок (з 14 по 28 вересня) привозилося товару на мільйони карбованців. Так у 1845 р. було привезено товарів на крб., продано на крб. За десять років у 1854 р. товару збільшилося вдвоє: привезли на крб., продали на крб. [Город Кролевецъ, С.967; Город Кролевець, С.348]. З вивезеними товарами поступово розходилися і кролевецькі ткацькі вироби. З другої половини ХІХ ст. починає зростати кількість ткачів.

37 У 1858 році населення міста становило 7234 душі [Кролевець,1865. С.303]. У 1863 році в Кролевці проживало 7312 душ, ткацтвом займалися 208 чоловік, щорік збували ткацької продукції на суму до 50 тис. крб. у Сумах, Ромнах, Полтаві, Харкові [Семёнов, С.794; Домонтович, С.374]. У 1894 р. бавовняну пряжу ткачі брали в борг у місцевих торгівців, їм же збували виткані рушники. Цей товар відправляли у Харків на суму до 59 тис. крб [Пантюхов, С. 38]. Відкриття кустарно-промислового складу в Кролевці з 1- го липня 1895 року дало змогу збільшити збут виробів кролевецьких ткачів [М., С.98; О поддержании, С ]. На цей час у місті проживав мешканець, діяли жіноча гімназія, земська школа, міське початкове училище, земська бібліотека та лікарня. За рік проводилося п ять дводенних ярмарків, на яких збувались і ткацькі вироби [Русов, С.183]. Бажаючи забезпечити Кролевецький губернський земський склад у м. Кролевець замовленнями і роботою, губернська управа ще до відкриття його спробувала налагодити зв язки з великими фірмами в столицях та спеціальними установами для сприяння кустарній промисловості. Це кустарний музей міністерства державного майна у С.Петербурзі, кустарний склад Московського губернського земства і склад кустарних виробів, що стояв під заступництвом Великої княгині Єлизавети Федорівни в Москві. Великого значення ці стосунки зі столичними установами не мали, хоча через них потім і надійшли деякі суми в Кролевецький склад, які дали заробіток ткачам клієнтам складу [О поддержании, C.310]. У 1896 р. земська управа, розглядаючи діяльність Кролевецького губернського ткацького складу, визнала за необхідне розширити сферу діяльності складу для зростання заробітків ткачів-виробників, залучаючи кожного бажаючого з ткачів [Ткацкий, С.133]. Вироби, отримані від ткачів, були власністю складу і вимагали турботи по їх збуту. Склад не міг відмовитися від приймання виробів від ткачів. Пербуваючи в того чи іншого скупника, ткач не міг за замовленням складу зробити жодного рушника. Це було реальним в тому випадку, коли ткач був би упевнений, що склад так само забезпечить збут усіх його майбутніх рушників, як це робив скупник, 37

38 експлуатуючи працю ткача, але в той же час приймаючи всі його вироби. Інакше ткачу загрожував гнів скупника, який мстився б йому за зраду, за спробу обійтися без його посередництва. Передбачалося, що склад міг би поступово організовувати групу ткачів, зв язану з ним постійною працею. Маючи за мету зробити цю групу згодом цілком самостійним товариством. Це, за умови досвіду земського складу, сприяло б звільненню ткачів від кабали місцевих скупників. Для підтримки кожного ткача в період критичного для нього зимового періоду (коли збуту на ярмарках немає, а тільки в скупників) потрібно до 200 крб. В цей час на складі працювало 37 ткачів. Управа пропонувала залишити 10 ткачів [Ткацкий, С. 135]. Друковані матеріали свідчать, що тривало протиборство між кролевецькими скупниками та губернським земським складом в м. Кролевець. У цю боротьбу скупники втягнули кошторисну комісію губернського земства. Ставши на бік скупника, кошторисна комісія придумала наступне: для того, щоб складом користувалися й інші повіти, відряджаючи в Кролевець своїх агентів, губернська земська кошторисна комісія, погоджуючись з управою про сприяння в поліпшенні техніки виробництва і постачанні сировини за заготівельними цінами, полегшенні ткачам збуту їхніх виробів, пропонувала усунути відсутність завідувача складом. Комісія у 1895 р. запропонувала не асигнувати склад для закупівлі виробів кролевецьких ткачів з метою розпродажу їх на ярмарках. [М., С. 99; Ткацький, С.136]. Це були інтриги кролевецьких торгівців, яким удалося за допомогою кошторисної комісії зменшити обіг складу, що розвивався і допомагав ткачам стати незалежними від скупників посередників, що мали величезні бариші. Найбільший скупник Риндін брав участь у губернських земських зборах. Безсумнівно, робота складу почала заважати кролевецьким скупникам тримати ткачів під своєю кабалою. Це була поразка Голосова склад втратив можливість продавати ткацькі вироби на далеких ярмарках. Наступні події це підтвердили. У листопаді 1897 р. жителі м. Кролевець, ткачі-кустарі звернулися в губернську управу з проханням дозволити їм робити обмін готових ткацьких виробів на сировину в земському складі, мотивуючи своє прохання крайньою бідністю і небажанням звертатися до місцевих купців, що кривдять їх, ставлячи високо в ціні сировину й оцінюючи низько наші вироби [М., С.100; Отчет, С.314]. Якщо ж управа не зможе задовольнити прохання, то хоча б нехай дозволить брати сировину зі складу в кредит писали ткачі. Під проханням стояло 84 підписи ткачів. Для задоволення цього прохання, повітова управа звернулася в кустарний комітет Кролевецького земства для одержання необхідних даних. У відповіді від 3 лютого 1897 р., викладеному в надісланому звіті засідання комітету, докладно зазначена суть питання. Завідувач ткацького земського складу М.Голосов дохідливо пояснював по цих напівторгових діях складу. Склад, продаючи сировину за цінами нижчими, ніж у місцевих скупників, і в той же час, приймаючи від ткачів готові вироби за цінами більш високими, ніж скупники, всетаки мав від останньої операції досить значний прибуток. Із закриттям такого 38

39 обміну майже припинилися відвідування ткачів складу і купівля ними сировини. Таким чином, у справі поліпшення становища ткачів у матеріальному відношенні, основним було питання про прийом складом готових виробів з оплатою праці в обмін на сировину чи на комісію. Тільки за цих умов набувало практичного значення існування сировинного складу з навчальною майстернею. У той же час ткачі повинні були зберегти за собою право продавати ці вироби. Кролевецький кустарний комітет відповів, що не зможе задовольнити прохання ткачів [Отчет, С.315]. На думку земської губернської управи, діяльність складу в Кролевці у 1896 році повинна була полягати: у наданні кустарям можливості брати сировину за заготівельною ціною і одержанні замовлень та передачі їх кустарям [Ткацкий, С.137; По ткаческому, С. 267]. Кролевецьким земським складом за період з 1-го липня 1895 р. по 1 листопада 1896 р. було зроблено 29 виїздів на ярмарки і виставки, що проходили в районах Чернігівської, Харківської, Полтавської, Херсонської, Київської і Катеринославської губерній. З виготовлених виробів на суму крб. було продано на крб. Залишилося в кредиті крб. У складі знаходилося виробів на крб. [О поддержании, С. 316]. Тільки після повернення з виставок і ринків збуту завідувач складу почав розширювати коло клієнтів, яке досягло 1081 чол. Усі вони внесли виробів на 6 тис. крб. і цим дозволили складу досліджувати головний ринок збуту Харківський, на який склад не міг потрапити через відсутність асортименту товарів [Ткацкий склад, С. 220]. 39

40 Зі звіту по земському ткацькому складу на 1 січня 1897 р. видно, що за 18 місяців роботи з дня відкриття складом користувалося 190 ткачів [Голосов, С ]. За цей час складом було придбано продукції на 6570,54 крб. [Доклад, С.8] (з них на 5714,66 крб. за готівку), продано на 6502,98 крб., залишок склав 738,64 крб. Було продано рушників кілкових 809,5 пуд. за крб., божників першого сорту - 69 пуд. за крб., скатертин лляних 25 шт. (62 арш) - за 100,56 крб. Товари продавалися зі складськими надбавками, тому різниця в сумі між придбаним та проданим показана разом із залишком. [Голосов, С.42-43]. Все виготовлялося в Кролевці. В Москву цих виробів з Кролевецького земського складу було відправлено Московському кустарному складу та Московському торгово-промисловому музею на суму 1017,73 крб. [Голосов, С.44]. Стало очевидним, що функція складу, як органу збуту виробів, губилася в загальній масі ткацького виробництва Чернігівської губернії [Доклад, С.8]. Але якби там не було, склад давав можливість ткачу заробляти більше і почати працювати на себе, а не на скупника. Продавалися вироби і в навколишніх повітах. Так, очевидець свідчив, що в Глухові дуже жваво на ярмарках торгували кустарними ткацькими виробами, які називали кролевецьким товаром, ціни на нього не можна було назвати високими [Литвинов, С.121]. У 1897 р. відмічалося, що у Кролевці ткачі розвозять свої рушники і скатертини; кустар-продавець, торгуючи своїми виробами, іноді на сотні верст віддаляється від свого будинку. Або ж ткач доручав продаж своїх виробів знайомому кустарю, який все одно повинен їхати. Таким чином вони поступово переходили у розряди скупників [Доклад, С.4]. Губернська управа відзначала, що недолік організації кустарної торгівлі у тім, що вона майже виключає наявний товар. Управа відмічала, що московський споживач, який цікавиться кролевецькими скатертинами, замовить їх пану Риндіну чи земському складу, але не кому-небудь з численних виробників, імені яких він не знає ( чи має довіру, засоби, чи справиться з доставкою виконаного замовлення). Усі ці несприятливі умови позбавляли кустаря самостійності на ринку. Таким чином, продукція величезного виробництва, що мало мільйонні обіги, доходила до споживача через другі треті руки, які забирали велику частину прибутку. Кустарю ж залишалася лише убога заробітна плата. Губернська управа піднімала питання про необхідність уваги земського губернського зібрання на організацію збуту кролевецьких ткацьких виробів. Без вирішення цієї проблеми неможлива була практична допомога ткачам [Доклад, С. 6]. На рубежі століть найбільше виробництво ткацьких виробів розповсюджено було в Кролевецькому повiтi Чернігівської губернії та в Грайворонському повiтi Курської губернії [Тимирязев, С.32 ]. У 1900 р. Кролевецький земський склад мав з кустарями фінансові операції. Прибуток складу становив крб., вирати на його утримання крб., чистий прибуток за рік склав 40-61крб. [Денежный отчет, С.92]. 40

41 Продаж складом, як посередником, готових ткацьких виробів зростав: у 1900 р. їх було продано на крб. Головним чином у 1902 р. це був оптовий продаж на місці. Склад встиг уже набути хорошої репутації і на ярмарки можна було вже не їздити. З ярмарків до складу приїздили самі покупці [О Кролевецком, С.342]. Цього року головним споживачем Кролевецького кустарного виробництва було селянське населення, і, переважно, південь Росії, де панувала велика мода на орлові рушники. Це ставило збут у повну залежність від купівельної спроможності, тим більше, що вироби не складають предмети першої необхідності писав завідувач складу Голосов. Приклад цьому неврожай у південних областях в останні два роки, коли роздрібний збут виробів значно скоротився. Ще заливні дощі і вітри, що доходили до ураганів, зривали ярмарки, що також негативно вплинуло на роздрібний збут. Дві великі ярмарки Херсонської губернії в наслідок заливних дощів були безрезультатні. Якби не хороша оптова торгівля, результат продажу був би в дефіциті. Склад одержав чистого прибутку 743 крб., більше ніж у попередні роки [О Кролевецком, С.343]. У 1902 р. продаж скатертин для селян, виготовленням яких займалося до 20% кролевецьких ткачів-кустарів, був невеликий. Це відбувалося тому, що молоде покоління, дотримуючись моди, особливо в південних губерніях, де скатертина колись користувалася великим попитом, захопилося скатертинами великоросійського типу фабричними, вид яких приваблював більше. З цієї причини завідуючий складом пропонував закупити удосконалені верстати з жакардовими машинками, запросивши на перший час майстра для навчання. Встановлення такого верстата вдома, ткачу обходилось би в крб., які б надавав склад в кредит. Верстати і майстер були знайдені в Москві, але вирішення цього питання призупинилось. [О Кролевецком, С.344] р. пройшов для складу вдало. Загальний обіг по збуту сировини, виробів та інструментів досяг крб. Це було більше на крб. від минулого року. Обіг дав крб. валового прибутку і чистого 810 крб. Було вкладено угод. Збільшення обігу проходило за рахунок збуту виробів, яких було продано на крб., більше проти минулого року на 6961 крб. Вироби продавалися, головним чином, у Кролевці оптовим покупцям. Навіть довелося відкликати товар з чотирьох полтавських ярмарків, тому що надійшло замовлення з півдня. У червні запаси складу вичерпалися, покупці, що приїхали за товаром, змушені були жити кілька днів у складі, а на письмові замовлення довелося відповідати відмовами. Це був перший за вісім років роботи складу величезний попит на ткацькі вироби, коли попит перевищив пропозицію. Вдалося збільшити ціну, а, отже, і зарплату ткачам на 10-30% [Излечение, С ]. У 1910 р. склад кустарних виробів дав збитку на крб. Завідуючий складом пояснював, що збиток отримали внаслідок великих дорожніх витрат на ярмарки. Уникаючи цих витрат, у 1911 р. кустарний склад вже дав 226 крб. чистого прибутку. Завідуючий складом до привізної вартості сировини додавав п ять 41

42 відсотків, а потім продавав цей товар; на прості вироби, зважаючи на якість, додавав від п яти до десяти відсотків, а на більш оригінальні відсотків. Повітова земська управа рекомендувала завести квитанційну книгу та утримуючись від відряджень на ярмарки торгувати на місці [Журналы, С.216]. Що, на її думку, дозволило б збільшити прибуток складу. У рр. у самому місті торгували ткацькими виробами чотири чоловіки: Ані(кі-?)єнко Федір Дмитрович купець, Аспин Ілля (Єлисейович?) [Список, Арк.1], купець Рева Григорій Олександрович [Список, Арк.84 зв.], Риндін Іван Єремійович, купець 2 гільдії, торгував у рр., у рр. мав два склади [Список, Арк.81]. Ще й досі по місту можна знайти будинки, викладені цеглою зі штампом та написом на російській мові Ф.Аникіенко. Скоріш за все, це була одна і та ж людина, яка займалася справами, що приносили прибуток. У 1913 р. в самому Кролевці в 973-х дворах проживали 1828 чоловік, що складало 34 % ткачів Чернігівщини [Спаская, Арк. 2]. На засіданні Кролевецького повітового земського Зібрання 30 вересня 1913 року слухалася доповідь повітової земської управи про участь Кролевецкого повітового земства у виставці російських кустарних виробів у Берліні 19 січня 1914 року, де говорилося про бажану появу російських витворів i, зокрема, кустарноткацьких виробів кролевецького земства й повіту на Берлінській виставці з метою ознайомлення з ними закордонних покупців і пов язаного з ними збуту виробів за кордон. Земське Зібрання постановило брати участь у виставці. Потрібну суму на дорогу взяти з обігового капіталу кустарного складу [Журналы, С.112]. 42 ІІІ. Становлення стилістичних особливостей кролевецького ткацтва. Українська селянська орнаментика до кінця ХІХ ст. стійко береже стародавні геометричні орнаменти [Селівачов, С.57]. Саме селянство зберегло етнічні риси; на відміну від верхівки, яка міняла свою національність від політичних обставин [Селівачов, С.27]. Орнамент кролевецьких ткацьких виробів напевно сягає в дохристиянські часи. Часто це солярні знаки, квіти, дерева, виповнені геометричним орнаментом. Корінним є ромбо-меандрові візерунки, які трапляються в палеолітичному селищі Мезин на Десні, що знаходиться між Кролевцем та Новгород-Сіверським. У Європі вони з являються пізніше. Мезенський дослідник В.Є.Куриленко стверджує, що меандр створено за сімнадцять тисячоліть до появи його в античному мистецтві, описує, що меандр це безперервна лінія, зламана під прямим, гострим, тупим кутами [Куриленко, С.13]. Своїми дослідженнями доводить, що мезинські композиції без залишок жодної зайвої лінії зливаються з ритмами протокалендаря своїми математичними і графічними моделями. У них нарізи на кістках точно передають кожну фазу місяця [Куриленко, С.126]. Його думку поділяє доктор мистецтвознавства М.Р.Селівачов [Селівачов С.28].

43 Дослідники кролевецького ткацтва доводять, що в мотивах малюнків майстрів Кролевця зустрічаються стилізовані зображення птахів і дерев та квадрати й ромби, пов язані з обрядами слов ян. Малюнки ці передавалися від дідів внукам й правнукам і поступово губили своє тотемістичне значення, перетворювалися на чисто декоративні мотиви [Мусієнко, С.267]. І хоча розшифрувати орнаменти сьогодні неможливо, час їх виникнення відносять до глибокої давнини язичницьких часів, коли створювалися образи сил природи, космогонічні уявлення про будову світу. Узори виконували заклинальну, символічну функцію, оберігаючи людину, несли в собі магічну силу [Кара-Васильєва, С.158]. Навколишній світ і явища природи відображалися в орнаментиці кролевецьких рушників, у фантастичних художніх образах, у простому орнаменті: кіл, розеток, зірок, ромбів, квадратів, трикутників, пов язуючи ці мотиви з культом сонця, змінами дня і ночі та пір року [Мусієнко,1969. С.270]. Невідомо коли стандартизувалися типи кролевецьких рушників. З давніх зразків видно, що пряжу на кролевецькі рушники використовували білу та червону. За призначенням їх поділяють на буденні ужиткові й настінні декоративні. Рушник був єдиною окрасою житла селянина. У кролевецьких ткачів це рушники кілкові на окрасу хати, плечеві на пов язання сватів, божники на окрасу ікон, подаркові на подарунки [Спаська, Арк.6]. Святкові декоративні рушники були неповторно різноманітні за мотивами орнаментів і за технікою ткання. В орнаментиці рушників відбивався навколишній світ і явища природи. Використовувалися орнаменти: кола, розетки, зірки, ромби, квадрати, трикутники, кольорові смуги. Ці мотиви пов язували з культом сонця, пори року. Оздоба (орнамент, композиція), яку бачимо вже на початку ХІХ ст., могла розвинутися у ХVІІІ ст. поступово з простих сувоїв полотна, між перетичками по всьому полю якого з являлися спочатку найпростіші геометричні мотиви [Спаська, Арк.19]. Рушники 1835, 1841 і 1897 років побудовані за однаковим принципом: рясніші орнаменти кінців вміщено між декількома групами перетички; на рушнику 1835 р. між чотирма трійками перетичок, на молодшому між шостою трійками [Спаська, Арк.32]. Свідок Шварц С.Я. розповів (у 1950 р.), що на рушниках та скатертинах здавна зображувалися: квітка, зірочка, птах на лапках. Із зростанням ролі релігії почали робити чаші, церкви з банями. Товар цей швидко розкуповувався, тому його й виробляли. Який ткач спритний, той і видумував узор по запитах покупців свідчив респондент [Шевченко, 1950 /а/. Арк.7]. Кролевецькі ткачі любили мотиви журавля, троянди чи рожі, ламаної лінії восьмикінцевої розетки. Вони часто ткали шуляків, орликів, і квітку з лучкою, тобто стеблину з симетрично розміщеними гілочками й листям. Кінці гілочок оздоблювали квітками, схожими на тюльпани. Зображали трибанні церкви тяжкі у виконанні [Мусієнко,1969. С.270]. Давні рушники були оздоблені широкими поперечними смугами орнаменту з сюжетними акцентами типу медальйонів (квадрат чи прямокутник) по краях рушника, що йшли ламаною лінією, розміщеною в кілька рядків [Мусієнко,1969. С.270; Жур, ]. 43

44 Півник головний атрибут кролевецьких рушників. У давні часи вважалося, що він допомагав людині боротися проти злих сил. Проспівавши у північ, він розганяв нечисту силу по своїх місцях, змушуючи її покинути світ людини. Мерців примушував тікати до свої могил [Іларіон, С.76]. Півник також вісник ранку, а з ним і сонця. Ткачі зображали також качок, що символізували, як вважав М.Мусієнко, весняну повінь і літо [Мусієнко,1969. С.270]. На кролевецьких рушниках часто зображені, так зване дерево життя, берегиня. Світове дерево міфологічний образ, притаманний загальній світовій культурі. Він є найголовнішим серед образів багатьох народів. У сучасній українській орнаментиці символ світового дерева фігурує під різноманітними назвами, найважливіша з яких дерево життя [Ольшанська, С.147]. Давній образ дерева життя представлений на кролевецьких рушниках у вигляді гілочки з квітами або овочами [Мусієнко,1969. С.270]. Дерево можливо зв язок світу потойбічного з небесним, філософське осмислення категорії вічності-минулого, сучасного, майбутнього [Кара-Васильєва, С.6]. М.Мусієнко вважав, що художній образ жінки матері-землі втілювали в образі богині Берегині, яку зображували на рушниках з піднятими вгору руками [Мусієнко,1969. С.270]. Іншої думки доктор мистецтвознавства Т.В. Кара- Васильєва, яка вважає, що не слід називати жіночі божества берегинями назва, яка сьогодні активно використовується в Україні Берегиня асоціюється з русалкою, тією, що поблизу берега. Богиня між земним і потойбічним. Богиня злих, темних сил [Кара-Васильєва, С.158]. Один з перших українських етнографів, кролевчанин Григорій Калиновський, описував, як дівчина в найважливіший момент свого життя виборі чоловіка, рушником дає згоду старостам на їх пропозицію которая подносит на деревянной тарелке каждому из них по ручнику, полотняному, долгому, шитому бумагою, а иногда шелком, или золотом в изъявление согласия на их предложение [Калиновский, С.3]. Таким чином ми маємо перший опис матеріалу весільного кролевецького рушника за ХVIII ст. Дослідник А. Кибальчич писав, що на відомих кролевецьких рушниках 40-х років ХІХ ст. можна вже побачити, що з художнього боку орнамент набрав своєї форми. В цей час рушник вже являє собою зразок справжнього народного мистецтва [Кибальчич, Арк.13]. Імена ткачів-майстрів, що внесли індивідуальні вклади в художню обробку рушника, розчинилися в колективній праці народної творчості. Дослідник М.Мусієнко вважав, що у XIX ст. з явилися й зображення двоголових орлів, запозичених з російських срібних карбованців [Мусієнко,1969. С.270]. Наші дослідження показали, що зображення орлів бралося з монет повсякденного вжитку. 44

45 У Кролевецькому районному краєзнавчому музеї зберігається один з найстаріших датованих кролевецьких рушників з витканою датою 1838 [Рушник. 62]. На рушнику поєднані геометричні орнаменти рослин, державного орла та птахів. У дослідженні А.Кибальчича констатується факт нахабства державного орла на українських рушниках, приводяться свідчення Ф.І.Ринді ( на той час 64- річний чоловік), який розповів, що начебто москаль ткача навчив, коли стояв постоєм, ткати орла [Кибальчич, Арк.1-15]. Рушник 1838 року, що знаходиться в музеї виконаний на лляній основі з природним барвником ниток з рідким малюнком двоголових орлів з опущеними крилами вниз. Етнограф, археолог Хведір Вовк ( рр), писав, що варіації орлів на рушниках відповідають зображенню їх на царських грошах [Вовк, С.71]. Дійсно, орел на рушнику 1838 р. такий же, як на мідних монетах: 1 коп., 2 коп., 3 коп., 5 коп., 10 коп., що випускалися у 1827 р. та з 1830 по 1839 р. р. [Уздеников, С , 253, 274, 429]. На цих монетах, як і на рушнику, гербовий орел має специфічний малюнок, який зветься серед нумізматів, як орел з розпростертими крилами. Таким чином вдалося підтвердити думку Х.Вовка, що малюнок орла брали з повсякденних монет, які завжди були в кишені ткача чи замовника. На рушнику 1838 р. над двоголовим орлом ми бачимо три корони. На монетах початку ХVIII ст. над орлом були дві, або навіть одна корона. Канонізоване зображення імператорських корон з являється на монетах, починаючи з 1710 р. [Уздеников, С.428]. Мабуть, саме тому двоголового орла з трьома коронами ми бачимо на печатках кролевецького міського Магістрату 1790 р. [Ситий, С.8], кролевецької міської Ратуші 1818 р., кролевецького міського Правління 1824 р. Тому закономірно, що на кролевецьких рушниках завжди зображувався двоголовий орел з трьома коронами на голові. По-перше, його було вдосталь на загальнодержавних монетах, а по-друге, він використовувався на міській печатці. Цікаво, що Х.Вовк, посилаючись на В.Б.Антоновича, писав, що орли на кролевецьких рушниках походять не від російського державного орла, а разом із російським орлом від візантійських орлів, що їх відтворювали на предметах архієрейської відправи; ці орли дуже легко перейшли й на рушники, які також мали літургійний ужиток на архієрейських службах [Вовк, С.71]. Типовим для середини ХІХ ст. є рушник 1847 р. переборного ткацтва. По краях між червоними смугами в два ряди розташовані голуби чи качки, вище, в рамці геометричного малюнка два двоголові орли. Над ними стилізований 45

46 підсвічник з великим двоголовим орлом з короною. Далі геометричний малюнок з голубами і орел з розпростертими крилами. Над ними по центру з одної й іншої сторони, по два орли двоголових з коронами. Малюнок симетрично розташований з двох кінців рушника, на одному з кінців якого по обидві сторони підсвічника виткана дата 1847 [Рушник, 1847]. На витворах ширпотребу орел з явився в середині XVII ст., спочатку на окремих українських виробах, як ознака вірного підданства і пошани до Москви. Перші двоголові орли з являються на численних Лаврських Патериках бо ченці тих часів намагалися прислужитися Москві. Далі орел, як ознака верноподданских чувств, перейшов на речі найвищої козацької старшини, вироби монастирських майстрів, що, орієнтуючись на Москву, чекали великих милостей для себе від царів. Далі він переходить на речі української старшини, якій потрібно було вижити під час чисток малоросійського дворянства, не позбавитися привілеїв, якими користувалося російське дворянство [Спаська, Арк. 30]. Тому орел міцно вмостився на кролевецькому рушнику найпоширенішому серед заможного селянства, міщан. У Кролевецькому краєзнавчому музеї знаходиться інший рушник, який за часом виготовлення можна віднести до першої половини XIX ст. [Рушник, 425]. Рушник виконаний на високому професійному рівні майстром вищої кваліфікації, кожна лінія покладена на основу ніби художником-графіком, що свідчить про наявність у першій половині ХIХ ст. майстрів високого рівня. Можливо, нитки на цих двох рушниках фарбовані червцем (Coccus illicis) - комахи фіалково-чорного кольору, що живуть на листі дуба, виробляли червону фарбу всіх вiдтiнкiв (від ясно-червоної до темно-бурої). Їх збирали в червні i сушили. Крім того, фарбу добували з коріння марени, крапу (Rubia tinctorum), які висушивши перемелювали на порошок [Горняткевич, С.291]. Можна побачити, що рушник 1838 року зроблено за старою технікою під парки, тому він двосторонній, малюнки лицьової та зворотної сторін однакові. В кінці XIX ст. застосовувалась інша, простіша техніка, рушники робили односторонніми. Промисел означав спрощення виробів. На скатерці 1888 р. поряд з двоголовим орлом в центрі бачимо дванадцять маленьких орлів з кожної сторони. Можливо це відповідало кількості місяців в році. [Скатерть, 1888]. Нерідко на кінцях рушника, скатертині були виткані рік, місяць, прізвище або ініціали. Іноді майстриня сама себе увіковічувала, інколи це були прізвища замовників, нерідко Риндинъ. Наприклад: 1838 ; ПМ ; года А[л]ты[нівка] руш[ни]ки КП. Васьци. Івано[вни], Алтинівка - село за 20 км від Кролевця; 1873 го[да] м[ісяця] А[вгуста] 31 го чи[сла]. Ро[бив] П.Бідний ; Робила 46

47 Евдокия. Охримовна Карпцова. Настасия. Васил[ь]овна. Иваницка. город [Кролевець] [Колос, С.52-53]; Сего 1890 го[да] ; 1895 Года, Робила. Евд[о]кия: Охримовна: Карпцовак ; Васт. Шка ; 1907: года. М[есяца]: Декабря. СА. ЛД ; Кролевецъ Года МА. Р ; 1914 года, г. Кролевца [Рушник, 1914]. Часто на кінцях весільних (парних) рушників виткано: г.кролевецъ. Розділи між словами на рушнику ткач робив двокрапкою, крапкою, вертикальною лінією. Виявлено рушник з написом: Земск. склад. Кролевецъ. Можливо, він був витканий в перші роки свого заснування ( 1895 р.). Ткач букву с виткав вивернутою вліво, можливо тому, що не знав грамоти. Таке траплялося, наприклад, на рушнику з вивернутими літерами, розташованими в різній послідовності, але врешті решт можна прочитати: Евдок рабила Заабияка Мариния Андреювна. Тут ми бачимо помилки, зайві літери, розташування літер на рушнику не в тому порядку, як потрібно на письмі. В жовтні 2005 р. у клубі мікрорайону Подолове (раніше село) висіли два однакові весільні рушники. На одному кінці літери читаються, як й прийнято зліва направо. На другому кінці напис можна прочитати тільки перевернувши до себе зворотну сторону рушника. На ньому ж зверху вниз: пановна-вера. сте., що треба читати як Вера Степановна. В цілому слід читати: 1911 года января 11 дня. Вера Степановна. Це ще раз свідчить про те, що часто ткачі були неграмотні. Кролевецькі рушники почали відрізнятися по техніці виконання. Чому вони отримали саме таку назву, точно поки що невідомо. Дослідник Кибальчич пише, що миропольські рушники, орнамент яких відрізнявся від інших, одержали назву від міста Миропілля, де на них був великий попит [Кибальчич, Арк.15]. І.П.Дудар, 1921 року народження, розповів дві версії цієї назви. Перша: начебто в Кролевець приїхали ткачі з Миропілля і почали виготовляти свої рушники. Друга: ткачі, які почали виготовляти такі рушники, носили прізвища Миропольці. А.Кибальчич, продовжуючи свою думку, так само пише і про богуславські рушники, що начебто вони, маючи попит в Богуславі, й отримали таку назву. Це рушники не перебірні, а виконані в дрібний орнамент переважно жовто-блакитною ниткою [Кибальчич, Арк.15]. 47

48 Кролевецькі божники, як правило, були довгі та вузькі, різниця величин між довжиною та шириною дуже значна (16,5х343 см [Божник, 1840], вишитий 24х435 см [Божник, 1839] ). Та це й зрозуміло треба було обрамити ікону, як зверху, так і з обох боків та опустити божник нижче самої ікони. Відомий художник Олекса Грищенко ( рр.), згадуючи дитинство в ХІХ ст. у Кролевці, так описував Кролевецьке ткацтво:... з усієї України, ба навіть з Московщини, приїздили на ярмарок 14 вересня на Чесного Хреста закуповувати квітчасті рушники й барвисті плахти, виткані руками наших селянок. У кожній хаті, в околицях міста, було чути рівномірний стукіт верстатів: крізь білі нитки основи, вліво i вправо, швидко бігали човники з різнобарвними нитками пiткання. Рушники з білого полотна, один метр завдовжки на сорок сантиметрів завширшки, що прикрашали в наших домах божники, мали на кінцях, вишиті хрестиками, пишні червоні взори, що зображували фантастичних райських птахів, вигаданих звірів, людські постаті й стилізовані дерева та рослини. Вовняні плахти ткалися шахівницею з жовтогарячих, червоних i цитринових ниток. Один її кінець оздоблювався китичками. Цими плахтами часом застилали підлогу, але переважно їх носили в свято замість спідниці [Грищенко, С.28]. Під час Першої світової війни у рр. в декорі кролевецького рушника з явилася чорна нитка [Шевченко /а/, Арк..12]. Це свідчило про загибель на війні близької людини. Кролевецькі рушники мали чимало спільного з композиціями виробів інших регіонів України. Вони відрізняються від інших своєрідною ритмікою узорів, значно більшими орнаментальними мотивами, їх самобутніми формами і характером трактування. Все це надає кролевецьким рушникам неповторності і виділяє їх в окрему стильову групу [Жур, С.68]. Кролевецькі майстри досягли у виготовленні орнаментованих тканин високої досконалості, створивши зразки справжнього мистецтва. 48

49 ІV. Розвиток кролевецького ткацтва (поч. ХХ поч. ХХІ ст.) 4.1. Кролевецьке ткацтво у рр. У часи першої світової війни, коли економічна криза крок за кроком поступово охоплювала все капіталістичне господарство колишньої Росії, кролевецьке ткацтво занепало. Напередодні революції ткачі лишилися без роботи [Кибальчич, Арк.16]. В перші роки революції і громадянської війни кустарно ткацьке виробництво в Кролевці остаточно припинилося через повне припинення попиту на ткацькі вироби [Кибальчич, Арк.17; Дудар, б.р. С.34; Финансово, 1923 С.10 ]. На тимчасовому зберіганні у Кролевецькому районному краєзнавчому музеї з 2002 р. знаходяться два парні рушники з родини Н.Д.Сiрої. Виконані вони однаково, окрім написів. На одному з них виткано: Кролевецъ на іншому ма.р дата виготовлення 1918 р., також зображені двоголові орли з короною гербомом Російської імперії. Звичайно, весільні рушники завжди робилися з матеріалів вищого ґатунку, на цих же рушниках навпаки. Вони виготовлені з ниток різних червоних кольорів. Це приводить до висновку, що в час виготовлення рушників, у 1918 р., з сировиною були проблеми. Це й зрозуміло йшла війна, торговельні зв язки в державі були зруйновані, а тому кролевецькі ткачі робили свої вироби з ниток минулих часів. 49

50 На початку 1920-х років серед перерахованих головних видів кустарного виробництва ткацтво займало останнє місце [Финансово, 1923 С.10 ]. У 1921 р. зареєстрованих кустарів різних професій в Кролевецькому повіті було всього 15, у Конотопському 37, в Глухівському 124. У наступному році проходить значне збільшення кустарів, так у Кролевецькому до 10502, Конотопському до 1282, Глухівському до 5084 [ Промышленность, б.д. С.56 ]. У 1922 р. в місті зародився осередок, до якого увійшли кролевецькі ткачі: Дера Мусій Опанасович, Ігнатенко Яків Семенович, Лупенко Микола Юхимович та інші. Очолював ініціативну групу Яценко Аріян Євтихович. Відкрита групою кустарноткацька артіль Відродження почала свою роботу майже без жодної копійки [Кибальчич, Арк.17-18]. Новоутворена артіль увійшла до Всеукраїнської спілки кустарно-промислових кооперативів, яка ставила мету відродити народні художні промисли. На Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1923 р. артіль Відродження отримує перше місце за вироби рушників та скатертини [Дудар,1999 /а/. С.3; Дудар, б.р. С. 34]. В той час Макаренко (Рекун за чоловіком) Мотрона Іванівна (1911р. нар.), як і багато інших кролевецьких дітей, спочатку намотувала шпульки вдома, допомагаючи матері Василині, яка працювала в артілі ткалею. У 1925 р., в 14 літ, вона пішла в ткацьку артіль, сіла за ткацький верстат (працювала до 1939 р. до народження першої дитини). Цехи обігрівали торфом, але було холодно. Даремно, що були голодні, холодні, але жили весело, співали пісні на роботі і 50

51 дома. Не дралися і не спорилися, свідчить її донька Марія [Борисенко, Арк.1]. На початку 1930-х рр. артіль Відродження налічувала 1600 чоловік. З них понад 400 працювали в загальних майстернях товариства, валова продукція якого сягала крб. на рік. Товариство мало механізований цех і проводило капітальне будівництво по розширенню загальних майстерень. У 1933 р. в артілі 51

52 налічувалося 1638 чоловік. Більшість майстрів працювали надомниками, вони одержували в артілі замовлення і пряжу, а ткали вдома на власних верстатах. Поступово ткачі переходили на постійну роботу в цехи, а надомниками залишалися тільки майстри з навколишніх сіл [Кибальчич, Арк.18; Дудар, Арк.1; Карась, С.191]. До свого десятиліття у 1932 році артіль Відродження мала найбільший план по художньому ткацтву не тільки в УРСР, а й у СРСР. Якщо Дехтярі мали план 250 тис. крб., вся Київщина тис. крб., то Кролевець один мільйон 900 тис. крб. [Спаская, Арк.41]. За іншими джерелами, артіль у 1932 р. мала замовлення по експорту на 600 тис. крб., а виконали завдання на 750 тис. крб., у 1933 р. план становив вже один мільйон крб. [Дудар,1999 /б/. С.2]. Як би там не було, стає зрозумілим, що артіль набувала розширення обсягів у виробництві. Піднімаючи питання про розвиток ткацтва на Кролевеччинi, не можна обійти увагою друковані матеріали української діаспори. Так, Григорій Сiрик (в еміграції з 1943 р.), родина якого жила на хуторі між Кролевцем та Вороніжем, написав цілу низку книгспогадів. В одній з них знаходимо, що на Стрітення 1930 р. Григорій з батьком в останній раз був на кролевецькому ярмарку. Літом 1933 року він привіз віз дров з метою виміняти їх хоча б на один буханець хліба, але ярмаркова площа була вже добре зарослою бур янами. Йому вдалося поміняти дрова у двох випадкових жінок на одну склянку солі. Автор мемуарів пише, що кролевецьких ткачів влада зігнала у кооперативне товариство Відродження. З виробів цього Відродження в Кролевці деколи можна було купити початки i кінці клітчастої тканини, що більше надавалася на мішки, ніж жінкам на спідниці [Сірик, С.187]. Те, що кролевецькі ткачі залишали ткацтво і вимушені були шукати іншу роботу, це факт, про який свідчать і люди, а ось щодо незадовільної якості кролевецьких виробів виникають сумніви. Вироби кролевецьких майстрів були представлені на різноманітних виставках, де отримували призи. В підтвердження цьому, на фотографіях ( рр.), які дійшли до сьогодення із зображенням здачі виробів в артіль Відродження, бачимо хороші, красиві рушники [Фото 658; Фото 661]. Щоб вижити в голодний 1933 р., в артілі відкрили їдальню [Дудар, б.р. С.38]. Мешканка Кролевця Євдокія Іванівна Петрова (1922 р. нар.) розповіла, що її сестра, ткаля ткацької артілі Неровня (дівоче) Марія Іванівна (1913 р. нар.), 52

53 вимушена була кинути ткацтво, тому що у голодовку 1932 р. невмоготу було жить пішла на торфорозробки, бо там видавали пайок хлібом. Цей хліб потроху мати ділила і їли. Отож і жили [Петрова, Арк.1]. Сама Євдокія Іванівна почала ткати в 15 років у 1937-му. Ткали скатерки, портьєри, покривала, салфетки та іншу продукцію. Євдокія Іванівна працювала в третій майстерні, що знаходилась в синагозі по вул. Радянська (зараз школа мистецтв), біля міліції. В іншій майстерні, що біля залізниці по вул. Петровського, теж виготовляли різну ткацьку продукцію [Петрова, Арк.1]. Донька кролевецької ткалі розповіла про свою матір Отрох (Любиву) Марію Афанасівну з династії ткачів, яка вимушена була у 1932 р. покинути ткацтво і піти працювати в колгосп, щоб заробити хоча б лантух збіжжя. Коли донька принесла на поле матері поїсти (батько, працюючи на залізниці, приніс пайок), колгоспники обступили її і дивилися, як жінка їсть. У Марії Афанасіївни тряслися руки, а донька запам ятала це на все своє життя [Фото 726.]. Г. Сiрик згадує, що з 1933 по 1941 роки Кролевець перетворився на мовчазне, безлюдне обдерте місто: Огорожа, ворота, хвіртки міщани попалили їх на огрівання. Дерев яні крамниці на ярмарковій площі зникли, сама площа i міський сад заросли бур янами i реп яхами, у 1940 році навіть парашутна вежа, що нагадувала шибеницю, була вже напівзруйнована. Кам яниці понад площею стояли з повибиваними вікнами i дверима [Сірик, С.189]. У роках лише артіль Відродження, пише автор, нагадувала, що Кролевець ще не без людей. Там було збудовано декілька нових будинків i перехожому здавалося, що там працювали люди. Велика кількість колишніх кролевецьких ткачів та інших ремісників вимушені були працювати на торфорозробках коло річки Реть та біля Шостки. Заробітки, за так званої робітничо-селянської влади до 1941 року не дозволяли заощадити щось... на чорний день, не те що купити хоч один грам золота. Як не експлуатували кролевчан Риндіни, Терещенки чи Довгорукі, але в той час кролевчани зі своїх мізерних заробітків могли бодай дещо заощадити писав очевидець [Сірик, С.188]. Ці заощадження, зроблені за царського режиму, дозволили декому вижити у рр. під час голодомору, коли можна було поміняти їх в Кролевецькому Торгсинi на хліб та борошно. Наведені свідчення людей із зрозумілих причин не могли раніше друкуватися. І.П.Дудар на запитання автора, чи робила фабрика у 1930-х роках, відповів категорично, що працювала [Дудар Арк.1]. Показав фото цього періоду, 53

54 а згодом подарував Кролевецькому музею унікальний фотоальбом [Фотоальбом, 3060]. Офіційно дозволялося писати тільки про піднесення кролевецького ткацтва у х роках. У краєзнавця М.Сереженка цифра працюючих на фабриці перед війною 1072 чол. [Сереженко, С.337]. Можливо, зниження на 600 чол. з 1933 по1941 рр. стало саме, як свідчать респонденти, через тяжке матеріальне становище ткачів, які змушені були кидати роботу і шукати інші місця прибутку, щоб прогодувати себе та сім ю. У 1930-х роках відомими ткачами були заслужений майстер народного мистецтва УРСР Явдоха Демченко, Василь Ричик, Тимофій Калій, які вважалися знавцями орнаменту й техніки перебору. Писалося, що ткачі замінили хрести та орли на новий орнамент [Украинское, С.6]. Але, розглядаючи рушники 30-х років бачимо, що вищеназваний орнамент був просто викинутий, замість нього використовувався старий кінця ХІХ- початку ХХ ст. [Украинское, фото 14-15]. Ткачі виготовляли речі міського побуту портьєри, скатертини, покривала, прикрашені рушниковим орнаментом [Украинское, С.6]. У 1939 р. артіль випустила продукції на 6,2 млн. крб. Сто шістдесят ткачів брали участь в стаханівському русі. Вироби ткалі М.Гайової славилися далеко за межами республіки вони експонувалися на виставках в Парижі (1937) та Нью-Йорку (1940) [Сереженко, С.337]. Куриптя В.П. (1910 р. нар., голова артілі в рр. [Балабон, С.76]) розповів, що до війни в артілі переважало жакардове ткацтво, і робило більше чоловіків, ніж жінок [Шевченко, 1950 /в/. Арк.149]. Перед війною почали запроваджувати кольорові рушники, але вони не прижилися [Дудар, Арк. 1]. Місцева газета писала, що ткацька артіль до окупації району німецькими фашистами випускала рушники, скатерки, настільники, занавіски, гардини. Вироби йшли на продаж для населення та підприємств. Всі ці речі користувалися успіхом не тільки в СРСР, а й за його кордонами. Замовлення на свою продукцію артіль одержувала і з Монгольської народної республіки, її вироби йшли і в Сполучені Штати Америки, і в Австралію. Автор відмічав, що головна приваблива особливість кролевецьких тканин була в тому, що вони мали на собі ткані узори різних кольорів. Поєднання кольорів, їх сполучення у тканинах надали кролевецьким ткацьким виробам постійний попит і широку славу. В загальному балансі економіки району артіль до німецької окупації займала одне з перших місць серед районних підприємств своїми товарообігом і прибутками, який вона давала державі. Артіль об єднувала понад тисячу 54

55 працівників і випускала продукції на 7 мільйонів карбованців щороку [Ко втун, С.2]. Відмічалося, що фундатори ткацької артілі впровадили у промислове виробництво традиційні технічні прийоми виготовлення і художні принципи оздоблення тканин, що відшліфовувалися протягом багатьох поколінь і з давніх часів були поширені серед місцевого населення. Як додаток до цього, треба сказати, що наші дослідження виявили, що в х роках ХХ ст. на кролевецьких тканих виробах були масово присутні орнаменти, взяті з вишивок. Про це свідчить І.П. Дудар, все життя якого пов язане з кролевецьким ткацтвом. Окрім рушників, орнамент на ткацьких виробах був взятий з вишивок. Причина полягала в інструкторах, які приходили на ткацьку фабрику працювати після закінчення навчальних закладів, де їх готували, як спеціалістів з вишивки (з Полтавщини, Дегтярів). Орнамент не ув язувався історичними традиціями з регіону. Після Другої світової війни було поставлено завдання повернутися до кролевецького ткацтва з геометричним орнаментом. Що й було з успіхом зроблено. Малюнок взяли із композиції рушників. Це позначилося й на жакардовому виробництві. Цим артіль виграла, вирізнившись з-поміж інших районів по орнаменту, зробила свій, регіональний, історично сформований стиль [Дудар, Арк.2; Коноваленко, Арк.1-2]. Уже з першого року заснування артіль спеціалізувалася на декоративному ткацтві із застосуванням як перебірної, так і човникової техніки. В її асортименті були декоративні рушники, скатерки, покривала, килимки та інші вироби, що оздоблювалися традиційними геометричними орнаментами, а також рослинними узорами. Значна частина продукції артілі з кінця 20-х років йшла на експорт. У 1936 р. ткалі Євдокії Трохимівні Демченко було присвоєно звання майстра народної творчості [Хайт, С.3]. У 1937 р. артіль Відродження перейменували в артіль імені 20-ти річчя Жовтневої революції. У 30-х роках при артілі працювала робітнича школа, що давала основи знань [Дудар, Арк.2] Кролевецьке ткацтво у рр. З початком війни тисячі людей були мобілізовані до лав Червоної армії. Вже 18 липня 1941 р. після першого бомбардування німецької авіації в місті було введено світломаскування. Кролевецький райком партії виконував директиву по мобілізації населення на боротьбу з ворогом. Таємно створювався партизанський загін. Проте удар німецьких військ у стик двох фронтів, Південно-Західного та Брянського, для радянського командування стався несподівано, і вже 28 серпня було захоплено м. Шостка, смт. Вороніж, що в 30 км від Кролевця, а Південно- Західна залізниця опинилася відрізаною від Москви. Тим часом німецькі війська 55

56 вже з боями переходили Десну. З півночі танки генерал-полковника Гудеріана намагалися без затримки пройти Кролевецький район і з боями рвалися далі на схід та на південь, намагаючись оточити дивізії Червоної армії [Гудериан, С.281]. Коли загроза окупації міста стала очевидною, в Кролевці почалася термінова підготовка до евакуації [Сереженко, Арк.2]. Відомо, що виконуючи директиви уряду, місцева влада намагалась якнайшвидше забезпечити вивезення цінного обладнання підприємств, худоби [Токарь, Л.1; Сумская, С.60; Сереженко, С.337]. Втрата залізниці на півночі позначилася на темпах евакуації. Очевидно, за чотири дні повний обсяг робіт по евакуації здійснити не вдалося. Вже 3 вересня 1941 р. місто було окуповане. Даценко Меланія Романівна (1924 р. н.), яка почала працювати ткалею до війни, розповіла, що хоч вона при німцях працювала в колгоспі, але пам ятає, що в уцілілих приміщеннях ткацької артілі працювали ткачі, виробляючи покривала та скатерки [Даценко, Арк.1]. І.П. Дудар (1921 р. н.) розповів, що під час німецької окупації в Кролевці працювали два ткацькі цехи один на території ткацької артілі (по вул. Петровського), інший у синагозі ( по вул. Радянській, зараз це школа мистецтв, перед тим музична школа А.К.). Це підтвердила в інтерв ю і Євдокія Андріївна Коноваленко (1930р.нар.), відома ткаля, нагороджена орденом Леніна. На запитання, чи працювала ткацька артіль між вереснем 1941 та вереснем 1943 рр., вона розповіла: Так. Ще моя сусідка Демченко Анна Федорівна робила, а я їй їсти носила. Була артіль там, де зараз музична школа (синагога А.К.). У низу стояли станки і там ткачі ткали. Війна була, нічого ні в кого не було. Було мати налаштує її там, супу якого, чи баланди якої, я тоді носила їй їсти. Я тоді і бачила, що ткачі там ткали. Це в фойє. А там (де була ткацька артіль, а зараз ткацька фабрика А.К.) ткачі в маленькому, старому цеху ткали під час війни. При німцях вони там потроху робили. А коли наши вступили, тоді вже стали організовуватися. Я бачила при німцях робили скатьорки на стіл, покривала ще ткали, візерунки квітасті. Вони не ткали таких, як після війни наші художники почали придумувати рисунки геометричні, а в них були рослинні рисунки: було дерево таке, кущ такий, квіточки на кущах. Таке вони (німці) любили. Вони любили Україну за те, що тут багато було всяких рослин, бо самі ходили по лісах, збирали трави і одсилали в Германію [Коноваленко, Арк.1-2; Аудіокасета, 655]. Другий цех працював на території ткацької артілі в старому невеликому цеху. В одному з цехів було розміщено конюшню [Коноваленко, Арк.3]. Деякі уточнення ми знаходимо в інтерв ю І. Дударя. На його думку, під час окупації на ткацьких верстатах працювали переважно чоловіки, але їх було небагато. У нього склалося враження, що великої зацікавленості у налагодженні 56

57 виробництва тканин (на жакардових та дерев яних ткацьких верстатах!) німці не виявляли користі не було. Тому люди робили на себе виготовляли звичайне полотно, скатерки, хустки, рушники переважно для продажу на місцевому ринку [Дудар, Арк.3]. Але після звільнення Кролевця майстри артілі вже ткали полотно, яке призначалося для фронту з нього робили бинти. Цікавим видається спостереження, що при німцях, як і до війни, ткали по малюнках вишивок [Дудар, Арк.4]. Лише у післявоєнні роки перед художниками артілі було поставлене завдання повернутися до традиційного орнаменту геометричних малюнків, що збереглися на кролевецьких рушниках ХІХ ст. Євдокія Коноваленко також підтверджує, що у роки окупації місцеві мешканці продовжували ткати, але переважно працювали на себе. Це було ремесло, яке давало засоби для існування та надію на виживання: У 43-му що ткали? ткань ткали, щоб пошити, бо всі ж голи були. Платки ткали, такі рябенькі, щоб запинати було. І полотно ткали біле і сіре. Це я пам ятаю добре, бо ходила туди до сусідки, носила їсти. Було, мати наготовить, а я побіжу, побіжу [Коноваленко, Арк.3]. Не викликає сумніву, що респонденти відтворюють ті сюжети, в яких відбилися їхні страждання, адже всі сили було сконцентровано на тому, щоб вижити. Очевидно, звідси така ясність у спогадах там, де йдеться про мотивацію виробничої діяльності як засобу існування у лихі роки. У пам яті Євдокії Петрової (1922 р. нар.), в родині якої були потомствені ткачі, довоєнне бурхливе піднесення ткацького виробництва різко контрастує з невизначеністю як воєнного, так і перших років повоєнного часу: Робила в майстерні 3, яка знаходилася в приміщенні синагоги в центрі. Ткали штори, покривала, салфетки та інше. Інша майстерня знаходилася біля залізниці, де й зараз працює ткацька фабрика, там теж ткали великий асортимент виробів. Були там начальники, цеха. Рушники ткали При німцях теж ткали, але небагато Після війни майстерню в синагозі закрили і вся ткацька індустрія перемістилася на вулицю Петровського, до залізниці, де знаходиться і зараз [Петрова, 2005, Арк.1]. Респондент стверджує, що при німцях працювала майстерня, де зараз ткацька фабрика, а чи працювала третя майстерня (в синагозі), вона не впевнена. Потомствена ткачиха, яка все життя віддала кролевецькому ткацтву Ганна Тимофіївна Єфіменко (1930 р. нар.) пам ятає, як під час німецької окупації носила обіди своїй сестрі ткалі Мовчан Ксенії Тимофіївні, яка ткала в синагозі на другому поверсі. Ткали скатерки на двадцяти верстатах. Їх там був цілий цех А потім почали звозити євреїв усіх (до поліції, що була поряд з синагогою А.К.). Вони там роздягнуті, і дітки маленькі, і дорослі сиділи на дворі, на вулиці і під воротами. Наші батьки дізнались про це і не пустили їх (доньок-ткаль А.К.) туди ткати (в синагогу, де стояли ткацькі верстати А.К.) свідчить респондент [Єфіменко, Арк.1]. 57

58 Відомий етнограф Людмила Шевченко у своєму польовому щоденнику залишила запис, зроблений нею зі слів Марії Григорівни Бондаренко (1917 р. н.): Під час війни не робила. Видається, ця фраза респондента не була випадковою виходить, що вона особисто не працювала, а інші могли б і продовжувати працю в артілі. Адже далі дослідниця занотовує, що після звільнення міста від окупантів Бондаренко повернулася на виробництво [Шевченко, Арк.145]. Увагу привернуло ще одне прізвище Матвія Осимовича Севрюка. Згідно Списку громадян, що працюють при німецькому активі у роки окупації м. Кролевця рр., під час окупації він займав посаду директора ткацької. Очевидно тому Л. Шевченко у своєму дослідженні, згадуючи його прізвище, поруч ставить слова зрадник і торговець [Шевченко, С.47]. Дещо згадав про нього і Іван Дудар за його словами, до війни Севрюк, начебто, працював вчителем. Він пам ятав, як той літом ходив у білих штанях, вишитій сорочці з поясом. І далі: Наша місцева влада його трошки обідила (так респондент називає каральні заходи, які застосовувалися до тих, хто співпрацював з окупаційною владою А.К.). А він нічого такого не зробив. Він на цей період дав (людям А.К.) роботу відкрив цехи [Дудар, Арк.3]. Спроби з ясувати обставини цієї справи поки залишаються безрезультатними у державному архіві Сумської області відсутні як газети періоду німецької окупації міст Кролевець і Конотоп, так і справа на М. О. Севрюка. Як відомо, сюди у 1990-х роках були частково передані справи на репресованих з архіву Служби безпеки України по Сумській області. Проте на думку спадають свідчення про іншу людську долю - рідного брата знаменитого художника Олекси Грищенка Петра Васильовича Грищенка, який при німцях в Кролевці працював завідуючим млина, репресували на 10 років. Про ті події дві його доньки боялися розповідати автору навіть у 90-х роках. Тільки справа в архіві СБУ пролила світло на ці події [Карась, С.11]. В окупованому місті на початку 1942 р. раз на тиждень почала виходити газета Кролевецького магістрату. В одній зі статей відмічалося, що в аптеку від текстильної фабрики Відродження надійшли перев язні матеріали [Рибкіна, С.2]. Цікаво, що довоєнна назва артіль переходить в фабрику. Газетна публікація підтвердила роботу ткачів під час окупації. Читаючи статті уцілілої газети цього номеру, знаходимо, що майже всі підприємства та організації почали діяти через два-три тижні з часу загарбання німецькими військами в другій половині вересня 1941р. Можливо, ткацька артіль не була винятком. Після війни в районній газеті в статті про ткацьку артіль промайнуло речення: Ткаль примушували працювати на німців [Сереженко, С.2]. І жодної згадки про асортимент, кількість ткаль, місце перебування цехів. Зрозуміло, що тема окупації була закритою, забороненою. Хроніка визволення Кролевця радянськими військами та налагодження життя в нових, післяокупаційних умовах, була такою: 2 вересня 1943 р. до міста вступили радянські війська. А вже 8 вересня у постанові Кролевецького райвиконкому відмічалося, що з метою відновлення та нормального функціонування міського господарства президія ухвалила розпорядження: населення, яке залишило місто, 58

59 має негайно повернутися до своїх осель і приступити до роботи. Відповідно, керівникам підприємств і установ міста зобов язували без зволікань відновити виробничий процес на своїх ділянках, і ні при яких обставинах роботу не припиняти [Постановление, ]. Це були типові розпорядження військового часу: незважаючи на те, що мова йшла про цивільне населення, ставлення до нього було як до військовозобов язаних. Отже, згідно з повідомленнями, вже наприкінці вересня 1943 р. ткацька артіль ім. 20-річчя Жовтневої революції відновила роботу [Сереженко, 1980 /а/. С.339]. У нашому розпорядженні є свідчення місцевої газети Колгоспне село за 1944 р ік. Під час окупації ткацька артіль зазнала значних збитків. Мережечну майстерню перед відступом гітлерівці спалили. Внаслідок німецького бомбардування майстерні 3 завдано шкоди на суму понад 20 тисяч крб., тобто на половину її вартості. Так само частково були зруйновані майстерня 2, фарбувальний і підготовчий цех. Німці пограбували та вивезли готової продукції на 367 тис. крб., пряжі забрали на 912 тис. крб. Загальна сума втрат артілі від окупації досягала суми крб., що, за офіційними підрахунками, становило 75% всього майна артілі [Ковтун, С.2]. Інший автор у 1945 р. зазна ча в, щ о а ртіль зазнала збитків вже на три мільйони 704 тисячі крб., чудова колекція зразків розкрадена, майстерні знищені [Сереженко, С.2]. Пізніше з явиться цифра втрат на шість млн. крб. [Шевченко, С.9]. Проте, згадаємо й про твердження І.Дудара, що збитки у цілому були незначними ткацтво німцям було не потрібне, а майстри під час окупації працювали на себе, збуваючи вироби на місцевому базарі, а, отже, частково втрати треба списати на місцеве населення [Дудар, Арк.3]. Люди розтягували все, що залишилося без нагляду. Після відновлення роботи, ткацький цех виробляв сурове полотно, доріжки, тканину для пошиття одягу так звану шотландку, а також марлю. Фарбувальний цех обслуговував артіль і виконував приватні замовлення. До кінця 1943 року ткацький цех артілі випустив готової продукції на 85 тис. крб., а фарбувальний цех одержав 117 тис. крб. Вважалося, що показники виконання виробничих завдань у майстернях артілі були добрі. Ткалі Ганна Кошук, Ганна Романюк, Раїса Ковтун систематично перевищували доведені їм норми. Автор тогочасної газетної публікації писав, що оригінальність кролевецьких ручних тканин, наявність ткацьких кадрів і низка інших сприятливих обставин є запорукою того, що колектив артілі переборе тимчасові труднощі і з честю займе передове місце серед підприємств місцевої промисловості району, яке артіль мала до окупації [К о втун, С.2]. Згодом так і сталося артіль переросла у відому на всю країну фабрику з виготовлення ткацьких та жакардових виробів. 59

60 У березні 1945 р. робітники продовжували заходи по відродженню майстерні, що занепала під час війни. Стабільно працював підготовчий цех. Машини знаходилися у хорошому стані, майстри виконували і перевиконували свої завдання. Ударно працювали Оксеня Бондаренко, Софія Стожок, Палажка Єфіменко вони виконували денну норму на %. Особливо відзначилися снувальниці Параска Сикал та Антоніна Ковтун. Набирав обертів жакардовий цех, який виготовляв скатерки трьох малюнків. Робітниця Зінаїда Білявська при нормі виткати 2,5 щоденно ткала по 8 9 скатертин. У цеху переборного ткацтва ткалі створили дві фронтові бригади. Особливо відзначилися бригадир Настя Ковдя, ткалі Наталія Щербань, Ганна та Наталія Демченки, Євдокія Рекуха. Виробництво рушників, інших художньо-текстильних виробів було відновлено [Григоренко, С.2 ; Сереженко, С.2]. Вже нез абаром п ісл я зак ін чен ня в ійн и м айстри артілі почали знову виробляти чудові переборні скатерки і настільники, покривала, складні жакардові тканини, гардини, доріжки, плахтові килимки, художні панно, знамениту кролевецьку тканину та інше [Сереженко, С.2]. Слід зазначити, що в умовах постійної нестачі кваліфікованих кадрів, особливе значення мало поновлення набору студентів до Кролевецького технікуму художніх промислів, яке відбулося згідно з рішенням РНК УРСР у 1944 р. Цей навчальний заклад було відкрито у 1933 р. як технікум художньо-декоративного ткацтва [Сереженко,1980. С.337]. Згадана постанова дозволила зібрати студентів старших курсів, яким війна не дала змоги закінчити навчання вони їхали до Кролевця фактично з усієї країни. За півтора року напруженої праці, в тяжких умовах навчання й одночасно відбудови технікуму, студенти повторили матеріал попередніх курсів, опанували новий і підготувалися до випуску. У листопаді 1945 р. студенти-випускники вже працювали над закінченням дипломних робіт, а у перших числах грудня відбувся захист дипломів за кваліфікацією техніків-художників технологів художнього ткацтва, вишивки та килимарства [Дурицька, С.2]. Довгий час в Кролевецькому краєзнавчому музеї експонувалися ткацькі вироби з підписом: Ткачихи фронту. Хто і коли передав ці вироби невідомо. Можливо вони були виготовлені пізніше 1945 р. Проте як би там не було, під час війни кролевецькі ткачі своєї праці не припиняли Розвиток кролевецького ткацтва у другій половині ХХ ст. поч. ХХІ ст. Після війни, як свідчать ткачі, робити було важко, але весело. Платили мало. Я мала ще була, але швидко навчилася робить. Все робили: і полотно, і скатерті. А як жили? Не одітися, не обутися не було. Там робимо (в ткацькій артілі А.К.), а тоді ідемо на город, то в колгоспі робимо. Та весело було. Нам карточки давали. То вечором ідемо додому, в магазин заходимо, нам хліб давали по карточках по 200 грам. В черзі посидиш, отримаєш хліб, і додому. Оце так ми робили в 1946, 47, 48 му роках.

61 Столової не було. В дванадцять годин всі мамки, бабки йдуть з кошиками, несуть їсти. На другій зміні робили. Так тоді, хто що брав (поїсти з дому А.К.). Цікаво, звичайно, було. Поїли, посіли за станки кінцівки перебирать. А ходили ми в чому? Біле полотно ткала. Виткала кусок собі, пошила кофточку. От і дівка в вісімнадцять год! Холодно було, ми перчатки пообрізаєм, у валянках, у куфайках, жилетках (ткали А.К.). Тепло стало в х роках. Вже грубки ставили в цехах. Інтересно було якось жить, і без хліба, і все одно якось весело свідчила ткаля Г. Єфіменко про перші післявоєнні роки [Єфіменко, Арк.1 зв.]. По суботам йшли в місто з носилками вбирати розбомблені будівлі. Цеха ткацької артілі були зруйновні не дуже. Підтвердження слів респондента знаходимо і в місцевій пресі, де відмічалося про черги, тисняву в магазинах за отоваренням хлібних карток та відсутність в місті порядку у травні-червні 1947 р. [Петренко, 1947/а/. С. 2; Петренко, 1947/б/. С. 2] У післявоєнні роки частина ткачів працювала на дому, частина в загальній майстерні. Підготовчого цеху ще не було. Одні ткали, інші мотали нитки з мотків, або на мотки, а потім на шпулі [Дудар, Арк. 2; Єфіменко, Арк. 2]. Як свідчить респондент, після війни головним завданням художників ткацької артілі, було повернутися до геометричних малюнків у ткацтві, тому що почали домінувати ескізи з малюнків для вишивки хрестиком [Дудар, Арк. 2]. План першого кварталу 1947 р. ткацька артіль виконала на 104 %, а майстерня 2 на 140 % [Вишняк, С. 1]. У районі йшла боротьба за перевиконання річних планів на підприємствах до 30-ї річниці Жовтневої революції. У вересні ткалі Наталія Щербань, Настя Грищенко, Прися Велесь виробляли за зміну по півтори норми [Волкова, С. 2]. 61

62 У листопаді артіль з іншими підприємствами міста відставала від взятих зобов язань по достроковому завершенню плану на честь цієї події. В пресі звинувачували керівників підприємств, які не організували як слід колективи на дострокове завершення взятих зобов язань, не подбали про широке розгортання соціалістичного змагання, не займалися контролем над виконанням зобов язань, взятих кожним робітником і в цілому колективом. Артілі затягували виконання виробничих планів [На порозі, С. 1]. Але через п ять днів, 7 листопада, ткалі Меланія Даценко, Тетяна Хоменко виконали річний план за десять місяців [Рапорт, С.2]. Ткаля Г.Єфіменко розповіла, що за роботу платили мало, але жити ставало краще. Країна поступово налагоджувала мирне життя. На заробітну плату можна було купити юбку за 240 крб., чи кофту. Ткаль в артілі, як і на всіх підприємствах міста, примушували купувати облігації. Респондент свідчить: Мабуть, на півтори ставки на облігації давали. Так, за рік потрібно було купить на рублів облігацій. Тоді стали більше получать. Хліб купляли на базарі. Стакан солі стояв рублів 20 мабуть. А цукру мало було. Сахаринчик купляли [Єфіменко, Арк.2]. Із семи дітей в сім ї четверо померло згадувала найменша серед них. Розповідь респондента підтверджує місцева газета. У травні 1947 р. друкувалися матеріали про передплату на позику державі трудовими колективами різних установ та закладів району. За чотири дні, з 4 травня (час випуску облігацій на позику ) по 8 травня 1947 р. по району було реалізовано облігацій на позику на три мільйони 121 тис. крб. [Музиченко, С.1]. 62

63 У червні 1947 р. в ткацькій артілі працювало більше 500 чол. [Посилити, С.1]. У цьому ж році робітники 4 бригади (бригадир Грищенко) боролися за дострокове виконання й перевиконання виробничого плану. Ткаля Сіра Н. систематично перевиконувала завдання на 135 %, Даценко М. щоденно давала по півтори норми, Хоменко Т. день у день виконувала завдання на 140 % [Кобизька, C.1]. У 1949 р. артіль виробила продукції на тис. крб., реалізувала на тис. крб. по різних нарядах Союзу. Прибуток за 1949 р. склав крб., втрати крб. [Шевченко, 1950 /в/. Арк.105]. В артіль мали право вступати після 16 років. Приймали на загальних зборах спочатку в кандидати на один місяць. Після першого року роботи вносився пай в залежності від річного заробітку. Наприклад, вантажник серед. заробіток 4786,97, пай 997, вст. 249; завцехом заробіток 9056,44, пай 887, вст. 472; ткачиха заробіток 2639, пай 550, вст [Шевченко, 1950 /в/. Арк.108]. У 1950 р. художник артілі отримував 740 крб. Ставка художника постійно була ще до війни [Шевченко, 1950 /в/. Арк ]. Добрими словами згадувала Борисенко Марія Семенівна (1939 р. нар.) про свою роботу в ткацькій артілі: У 1955 р. я пішла на фабрику ученицею ткачества. Мене учила ткачиха Маслюк Анастасія. Ткацький цех був біля старої аптекі. Ткали портьери, ламбрекени і коврики невеличкі на стінку. Двоповерхова була будова. Інший (цех А.К.) був там, де зараз ткацька фабрика (по вул. Петровського А.К.). На дому ткали скатерті. Працювати було весело, добре, ми молоді були. Нам по 16 було (років А.К.). Платили стільки, що хватало. Працювала в артілі 2 роки, 11 місяців, 6 днів. Потім перейшла в артіль Метал (згодом КАЗ - А.К.) [Борисенко, Арк.2]. У 1950 р. Кошук Ганна Гаврилівна, бригадир цеху переборного ткацтва розповіла, що Раніше ми самі навивали основу на верстать. Зараз ми лише тчемо. Уток (піткання) получаємо до дому і дома на колоді підготовляємо шпулі, на зміну треба не менше як 30 шпуль за 8 год. [Шевченко, 1950 /в/. Арк.135]. Рева Надія Євдокимівна, інструктор-ткачиха майстерні 3 отримувала зарплату крб. чистими, одержувала на дітей 420 крб. Дітей не заставляла робити по ткацтву. Що з них потребуєш? Обід принесуть і то велике діло [Шевченко, 1950 /в/. Арк.139]. Сировину дуже економили, інакше штраф, не те що колись хозяїн давав багато на угар (мати розповідала), то жмуток і одкинуть, а там і назбирається на рушничок! [Шевченко, 1950 /в/. Арк ]. Прибутки артілі за 1950 р. склали шість мільйонів крб. Серед ткаль продовжувалися соціалістичні змагання. Найкращими ткалями були М.Калій, М.Ситник, Г.Неровня, О.Цвєтус, які виробничі завдання грудня виконали на 135 % [Мусіяка, С.1]. До 25 грудня 1951 р. ткалі артілі виконали двомісячний план випуску промислової продукції на 102,8 %, а бригадир Н.Сіра - на 135 %. Приклад в роботі показували Тетяна Нипот, яка щодня виконувала по дві норми, Г.Неровня, 63

64 М.Страфун, М.Качан, Н.Сірова давали по півтори і більше норм виробітку [Бугров, С.1]. У 1960 р. на базі артілі створено державне підприємство фабрика художнього ткацтва [Сереженко, 1980 /а/. С.339]. Чимало вдалих композицій рушників розробила на фабриці в 1960-х рр. О.Гавруш, її рисунки різноманітні й неповторні. Вироби ткачів експонувалися у 1967 р. в Києві на Республіканській ювілейній виставці українського народного декоративного мистецтва і відзначилися як кращі твори. Виготовлялися рушники і за ескізами Л.Закурської. Авторами багатьох рисунків для рушників були й інші творчі працівники фабрики (Г.Шабельник, Н.Прокопенко), а також самі майстри, серед яких такі досвідчені ткалі, як М.Доценко, Г.Єфіменко, Я.Коноваленко, Л.Орел, В.Валова [Жур, С.70]. У 1970-х роках Кролевець впевнено утримував місце одного з провідних центрів ручного узорного ткацтва на Україні. Вироби Кролевецької фабрики давно стали відомі за межами країни. Узорні рушники, скатерки, покривала здобули високу оцінку на численних міжнародних виставках у Брюсселі, Лозанні, Загребі, Монреалі, Нью-Йорку, Осакі, Торонто, Флоренції. В цей період вони експортувалися в Італію, Канаду, США, Францію, Японію та інші країни. Народні майстри виконували тематичні рушники-панно присвячені В.І.Леніну, героям-космонавтам, з їздам КПРС, річницям Жовтневої революції та Перемоги над Німеччиною [Художні промисли, С.162]. Майстер-ткаля Калмикова Раїса Іванівна, що прийшла на ткацьку фабрику у 1971 р., розповіла, що робочий день починати повинна була досвідчена ткаля: У нас на зміні працювала ткачиха-пенсіонерка Мазлика Тетяна Іванівна. Було таке суєвєріє, ніхто не починав ткати, поки не почне Тетяна Іванівна. Якщо ж починав хтось другий, то обов язково або поломка станка буде, або обірветься підвіс, або не виконується норма. Якщо не було Тетяни Іванівни, то на її зміну приходила слідуючи ткачиха з досвідом, теж була солідного віку жінка, то вона теж мала право починати роботу першою, а потім включалися в роботу решта ткачів [Калмикова, Арк.1]. У 80-х роках ХХ ст. на Кролевецькій фабриці художнього ткацтва працював досить великий колектив висококваліфікованих майстрів, які не тільки виконували проекти художників, а й самі створювали оригінальні композиції. Дотримуючись місцевих народних традицій, кролевецькі майстрині розробляли зразки виробів, які відповідали вимогам того часу: декоративні рушники, скатерки, портьєри, покривала, килимки, наволочки для диванних подушок, серветки, а також предмети жіночого одягу сукні, спідниці, фартушки. Як і сто років тому, найхарактернішими виробами фабрики стали рушники. Вони виготовлялися для оздоблення житла, громадських інтер єрів, обрядового призначення, і мали різні 64

65 розміри 25х150 см, 35х250 см, 50х300 см. При виготовленні рушників використовувалися традиційна техніка перебору і властиві місцевим народним тканинам мотиви й колорит. Узори використовувалися різноманітні, переважав геометричний орнамент, що часто поєднувався з рослинними мотивами [Жур, С.69]. В х роках художники ввели елементи радянської емблематики зірку, серп і молот, партійні гасла, водночас виготовлялися рушники, які продовжували народні традиції [Кара-Васильєва, С ]. Працівників фабрики передовиків виробництва, що займали перші місця в соціалістичних змаганнях, вносили раціоналізаторські пропозиції, систематично нагороджували преміями, туристичними путівками (1986 р.) [Приказы, Арк. 51; ]. У 1988 р. прибуток фабрики склав 729 тис. крб. [Бухгалтерський, Арк. 2 зв.]. У 1988 р., по кількості працюючих, фабрика займала друге місце після арматурного заводу (3015чол) 900 чоловік [Балабон, С.190]. У 1997 р. ткацькі рушники складали 4 % прибутку ткацької фабрики, решту 96 % махрові вироби та постільна білизна [Шевченко, С. 24]. У 1990-х роках почався спад виробництва, скорочення асортименту. Почали працювати ринкові відносини. Скоротилася кількість працюючих. У 1996 р. фабрика працювала лише три місяці [Кролевецькі, С.4]. В умовах економічної кризи, у 1999 р., фабрика мала заборгованість по заробітній платі, виплачували її робітникам продуктами харчування, одягом та іншими речами. На закупівлю нового обладнання не вистачало грошей. На фабриці працював столярний цех, взуттєва майстерня, перукарня, зубопротезний кабінет [Малиношевська, С.3]. У 2002 р. підприємство перебувало в стадії приватизації, реконструкції та пошуку сприятливих інвестицій [Кролевецькі, С.4]. За даними головного економіста Н.М.Роступицької Відкрите акціонерне товариство Кролевецька фабрика Художнє ткацтво виробила за 2004 р.: Назва виробів Продано на суму тис. грн. Махрові вироби 654,4 57,5 Серветки, скатертини 2,3 0,2 Рушники кролевецькі 122,7 10,8 у % відношенні 65

66 Покривала жакардові 74,9 6,6 Послуги з відбілюванню та фарбуванню 268,6 23,6 пряжі Всього 1138,1 98,7 Виходить, що в 2004 р. виготовлялося більше десяти процентів художньоткацьких виробів. Ухвалою Господарського суду від р. було порушено провадження у справі про банкрутство ткацької фабрики, а з р. відкрито ліквідаційну процедуру. З метою збереження підприємства була затверджена мирова угода і виробнича діяльність продовжувалась [Шейна, С.1]. На кінець 2007 р. на фабриці працювало понад 100 чоловік [Тягнирядно, С.5]. Зростала заборгованість по поточним платежам та зборам. Заробітна плата виплачувалася тільки частково. Харківський апеляційний суд скасував ухвалу про мирову угоду [Шейна, С.1]. В цій складній ситуації керівництво району взяло питання під постійний контроль. Саме, дякуючи цьому, вдалося зберегти експонати виробів фабрики з виставкової кімнати. Була створена комісія, яка передала експонати до Кролевецького районного краєзнавчого музею на зберігання. Основна мета керівництва району зберегти підприємство та виготовлення кролевецьких рушників. Сесія районної Ради 23 травня 2008 р. затвердила відкриття комунального підприємства Кролевецьке художнє ткацтво з районною комунальною власністю. Другого липня підприємство почало випускати ткацькі вироби. V. Навчання ткачів У 1858 р. населення в місті складало 7234 душ [Городские, С.303]. У1863 р. проживало 7312 душ, ткацтвом займалося 208 чоловік [Семёнов, С.794]. В іншим данним ткачів 150, гончарів 25 [Домонтович, С.613]. Книги одного року видання дають різну кількість ткачів, у М.Домонтовича це 150 осіб, у П.Семенова 208. Можливо, перший з них порахував тільки майстрів, а другий майстрів з підмайстрами та учнями. Діти з шести, семи років починали сукати цівки, деякі вже з десяти років сідали за верстат [Доливо-Добровольськая, С.81]. У кінці ХІХ ст. деякі старі ткачі залишали своїх учнів робітниками на річну оплату: підліток отримував 5 6 крб., дівчина, котра уміла ткати крб., ткач крб. в рік. Господар годував, а взуття та одяг робітник повинен був мати свої [Доливо-Добровольськая, С.83]. Простежується спроба земства допомагати ткачам в навчанні за рахунок земських установ. Тема навчання ткачів органами місцевого самоврядування цікава і потребує подальшого дослідження. До цього часу не була вивчена роль земства в навчанні кролевецьких ткачів. Відкриття кролевецького кустарного земського складу у 1895 р. дало можливість навчати ткачів. До 1 листопада 1896 р. 66

67 учнів було 18, з них 12 з Кролевця, 1 з Андріївки, 2 із з Землянського (Глухівській повіт), 1 із Шилович (Борзенского повіту), 1 з Остра, 1 із Мглина. Кожний з учнів придбав поліпшені ткацькі інструменти. Багато хто з них підтримували стосунки зі складом після навчання. Крім цього, склад не відмовляв у порадах щодо побудови того чи іншого малюнка і роздавав останні багатьом клієнтам складу [О поддержании, C.317]. Міністерством державного майна Росії для навчання ткачів роботі за ткацьким верстатом-самольотом у Чернігівську губернію була відряджена В.А. Доливо- Добровольская [Голосов, С.128]. У своєму звіті за 1891р. про ткацтво в Кролевецькому повіті Чернігівської губернії та Грайворонському повіті Курської губернії вона писала, що десять відсотків всього населення міста Кролевець становлять ткачі кустарі (при 12 тис. населення міста ткачів до 1200 чоловік). Крім того, в прилеглому до міста селі Подолове ткачів було 90 чол., у навколишніх хуторах 155. Із 623 будинків ткачів 207 мають по одному верстату, а в 416 будинках їх від двох до п яти. Кролевецькі ткачі відзначалися великою посидючістю і залишали ткацтво тільки під час польових робіт, але ткали і під час жнив, і в негоду [Доливо-Добровольськая, С.81-82]. Кролевецькі ткачі у 1891 р. ще зовсім не знали широкого верстата верстатасамольота, який дозволяв робити швидше. Такий верстат закупив у Москві І.Риндін, але він стояв без діла. Кролевецькі ткачі казали, що в них немає часу вчитися працювати на верстаті, та якщо Риндін поставить комусь цей верстат, то цим ще більше закріпачить ткача і неодмінно понизить робочу плату. Стан ткачів міг покращитися тільки при збільшенні обсягу збуту їх виробів [Доливо- Добровольськая, С.86]. Дослідниця пропонувала поставити верстатсамольот у школі Кролевецького жіночого благодійного товариства [Доливо- Добровольськая, С. 87]. У 1896 р. губернська управа перевірила кролевецький склад. Він займав великий будинок з сімома кімнатами, чотири з яких були під складом, а три під квартирою М.Голосова. В складі постійно працювало два майстри, які виконували замовлення з новими малюнками. Перевіряючий зазначив, що склад може служити школою для вивчення ткацького виробництва [Буштедт, С.65]. Вироби цього складу могли помічатися написом: Земск. склад (один рушник з таким написом знаходиться в Кролевецькому краєзнавчому музеї). У кінці лютого 1898 р. член губернської земської управи П.Солонін написав звіт про огляд Кролевецького складу. В ньому відмічалося, що при складі діє навчальна майстерня. При ній навчалися двоє учнів з різних повітів, чекали третього учня земського стипендіата. Автор відмічав, що систематичне навчання великої кількості учнів неможливе через відсутність системи навчання та службовців, які займаються складською роботою [Солонина, С.32-33]. Якщо у 1891 р. кролевецькі ткачі ще не знали, що таке вестати-самольоти і як на них працювати, то через 17 років вони вже навчали інших. Так, у 1908 р. в містечку Нові Басани Козелецького повіту Чернігівської губернії весною та восени проводились півторамісячні курси з навчання ткацтва. На весняний було прийнято 67

68 12 учнів. З кролевецьким ткачем-інструктором привезли три верстати-самольоти [Курсы, С.97-98]. Мглинське земство у 1895 р. посилало ткача в кролевецький кустарний склад до Голосова для вивчення кращої техніки ткацтва [Ткацкий, С.131]. У 1902 р. завідуючий кролевецьким кустарним складом неодноразово вказував на необхідність мати власну учбово-ткацьку майстерню, де б кожен бажаючий у будь-який час зміг би отримати знання з виготовлення іншого виробу. Але питання залишалося невирішеним, тому що відкриття навчальної майстерні вимагало витрат. Передбачалося зробити пересувну навчальну майстерню з жакардовими верстатами. Навчивши ткачів роботі, надавали їм кредити для придбання жакардових машин [О Кролевецком, С.344]. Це питання залишалося відкритим, тому що промисловець Риндін клопотав перед міністерством землеробства про відкриття в м.кролевець ткацької школи, на утримання якої обіцяв пожертвувати 1200 крб. Міністерство відповіло, що з таких питань воно не вступає у відносини з приватними особами. Тоді Риндін заручився підтримкою Кролевецкої міської думи. У місто приїхав чиновник Мержеєвський. Кілька годин, при сприянні Риндіна, вивчав економічне становище промислу. На засіданні кустарного комітету повітового земства 26 лютого 1902 р. він виклав клопотання Кролевецкої міської думи про відкриття в місті ткацької школи. Мержеєвський запевнив, що міністерство зможе прийняти на повне утримання двох хлопчиків у міністерську школу у Вишньому Волочеку Тверскої губернії, надіслати відтіля двох фахівців інструкторів для керівництва майстернею і надати обігового капіталу до 1000 крб. на придбання верстатів кустарям. Усе це надавалося лише в тому випадку, якщо повітове і губернське земство вирішувало питання про квартиру з опаленням, наймання охоронця. Кролевецький кустарний комітет погодився відкрити майстерню, яка б перебувала у підпорядкуванні кустарного комітету [О Кролевецком, С. 345; Карась, С ]. На початку 1910 р. на засіданні Кролевецької міської думи говорилося про відкриття в місті ремісничо-кустарної ткацької школи [ДАЧО. Ф. 145, оп.1, спр Арк.49,61,62]. На 1 січня 1916 р. в Кролевці діяла нижча реміснича школа з трьома відділеннями. Вивчались такі ремесла: слюсарно-ковальське, столярно-токарське і ткацьке. Всіх учнів у школі було 298 [По Черниговской, С.7]. Ткач Іван Гринь згадував, для того щоб перебити роботу й махінації скупників, від яких кишів Кролевець, Земство організувало школу, а при школі усякі ремесла і ткацький. То дітям так обридло ткацтво, що ніхто не хотів в ткацький цех, бо майже кожний знав його [Шевченко /а/, Арк.12]. З п яти років діти були в ткацтві, сам Гринь навчався ткати у матері. До 13 років сукав цівки, а з 13-ти сів біля верстату і навчався ткати складні малюнки. Парубок дуже любив своє ремесло: 68

69 Подобалося мені те, що щотижня і свіжа копійка, і що я міг нею сам розпоряджатись [Шевченко /а/, Арк.13]. У 1915 р. Кролевець називається прабатьком ткацтва, в якому цим промислом займається 1826 чоловік. Зазначалося, що ткацький промисел був розвинений, головним чином, в південних повітах губернії, а саме: Кролевецькому 2405 ткачiв, Козелецькому 854, Ніжинському 920, Борзнянському 512, Остерському 443. В губернії займалося ткацтвом 2325 чоловіків, 3254 жінки, всього: 5579 чоловік [ Петровский, С.28]. Кількість ткачів у місті Рік Населення міста Кількість дворів міста Кількість ткачів Кількість підмайстрів Кількість учнів % ткачів від населення 1769? Прибл. 100? чол. 778 статі чол. статі (?) 2, Можливо в Можливо в 2,84 числі ткачів числі ткачів 1865 прибл , Прибл Прибл , Прибл ,17 У 1933 р. в місті відкрився технікум художньо-декоративного ткацтва [Сереженко,1980 /а/. С.337]. В інших джерелах називається як текстильний технікум художніх промислів [Кравченко, С. 1], Кролевецький технікум художніх промислів [Жур, С. 69]. У 1950 р. художник артілі Дудар І.П. розповів, що до війни в артілі була школа майстрів [Шевченко, 1950 /в/. Арк.133]. Але у 2005 р. він повідав автору, що про школу майстрів не пам ятає, а до війни основам ткацтва молодих дівчат учили у ФЗУ (фабрично-заводському училищу). В своїй книзі-альбомі відмічав, що у 1933 р. 69

70 при артілі була відкрита дворічна школа ткачів, яка в 1940 р. була переформована на ФЗУ, де учили молодь з присвоєнням розряду майстра [Дудар, б.р. С.38]. Ткаля Даценко Меланія Романівна (1924 р. нар.) підтвердила існування ФЗУ, який вона закінчила до війни і пішла працювати в ткацьку артіль, віддавши роботі все своє життя (останні роки доживала в Кролевецькому Будинку інтернаті для престарілих, люди розповідають, що, начебто, якби не співпраця когось із рідні з німцями, то Меланію після війни нагородили б орденом Леніна за працю). ФЗУ було в ткацькій артілі, стверджує респондент, ткач який їх навчав, був спеціаліст по ткацтву [Даценко, Арк.1]. Після війни стало бригадне навчання. Дівчат після восьми класів розподіляли по ткацьких бригадах розміщували біля ткаль учитись основам професії. Додатково їм викладали основи технічного мінімуму. Слід зазначити, що в умовах постійної нестачі кваліфікованих кадрів, особливе значення мало поновлення набору учнів до Кролевецького технікуму художніх промислів, яке відбулося згідно з Постановою РНК УРСР у 1944 р. Постанова дозволила зібрати учнів старших курсів, яким війна не дала змоги закінчити навчання [Дурицька, С.2]. Кролевецький технікум художніх промислів рр. ткацтво вишивка килимарство Викладач, нині пенсіонер, Соловйов Георгій Сергійович розповів, що останній випуск Кролевецького промислового технікуму Укрпромради був у 1951 р. Голова Укрхудожпрому приїхав заспокоювати випускників в тому, що їм не дали направлень на роботу за фахом. З цього випуску ніхто не мав направлень за спеціальністю. Свідок розповідає, що голова порадив всім починати з простого трудівника сідати за верстат [Соловйов, Арк.2]. У реєстрі диплома Г.С.Соловйова, отриманого у 1951 р., стоїть номер 221, кваліфікація технікхудожник-технолог по килимарству. На базі художнього технікуму до 1959 р. працював будівельний технікум. Потім у 1959 році відкрилося професійно технічне училище [Дудар, б.р. С.42]. У 1960 р. були побудовані добрі ткацькі майстерні площею у 830 кв.м, де були встановлені 23 нові напівавтоматичні, 8 - механічних, 70

71 30 переборних ткацьких верстати. В цьому приміщенні знаходився актовий зал на 300 чол. [Краткая, Арк.3]. Г.С.Соловйов повідомив, що при директору Михайленку Борису Петровичу, працюючи викладачами разом з дружиною Олександрою, вони за 20 років зібрали в асортиментному кабінеті готовий музей. Їздили з дружиною по всіх фабриках України і міняли їхні вироби на Кролевецькі (з шести фабрик). Коли батьки приводили дітей вступати в училище, то, відвідуючи асортиментний кабінет, матері абітурієнтів не вірили своїм очам, дивуючись, як учні робили такі вироби своїми руками. Витворів було багато: скатерки, покривала, рушники. Матері після побаченого казали своїм дітям: Шити ти навчишся і сама, а от поступай сюди, щоб отаке научились робить. І не треба було агітувати вступати згадував свідок [Соловйов, Арк.2]. Новий директор Наумов Микола Григорович, усе розтранжирив, свідчить респондент, розтягнув асортиментну (музейну) кімнату та бібліотеку. На підтвердження слів респондента, в іншому джерелі згадується про асортиментну кімнату-музей, де дійсно були зібрані найкращі роботи учнів, що являло собою наглядну навчальну базу [Краткая, Арк. 3 звор.]. Про розтринькування бібліотеки училища, автору повідомили і з інших джерел. На базі СПТУ в липні 2002 р. відкрилось Вище професійно-технічне училище 23, яке працює і зараз - готує ткаль, має лабораторії з ткацькими верстатами, на яких учениці, під наглядом професіональних викладачів, виготовляють різноманітні ткацькі вироби [Кролевецькі, С.19]. 71

72 VI. Персоналії 72 Голосов Микола Олексійович ( р.) Вчитель, згодом завідуючий Кролевецьким земським губернським ткацьким складом з 1895 р. Можливо, росіянин, у 1902 р. передав справи складу своїй дружині Неонілі Семенівні (1862 р. нар.). З 1902 р. по 1910 р. був за бухгалтера в Кролевецькому повітовому земстві. Допомагав своїй дружині у веденні справ складу до 1906 р. За свободомыслие посадили в Кролевецьку в язницю. Разом з ним посадили і ткача М.Деру його постійного робітника, який у 1905 р. розвозив агітацію. У 1910 р. сім я виїхала на Київщину через те, що Голосов був позбавлений права займати постійну посаду на Чернігівщині. З 1917 р. переїхали до м.новгород-сіверський. У 1922 р. вмерла дружина. До кінця життя Голосов працював в різних кооперативних установах [Спаська, Арк.146]. А.Кибальчич відмічав позитивну роботу складу, що полягала у придбанні техніки для виробництва кролевецькими ткачами, дякуючи роботі завідуючого складом М.Голосова і його дружини [Кибальчич, Арк.17]. Дослідник С.Колос, навпаки, писав, що М.Голосов завідувач Кролевецького земського кустарного складу людина низької мистецької культури, що вводив в орнамент кролевецьких рушників візерунки з альбомів для вишивки хрестиком [Колос, С. 46]. Дійсно, частина ткацьких виробів початку ХХ ст. має орнамент з вишивки. Про присутність узорів з вишивки у 1930-х роках свідчив і народний художник І.П. Дудар [Дудар, Арк. 2]. У 1922 р. в місті зародився осередок кролевецьких ткачів, які відкрили кустарно-ткацьку артіль Відродження, серед них Дера Мусій Опанасович. Ймовірно, це одна й та ж людина, яка почала працювати ткачем на складі під керівництвом М.Голосова. Риндіни Одним з перших торговців кролевецькими ткацькими виробами стала сім я Риндіних. Приблизно в 40-х роках ХІХ ст. на Малій Довгалівці жив ткач Леонтій (Григорович?) Риндя (згодом взяв прізвище Риндін) (1803?-1875?рр.). Маючи міцні комори, здавав їх в оренду московським купцям, які привозили товари на численні ярмарки та велику осінню ярмарку. Накопичувалася тут і сировина для ткацького виробництва. Ринді почали давати наперед сировину в борг за виткані вироби [Кибальчич, Арк.7]. Бідні ткачі брали сировину в борг і мусили, розплачуючись за неї, віддавати свої вироби.

73 Леонтій Риндін з сином Єремiєм розносив свої й сусідські ткацькі вироби по численних ярмарках. Ткачі купували у Риндіних високоякісну пряжу, торбешники розносили, а возовики розвозили різну мануфактуру по ярмарках Чернігівської губернії, Полтави, Харкова, Києва інших міст України та Росії [Спаська, С.110; Боряк, С.20]. На Кролевецькому центральному кладовищі збереглася могильна плита можливо першого з торговців Риндіних. На плиті вибито: Леонтій Григорьевич Рындинъ Род. 20-го іюня 1803 г. Скончался 1-го Февраля Тут же поруч могила, можливо, дружини Надії Мойсеївни Риндіної 1803 р. народження, померлої у 1888 р. В середині ХIХ ст. Єремiй Леонтійович Риндін став прикажчиком московського мануфактуриста Прибилова. Торгував пряжею i різними мануфактурними товарами у власній лавці під дзвіницею, ставши згодом не тільки заможним купцем, підприємцем, а й поміщиком (прикупивши татіщiвськi лісові угіддя). У травні 1877 р. Є.Л. Риндін, купець і староста Кролевецького соборного храму пожертвував на підсвічники 200 крб. Сини Єремiї вже не працювали ткачами. Василь дістав у спадок ліси, Іван став торговцем. У 80-х роках у Харкові відкрився постійний магазин Риндіна. Згодом Іван Єремійович Риндін ( (?) р.) став акціонером Мазуринської мануфактури, скупником підприємств, рушниковим королем, демонструючи експонати на закордонних виставках [Спаська, С.110]. За свідченням старожила Леонтьєвої Л.Й., весь капітал Ринді почався з позички у 60 тис. крб., які він не повернув [Леонтьева, Арк.1-2]. За іншими даними, початковий капітал Риндіни накопичили на перепродажу фабричних ниток, які залишали московські купці їм до наступної кролевецької ярмарки [Кибальчич, Арк.7; Шевченко /а/, Арк.7]. У кінці ХIХ ст. Іван Риндін був найбільшим скупником кролевецьких ткацьких виробів; тільки на Кролевецькому складі товарообіг досягав тис. крб. на рік [Спаська, С.111]. У 1893 р. губернія мала кілька тисяч ткачів вместе с порабощенными промышленником Рындей в г. Кролевце и окрестностях его [Голосов, С.166]. Двадцять четвертого липня 1915 р. Чернігівська газета повідомила: м. Кролевець. Подія моменту в місті (та й у повіті) це кончина великого землевласника і комерсанта Івана Єремійовича Риндіна, що давно уже хворів і за останні роки не приймав безпосередньої участі у веденні своїх справ. Останнім часом покійним зроблено за власним бажанням мармуровий іконостас (у 73

74 російському стилі) у соборному храмі м.кролевця, якого І.Є. багато років являвся церковним старостою. [Кролевецъ, С.10]. За свідченнями ткачів, найбагатший капіталіст І.Є.Риндін хитрощами примушував їх працювати тільки на нього. Він надавав сировину та приймав продукцію за вагою, не враховуючи витрат при виробництві. Таким чином ткач завжди залишався винним кілька грамів ниток. Дехто з них мав боргу перед ним по крб. Це не давало змоги ткачу працювати на іншого замовника [Долино- Добровольская, С.83]. У такому непривабливому положенні знаходяться ткачі м.кролевця, вироби яких мають дуже широке поширення, але не покращують їхній добробут, а дають бариші одним торговцям [Доливо-Добровольская, С.84]. Обман ткачів Риндіним на сировині випадок відомий по публікації Доливо- Добровольської, але є інші свідчення. Так, Рева Надія Євдокимівна, ткаля ткацької артілі, у 1950 р. розповіла, що сировину ткачі дуже економлять, інакше штрафують [Шевченко, 1950 /в/. Арк.140], але колись хазяїн давав багато на угар (мати розповідала), то жмуток і одкинуть, а там і назбирається на рушничок! [Шевченко, 1950 /в/. Арк.141]. Тобто повне протиріччя. За свідченням респондента виходить, що можна було ще й собі назбирати на рушничок, можливо її мати не мала справи з хитрим Риндіним. VII. Список використаних джерел Абрамов, Абрамов И. Кролевецкие ткачи // Киевская старина Том 83. Октябрь. Отдел 2. С / передрук з СПБ ведомости 236. Балабон, Балабон І.В. Кролевець та Кролевеччина: п ятдесят років розбудови. К.: Наук. світ, с., іл.. Бєлінська, Бєлінська Л. Археологічна експедиція 2000 року // Кролевецький вісник лют.- С.4. Бєлінська, Бєлінська Л., Звагельський В., Карась А. Звіт про археологічні дослідження в м. Кролевець у 2000 р. Суми, с. /Бібліотека Сумського обласного краєзнавчого музею. Бєлінська, Бєлінська Л. І., Звагельський В. Б. До питання ранньої історії міста Кролевец // Кролевеччина, білі плями історії: Збір. наук. праць: Матеріали Другої наук. конф. з краєзнавства / Упорядник А.В. Карась. Кролевець: ВПП Зартий, с. Білокінь, Білокінь Сергій. Репресії проти музейчиків у ряду різних видів терору // Музейна справа та музейна політика в Україні ХХ ст.: Збірник наукових видань за ред.. д-ра мист. М.Селівачова. К.: Злато граф, с., іл. С Боплан, Боплан Г. Л. де. Опис України, кiлькох провiнцiй Королiвства Польського, що тягнуться вiд кордонiв Московiї до границь Трансільванiї, разом з 74

75 їхнiми звичаями, способом життя i ведення воєн. К.: Наук. думка; Кембрiдж (Мас.): Укр. наук iн-т, с: іл. Боряк, Боряк Олена. Ткацтво в обрядах та віруваннях українців (середина ХІХ початок ХХ ст.). К., с. Боряк, Боряк, Олена. Народне ткацтво // Пам ятки України / 4. С Боряк, Боряк, Олена. Кролевецьке ткацтво в усних свідченнях (із польового щоденника етнографа 80-х років ХХ ст.) // Рушник: символ, образ, знак. Матеріали третьої науково-практичної конференції: доповіді та повідомлення. Глухів, С Боряк, Боряк О.О. З рукописних фондів ІМФЕ: матеріали до Жіночих студій у польових записках Людмили Шевченко // Архіви України, с. Бугров, Бугров В. На честь виборів // Колгоспне село. Кролевець, лютого. С.1. Буштедт, Буштедт П. Доклад члена Губернской управы П. А. Буштедта по поездке в г. Кролевец для осмотра земскаго склада кустарных изделий // Земский сборник Черниговской губернии г. 12. Декабрь. Ч.: Тип. Губ. земства, Приложение. С Василевська, Василевська Є.Є. Кролевецький рушник. Харків: Прапор, с. Величко, Величко С. В. Лiтопис. К.: Днiпро, в 2-х т. Т.1. с. Вишняк, Вишняк Н. Гідну зустріч 30 жовтню // Колгоспне село. Кролевець, квітня. С.1. Вовк, Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології. К.: Мистецтво, с.: іл. Волкова, Волкова А. Кращі ткалі // Колгоспне село. Кролевець, вересня. С.2. Гапич, Гапич І.В., Ростовський М.Г. Коноплі на Сіверщині: опис втраченої минувшини // // Сіверщина в контексті історії України. Збірник наукових праць. Матеріали шостої науково-практичної конференції (17-18 травня 2007 р.) / Міністерство регіонального розвитку та будівництва України; Державний історикокультурний заповідник у м.глухові: Ред. рада Шемшученко Ю.С., Акуленко В.І., Казьмирчук Г.Д. та ін. Суми: Видавничий будинок Елада, С Голосов, Голосов Н. А. О командировках земского агента Н.А. Голосова для изучения кустарного ткацкого промысла // Земский сборник Черниговской губернии Чернигов, /10. Август/октябрь. С Голосов, Голосов Н. А. Отчет о деятельности кустарно-ткацкого склада Черниговского губернского земства в г. Кролевце, 12 января 1897 г. // Земский сборник Черниговской губернии за Ч., Декабрь. Приложение. 75

76 Горленко, Горленко, Володимир. Литвини Півночі України ймовірний уламок нащадків племені літописних сіверян // Пам ятки України /2. С Горняткевич, Горняткевич Д. Ткацтво й вишивкарство. Техніка килимарства. // Енциклопедія українознавства. Том 1. Репринтне видання 1949 р. Київ, Інститут укр-кої археографiї АН України с. Город Кролевецъ, Город Кролевецъ // Черниговские епархиальные известия. Часть оффициальная. Чернигов, ноября. С Город Кролевецъ, Город Кролевецъ // Историко-статистическое описание Черниговской епархии. 5 книга. Чернигов: Земская типография, С Городские, Городские поселения Российской империи. СПб., Т. 5. Ч.2. С Григоренко, Григоренко І. Ткалі // К олг ос пне се ло. К рол еве ць, берез ня. С.2. Гудеріан, Гудеріан Г. Воспоминания солдата / Пер. с немецкого/. Смоленск: Русич, с. Гурьев, Гурьев А. Д. История города Кролевца. Кролевец, Тип. А. Ш. Левина, с. Доклад, Доклад о сбыте кустарных изделий // Земский сборник Черниговской губернии Февраль Март-Апрель. Ч.: Тип. Губ. земства, Приложение. Доклады губернскому земскому собранию 1897 г. С Доливо-Добровольская, Доливо-Добровольская В.А. Ткацкий промысел в Грайворонском и Кролевецком уездах: отчет 1891 г. // Отчеты исследования по кустарной промышленности в России / Министерство гос. имущества. Спб.: Тип. В. Киршбаума, Т. 2. С Домонтович, Домонтович М. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба: Черниговская губерния. СПб.: Тип. В. Ф.Персона, с. + приложение 19 с. Денежный отчет, Денежный отчет по Кролевецкому кустарноткацкому земскому складу за 1900 год // Отчет Черниговской губернской земской управы за 1900 год. Чернигов, С Дудар, 1999 /а/. Дудар І.П. Виставки виробників артілі відродження // Кролевецький вісник. Кролевець, грудня. С. 3. Дудар, 1999 /б/. Дудар І.П. Виставки виробників артілі відродження // Кролевецький вісник. Кролевець, грудня. С. 2. Дудар, б.р. Дудар І.П. Історія кролевецького рушникового ткацтва ХІХ-ХХ ст. б.м.: ТОВ Офіс-Центр, б.р. 76 с.; Додаток 22 с. Дурицька, Дурицька Н. Новий загін молодих спеціалістів // К ол гос пне се ло. К рол еве ць, лис то пад а. С.2. Ероши н, Еро шин Н.П. История госучреждений дореволюционной России. М.,

77 Жур, Жур А.К. Сучасні українські художні тканини. К.: Наук. думка, с. Журналы, Журналы Черниговскаго земскаго Собрания ХХIХ очередной сесии 1893 года, состоявшейся 2-11 декабря 1893 года. Чернигов, Тип. Губернскаго Земства, (732 с.) Журналы, Журналы Кролевецкаго уезднаго земскаго собрания очередных заседаний и чрезвычайных 1895 года. Чернигов: Тип. Губ. правления, с. Журналы, Журналы Кролевецкаго очереднаго уезднаго земскаго собрания 1913 года. Кролевец: Тип. А. Ш. Левина, с. + прил. 203 с. Земские, Земские учреждения // Энциклопедический словарь. СПб., Том ХІІ А. С Излечение, Излечение из отчета по Кролевецкому кустарно-ткацкому складу за 1903 год // Земский сборник Черниговской губернии Август. 8-й. Ч.: Тип. Губернского земства, С Калиновский, Калиновский Григорий. Описание свадебных украинских простонародных обрядов, в Малой России и в Слободской Украинской Губернии, також и в Великороссийских Слободах, населеннях Малороссиянами употребляемых. СПб. Артиллерийский и инженерно шляхетский кадетский корпус, тип. Х.Ф. Клена с. Кара-Васильєва, Кара-Васильєва Т. Творці дивосвіту. К.: Радянська школа, с. 77

78 Кара-Васильєва, Кара-Васильєва Тетяна. Трансформація давніх образних структур в українських рушниках // Регрес і регенерація в народному мистецтві. Колективне дослідження за матеріалами Третіх Гончарівських читань / Відп. ред. М. Селівачов. К.: Музей Івана Гончара; Родовід, С Кара-Васильєва, Кара-Васильєва Тетяна. Рушник символ України // Рушник: символ, образ, знак. Матеріали третьої науково-практичної конференції: доповіді та повідомлення / Кролевецька районна рада; Кролевецька районна державна адміністрація Сумської області; Відділ культури Кролевецької районної державної адміністрації; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського; Кролевецький районний краєзнавчий музей: Ред. кол. Кара- Васильєва Тетяна, Зєнченко Валентина, Карась Анатолій. Глухів: РВВ ГДПУ, С.4-8. Кара-Васильєва, Кара-Васильєва Тетяна, Чугусова Зоя. Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках великого стилю. К.: Либідь, с., іл. Карась, Карась А. З історії м. Кролевця. Суми: ВВП Мрія-1 ЛТД, с. Карась, 2002 /а/. Карась А.В. Кролевецьке ткацтво // Кролевеччина, білі плями історії: Збірник наукових праць. Матеріали другої конференції по краєзнавству. Упорядник А.В. Карась. Кролевець: Вид. Зартий, С Карась, 2002 /б/. Карась А.В. Кролевецьке ткацтво // Нариси історії Кролевеччини / Науковий редактор Б.І. Черняков; Упорядник А.В.Карась. Київ: ТОВ 3 Медіа, С , 67-76: репр. Карась, Карась А. Секретне Кролевецьке ткацтво // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. Чернігів, С : 2 репр. Карась, Карась Анатолій. Кролевецький рушник // Рушник: символ, образ, знак. Матеріали третьої науково-практичної конференції: доповіді та повідомлення / Кролевецька районна рада; Кролевецька районна державна адміністрація Сумської області; Відділ культури Кролевецької районної державної адміністрації; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського; Кролевецький районний краєзнавчий музей: Ред. кол. Тетяна Кара- Васильєва, Валентина Зінченко, Анатолій Карась. Глухів: РВВ ГДПУ, С Карась, Карась А.В. Роль земства у розвитку ткацтва // Збереження історико-культурних надбань Сіверщини Матеріал четвертої науково-практичної конференції (21-22 квітня 2005 р.) / Держбуд України; Державний історикокультурний заповідник у м. Глухові: Ред. кол. Шемшученко Ю.С., Акуленко В.І., Казьмирчук Г.Д. та ін. Глухів: РВВ ГДПУ, С Карась, Карась А.В. Нові відомості про роботу кролевецької ткацької артілі за часів другої світової війни ( ) // Історико-культурні надбання Сіверщини у контексті історії України. Збірник наукових праць. Матеріали п ятої науково-практичної конференції (18-19 травня 2006 р.) / Мінбуд України; 78

79 Державний історико-культурний заповідник у м. Глухові: Ред. рада. Шемшученко Ю.С., Акуленко В.І., Казьмирчук Г.Д. та ін. Глухів: РВВ ГДПУ, С Карась, Карась А.В. Кролевецьке ткацтво у х роках // Сіверщина в контексті історії України. Збірник наукових праць. Матеріали шостої науково-практичної конференції (17-18 травня 2007 р.) / Міністерство регіонального розвитку та будівництва України; Державний історико-культурний заповідник у м.глухові: Ред. рада Шемшученко Ю.С., Акуленко В.І., Казьмирчук Г.Д. та ін. Суми: Видавничий будинок Елада, С Ковтун, Ковтун М. П. Артіль відроджується // Колгоспне село. Кролевець, січня. С.2. Кузеля, Кузеля З. Ремесло. Ткацтво // Енциклопедiя українознавства. Том 1. Репринтне видання 1949 р. Київ. Інститут укр-кої археографiї АН України, с. Кобизька, Кобизька Є. Ткалі в боротьбі за п ятирічку // Колгоспне село лютого. 15. С. 1. Колос, Колос С.Г. Кролевецькі рушники // Народна творчість та етнографія С Корнющенко, Корнющенко І.П. І на тім рушникові... Кролевецьке переборне художньо-декоративне ткацтво та його майстри. Київ. Товариство Знання УРСР, с. Кравченко, Кравченко Н. Вшановують пам ять Пушкіна. // Колгоспне село лютого. 15. С. 1. Кролевецькі узорні, Кролевецькі узорні тканини // Декоративно ужиткове мистецтво. Словник. Том 1. Львів: Афіша, С Кролевецъ, Кролевецъ // Большая энциклопедия. СПб.: Тип. Просвещение, с. Кролевецъ, Кролевецъ // Энциклопедический словарь. СПб.: Тип. И. А. Ефрона, Том 16 а. 960 с. Кролевецъ, Черниговская газета, июля. Кролевець, Кролевець // Історія міст і сіл Української РСР: Сумська область. К.: Гол. ред. УРЕ, с. /Кролевець с /. Кролевецькі, Кролевецькі рушники. З історії художнього ткацтва на Кролевеччині. Кролевець-Лебедин: Зартий - Білий лебідь, с., іл. Кролевецъ, б/р. Кролевецъ // Новый энциклопедический словарь.. Петроград. Типогр. Акц. О-ва Издательское дело бывшее Брокгауз-Ефрон, / без року /. Том 23. С Крупницький, Крупницький Б. Хмельниччина й вiдродження української держави // Енциклопедія українознавства. К.: Ін-т української археографії НАН України, С. 444, (442). Куриленко, Куриленко В.Є. В Чернігово-Сумському понесенні. Записки засновника мізинського археологічного музею. Шостка, ТПП Зодіак, с. 79

80 Курсы, Курсы ткачества в м. Новой Басани, Козелецкого уезда // Земский сборник Черниговской губернии Чернигов, Апрель. С Кузеля, Кузеля З. Ремесло. Ткацтво // Енциклопедiя українознавства. Репринтне видання 1949р. К., Том 1. С Лазаревский, Лазаревский А. Описание старой Малоросси: Полк Нежинский. Киев: Тип. К. Н. Милевского, Т с. Літопис, Літопис самовидця. К.: Наук. думка, Литвинов, Литвинов Алексей. Из Глухова // Земский сборник Черниговской губернии Чернигов, Тип. Губ земства, Ноябрь. С М., М. Очерк деятельности Черниговскаго губернскаго земства по содействию экономическому благосостоянию населения ( ). Поднятие кустарных промыслов. // Земский сборник Черниговской губернии Август. Ч.: Тип. Губ земства, С Малиношевська, Малиношевська С. Місто унікального ремесла // Кролевецький вісник. Кролевець, липня. С. 3. Місто, Місто унікального ремесла // Місто рушникового дива: Краєзнавчий нарис / Упоряд. та гол. ред. Т.П. Шейна Суми; Кролевець: ВВП Мрія-1 - Зартий, С Морозов, Морозов Олександр. Етнографічні щоденники Спаської // Ніжинська старовина. Ніжинознавчі студії 2: Історико-культурологічний збірник. Випуск 2 (5). Ніжин: Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК, ТОВ "Видавництво "Аспект-Поліграф" с. Музиченко, Музиченко В. Успіх нової позики в районі // Колгоспне село. К рол еве ць, травня. С.1. Мусієнко, Мусієнко П.Н. Тканини // Історія Українського мистецтва. К.: Гол. ред. УРЕ, Т.4. Книга 1. С Мусіяка, Мусіяка П. Успіхи ткачів // Колгоспне село. К рол еве ць, січня. С.1. На порозі, На порозі 30-річчя Жовтня // Колгоспне село. Кролевець, листопада. С.1. О Кролевецком, О Кролевецком кустарно-ткацком складе // Отчет Черниговской губернской земской управы за 1902 год. Чернигов, С Ольшанська, Ольшанська І., Гураль-Стесенко О., Стасенко В. Символіка орнаменту в українській народній вишивці // Українська народна творчість у поняттях міжнародної термінології. К.: Музей Івана Гончара, Родовід, С О поддержании, О поддержании кустарных промыслов. Ткацкий промысел // Земский сборник Черниговской губернии й. Январь. Издание Черниговской губернской земской управы. Приложение. Отчет губернской земской управы за 1895 год. Ч.: Тип. Губернского земства, С

81 Отчет, Отчет по кустарным промыслам // Земский сборник Черниговской губернии. 1897, й. Ноябрь декабрь. Издание Черниговской губернской земской управы. Приложение: Отчет Черниговской губернской земской управы за 1896 год. Ч.: Тип. Губернского земства, С Пантюхов, Пантюхов И. Курс начальной географии. Родиноведение. Черниговская губерния и Кролевецкий уезд. С картой губернии и картой уезда и многими рисунками. Для городских и прочих народ. училищ. Киев, Тип. С.В. Кульженко, Петренко, 1947/а/. Петренко В. Впорядкування міста справа всіх мешканців Кролевця // Колгоспне село. Кролевець, травня. С.2. Петренко, 1947 /б/. Петренко В. Ще раз про міські порядки // Колгоспне село. Кролевець, червня. С.2. Петровский, Петровский И. Е. Черниговская губерния в этнографическом, административном, экономическом, промышленном, учебном и других отношениях год. Чернигов, Тип. Губ. правления, с карт. Полонська-Василенко, 1995/а/. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х томах.. 3-те вид. К.: Либідь, Том I. До середини XVII століття. 672 с. Полонська-Василенко, 1995 /б/. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. 3-те вид. К.: Либідь, Том 2. Від середини XVII століття до 1923 року. 608 с. Полонська-Василенко, Полонська-Василенко Н. Україна після Люблiнської унії // Енциклопедія Українознавства. К.: Інститут української етнографії НАН України, С Посилити, Посилити керівництво прийомом в партію і виховання молодих комуністів // Колгоспне село. Кролевець, червня. С.1. По ткаческому, По ткаческому промыслу // Земский сборник Черниговской губернии Апрель. Ч.: Тип. Губ земства, Приложение. С По Черниговской, По Черниговской губернии. Ремесленные учебные заведения // Черниговская земская неделя марта. С.7. Промышленность, б.р. Промышленность Черниговщины. Ч.: Гостиполитография Г.С.Н.Х. им. 9-го января 1905 г., б.д. 72 с., таблицы. Рапорт, Рапорт перемог // Колгоспне село. Кролевець, листопада. С.2. Русов, Русов А.А. Описание Черниговской губернии. Т. 2. Чернигов, Тип. Губ. земства, С Рибкіна, Рибкіна. Міська аптека // Кролевецькі вісті. Кролевець, січня. 2 с. 81

82 Сірик, Сiрик Г. Факти i подiї для майбутньої iстоiї Сiверщини. Мої деякi зауваги до Історii мiст i сiл УРСР. Сумська область. Київ Торонто: Друк. Гомiн України, с. Сiчинський, Сiчинський В. Ю. Чужинцi про Україну. Київ: Довiра, с. Селівачов, Селівачов М. Про стилістичні зміни в орнаментиці українського народного ткацтва кінця ХІХ ХХ століття // Рушник: символ, образ, знак. Матеріали третьої науково-практичної конференції по краєзнавству / Кролевецька районна рада; Кролевецька районна державна адміністрація Сумської області; Відділ культури Кролевецької районної державної адміністрації; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського; Кролевецький районний краєзнавчий музей: Ред. кол. Тетяна Кара-Васильєва, Валентина Зєнченко, Анатолій Карась. Глухів: РВВ ГДПУ, С Селівачов, Селівачов М.Р. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація. стилістика. типологія). К.: Редакція вісника Ант ; Ніжин ТОВ Видавництво Аспект-Поліграф, ХVI, 400 с., іл. Семёнов, Семёнов В.П. Россия: Полное географическое описание нашего отечества. Настольная и дорожная книга для русских людей. СПб., Издание А. Ф. Девриена, Т с. Семёнов, Семёнов П.П. Географическо статистический словарь Российской империи. СПб., Том 2. Сереженко, Сереженко М. Відродження з руїн // К о л гос пне се ло. Кро леве ць, вер есн я. С.2. Сереженко, 1980 /а/. Сереженко М. Г., Стожок М.П. Кролевец // История городов и сел Украинской ССР. К.: УРЕ, С Сереженко, Сереженко М. Легенда i дiйснiсть // Маяк комунiзму. Кролевець, червня. С.3. Ситий, Ситий І. Герб міста Кролевця // Знак Лютий. С. 8 9: іл. 2 печатки, 1 герб Скибневский, Скибневский А. Ткацкое производство // Энциклопедический словарь. СПб.: Изд. Ф. А. Брокгауз, И. А.Ефрон, Том ХХХIII. Солонина, Солонина П. Доклад члена управы П.Н. Солонины о поездке в г. Кролевец для осмотра земской ткацкой мастерской // Земский сборник Черниговской губернии й. Май. Ч.: Тип. Губ. земства, С Спаська, Спаська Є.Ю. Господарство Кролевецьких скупникiв Риндiних // Український iсторичний журнал. К., Вересень / жовтень. С Список, Список ярмарок Черниговской губернии // Земский сборник Черниговской губернии Июнь. Чернигов, Тип. Черниговского земства, С. 1-92: іл. 82

83 Стожок, Стожок М. Цікава знахідка // Маяк комунізму. Кролевець, грудня. С.4. Сумская, Сумская область в период Великой Отечественной войны Сборник документов и материалов. К.: Наукова думка, с. Тимирязев, Тимирязев Д. А. Обзор кустарных промыслов России / Сос. Н. В. Пономарев. Б. м.. Паровая Скоропечатня И. М. Гутзац, с. Тищенко, Тищенко К.М. Литовські назви на карті Глухівщини // Збереження історико культурних надбань Сіверщини (Матеріали Першої науковопрактичної конференції ). Глухів: РВВ ГДПУ, С Тищенко, Тищенко К. Мовні контакти: свідки формування українців. К.: Аквілон-Плюс, с. 964 карти, 77 іл.) Ткацкий, Ткацкий промысел. Доклад управы // Земский сборник Черниговской губернии Июнь. Ч.: Тип. Губ. земства, Приложение: Журналы заседаний Черниговсакаго губернскаго земскаго собрания ХХХІ сессии 1895 г., с 16-го января по 1-е февраля 1896 года. С Ткацкий склад, Ткацкий склад в Кролевце // Земский сборник Черниговской губернии й. Октябрь. Ч.: Тип. Губ. земства, Приложение. Отчет губернской управы за 1897 год. Кустарные промыслы. С Тягнирядно, Тягнирядно С. Є надія на відродження фабрики // Кролевецький вісник січня. С.4-5. Уздеников, Уздеников В. В. Монеты России М.: Финансы и статистика, с. Табл. Украинское, Украинское народное искусство. М.- Л.: Гос. изд. Искусство, печ. лист. Универсал, Универсал гетьмана Остряницы // Кулиш П. Записки о Южной Руси (репринтн. издание 1857 г.). К.: Из-во Днипро, Т. 2. С Хайт, Хайт Д. Майстер народної творчості // Більшовиська зброя. Суми березня. С.3. Художні промисли, Художні промисли України. Альбом. К.: Мистецтво, с. Шафонський, 1851/а/. Шафонський А. Краткое топографическое описание Новгородского Северского наместничества, 1787 года. Уезд Кролевецкий. // Черниговские губернские ведомости Отдел второй. Часть неофициальная. С Шафонский, 1851/б/. Шафонский, Афанасий. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малая России, из частей коей оное наместничество составлено, сочиненное Действительн_м статским советником и кавалером Афанасием Шафонским. С чет_рмя географическими картами. В Чернигове, 1786 года. Издан М. Судиенко. Киев: Университетская типография, с. 83

84 Шевченко, 1954 /а/ Шевченко Л.П. Социалистический быт и культура ткачей художественно-промышленной артели им. 20-лития Октябрьской революции (г. Кролевец) (Историко-этнографический очерк). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук. К.: Киевская областная типография, с. Шевченко, 1954 /б/ Шевченко Л.П. Социалистические преобразования в культуре и быте рабочих кролевецкой ткацкой артели им. 20-летия октябрьской революции // Советская этнография, С Шевченко, Шевченко Михайло. Кролевецькі рушники // Столиця листопада. Київ, С Шейна, Шейна Т. Збереження Кролевецького рушника питання принципове // Кролевецький вісник лютого. С.1. Финансово, 1923 Финансово-экономическое положение Черниговской губернии по данным на 1-е апреля 1923 года // Наказ сельсоветам, райисполкомам, кассам Н.К.Ф., окрфинотделам и фининспекторам по счетоводству, отчетности и взысканию налогов и сборов и порядке составления и исполнения приходо-расходных смет местных бюджетов в Черниговской губернии. Ч.: Гостипогр., с. Яворницький, Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3-х т. К.: Наукова думка, Т с. 84 Архівні джерела Державний архів Сумської області (м. Суми) Відомості, Відомості Кролевецької міської поліції про ціни на товари по місту Кролевцю. 30 січня 19 травня 1863 р. Ф Оп. 1. Спр арк. Список, Список торгово-промислових підприємств по м. Кролевець за р. Ф Оп. 1. Спр арк. Державний архів Чернігівської області (м. Чернігів) Ведомости, Ведомости о числе выданных свидетельств на торговлю и промышленность за трехлетие; землях, населении и благосостоянии населенных пунктов Кролевецкого уезда, 1855 г. Ф Оп. 2. Спр арк. Архів інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології Національної Академії Наук України (м. Київ) Кибальчич, Кибальчич А. Минуле кролевецького ткацтва. Рукопис р. Ф Од зб арк.

85 Спаская, Спаская Е.Ю. Из истории кролевецкого ткачества ( XVII-XVIII в.в.). Машинопис, Ф Од. зб арк. Спаська, Спаська Є. Про рушники. Ф Од. зб. 17 Спаська, Спаська Є.Ю. Кролевець опорний пункт художнього ткацтва на Україні рр. Ф Од. зб арк. Шевченко, 1950 /а/. Шевченко Л.П. Щоденник відрядження в місто Кролевець, Сумської обл. З історії Кролевецької промартілі ХХ річчя Жовтневої революції до 1917 р. Книга 1. Запис Травень, 1950 р. Ф Од. зб. 98. Арк Шевченко, 1950 /б/. Шевченко Л.П. Щоденник відрядження в місто Кролевець, Сумської обл. Книга 2. Запис Ф Од. зб. 99. Арк Шевченко, 1950 /в/. Шевченко Л.П. Щоденник. Запис Книга 3. Травень-червень, 1950 р. Ф Од. зб Арк Центральний державний архів літератури і мистецтв України (м. Київ) Шевченко Л.П. Шевченко Людмила Прокопівна ( ). Ф Од. зб. 1. Архівний відділ Кролевецької районної державної адміністрації Приказы, Ф.Р Виробничо-торгове об єднання художніх промислів Кролевецька фабрика Художнє ткацтво м. Кролевець, Сумської обл.. Оп.1. Спр Приказы директора по основной деятельности с 104 по 243. Т апреля 30 июня 1986 г. 260 арк. Бухгалтерський, Ф.Р Виробничо-торгове об єднання художніх промислів Кролевецька фабрика Художнє ткацтво м. Кролевець, Сумської обл.. Оп.1. Спр Бухгалтерський звіт за 1988 р. 61арк. Музейні джерела Глухівський міський краєзнавчий музей (м. Глухів) Рушник, КВ. 363, ТК. 16. Кролевецький рушник, 1914 р. Кролевецький районний краєзнавчий музей (м. Кролевець) Аудіокасета, 655. НДФ 655. Аудіокасета. Аудіозапис: 1) Коноваленко Е.А., р. м. Кролевець; 2) Соловйов Г.С., р. м. Кролевець; 3) Божок М.Ф., літо 2005 р., хут. Губаровщина; 4) Ворожбит М.М., літо 2005 р.; 5) Карась М.В., Сорока А.В., Михалко С. В., р., м. Кролевець. 85

86 Божник, ОФ Божник вишитий 24см х 435см. Божник, ОФ Божник витканий - 16,5см х 343см. Борисенко, НДФ 660. Свідчення Борисенко Марії Семенівни, 1939 р. нар., м. Кролевець, пров. Пролетарський, 26. Записав А.В. Карась, 16 лютого 2006 р. м. Кролевець. 2 арк. Даценко, Н.Д.Ф Розшифровка аудіозапису Даценко Меланії Романівни, 1924 р. нар.. Записав Карась А.В., Будинок-інтернат для пристарілих, м. Кролевець. 1 арк. Дудар, Н.Д.Ф Розшифровка аудіозапису Дудар Івана Петровича, 1921 р. нар. Записав р. Карась А.В., м. Кролевець. 7 арк. Єфіменко, Н.Д.Ф Розшифровка аудіозапису Єфіменко Ганни Тимофіївни, 1930 р. нар. Записав Карась А.В., м. Кролевець. 2 арк. (4 с.). Калмикова, Н.Д.Ф Розшифровка аудіозапису Калмикової Раїси Іванівни, 1952 р. нар. Записав Карась А.В., м. Кролевець. 1 арк. Коноваленко, Н.Д.Ф Розшифровка аудіозапису Коноваленко Євдокії Андріївни. Записав р., Карась А.В., м. Кролевець. 4 арк. Леонтьева, О.Ф Машинопис спогадів Леонтієвої Людмили Йосипівни, 1892 р. народження. Из истории Кролевецкого ткачества. Записала 10 лютого 1966 р. Н.Д. Зибіна. Друк М.Г.Сереженко. 6 арк. Краткая, Н.Д.Ф Краткая история развития Кролевецкого СПТУ Машинопис: Кролевець, арк. Пе т ро ва, Н.Д.Ф Розшифровка аудіозапису Петрова Євгенія Іванівна, 1922 р. нар., Записав р. А.В.Карась, м. Кролевець. 3 арк. Постановление, О.Ф Постановление Президиума Кролевецкого районного исполнительного комитета депутатов трудящихся от 8 сентября 1943 г. 1 с. 86

87 Рушник, 62. О.Ф. 62. Рушник кролевецький тканий р. Автор Бихно. Отримано від Бихно О.Я. в 1976 р. Рушник, 425. О.Ф Рушник кролевецький (з орлами) перебірного ткацтва. Отримано від Гудим А.О. в 1974 р. Сереженко, КРКМ. О.Ф Машинопис. Кролевецький партизанський загін Помста стахановців. Сереженко М.Г., 1-21.VIII арк. Соловйов, Н.Д.Ф Розшифровка аудіозапису Соловйова Георгія Сергійовича, 1925 р. нар., Записав р. Карась А.В., м. Кролевець. Токарь, КРКМ. О.Ф Машинопис. Воспоминания комиссара Кролевецкого партизанского отряда Месть стахановцев Игната Игнатьевича Токаря, записанные М.И. Сереженко 18 января 1967 г.. 3 арк. (5 стр.) Шевченко, Н.Д.Ф Л.П. Шевченко. Художньо-промислова ткацька артіль ім. 20-річчя Жовтневої Революції Інформаційний бюлетень. Рукопис. м. Кролевець, 1953 р. 90 с. Шевченко, О.Ф Лист Шевченко Людмили Прокопівни у м. Кролевець до Дударя Івана Петровича від р. 4 с. Шевченко, О.Ф Лист Шевченко Людмили Прокопівни у м. Кролевець до Дударя Івана Петровича від від с. Шевченко, О.Ф Лист Шевченко Людмили Прокопівни у місто Кролевець до Дударя Івана Петровича від с. Фотоальбом, Фотоальбом ткацької фабрики. 59 арк., 150 фото. ІІ-ІІІ-тя чверть ХХ ст. О.ф Фото 658. Фото. Ткачі артілі Відродження здають готові вироби. Прибл р. О.ф Фото 661. Фото. Ткачі артілі Відродження. Прибл рр. О.ф Фото 726 Фото 25 травня 1915 р. Зліва стоїть ткаля Отрох (Любива) Марія Афанасіївна ( рр.) мешканка м. Кролевець. О.Ф Сумський обласний краєзнавчий музей Скатерть, К.П Скатерть кролевецкого ткачества, 1888 год. Находка г. Рушник, К.П Рушник кролевецкий 1847 г. Находка Скорочення: АІМФЕ Архів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології Національної Академії Наук України (м. Київ) ДАСО Державний архів Сумської області (м.суми) ДАЧО Державний архів Чернігівської області (м.чернігів) КРКМ. Кролевецький районний краєзнавчий музей НДФ. науково допоміжний фонд ОФ основний фонд. ЦДАЛМ Центральний державний архів літератури і мистецтв України 87

88 Додаток Довідка про автора Карась Анатолій Володимирович 1960 р. нар. (с.алтинівка, Кролевецького р-ну, Сумської обл.) Закінчив Троїцьке авіаційно-технічне училище в Челябінській обл. (1981), працював авіатехніком в Кіровоградському вищому льотно-штурманському училищі. Закінчив на стаціонарі історичний факультет Сумського педагогічного інституту (1990), де займався археологією. Працюючи мистецтвознавцем Сумського відділу Київського інституту Укрпроектреставрація (з 1990 р.), проводив дослідницьку роботу в державних архівах Київської, Курської, Сумської, Харківської, Чернігівської областей. Писав наукові, історичні довідки на пам ятники архітектури Сумської області. З 1993 р. по 2000 р. - на різних посадах. З 2000 р. - директор Кролевецького районного краєзнавчого музею. Досліджує історію краю. Друкується в пресі, наукових виданнях. Пошуковець Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, викладач Глухівського державного педагогічного університету у м.кролевець. Інші публікації автора по краєзнавству 1990 р. Карась А. А була ж і слава світова // Маяк комунізму. Кролевець, грудня. С. 3. Про ткацтва. Наведені спогади О.В.Грищенка ( ) про ткацтво в кін. ХІХ ст. Карась А. Войовничий атеїзм, або як ми руйнували церкви // Маяк комунізму. Кролевець, липня. С.3: мал. О.Бобрика (Церква св. Варвари); вересня. С.З: мал. О.Бобрика (Церква св. Георгія); жовтня. С.3: мал.. О.Бобрика (Церква св. Миколая ). Карась А. Загадковий Грищенко // Ленінська правда. Суми, грудня. С.4. Карась А.В. З глибини віків: Тайна Кролевецького архіву; Гортаючи соборний літопис // Маяк комунізму. Кролевець, квітня. С.З. Карась А. Кавалерійським наскоком // Панорама Сумщини. Суми, грудня. С.6: мал. О.Солдатенко та О.Бобрика. Про руйнацію православних храмів у м.суми в 1930-ті роки. Карась А. Преображенська церква // Маяк комунізму. Кролевець, грудня. С.3: мал. О.Бобрика. Карась А.В. Про Огієвського розповіли архіви // Маяк комунізму. - Кролевець, 199О листопада. - С.З. Про.П.Огієвського, в садибі якого перебував Т.Г. Шевченко. 88

89 Карась А.В. Соборний храм Різдва Богородиці // Маяк комунізму. - Кролевець, червня. - С. : мал. О.Бобрика. Карась А., Трегубов В. Де зупинявся Петро I? // Суми і сумчани. Суми, липня. С.4. Карась А. Шанований світом, забутий земляками // Маяк комунізму. - Кролевець, серпня. - С.З: портр. Про О.В.Грищенка р. Карась А. В будинку 2 по вул. Червоноармійській жив В.М. Руденко // Кролевецький вісник. - Кролевець, січня. - С.З. Карась А. Дом, где заседало Земство // Ленинский путь. Путивль, февраля. С.3. Карась А.В. Особняк на двох // Ленинский путь. Путивль, апреля. С. 2. Карась А. Покровська церква // Кролевецький вісник. - Кролевець, квітня. С. 3: мал. О.Бобрика (Церква Покровська) р. Карась А. Весна 38-го, або про що розповіли архіви КДБ // Кролевецький вісник. - Кролевець, серпня. - С.З. Про репресії 1938р р. История города Кролевца / Сост. А. Д. Гурьев: Факсимильное издание 1914 г. Сумы: ВПП Мрия - ЛТД, с.: с ил. (Вступительная статья Карась А., Сергиенко А.) Карась А. Нове про Олексу Грищенка // Червоний промінь. Суми, квітня. С.3: фото р. Карась А.В. З історії м. Кролевця. Суми: ВПП Мрія-1 ЛТД, с р. Карась А. Сучасна археологія про Зартий // Кролевецький вісник. - Кролевець, червня. - С.4. Про літописне місто Зартий р. Бєлінська Л., Звагельський В., Карась А. Звіт про археологічні дослідження в м. Кролевець у 2000 р. Суми, с. Машинопис. Бібліотека Сумського обласного краєзнавчого музею. Карась А. Із золотого намиста Сіверщини // Кролевецький вісник. - Кролевець, червня. - С.З: 3 іл.; N червня. - С.3: 4 іл. Про туристичну подорож. Басанець В., Карась А. Експедиція завершила роботу // Кролевецький вісник. - Кролевець, жовтня. С.3. Карась А. Що ми знаємо про наш музей? // Кролевецький вісник. - Кролевець, вересня. С.4. Про археологічні розкопки в Кролевці. 89

90 2001 р. Карась А. Білі плями історії // Ярмарок. Суми, листопада. - С. 4. Про череп з полірованого кварцу на півострові Юкатан та незнайдене давньоруське місто Зартий. Карась А. Здійснена мрія // Кролевецький вісник. Кролевець, липня. С.4: фото. Про художника Є.П.Мінюру з с. Ревутинці Кролевецького району, Сумської обл. Карась А. Цінний історичний матеріал // Кролевецький вісник. Кролевець, липня. С.3. Про книгодрукарство в регіоні у XVIII ст. Карась А.В. Євреї в Кролевці // Кролевецький вісник. Кролевець, серпня. С р. Карась А. В. Архівні документи свідчать про руйнацію Троїцького собору // Збереження історико-культурних надбань Глухівщини. Матеріали першої науково-практичної конференції (18 квітня 2002 р. ) / Держбуд України; Глухівська міська рада; Державний історико-культурний заповідник у м. Глухові; Глухівський краєзнавчий музей: Ред. кол. Бєланов В.І., Жукова С.П., Заїка В.В. та ін. Глухів: РВВ ГД ПУ, С Карась А. Дата заснування міста Кролевець // Ярмарок. Суми, травня. С. 2. (В статті по вині редакції допущені помилки в датах). Карась А.В. Дата заснування міста Кролевець // Нариси історії Кролевеччини / Науковий редактор Б.І.Черняков; Упорядкування, художнє оформлення А.В.Карась. - Київ: ТОВ 3 Медіа, С Карась А. Зірка його таланту зійшла в Кролевці // Ярмарок. - Суми, вересня. С.2. Про О.В.Грищенка. Карась А.В. Кролевецьке ткацтво // Нариси історії Кролевеччини / Науковий редактор Б.І. Черняков; Упорядкування, художнє оформлення А.В.Карась. - Київ: ТОВ 3 Медіа, С.43 76: репр. Карась А.В. Кролевецьке ткацтво // Кролевеччина, білі плями історії: Збірник наукових праць. Матеріали другої наукової конференції по краєзнавству / Кролевецька районна державна адміністрація; Кролевецька районна рада; Упорядник А.В. Карась. Кролевець: Вид. Зартий, С Кролевеччина, білі плями історії: Збірник наукових праць. Матеріали другої наукової конференції по краєзнавству /Кролевецька районна державна адміністрація; Кролевецька районна рада: Упорядник А.В. Карась. Кролевець: Вид. Зартий, с. Нариси історії Кролевеччини / Науковий редактор Б.І. Черняков; Упорядкування, художнє оформлення А.В.Карась. - Київ: ТОВ 3 Медіа, с.: іл. Карась А. Олекса Грищенко // Сіверянський літопис. Чернігів, С : 2 іл. Карась А. Рудзинські в Кролевці // Кролевецький вісник. Кролевець, червня. С.3: іл. Карась А. Религия... За и против. Несколько слов о христианстве, или что меня в нем не устраивает // Ярмарок. Суми, січня. С.7. Карась А. Энциклопедия совершенствования человека. Из книг Живой этики // Ярмарок. Суми, квітня. - С.8. 90

91 2003 р. Карась А. Агни Йога Энциклопедия совершенствования человека // Ярмарок. Суми, лютого. С.8. Карась А.В. Будинок дворянського зібрання в Глухові // Збереження історико культурних надбань Глухівщини. Матеріали Другої науково-практичної конференції (17 квітня 2003 р.) / Держбуд України; Державний історико-культурний заповідник у м. Глухові: Ред. кол. Шемшученко Ю.С., Акуленко В.І., Бєланов В.І. та ін. Глухів: РВВ ГДПУ, С Карась А. Секретне Кролевецьке ткацтво // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. Чернігів, С.38-45: 2 іл р. Карась А. Історія століття // Кролевецький вісник червня. С.6. Про Гриценка М.М. - солдата Першої світової війни, репресованого у 1938 р. Карась Анатолій. Кролевецький рушник // Рушник: символ, образ, знак. Матеріали третьої науково-практичної конференції: доповіді та повідомлення / Кролевецька районна рада; Кролевецька районна державна адміністрація Сумської області; Відділ культури Кролевецької районної державної адміністрації; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського; Кролевецький районний краєзнавчий музей: Ред. кол.: Т. Кара-Васильева, В. Зєнченко, А. Карась та ін. Глухів: РВВ ГДПУ, С Карась А. Люди епохи // Ярмарок. Суми, квітня. С.6. Про Гриценко М.М., репресованого героя Першої світової війни. Рушник: символ, образ, знак. Матеріали третьої науково-практичної конференції: доповіді та повідомлення / Кролевецька районна рада; Кролевецька районна державна адміністрація Сумської області; Відділ культури Кролевецької районної державної адміністрації; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського; Кролевецький районний краєзнавчий музей: Ред. кол.: Т. Кара-Васильева, В. Зєнченко, А. Карась та ін. Глухів: РВВ ГДПУ, с. Карась А. Через терни до життя // Кролевецький вісник. - Кролевець, березня. - С.5. Про Коротич Ксенію Єпіфанівну (с. Алинівка), яка народила 11 дітей, виховала 9. Карась Анатолій. Шведи на Кролевеччині // Кролевецький вісник. - Кролевець, липня. - С.6. Карась А. Язичницька Кролевеччина // Кролевецький вісник. - Кролевець, лют. С.6. Карась А. Язичницька Кролевеччина // Ярмарок. - Суми, бер. С.2. Карась А.В. Язичницька Кролевеччина // Збереження історико-культурних надбань Сіверщини. Матеріали третьої науково-практичної конференції (16 квітня 2004) / Держбуд України; Державний історико-культурний заповідник у м. Глухові: Ред. кол. Шемшученко Ю.С., Акуленко В.І., Казьмирчук Г.Д. та ін. Глухів: РВВ ГДПУ, С Карась А. Язичницька Кролевеччина // Неделя. - Глухов, апреля. С.3. Фрагмент статті, підготовленої редакцією газети зі збірника Третьої науково-практичної конференції в м. Глухів. 91

92 2005 р. Карась А. Роль земства у розвитку ткацтва // Збереження історико-культурних надбань Сіверщини. Матеріал четвертої науково-практичної конференції (21-22 квітня 2005 р.) / Держбуд України; Державний історико-культурний заповідник у м. Глухові: Ред. кол. Шемшученко Ю.С., Акуленко В.І., Казьмирчук Г.Д. та ін. Глухів: РВВ ГДПУ, С Карась Анатолій. Голод на Кролевеччині // Ярмарок. Суми, травня. С.6. Карась А. Шведи на Кролевеччині // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції з нагоди 295-ї річниці з дня смерті гетьмана України Івана Мазепи та 10-річчя заповідника Гетьманська столиця. Ніжин: ТОВ Видавництво Аспект-Поліграф ю - С р. Карась А. З історії Сумщини. Історичні нариси / Анатолій Карась. К.: СМП АВЕРС, с. Карась Анатолій. На збереження історії краю // Кролевецький вісник, січня. С.5. Про краєзнавчий музей, якому виповнилося 35 р. з часу заснування (1971 р.). Карась А.В. Нові відомості про роботу кролевецької ткацької артілі за часів другої світової війни ( ) // Історико-культурні надбання Сіверщини у контексті історії України. Збірник наукових праць. Матеріали п'ятої науково-практичної конференції (18-19 травня 2006 р.) / Мінбуд України; Державний історико-культурний заповідник у м. Глухові: Ред. рада. Шемшученко Ю.С., Акуленко В.І., Казьмирчук Г.Д. та ін. Глухів: РВВ ГДПУ, С Карась Анатолій. Знайдено невідоме поховання 1941 року // Кролевецький вісник. Кролевець, червня. С.4. Карась Анатолій. Ризикують життям, щоб зберегти його іншим // Кролевецький вісник. Кролевець, серпня. С.7. Про передачу вибухонебезпечних снарядів МНС, знайдених на місцях боїв р. Карась А.В. Кролевецьке ткацтво у х роках // Сіверщина в контексті історії України. Збірник наукових праць. Матеріали шостої науково-практичної конференції (17-18 травня 2007 р.) / Міністерство регіонального розвитку та будівництва України; Державний історико-культурний заповідник у м.глухові: Ред. рада Шемшученко Ю.С., Акуленко В.І., Казьмирчук Г.Д. та ін. Суми: Видавничий будинок Елада, С Карась Анатолій. Ґвалт навколо УПА // Ярмарок. Суми червня. С.3. Карась Анатолій, Сереженко Олена. Педагог, історик, краєзнавець // Кролевецький вісник. Кролевець, вересня. С.3. Про краєзнавця М.Г. Сереженко ( ). Карась Анатолій. Оцінено на високому рівні // Кролевецький вісник, грудня. С.5. Презентація в м.київ книги Б.І.Чернякова Микола Лукаш (К., 2007) р. Анатолій Карась. Пам'ять М.Лукаша вшанували в Сумах // Кролевецький вісник січня. С.6. Презентація в м.суми книги Б.І.Чернякова Микола Лукаш (К., 2007).

93 Листи з фронту / Підготовив А.В. Карась // Кролевецький вісник, червня. С.3. Листи солдатів до своїх рідних з фронтів Другої світової війни. Давиденко Марія Павлівна / Записав Анатолій Карась // Голодомор на Сумщині у спогадах очевидців: Збірник матеріалів / Упорядкув., передм.. приміт. С.В. Пятаченко. Книга 1. Суми: Видавництво "МакДен", С Про голод в м.буринь, Сумської обл. Петрова Євдокія Іванівна / Записав Анатолій Карась // Голодомор на Сумщині у спогадах очевидців: Збірник матеріалів / Упорядкув., передм.. приміт. С.В. Пятаченко. Книга 1. Суми: Видавництво "МакДен", С Сикал Олександра Василівна / Записав Анатолій Карась // Голодомор на Сумщині у спогадах очевидців: Збірник матеріалів / Упорядкув., передм.. приміт. С.В. Пятаченко. Книга 1. Суми: Видавництво "МакДен", С Стожок Павло Андрійович / Записав Анатолій Карась // Голодомор на Сумщині у спогадах очевидців: Збірник матеріалів / Упорядкув., передм.. приміт. С.В. Пятаченко. Книга 1. Суми: Видавництво "МакДен", С Примітки Кролевецький вісник газета Кролевецької районної ради, Кролевецької районної державної адміністрації. Леннська правда - газета Сумського обкому Комуністичної партії України і Сумської обласної Ради народних депутатів Ленинський путь газета Путивльського районного комітету Комуністичної партії України і Путивльської районної Ради народних депутатів Сумської області. Маяк комунізму газета Кролевецького районного комітету Комуністичної партії України і районної Ради народних депутатів Сумської області. Неделя газета м. Глухів. Панорама Сумщини тижневик Сумської обласної організації Спілки журналістів Сумщини Суми і сумчани додаток до Ленінської правди газети Сумського обкому Комуністичної партії України і Сумської обласної Ради народних депутатів Червоний промінь громадсько політичний та історико культурний тижневик Ярмарок Сумська обласна незалежна щотижнева газета. 93

94 94 Перелік ілюстрацій Ілюстрація Сторінка 1 Знаряддя праці ткача. 1 2 Зенченко Валентина Борисівна. 3 3 Ткацький верстат. 9 4 Збирання льону на Поліссі. Мал. В.Мітасова, 1888 р Прясла ранньослов янського часу V-VII ст., м.р. Подолово Ткалі. Фрагмент мініатюри ХVII ст Печатка міста Кролевець, 1700 р Прядіння ниток. Гравюра, перша пол. ХVIII ст Фрагмент рушника 1839 року м. Кролевець, вул. Велика Довгалівка, вдалині - Преображенська 15 церква. 11 м. Кролевець, центральна площа з собором Зразки кролевецьких рушників Фрагмент кролевецького рушника Кролевецькі рушники в залі "Кролевецьке ткацтво" краєзнавчого 19 музею. 15 Кролевецький рушник з витканим написом: "Земск.склад" Фрагмент кролевецького рушника 1881 р Фрагмент кролевецького рушника 1914 р Будівля Кролевецького повітового земства, 1913 р Члени Кролевецького повітового земства, 1913 р Центральна площа м. Кролевець, рр Збирання конопель Фрагмент кролевецького рушника 1909 р Фрагмент кролевецького рушника Ікона з Кролевецького собору. Зображена Богоматір з рушником у 30 руках. Зберігається в Українському центрі народної культури "Музей Івана Гончара" (м.київ) 25 Фрагмент мапи, центральна частина м. Кролевець, 1914 р м. Кролевець, вул. Велика Миколаївська, перетинає вул. Козацька Зразки кролевецьких рушників м. Кролевець з околицями. Мапа кінця ХІХ ст Зразки кролевецьких рушників Зразки кролевецьких рушників Човник з ткацького верстату Півники, качки з кролевецьких рушників. Мал. Олександра Бобрика Фрагмент рушника 1838 р. Кролевецький краєзнавчий музей Печатка міської Кролевецької ратуші, 1818 р Печатка Кролевецького міського магістрату, 1790 р Фрагмент кролевецького рушника, середина ХІХ ст Зразки кролевецьких рушників Групове фото працівників ткацької артілі "Відродження". Лежить Демченко Євдокія Трифонівна. Сидять зліва на право: 4-й (з бородою) 49

95 Дера Мусій Опанасович, 5-й Яценко Аріян Євтихович, 6-й Лупенко Микола Юхимович. 39 Ткачі артілі "Відродження" здають виткані вдома вироби Ткаля Демченко Євдокія Трифонівна з донькою Терещенко Марією 51 Федорівною (Бояренко за чол.) та сином Терещенко Дмитром Федоровичем в хаті по вул. Чапаєва. 41 Лупенко Микола Юхимович з дружиною в своїй хаті за верстатом Зразки кролевецьких рушників х років Фрагмент рушника 1935 р Будинок ткалі Є.Т.Демченко по вул.чапаєва.40, м. Кролевець, сер. 55 ХХ ст. 45 Коноваленко Євдокія Андріївна Єфіменко Ганна Тимофіївна Кошук Ганна Гаврилівна Правління ткацької артілі, 1949 р Виставка ткацької артілі. Середина ХХ ст Валова Валентина Олексіївна Жінки в українських національних костюмах, підперезані 65 кролевецькими рушниками. Ліворуч Шепень (Удовенко) Наталія Михайлівна, село Чапліївка, праворуч Бирин Валентина, 1961 р. нар., Шостинський район. 52 Гринь Іван Даценко Меланія Романівна Ткацькі вироби, виготовлені учнями та викладачами ВПТУ-23, р. 55 Надмогильна плита Риндіна Григорія Леонтійовича ( ) Рушник з літерами "И.Е. Риндина" Учасники Третьої науково-практичної конференції Рушник: символ, 77 образ, знак з інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Рильського НАН України (м.київ), державного Музею народної архітектури та побуту України (м.київ), Українського центру народної культури "Музей Івана Гончара" (м.київ) та інших установ в рамках Х Всеукраїнського літературно-мистецького фестивалю Кролевецькі рушники, р., м.кролевець. 58 Президент Академії педагогічних наук України, академік НАН 86 України, доктор філософських наук, професор Кремень Василь Григорович (в центрі) в Кролевецькому краєзнавчому музеї. Зал кролевецького ткацтва, р. 59 Карась Анатолій Володимирович Заключна сцена гала-концерту першого Міжнародного літературномистецького фестивалю "Кролевецькі рушники", 2007 р

96 Зміст Валентина Зенченко. Земля в пісенному вінку, мов хліб на яснім рушнику...3 Джерельна база...6 І. Початкові відомості про розвиток ткацтва у Кролевці..10 ІІ. Роль земства у розвитку ткацького виробництва (кінець ХІХ початок ХХ ст.) 2.1. Основні розпорядження губернських та повітових органів влади з розвитку ткацтва у Кролевці 14 - губернські органи влади повітові органи влади Роль земства у розвитку засобів виробництва Роль органів влади у збуті ткацьких виробів.30 - асортимент якість.31 - ціни 33 - реалізація виробів.36 III. Становлення стилістичних особливостей кролевецького ткацтва.42 ІV. Розвиток кролевецького ткацтва (поч. ХХ кін. ХХ ст.) 4.1. Кролевецьке ткацтво у рр Кролевецьке ткацтво у рр Розвиток кролевецького ткацтва у другій половині ХХ ст. поч. ХХІ ст.. 60 V. Навчання ткачів...66 VI. Персоналії - Голосов Микола Олексійович Риндіни..72 VII. Список використаних джерел.74 VIII. Додаток Довідка про автора...88 Інші публікації автора по краєзнавству 88 Перелік ілюстрацій.94 Зміст.96 96

97 Програма Міжнародного літературно-мистецького фестивалю "Кролевецькі рушники" листопада 2008 р. м. Кролевець, Сумська область, Україна 12 листопада "Йдемо до Тараса". Святкова хода, учасників Міжнародного фестивалю до пам ятника Т.Г. Шевченка. Урочисте відкриття Міжнародного літературномистецького фестивалю "Кролевецькі рушники" "Обереги дому, обереги долі". Відкриття виставок робіт майстрів декоративно-прикладного, образотворчого мистецтва, художнього ткацтва Кролевецької фабрики "Художнє ткацтво", Кролевецького ВПУ 23, членів Національної Спілки майстрів народного мистецтва України та майстрів мистецтв з інших держав світу. Обрядовий зал районного Будинку культури "Український соловейко" авторський вечір заслуженої артистки Росії, землячки Ольги Стожок Кролевецька Дитяча школа мистецтв листопада працює виставочний зал, екскурсії Обрядовий зал районного Будинку культури "Диво калинове" виставка старовинного кролевецького рушника. 13 листопада (вільний день) "Барви Сіверщини" Туристична програма для учасників та гостей фестивалю. (м. Шостка, Батурин, Путивль, Глухів) 11-00, 15-00, Місто рушникового дива. Оглядова екскурсія по місту Спасо-Преображенська церква, Яблуня-сад, Дубовицька криниця "Просили батько і мати" театралізоване дійство обряду весілля за матеріалами видатного етнографа-земляка Калиновського Г.І. Подолівський міський клуб 14 листопада "Мелодії вічності" Міжнародний конкурс пісенної творчості за участю солістів-вокалістів, ансамблів України та інших країн. Концертний зал районного Будинку культури 97

98 18-00 "Фестивальні гостини" за участю учасників конкурсу "Мелодії вічності", відомих митців України та інших держав Згідно графіку 15 листопада "Коди орнаментальних мотивів кролевецького рушника" - майстер-клас для учасників та гостей фестивалю з подальшим проведенням конкурсу по ткацтву. Кролевецьке Вище професійне училище Рушниковий дивограй. Гала-концерт провідних митців України та зарубіжних держав, лауреатів Міжнародного конкурсу пісенної творчості Мелодії вічності ", письменників, художніх колективів учасників Міжнародного літературно-мистецького фестивалю "Кролевецькі рушники". Концертний зал районного Будинку культури "Поліські вечорниці" за участю фольклорних колективів Сумщини та учасників фестивалю Згідно графіку 16 листопада 9-30 Святковий передзвін. "Молитва за Україну". Урочиста літургія. Спасо-Преображенська церква Презентація книги "Кролевецьке ткацтво" Анатолія Карася. Центральна районна бібліотека "Від серця до серця" свято дружби за участю дитячих творчих колективів Кролевеччини та гостей фестивалю. Будинок дітей та юнацтва "Рушникова душа України". Заключний гала-концерт майстрів мистецтв та художніх колективів лауреатів Міжнародного літературно-мистецького фестивалю "Кролевецькі рушники". Вручення дипломів та нагород переможцям Міжнародного конкурсу пісенної творчості Мелодії вічності та майстрів декоративно-прикладного мистецтва. Вшанування "Берегині" фестивалю 2008 року. Концертний зал районного Будинку культури Ласкаво запрошуємо на рушникову Кролевеччину! 98

99 99