Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 вересня 2021 року

у справі«KUCHTA AND MĘTEL проти Польщі»

за заявою № 76813/16

Щодо допустимої межі застосування сили співробітниками поліції при затриманні правопорушника, який чинить опір

Фабула справи: Заявники скаржилися на те, що під час їх арешту та допиту у відділенні поліції з ними жорстоко поводилися. Вони також скаржилися, що розслідування даних подій не було ретельним та ефективним.

7 лютого 2015 року поліцейські здійснили проникнення до житла другого заявника. Того ж дня поліція доставила заявників до відділення невідкладної допомоги лікарні Міністерства внутрішніх справ, де було зафіксовано численні серйозні тілесні ушкодження. Згодом 9 лютого 2015 року було проведено ще один медичний огляд заявників, і знову лікар, який їх оглянув, зафіксував ряд серйозних травм, включаючи переломи. Наявні різні версії щодо обставин, за яких заявники зазнали зазначених вище травм. Заявники стверджували, що травми були отримані 7 лютого 2015 року під час проникнення поліції у квартиру другого заявника, і потім, коли їх доставили до відділу поліції. Вони підкреслили, що в цей день їх побили працівники поліції. Уряд не стверджував, що заявники мали тілесні ушкодження до проникнення поліції. Він також не заперечував застосування фізичної сили та примусових заходів до заявників. Однак Уряд заявляв, що застосування заходів прямого примусу, навіть якщо їх застосовувати пропорційно, може спричинити синці або тілесні ушкодження та підкреслив, що тілесні ушкодження у цій справі були заподіяні внаслідок законного та пропорційного застосування сили співробітниками поліції.

Правове обґрунтування: загальні принципи щодо зобов'язання Високих Договірних Сторін згідно зі статтею 3 Конвенції не піддавати осіб, що перебувають під їх юрисдикцією, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи катуванню під час взаємодії з поліцією, були детально викладені у пунктах 81- 90 рішення Суду у справі Bouyid проти Бельгії, №23380/09, 28 вересня 2015 року). Щодо звернення до фізичної сили під час арешту, Суд повторює, що стаття 3 не забороняє застосування сили для здійснення законного арешту (див. Annenkov та інші проти Росії, №31475/10, §79, 25 липня 2017 року). Однак така сила може бути застосована лише за необхідності і не повинна бути надмірною (див. Ivan Vasilev проти Болгарії, №48130/99, §63, 12 квітня 2007 року). Тягар покладається на Уряд, який повинен продемонструвати, що це було так (див. Rehbock проти Словенії, №29462/95, п.72, ЄСПЛ 2000 -XII, та Boris Kostadinov проти Болгарії, №61701/11, п.53, 21 січня 2016 року).

Висновки: в разі, коли особа потрапляє під варту в поліції за відсутності тілесних ушкоджень, але під час звільнення виявляється пораненою, держава зобов’язана надати правдоподібне пояснення того, як ці травми були спричинені, а у разі відсутності такого пояснення виникає чітке питання відносно застосування статті 3 Конвенції. Таким чином, Суд повинен визначити, чи травми, отримані заявниками, були наслідком сили, строго необхідної для подолання опору. Тягар доказування покладається на Уряд, який повинен довести це. У цій справі співробітники поліції стверджували, що заявники поводилися агресивно і застосовували насильство. Крім того, вони відзначили, що проти заявників було порушено кримінальне провадження за звинуваченням у нападі на працівників поліції. З цього приводу Суд зазначає, що тілесні ушкодження заявників були численними та серйозними. Хоча деякі з них - наприклад, на зап'ястях - цілком могли бути неминучим результатом спроб поліцейських, які їх арештували, подолати опір, інші - наприклад, перелом гомілки першого заявника та травма коліна або голови другого заявника, схоже, не були нанесені внаслідок суворо необхідного та пропорційного застосування сили поліцією. Суд не ставить під сумнів висновки національних судів про те, що заявники чинили опір під час арешту. Однак національне розслідування не змогло з'ясувати, як сила була застосована проти заявників, і не дало відповіді на запитання про те, чи було застосування сили суворо необхідним за цих обставин. Судово-медичний експерт підтвердив, що зламана гомілка могла бути отримана способом, описаним заявником. Так само інші травми, такі як синці та гематоми, були спричинені твердим тупим предметом. Тим не менше, прокурор не пояснив походження цих травм та які конкретні прийоми застосували правоохоронці, що їх затримували, натомість виявив, що їх не можна віднести до дій поліцейських. Уряд стверджував, що події у цій справі стосуються не запланованої операції, а невідкладного втручання, яке спричинило несподівані події. Однак Суд вважає, що цей аргумент не має значної ваги за обставин справи. Хоча заявники чинили опір поліцейським, як зазначили національні суди, немає доказів того, що їх дії були особливо небезпечними. У зв'язку з цим Суд зазначає, що зброї в квартирі другого заявника не було знайдено. Більше того, заявники категорично не погодилися з представленою Урядом версією про те, що при вході у квартиру перший заявник вдарив одного з офіцерів кулаком по обличчю. Уряд не надав жодних додаткових аргументів, які б дозволили Суду встановити, що поведінка заявників мала такий характер, що виправдовувала би звернення до значної фізичної сили, яка, судячи з відносної тяжкості їхніх травм, мала бути застосована поліцією. Заявники також скаржилися на те, що їх побили працівники поліції після того, як їм наділи наручники і доставили до відділку поліції. У зв’язку з цим Суд зазначає, що залишається неясним, чи застосовувалася сила до заявників у відділенні поліції, оскільки розслідування не з’ясувало цього питання. Ні прокурор, ні Уряд не продемонстрували, що заявники чинили будь-яку поведінку, яка могла б виправдати застосування сили до них після їх затримання та транспортування до відділку поліції. Відсутність такого пояснення і на етапі розслідування національних справ, і перед Судом призводить до сильного несприятливого висновку про те, що сила, яку застосовували працівники поліції для подолання опору заявників, була надмірною та непропорційною. Як наслідок, застосування такої сили призвело до травм, які, безперечно, завдали заявникам серйозних страждань такого характеру, що дорівнювали нелюдському поводженню.

Констатовані порушення: заборона катування в матеіальному та процесуальному аспектах (ст.3 Конвенції).

Ключові слова: заборона катування, проникнення до житла, тілесні ушкодження, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, арешт