Аналіз проблеми. Явище переїзду випускників українських шкіл на навчання за освітніми програмами до країн ЄС, особливо Польщі, останніми роками набуває чим більшого поширення. Офіційної статистики немає, але за приблизними підрахунками число українських студентів у ЄС складає від 60 до 70 тисяч і тільки у Польщі – понад 30 тисяч [https://cedos.org.ua/uk/articles/ukrainske-studentstvo-za-kordonom-dani-do-201718-navchalnoho-roku]. Українці становлять 55 % усіх закордонних студентів цієї країни. За результатами проведених опитувань лише 9 % з них планує повернутись на Батьківщину, 28 % - залишитись у Польщі, 29 % переїхати в іншу країну ЄС.
У перспективі, більшість з цих студентів залишаться працювати за кордоном, а економіка втрачає кваліфіковану робочу силу, що негативно впливатиме на ВВП, сплату податків до бюджету, розвиток економіки. Варто також пам’ятати, що Україна інвестувала чималі кошти у розвиток молодих людей, з місцевих бюджетів фінансувалось їх навчання у школах та інші витрати. З економічної точки зору, якщо припустити що ці студенти навчались би в Україні, це додатково принесло би системі вищої освіти понад 1 мільярд гривень (приблизно 67 000 студентів, що сплачували б середню ціну в 15 тисяч гривень в рік за навчання).
Явище освітньої міграції є важливим для міжнародних установ. Юнеско, зокрема, збирає статистику та визначає показники відпливу та припливу студентів на навчання з / у країну та визначає відповідний коефіцієнт вихідної мобільності. В Україні він складав у 2017 році (найновіші дані) – 4,7.
Для прикладу у тій же Польщі (до якої виїжджає за їх даними трохи менше 50 % усіх студентів що навчаються закордоном з України) – 1,6. У Швеції цей показник складає 3,9 і загалом у Європі він коливається від майже 1 до 3-4. Та напрями студентської міграції зовсім інші – це США, Велика Британія, Австралія. Натомість у сусідніх пострадянських країнах ситуація є іншою. У Білорусі цей показник становить 5,7, але більше 50 % студентів виїзжають вчитись у Росію. У Вірменії – 5,6 – теж більше 50 % виїхало до Росії. У Грузії – 7,9 і більше всього студентів навчається в Україні (!), в Узбекістані – 12,4 – більшість навчається у Росії, у Казахстані – 13,5 – абсолютна більшість (майже 90 % - у Росії). У той же час показник виїхавши на навчання студентів у Росії становить лише 1,0 і навчаються вони переважно у Німеччині. Загалом, логіка освітньої міграціє полягає у тому, що чим більш економічно розвиненою є країна, то меншою є й освітня еміграція.
Багато країн створюють чимало стимулів (безкоштовне навчання, стипендії, першочергове отримання навчальних віз тощо) для залучення українських студентів на навчання у своїх університетах. Серед прикладів ті ж Польща, Словаччина, Чехія, Німеччина. Українські студенти мають гарний рівень підготовки, схожий менталітет, перспективу по закінченню навчання залишитись та працювати на економіку х країни.
Тенденції у 2020 році
Незважаючи на карантинні обмеження уведені в березні 2020 року, Польща робить виключення, для осіб що поступають на навчання / навчаються у польських ЗВО і на них ці обмеження навряд чи сильно відобразяться. Натомість, в Україні запроваджено мінімальну ціну навчання на бакалавраті ЗВО, тобто у 2020 році ціни на навчання в українських ЗВО державної власності зростуть.
Орієнтовний мінімальний рівень цін, залежності від ЗВО та регіону складатиме від 20 тисяч і вище. Для порівняння, вартість навчання у приватних східноєвропейських ЗВО складає орієнтовно 1000 доларів США (27,5 тисяч гривень на момент подачі матеріалу до редакції). У державних воно є значно дорожчим. Врахуємо ще також, що для осіб, що маю карту поляка (у випадку з Польщею), або польське походження застосовуються правила вступу, як для польських громадян (безкоштовне навчання в державних університетах) або знижена вартість. Отже, при існуючому стані справ, у 2020 році виїзд абітурієнтів з України до країн ЄС та Польщі зокрема лише посилиться.
Окремо також потрібно враховувати соціально-психологічний фактор. У Польщі, яки і більшості європейських країн, учні шкіл закінчують навчання на рік пізніше, аніж в Україні. Відповідно наші учні, що поступають на навчання на бакалаврські програми в ЄС є на рік молодшими і багатьом з них непросто адаптуватись до навчання, переважно, коли мова йде про навчання на бакалавраті.
Оскільки навчання на бакалавраті у багатьох країнах ЄС, переважно, триває 3 роки, вступники на магістратуру в Україні та ЄС мають однаковий вік. Різниця у віці спричиняє соціально-побутові незручності, психологічні проблеми. Українцям буває непросто адаптуватись до груп з іншою мовою навчання та старшими колегами.
Отже, явище освітньої міграції українців, переважно негативно впливає на економіку та соціальну сферу в Україні, хоча може мати і свої позитиви (за умови їх повернення після навчання назад) що зумовлює актуальність розробки дієвих заходів щодо управління ним.
Наразі це явище, на жаль, перебуває переважно поза увагою відповідних державних органів влади, що безумовно, призводить до його некерованого розвитку та відповідає швидше інтересам інших країн. Для прикладу, українців приймають на навчання в Польщі без сертифікатів ЗНО. Тоді ж як, для прикладу, Уряд Індії видав постанову, згідно якої студенти, які не здали на батьківщині відповідні випускні іспити після школи (це стосується, перш за все, медичних спеціальностей) не можуть бути прийняті на навчання закордоном, у противному випадку, дипломи університету, який прийняв їх на навчання, не будуть там визнаватись.
Шляхи послаблення проблеми / оптимізації освітньої еміграції
Враховуючи наведене вище є зрозумілим, що явище освітньої еміграції українців має свої позитивні і негативні сторони, яких, за існуючого стану речей, суттєво більше. Зважаючи на масштаб цього явища, а також значний його потенційний вплив на економіку країни, доцільним є впровадження низки заходів, що мають, принаймні, мінімізувати негативні прояви.
Першочерговим заходом щодо врегулювання питання освітньої еміграції з України має стати розроблення Державної політики освітньої міграції. Не вдаючись у деталі освітньої іміграції в Україну, що є предметом окремого дослідження, потрібно зупинитись на основних аспектах регулювання освітньої еміграції наших студентів за кордон. Зупинити це явище адміністративними заходами неможливо у ринковій економіці та й не потрібно, оскільки воно має свій позитивний бік (отримання закордонного досвіду навчання, знань та зв’язків для студентів, що повертаються із закордонного навчання).
Разом із тим необхідно розробити систему заходів що сприятиме ефективній освітній мобільності з позитивними ефектами для економіки України. Не обов’язково щоби наші випускники шкіл виїжджали на навчання закордон у віці 17 років і там залишались після його закінчення. Той самий зарубіжний досвід навчання можна отримати за програмами семестрового обміну, академічної мобільності у рамках програми Еразмус +, програмами подвійного диплому. Та чи знають про це майбутні студенти?
Потрібно проводити просвітницьку роботу у стилі «Навчайся в українському університеті та отримуй досвід навчання за кордоном та диплом європейського». Для цього доцільно, по-перше, узагальнити наявні в українських ЗВО можливості міжнародної академічної мобільності та довести їх до потенційних абітурієнтів у доступній формі; по-друге, підготувати інформацію про міжнародну освітню мобільність, позитивні та негативні сторони виїзду на навчання закордон, інформацію про суть та можливості програм подвійних дипломів тощо та увести у навчальний процес шкіл декілька лекцій про ці можливості, з прикладами. По-третє, потрібно створити фінансові стимули для абітурієнтів, залишатись в Україні, окрім можливості вступити на бюджетну форму навчання. Суть цієї системи мотивації потребує додаткового обговорення.
Окрему увагу потрібно приділити моделі, що дозволяє поєднувати навчання в ЄС та Україні. Це програми подвійних дипломів. Вони дозволяють посеместрово навчатись в Україні та закордоном та уникнути масового виїзду студентів. Диплом отримується і українського і європейського зразків. Студенти мають реальну можливість повчитись у насправді рейтингових університетах ЄС зі значно нижчими витратами. Це, напевно, ідеальний варіант вирішення проблеми, але таких, реально функціонуючих програм існує не так вже й багато, а ще менше на рівні бакалавра, що є найважливішим.
Польські та університети інших країн ЄС зацікавлені у таких програмах. Вони враховуються при визначенні рейтингів тощо. Відповідно, вважаємо за доцільне мотивувати з боку Міністерства освіти і науки України університети до розвитку реально діючих програм подвійних дипломів з рейтинговими університетами країн ЄС, особливо на бакалаврському рівні.
Не можна також закривати очі на можливість нехтування ЗНО при вступі до закордонних університетів. Деякі українські ЗВО пропонують навчання без сертифікатів ЗНО за схемою: поступив до Польщі, потім перевівся в Україну. Або можна абсолютно легально без ЗНО закінчити бакалаврат польського університету та поступити на магістратуру в Україні. Чи це є справедливо і забезпечує рівні права усім студентам та випускникам українських шкіл? Швидше це є «дірки» у освітньому законодавстві, що стимулюють відтік українських студентів закордон.
Очевидно, що потрібні чіткі міжурядові домовленості з відповідними органами країн, куди переважно виїжджають на навчання наші студенти, про обов’язковість врахування українського ЗНО при вступі наших студентів до закордонних університетів.
Автор: Олексій Другов, професор Національного університету «Львівська політехніка», заступник директора Наукового парку «SID City» для Освіта.ua.
