особистість на професійну діяльність [13];
утворення, що включає усі види спонукань
(потреби, інтереси, мотиви, цілі) до
діяльності [4]; цілеспрямоване спонукання
фахівця до професійної діяльності з
урахуванням його індивідуальних потреб,
інтересів та цілей [11]; процес і результат
формування потреб та професійних мотивів
[1, 10]; професійно важлива якість
особистості;
багаторівнева
динамічна
система, складові якої змінюються в процесі
діяльності [9].
Відповідно до наведених поглядів,
необхідною
складовою
професійної
мотивації є мотив від якого, на думку О.М.
Леонтьєва залежить особистісний смисл
діяльності та готовність до реалізації мети.
Кожна професія висуває специфічні
вимоги до особистості, яка "пропускаючи" їх
через свою мотиваційну сферу виконує
службові
обов’язки
спираючись
на
домінуючі до цієї діяльності мотиви.
Зазвичай мотиви покладені в основу
професійної спрямованості є неоднорідними
за походженням та характером зв'язку з
професією. Залежно від етапу становлення,
досвіду, завдань, обставин у яких змушений
діяти фахівець одні й ті ж мотиви можуть
бути різним чином організовані, знаходитися
в різних відносинах супідрядності і, що
особливо важливо різними можуть бути
провідні мотиви. Це зумовлено тим, що
система мотивів завжди припускає їх певну
організацію.
У своїх роботах Ю.В. Безсонова, Л.О.
Гонтаренко, С.С. Каппушев, І.І. Копилова,
В.І. Романенко та інші систематизували
наступні групи мотивів притаманних
рятувальникам:
- мотиви вибору професії: внутрішні
(схильність до воєнізованої служби; інтерес
суспільства до працівників пожежно-
рятувальних підрозділів; прагнення до
справедливості, пошук сильних вражень;
сімейні
традиції,
бажання
змінити
суспільство); зовнішні (пошук виходу з
важких економічних та побутових умов
життя; бажання отримати знання, можливість
раннього виходу на пенсію) [11];
-
загальнотрудові
мотиви,
що
забезпечують
розвиток
професійної
мотивації
(прагнення
до
пізнання,
спілкування,
особистої
безпеки,
професійного успіху та уникнення невдач) та
спрямовані на досягнення наступних цілей:
високого соціального статусу, самопізнання,
особистого самовдосконалення, високих
професійних
результатів
та
супроводжуються альтруїзмом і орієнтацію
на результат [1];
- професійні, пізнавальні, прагматичні,
соціальні і особистого престижу. Провідними
виступають професійні і особистого
престижу. Професійні мотиви превалюють у
осіб з професійним стажем менше 3 років та
більше 20 років, а пізнавальні у
співробітників із стажем менше 3 років і 10–
19 років. Прагматичні мотиви найбільш
виражені у осіб із стажем роботи 4–9 років;
соціальні мотиви "зростають" пропорційно
підвищенню професійного стажу; мотиви
особистого престижу виражені у всіх
категорій співробітників [10];
- мотиви орієнтовані на перспективу:
подальша
самоосвіта,
саморозвиток,
самовдосконалення [13];
- мотиви, що сприяють високому рівню
професійної
діяльності:
прагнення
морального задоволення від роботи;
схильність
до
воєнізованої
служби;
прагнення до порядку, організованості,
стабільності, до роботи, що пов’язана з
наданням допомоги людям; бажання зробити
професійну кар’єру; романтична мрія;
прагнення до справедливості, правди та
бажання змінити суспільство на краще [3];
- мотиви навчання обраному фаху:
отримання вищої освіти; інтерес до професії;
професійно-пізнавальні мотиви; внутрішньо-
особисті мотиви навчання; прагматичні
мотиви. Найбільш значущими виступають
професійно-пізнавальні, менш значимим є
мотив інтересу до професії, прагматичні
мотиви, мотиви соціальної значущості
професії,
навчальні
мотиви,
мотиви
отримання вищої освіти [4];
- мотиви досягнення успіху у навчанні:
службовий (досягнення в кар’єрі, професійне
зростання, соціальний успіх) і саморозвитку
(професійний саморозвиток) [12]. Часто
високий
рівень
мотиву
досягнення
обумовлений станом нервово-психологічного
стресу
і
нервово-психологічною
напруженістю.
У більшості з наведених робіт
теоретичним
підґрунтям
дослідження
природи мотиву виступає діяльнісний підхід.
Він дозволяє розглядати мотив, як предмет