6. Юридична психологія ОСОБЛИВОСТІ СТІЙКОСТІ ДО КОНФЛІКТІВ СУДДІВ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Левус Н. І. кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри психології Львівський національний університет імені Івана Франка м. Львів, Україна Козак І. Б. суддя Господарського суду Львівської області м. Львів, Україна У сучасному суспільстві стійкість до конфліктів впливає на життєдіяльність людини й розвиток соціальних груп. Історична та національна специфіка становлення та розвитку інституцій влади, формування підходів до підвищення якості державних послуг, що надаються населенню, вимагають визначення чинників, що обумовлюють особисту ефективність діяльності осіб, які представляють державу. В цьому контексті на перший план виходять питання подолання конфліктності як основного чинника, що впливає на ефективність комунікацій. Спираючись на теорії Марії Пірен та Лариси Долинської стійкість до конфліктів визначається як різнорівневе та інтегральне об’єктивно-суб’єктивне утворення, що зумовлене певними особистісними властивостями й знаходить прояв у її спілкуванні, взаємодії, взаєминах з навколишніми і є протилежним до бурхливого та емоційно гострого типу реагування на конфліктогени [1; 3]. Узагальнення існуючих точок зору [2; 4; 5] щодо стійкості до конфліктів особистості визначило комплексний характер цього явища як сукупність психологічних, соціально-психологічних і соціальних факторів, що зумовлюють її схильність до емоційної саморегуляції, впевненості у можливості знайти взаєморозуміння, вирішити проблеми у спілкуванні. Отже, нижче подано результати емпіричного дослідження стійкості до конфліктів суддів першої інстанції. Об’єктом дослідження виступає стійкість до конфліктів як соціально-психологічне явище, предметом − стійкість до конфліктів суддів, що працюють в судах першої інстанції. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та емпіричному дослідженні особистісних, емоційних, комунікативних факторів, які впливають на стійкість до конфліктів суддів першої інстанції. В дослідженні було висунуто наступні гіпотези: 1. Імовірно, стійкість до конфліктів обернено взаємопов’язана із такими особистісними рисами, що проявляються у конфліктній ситуації, як агресивність, запальність та підозрілість. 2. Імовірно, що стратегії поведінки осіб з високим рівнем стійкості до конфліктів відрізняються від стратегій поведінки осіб з низьким рівнем стійкості до конфліктів, а саме вони мають вищі показники схильності до співпраці і компромісу. 3. Припустимо, що особистісні особливості осіб з раціональною поведінкою в конфлікті відрізняються від особистісних особливостей осіб з нераціональною поведінкою в конфлікті, а саме: вони більш здатні до самоконтролю, напористості, проте менш здатні до запальності і суперництва, мстивості, нетерпимості до думок інших. 4. Припустимо, що емоційні особливості осіб з вищим рівнем стійкості до конфліктів відрізняються від емоційних особливостей осіб з нижчим рівнем стійкості до конфліктів, а саме вони мають вищі показники позитивної агресивності і менші показники негативної агресивності. Емпіричне дослідження проводилося за допомогою наступних методик: 1. Методика експрес-діагностики стійкості до конфліктів; 2. Опитувальник «Самооцінка раціональної поведінки у конфлікті»; 3. Тест-опитувальник «Стиль поведінки в конфлікті» (К. Томас; адаптований варіант Н. Гришиної); 4. Опитувальник особистісної агресивності і конфліктності (Е. П. Ільїн). Для обробки емпіричних даних застосовано методи математичного та статистичного аналізу – описова статистика, порівняльний аналіз (t-критерій Стьюдента), кореляційний та кластерний аналіз. Група досліджуваних – це судді першої інстанції, що виконують свої обов’язки у господарських судах Львова та Львівської області та судах, які здійснюють кримінальне, цивільне та адміністративне судочинство. В емпіричному дослідженні взяли участь 70 осіб віком 35-65 років, з них 33 жінки та 37 чоловіків. Емпіричне дослідження стійкості до конфліктів показало, що отримані показники свідчать загалом про середній рівень вираженості цієї ознаки в групі досліджуваних. Проте, вольовий та пізнавальний компоненти стійкості до конфліктів знаходяться у суддів першої інстанції на високому рівні. Вольовий компонент проявляється у здатності до свідомого контролю і оволодіння собою, терпимості до інших, самовладання і самоконтролю. Пізнавальний компонент стійкості до конфліктів забезпечує стабільність функціонування пізнавальних процесів особистості. Кореляційний аналіз дав змогу виявити, що стійкість до конфліктів та запальність у конфліктній ситуації перебувають у зворотному зв’язку. Очевидно, що схильність швидко дратуватися і гніватися є неприпустимими у виконанні суддівських обов’язків, тому вони або придушуються і витісняються, або набувають більш конструктивних форм. Стійкість до конфліктів також обернено корелює також і з підозрілістю. Підозрілість, яка може сформуватися в процесі професійної деформації суддів, може перешкоджати їм бути конфліктостійкими у розв’язанні суперечок при розгляді судових справ. Це підтверджує першу гіпотезу. За допомогою кластерного аналізу група була розподілена на два кластери із нижчим та вищим рівнем стійкості до конфліктів. У перший кластер увійшло 37 досліджуваних з нижчим рівнем стійкості до конфліктів і вищим рівнем суперництва (коректність кластеризації 100%) і у другий кластер увійшло 33 досліджуваних з вищим рівнем стійкості до конфліктів і нижчим рівнем суперництва (коректність кластеризації 97,14%). В процесі порівняльного аналізу цих кластерів з’ясовано, що стратегії поведінки осіб з вищим рівнем стійкості до конфліктів відрізняються від стратегій поведінки осіб з нижчим рівнем стійкості до конфліктів, а саме вони мають вищі показники схильності до співпраці і компромісу. Це підтверджує другу гіпотезу дослідження. Між підгрупами виявлені відмінності за рівнем раціональної поведінки в конфлікті, тобто, особи які є більш конфліктними та агресивними, також відзначаються недостатніми навичками раціональної поведінки в конфлікті, запальністю, образливістю безкомпромісністю та підозрілістю. Це підтверджує третю гіпотезу. Порівняльний аналіз теж дав змогу з’ясувати, що особи з вищим рівнем стійкості до конфліктів мають вищі показники позитивної агресивності і менші показники негативної агресивності. Вміння відстоювати власну точку зору і не підпадати під впливи сторонніх осіб є дуже важливою у суддівській практиці, адже допомагає зберегти об’єктивний і неупереджений погляд при розгляді справи. Це підтверджує четверту гіпотезу дослідження. Висновки та рекомендації. Дослідження дозволяє зробити наступні висновки: 1. У суддів виявлено середній рівень стійкості до конфліктів з переважанням вольового та пізнавального компонентів. 2. Стійкість до конфліктів у суддів знижується із зростанням запальності та підозрілості. 3. Стратегії поведінки суддів з вищим рівнем стійкості до конфліктів – це співпраця і компроміс. 4. Раціональна поведінка в конфліктності та агресивності. конфлікті супроводжується зниженням 5. Стійкість до конфліктів може бути тим чинником, який сприяє виявленню позитивної агресивності, а саме напористості, непоступливості, в тому разі, якщо конфлікт таки відбувся. Формування стійкості до конфліктів суддів першої інстанції та підвищення якості надання судових послуг можливе, якщо: 1. Здійснювати додатковий аналіз особистості претендента стосовно наявності високого рівня визначених конфліктних якостей на етапі профвідбору. 2. Скоректувати систему мотивації суддів з урахуванням існуючих особистісних тенденцій та схильності до виникнення внутрішніх конфліктів. 3. Здійснювати заходи щодо підвищення кваліфікації суддів з урахуванням терміну перебування на посаді і необхідності удосконалення комунікативних навичок, що дають змогу підвищити стійкість до конфліктів. Література: 1. Долинська Л. В., Матяш-Заяц Л. П. Психологія конфлікту: навч. посібник. Київ: Каравела, 2010. 304 с. 2. Новікова Н. Управління конфліктами в організації: підходи до вирішення та профілактики // Галицький економічний вісник. 2013. №2(41). С. 79– 83. 3. Пірен М. І. Конфліктологія. Київ: Академія, 2007. 452 с. 4. Хасан Б. И. Психотехника конфликта и конфликтная компетентность: [електронний ресурс] // Доступно з: http://www.konfliktmanagement.ru [Дата цитування: 08.08.2019]. 5. Das, Tuhin K. Conflict resolution curve: concept and reality: [електронний ресурс] / Das, Tuhin K. // Доступно https://www.researchgate.net/publication/325779944_Conflict_Resolution _Curve_Concept_and_Reality [Дата цитування: 09.08.2019]. з: