Вина власника підприємства не входить до складу правопорушення, що є підставою для відшкодуванню моральної шкоди
Яна Бабенко, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ
Бабенко Яна
17.02.2023

Постанова Верховного Суду у справі № 185/10125/21 (провадження № 61-10399св22) від 01 лютого 2023 року

Короткий зміст обставин справи: позивач звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі – «ДТЕК Павлоградвугілля») про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він тривалий час знаходився у трудових відносинах з «ДТЕК Павлоградвугілля» та за час роботи на підприємстві отримав професійні захворювання, які обумовлені умовами, в яких він працював.

Згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 28 травня 2019 р. йому повторно встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі – 40%, з яких 15% – по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 20% – ДПП (двобічний плечелопатковий періартроз), 5% – по туговухості.

Згідно із актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05 травня 2017 р. вбачається, що хронічні професійні захворювання виникли внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм хворого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту.

Вважав, що внаслідок не створення роботодавцем безпечних та нешкідливих умов праці на підприємстві він отримав професійні захворювання, що призвели до зменшення обсягу трудової діяльності, звільнення із займаної посади за станом здоров’я, проходження тривалого лікування, щоденного фізичного болю та моральних переживань, порушення нормальних життєвих зв’язків (змушений проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, лікування, у зв’язку з чим не може вести повноцінний образ життя, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що негативно впливає на його душевний та фізичний стан).

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров’я внаслідок виконання трудових обов’язків 120 000 грн.

Позиція судів першої та апеляційної інстанції. Суд першої інстанції позов задовольнив частково: стягнув з «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 80 000 грн, з відрахуванням податків та інших обов’язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок порушення відповідачем права позивача на безпечні та здорові умови праці, у останнього з’явились професійні захворювання, що призвело до втрати професійної працездатності у розмірі – 40%. Наявні у матеріалах справи докази суд вважав належними та достатніми для відшкодування моральної шкоди, завданої працівникові у зв’язку із незабезпеченням безпечних та нешкідливих умов праці.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходив із принципів розумності, виваженості та справедливості, урахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров’я позивача.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не урахував, що безпосереднім доказом факту спричинення працівникові ушкодження його здоров’я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності чи встановленні групи інвалідності, є первинний висновок МСЕК. Натомість в матеріалах справи відповідна довідка МСЕК про первинний огляд позивача відсутня. При цьому повторні довідки МСЕК не є належним доказом підтвердження розміру втрати працездатності, у зв’язку із професійним захворюванням.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. У таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов’язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2022 р. у справі № 225/4242/21).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і нешкідливих умов праці (наявність шкідливих умов праці визнавалась відповідачем у відзиві на позовну заяву) у позивача виникли професійні захворювання, що призвели до втрати професійної працездатності на 40%. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, яку роботодавець зобов’язаний відшкодувати в силу зазначених вище норм закону.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок стійкої втрати професійної працездатності, суд першої інстанції врахував обставини, які мають суттєве значення, зокрема ступінь втрати працездатності, кількість професійних захворювань, які вразили відразу декілька систем організму (дихальну, опорно-рухову, сенсорну), звільнення позивача з роботи через виявлену невідповідність займаній посаді за станом здоров’я, глибину, інтенсивність, тривалість фізичних та душевних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також дотримався засад розумності і справедливості.

Скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції неправильно застосував вищезазначені норми матеріального права і посилаючись на відсутність в матеріалах справи довідки про первинний огляд МСЕК, дійшов помилкового висновку про відсутність доказів втрати позивачем працездатності та завдання йому моральної шкоди.

При цьому суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи іншим доказам, які міськрайонний суд вважав достовірними та такими, що підтверджують наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди, зокрема:

• медичному висновку лікарсько-експертної комісії Українського науково-дослідного інституту промислової медицини м. Кривого Рогу від 11 квітня 2017 року, в якому вирішено направити позивача на проходження МСЕК, а «ДТЕК Павлоградвугілля» повідомити про наявність у позивача вперше виявлених професійних захворювань;

• повідомленню Українського науково-дослідного інституту промислової медицини м. Кривого Рогу про професійне захворювання від 12 квітня 2017 року;

• акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, затвердженому 05 травня 2017 року ГУ Держпраці у Дніпропетровській області;

• факту звільнення позивача з роботи, у зв’язку з невідповідністю стану його здоров’я виконуваній роботі;

• довідці МСЕК від 28 травня 2019 року серії 12ААА № 056651.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що зазначені докази у їх сукупності дають підстави для висновку про наявність у позивача стійкої втрати працездатності, у зв’язку з професійними захворюваннями, та права на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Наявність професійних захворювань, причини їх виникнення, а також ступінь втрати працездатності позивача підтверджені наявними у матеріалах справи доказами, зокрема актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, затвердженим 05 травня 2017 р. ГУ Держпраці у Дніпропетровській області.

При цьому згідно з положеннями пункту 1.4 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 05 червня 2012 р. № 420, саме акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 є однією з підстав для здійснення медико-соціальної експертизи потерпілого. Повторний огляд осіб з інвалідністю з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров’я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один – три роки.

З урахування наведеного колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем факту втрати працездатності, у зв’язку із професійним захворюванням, та факту заподіяння позивачу моральної шкоди. Постанова апеляційного суду була скасована, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

З повним текстом рішення Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://cutt.ly/g3WZWfs

Огляд судової практики підготувала Яна Бабенко, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ