До 100-річчя Міжнародної організації праці

Міжнародна організація праці (МОП), одна із найстаріших міжнародних міжурядових організацій, була заснована у 1919 році згідно з Версальським мирним договором. У наступному році святкуватиме своє сторіччя.

На сьогодні членами МОП є 185 держав. Основними органами МОП є Міжнародна конференція праці, Адміністративна рада та розташований у Женеві постійний Секретаріат – Міжнародне бюро праці (МБП). Вищим керівним органом МОП є Міжнародна конференція праці, яка збирається раз на рік у Женеві. Конференція розробляє та приймає міжнародні конвенції та рекомендації, ухвалює бюджет та програму роботи Організації, обирає Адміністративну раду МОП, слугує форумом для обговорення актуальних проблем у соціально-трудовій сфері.

За майже сто років свого існування Міжнародна організація праці (МОП) прийняла 188 конвенцій, у яких викладені міжнародні трудові стандарти, що стосуються таких важливих питань як, наприклад, робочий час, охорона праці, політика зайнятості, умови праці окремих категорій трудящих.

Для того, щоб конвенції МОП мали законний статус і були запроваджені кожною державою-членом їх повинні ратифікувати уряди цих держав. Проте існує група з восьми конвенцій про фундаментальні права, відомі як основоположні трудові стандарти, що застосовуються як державами-членами МОП, так і державами, що їх не ратифікували.

МОП зробила вісім конвенцій про фундаментальні права фактичною умовою членства в МОП, прийнявши в 1998 році Декларацію МОП основних принципів і прав у світі праці.

У Декларації МОП було визначено чотири принципи фундаментальних прав, викладених у восьми конвенціях (№№ 29, 87, 98, 100, 111, 105, 111, 138 і 182):

1) свобода об'єднання і право на укладення колективних договорів;

2) ліквідація всіх форм примусової або обов'язкової праці;

3) викорінення дитячої праці;

4) усунення дискримінації при працевлаштуванні та виборі професії.

Через рік після ухвалення Декларації у 1998 році МОП об'єднала основоположні трудові стандарти разом з іншими трудовими правами і зробила їх одним з чотирьох головних елементів своєї Програми гідної праці. Іншими такими елементами є створення робочих місць і розвиток підприємств, соціальний захист і управління, соціальний діалог.

Як вже було сказано, Програма гідної праці складається з чотирьох елементів: зайнятість, права, захист та діалог. Програма гідної праці ґрунтується на переконанні, що всі ці чотири елементи потрібні для створення якнайкращих умов для соціального розвитку.

Зайнятість – це:

• справедливий заробіток, що забезпечує гідне життя;

• рівне ставлення до всіх;

• добрі умови праці;

• здоров’я та безпека на робочому місці;

• доступ до значущої та продуктивної роботи;

• перспективи особистого розвитку.

Права працівників щодо зайнятості включають:

• свободу організацій;

• свободу волевиявлення;

• участь у прийнятті рішень, що можуть вплинути на життя, незалежно від статі;

• право на колективні переговори;

• свободу від дискримінацій;

• свободу від примусової праці;

• свободу від дитячої праці;

• юридичне визнання та доступ до юридичної допомоги;

• існування трудового законодавства та головуюча роль закону.

Соціальний захист передбачає наступне:

• міцні зв’язки між продуктивною працею та безпекою тих, хто з якихось причин не має роботи;

• захист від втрати чи скорочення доходів внаслідок безробіття, травми, материнства, батьківства або похилого віку;

• чесні та вільні для вступу профспілки.

Соціальним діалогом передбачено, що:

• робітники мають права та мають бути представлені їхніми організаціями;

• найкращі та задовольняючі усіх рішення досягаються шляхом співпраці, що є основою соціальної стабільності, соціального зростання та тривалого розвитку;

• існують шляхи обговорення та розв’язання конфліктів.

Програма гідної праці була започаткована МОП у 1999 році. Відповідно до визначення МОП гідна праця – це продуктивна праця чоловіків та жінок в умовах свободи, рівності, безпеки та поваги до людської гідності. Гідна праця забезпечує справедливий заробіток, безпеку на робочому місці та соціальний захист працівників та членів їхніх сімей, сприяє особистому зростанню працюючих та їхній соціальній інтеграції, дає людям свободу висловлювати свої погляди, об’єднуватися для того, щоб впливати на рішення, що стосуються їхнього життя, гарантує рівне ставлення та рівні можливості для всіх і кожного.

Міжнародні профспілкові організації 2008 року оголосили 7 жовтня Всесвітнім днем гідної праці. Цей день стане можливістю для профспілок та організацій, які підтримують концепцію гідної праці, провести низку заходів із залученням значної кількості людей, сфокусує увагу суспільства на терміновій потребі у новій глобалізації, а також сприятиме єднанню профспілок на усіх континентах у їхньому прагненні досягти високої мети. Цього дня профспілки, профспілкові організації та інші об’єднання трудящих будуть спільно відстоювати ідею гідної праці. У багатьох країнах пройдуть демонстрації, концерти, конференції тощо.

Заходи будуть відбуватися навколо трьох основних тем: Права в сфері праці; Солідарність практичні дії, пов’язані зі співробітництвом між профспілками на двосторонній та багатосторонній основі; Боротьба з бідністю і нерівністю.

Необхідність проведення кампанії викликана існуванням різноманітних форм дискримінації як законодавчо, так і на практиці, з якими стикаються жінки у повсякденному житті: гендерний розрив в оплаті праці, недостатня охорона материнства та високий рівень безробіття серед жінок.

Незважаючи на те, що Програма гідної праці влаштовує практично всіх, її виконання на практиці є проблематичним та сповненим протиріч. Програмою гідної праці передбачена участь національних та міжнародних інституцій у створенні якісних робочих місць в усьому світі та віднаходженнях спільних рішень. Однак урядам складно пояснити своїм громадянам, що створення та модернізація робочих місць за кордоном є важливим для гарантій зайнятості та зростання добробуту всередині країни.

Деякі країни навіть закривають ринки та занижують трудові стандарти з тим, щоб залишатися на плаву у світовій економіці, внаслідок чого на їхню адресу лунають звинувачення у низькому рівні заробітної плати та погіршенні умов праці.

На запровадження принципів гідної праці впливають декілька факторів, тим не менш існуючі умови та ініціативи не завжди виправдовують себе у просуванні Програми гідної праці.

Саме тому профспілки повинні допомагати трудящим у відстоюванні положень Програми гідної праці, починаючи з так званого «прожиткового мінімуму» і закінчуючи страхуванням життя та стандартами безпеки праці.

За матеріалами Департаменту міжнародних зв’язків ФПУ