Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 грудня 1992 року

у справі «NIEMIETZ проти Німеччини»

за заявою № 13710/88

Щодо поширення понять “приватне життя” на професійну адвокатську діяльність та “житло” на офіс адвоката

Фабула справи: Заявник скаржився, що обшук його адвокатської контори призвів до порушення його прав.

Заявник, адвокат за професією, протягом декількох років був головою місцевої політичної партії "Bunte Liste", в складі якої діяла антиклерикальна робоча група. 9 грудня 1985 року факсом було надіслано лист з поштового відділення на ім’я судді окружного суду від імені антиклерикальної робочої групи, який стосувався кримінальної справи, яка перебувала в провадженні даного судді. Лист був підписаний, ймовірно вигаданим ім’ям “Клаус Вегнер” та містив погрози та звинувачення на адресу судді. Відносно Клауса Вегнера було порушено кримінальне провадження. Оскільки пошта для "Bunte Liste" направлялася на абонентську скриньку в поштовому відділенні, а потім передавалася до офіса Заявника, 8 серпня 1986 року був виданий ордер на обшук офіса Заявника з метою знайти та вилучити будь-які документи, які можуть розкрити особу Клауса Вегнера. За результатами обшуку нічого виявлено не було, згодом кримінальне провадження закрито. Заявник звернувся зі скаргою стосовно незаконного проведення обшуку в його офісі. Суди першої та апеляційної інстанцій залишили скаргу Заявника без задоволення, визнавши її неприйнятною та безпідставною. За результатами розгляду скарги Заявника в Комісії з прав людини, було визнано наявність порушення статті 8 Конвенції.

Правове обґрунтування: Позбавлення особи захисту за статтею 8 на тій підставі, що захід, на який скаржаться, стосується лише професійної діяльності - як пропонує уряд у цій справі - може призвести до нерівності в поводженні, оскільки такий захист залишався б недоступним для особи, чия професійна та непрофесійна діяльність була настільки змішана, що не було можливості розрізнити їх. Насправді, Суд досі не проводив таких розмежувань: він дійшов висновку, що існувало втручання у приватне життя, навіть коли телефонний прослуховування охоплював як ділові, так і приватні дзвінки (див. Huvig проти Франції від 24 квітня 1990 року, Серія A, №176-B, с.41, п.8 та с.52, п.25); і коли обшук був спрямований виключно на підприємницьку діяльність, він не покладався на цей факт як на підставу для виключення застосовності статті 8 під статтею "приватне життя" (див. Chappell проти Сполученого Королівства від 30 березня 1989 року, Серія A №152-A, с.12-13, п.26 та с.21-22, п. 51).

Висновок: зробивши висновок про те, що мало місце втручання у "приватне життя" та “помешкання" Заявника, Комісія надала особливого значення конфіденційним відносинам, що існують між адвокатом та клієнтом. Суд поділяє сумніви Уряду щодо того, чи може цей фактор служити дієвим критерієм для обмеження обсягу захисту, передбаченого статтею 8. Практично будь-яка професійна та підприємницька діяльність може в більшій чи меншій мірі стосуватися конфіденційних питань, в результаті чого, якщо цей критерій буде прийнятий, часто виникатимуть суперечки щодо того, де слід проводити межу. Суд не вважає можливим або необхідним спробувати надати вичерпне визначення поняття "приватне життя". Однак було б надто суворим обмежувати це поняття "внутрішнім колом", в якому людина може жити своїм власним особистим життям, яке він обере, і повністю виключати з цього зовнішній світ, не охоплений цим колом. Повага до приватного життя також повинна містити в певній мірі право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми. Крім того, очевидно, немає жодної принципової причини, чому таке розуміння поняття "приватне життя" слід сприймати як виняток з діяльності професійного чи ділового характеру, оскільки, врешті-решт, у процесі роботи більшість людей мають значну, якщо не найбільшу, можливість розвивати стосунки із зовнішнім світом. Ця точка зору підтверджується тим фактом, що, як справедливо зазначила Комісія, не завжди можна чітко розрізнити, яка діяльність фізичної особи є частиною її професійного чи ділового життя, а яка ні. Таким чином, особливо у випадку з особою, яка займається вільною професією, її робота в цьому контексті може становити частину її життя настільки, що стає неможливим знати, в якій якості він діє у певний момент часу. Що стосується слова "житло" (“home” в англійському тексті статті 8), Суд зазначає, що в деяких Договірних державах, зокрема Німеччині, воно прийнято як таке, що поширюється на бізнес-приміщення. Таке тлумачення, крім того, повністю співзвучне французькому тексту, оскільки слово "domicile" має ширший відтінок, ніж слово "home", і може поширюватися, наприклад, на діловий офіс типу адвокатського. У цьому контексті також не завжди можливо провести точні розмежування, оскільки діяльність, пов’язана з професією чи бізнесом, цілком може вестися з приватного місця проживання людини, а діяльність, яка не пов’язана з цим, може здійснюватися в офісі або комерційних приміщеннях. Отже, вузьке тлумачення слів "home" та "domicile" може спричинити той самий ризик нерівності в поводженні, що і вузьке тлумачення поняття "приватне життя". Загалом, тлумачити слова "приватне життя" та "житло" як такі, що включають певну професійну чи ділову діяльність чи приміщення, було б співзвучним основному об'єкту та меті статті 8, а саме захищати особу від свавільного втручання державних органів влади. Таке тлумачення не буде необґрунтовано перешкоджати Договірним Державам, оскільки вони зберігають своє право "втручатися" в обсязі, дозволеному пунктом 2 статті 8; це право може бути більш далекосяжним, якщо йдеться про професійну чи ділову діяльність чи приміщення, ніж у іншому випадку. У сукупності вищезазначені причини приводять Суд до висновку, що обшук в офісі Заявника втручався у його права, передбачені статтею 8. Втручання переслідувало цілі, які були законними згідно з пунктом 2 статті 8, а саме запобігання злочину та захист прав інших осіб, зокрема, честі судді, якому був адресований лист.

Щодо того, чи було втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд схиляється до думки, що причини, наведені окружним судом, можна вважати доречними з точки зору законних цілей, які переслідуються. Однак він не вважає за необхідне далі розглядати це питання, оскільки він сформував думку, що, як стверджував Заявник і як встановила Комісія, оскаржуваний захід не був пропорційним цим цілям. Дійсно, правопорушення, у зв’язку з яким було проведено обшук, являє собою не тільки образу, але й спробу тиску на суддю, і не може бути кваліфіковане як малозначне. З іншого боку, ордер був складений у загальних рисах, оскільки він наказував шукати та вилучати "документи", без будь-яких обмежень, розкриваючи особу автора образливого листа; цей пункт має особливе значення, коли, як і в Німеччині, обшук в адвокатській конторі не супроводжується якимись особливими процесуальними гарантіями, такими як присутність незалежного спостерігача. Що ще важливіше, беручи до уваги матеріали, які були фактично перевірені, обшук зачіпав професійну таємницю до такої міри, яка видається непропорційною за обставин; у зв’язку з цим слід нагадати, що у разі залучення адвоката посягання на професійну таємницю може мати наслідки для належного здійснення правосуддя, а отже, і для прав, гарантованих статтею 6 Конвенції. Крім того, відповідне розголошення могло спричинити негативний вплив на професійну репутацію Заявника як в очах його існуючих клієнтів, так і громадськості загалом.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: право на повагу до приватного і сімейного життя, адвокатська таємниця, вилучення документів, незаконний обшук