Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/2339/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 12.02.2021. Зареєстровано: 14.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.02.2021.
Дата набрання законної сили: 04.02.2021
Результат оскарження 03.06.2021 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ: залишено рішення апеляційної інстанції без змін, рішення першої інстанції набрало законну силу
Номер судового провадження: 11-кп/4815/15/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018030000000561

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Рівненський апеляційний суд
		_______________________________________________________
		У Х В А Л А
		Іменем України
		 
		04 лютого 2021 року м. Рівне
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
		судді-доповідача: ОСОБА_1 ,
		суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника - адвоката ОСОБА_5 та прокурора у кримінальному провадженні - ОСОБА_6 (далі  прокурор) на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 травня 2019 року у кримінальному провадженні №12018030000000561 відносно ОСОБА_4 за ч.2 ст.286 КК України,
		 
		за участі:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_7 , 
		прокурора  ОСОБА_6 ,
		обвинуваченого  ОСОБА_4 ,
		захисника обвинуваченого  адвоката ОСОБА_5 ,
		потерпілих  ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		представника потерпілих  адвоката ОСОБА_10 ,
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		В поданій апеляційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржуваний вирок суду та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		 
		Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник  адвокат ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просять оскаржуваний вирок змінити та звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від відбуття призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України. Також просять зменшити розмір цивільних позовів. 
		 
		Згідно оскаржуваного вироку, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки. Строк відбуття покарання ухвалено рахувати з моменту приведення даного вироку до виконання. Зараховано у строк відбування покарання термін попереднього ув`язнення з 14.12.2018 року по 15.12.2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Судом стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_8 370 000 грн. моральної шкоди, на користь потерпілого ОСОБА_9  100 000 грн. моральної шкоди, та на користь потерпілої ОСОБА_11  100 000 грн. моральної шкоди. Також судом стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_4 в дохід держави 3432 грн. судових витрат за проведення експертиз. Цим вироком знято арешт, накладений на майно, вилучене в ході проведення огляду місця події 14.12.2018 року. посвідчення водія серії НОМЕР_1 , видане ДАІ МВС-УВС Волинської області 11.12.1996 року на ім`я ОСОБА_4 , передано на зберігання Регіональному сервісному центру МВС у Волинській області. Судом вирішено питання стосовно речових доказів по справі.
		 
		В поданій апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченого, оскаржує вирок суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його м`якості. Зазначає, що судом не в повній мірі враховано характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину. Зокрема, що від його злочинних дій настали тяжкі наслідки, а саме смерть малолітньої дитини, позицію потерпілих, які просили застосувати суворе покарання у виді позбавлення волі.
		 
		Обвинувачений та його захисник не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченого, оскаржують вирок суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості. Вважають, що суд не в повній мірі врахував, що обвинувачений пенсійного віку, має інвалідності, наявність на утриманні непрацездатної дружини інваліда, відсутність обтяжуючих обставин. Також вважають непомірним розмір задоволених цивільних позовів.
		 
		У своїх запереченнях на апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника, представник потерпілого ОСОБА_8  адвокат ОСОБА_10 просить у їх задоволенні відмовити, а оскаржуваний вирок суду  залишити без змін.
		 
		За вироком суду, ОСОБА_4 14 грудня 2018 року близько 13.30 год., керуючи технічно несправним автомобілем марки «Фольксваген-Пассат», реєстраційний номер НОМЕР_2 , несправність якого виразилась у непрацездатності робочої гальмівної системи у вигляді підтікання гальмової рідини з-під манжетів поршнів гальмівного механізму заднього правого колеса, що негативно впливало на безпеку руху та ефективність гальмування транспортного засобу в залежності від швидкості руху та дорожніх умов та виникла до дорожньо-транспортної пригоди, яку водій міг виявити під час експлуатації транспортного засобу ( до ДТП), рухаючись автодорогою сполученням «Устилуг-Луцьк-Рівне» зі сторони м. Луцьк в напрямку м. Рівне з швидкістю 60 км/год, в`їхавши у населений пункт с. Піддубці Луцького району Волинської області, позначеного дорожнім знаком - 5.45 ПДР України, що дозволяє рух транспортних засобів із швидкістю не більше 50 км/год, чим перевищив дозволену швидкість руху. При наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, поблизу будинку №8 по вул.Київська, с.Піддубці Луцького району Волинської області, перед яким у правій смузі руху зупинилися транспортні засоби, надаючи перевагу у русі пішоходам, проявив безпечність та неуважність, не зменшив швидкість руху, не зупинився та не переконався, що на пішохідному переході відсутні пішоходи, для яких може бути створена перешкода та небезпека, в результаті чого допустив наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перетинала проїзну частину дороги справа на ліво відносно напрямку руху автомобіля по нерегульованому пішохідному переході.
		В результаті ДТП малолітня потерпіла ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримала тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких, як небезпечні для життя в момент спричинення, і в даному конкретному випадку викликали смерть потерпілої.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційних скарг, прокурора, який підтримав подану прокурором апеляційну скаргу та заперечив проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника, обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану ними апеляційну скаргу та заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів приходить до наступних висновків.
		 
		Згідно ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		 
		Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, ухваленим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України та таким, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		 
		На думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, у ході ухвалення оскаржуваного вироку місцевий суд зазначених вимог кримінального процесуального закону, що встановлюють вимоги до судового рішення, дотримався у повному обсязі.
		 
		Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні, зазначеного у вироку кримінального правопорушення, ґрунтується на доказах, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні, належно оцінених судом.
		 
		Кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.2 ст.286 КК України є вірною та в поданих апеляційних скаргах не оспорюється.
		 
		Беручи до уваги, що в апеляційних скаргах порушується питання про зміну вироку внаслідок невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів, керуючись ст.404 КПК України не наводить доводи на підтвердження вини ОСОБА_4 у вчиненні поставленого йому у вину кримінальному правопорушенні та його кваліфікації.
		 
		Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про призначення обвинуваченому покарання, яке внаслідок своєї м`якості не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених, то колегія суддів вважає їх необгрунтованими.
		 
		Із оскаржуваного вироку суду вбачається, що при призначенні покарання обвинуваченому суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, як за рівнем суспільної небезпеки так і за класифікацією злочину, як тяжкого, дані про особу винного, наявність пом`якшуючих і відсутність обтяжуючих покарання обставин.
		 
		Зокрема судом першої інстанції взято до уваги, що обвинувачений ОСОБА_4 не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, де характеризується позитивно, доглядає за хворою дружиною ( на момент розгляду апеляційних скарг дружина відповідно до свідоцтва про смерть померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ), є пенсіонером та інвалідом 2-ї групи, частково добровільно відшкодував спричинену моральну шкоду, однак вину у вчиненому визнав частково, потерпілі наполягали на суворій мірі покарання, вчинив необережний злочин, що, згідно ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких, від вчиненого наступили тяжкі наслідки - смерть малолітньої дитини, яка була єдиною дитиною у сім`ї.
		 
		З урахуванням вказаних обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 наближеного до мінімального розміру покарання, передбаченого ч.2 ст.286 КК України  у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк  3 роки.
		 
		При апеляційному розгляді справи, стороною захисту надано до суду свідоцтво про смерть дружини обвинуваченого, що виключає одну із обставин, яка була врахована при призначенні покарання судом першої інстанції, проте колегія суддів не визнає її такою, яка суттєво впливає на покарання та необхідність призначення для обвинуваченого більш тяжкого покарання. 
		 
		Жодних суттєвих обставин, які б вказували про м`якість призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , колегією суддів в апеляційній скарзі прокурора не встановлено, а також не доведено прокурором під час апеляційного розгляду.
		 
		Що стосується доводів обвинуваченого та його захисника щодо надмірної суворості призначеного покарання, то колегія суддів вважає їх безпідставними та необгрунтованими із таких міркувань.
		 
		За вимогами ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що помякшують і обтяжують покарання.
		 
		Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності  призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. 
		 
		Дискреційні повноваження суду визначаються також Європейським судом з прав людини який у своїх рішеннях (зокрема у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
		 
		При цьому, згідно зі статтею 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		 
		В поданій апеляційній скарзі на оскаржуваний вирок сторона захисту посилається на необгрунтованість та незаконність оскаржуваного вироку через призначення йому суворого покарання та без застосування ст.75 КК України, оскільки судом першої інстанції не в повній мірі взято до уваги особу обвинуваченого та його сімейний стан.
		 
		Як раніше зазначалось в даній ухвалі та підтверджено матеріалами кримінального провадження, що обставини, на які посилається сторона захисту як на підстави для застосування положень ст.75 КК України, були враховані при призначенні покарання наближеного до нижньої межі визначеної ч.2 ст.286 КК України.
		 
		До того ж, за час розгляду справи судом апеляційної інстанції одна з підстав (догляд за хворою дружиною), яку врахував суд першої інстанції, відпала. 
		 
		Крім того, відповідно до вимог п.5 ч.3 ст.56 КПК України, врахована думка потерпілих щодо питання про призначення покарання обвинуваченому, та враховано їх пояснення , які вказали на той факт, що обвинувачений пробачення за скоєне не просив, та наполягали на призначенні суворого покарання.
		 
		Таким чином, наведені обставини дають колегії суддів всі підстави вважати вірним висновок суду першої інстанції про відсутність можливості звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, оскільки його перевиховання та попередження вчинення ним нових злочинів неможливе без ізоляції від суспільства.
		 
		Жодних нових обставин чи відомостей, які б не були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання апеляційна скарга обвинуваченого та його захисника не містить.
		 
		Тому доводи сторони захисту, які вони покладають в основу зміни вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та повністю їм суперечать, а тому є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу.
		 
		Стосовно доводів апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника про неправильне визначення розміру матеріальної та моральної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченого на користь потерпілих, то вони є голослівними та такими, що не грунтуються на матеріалах справи, оскільки жодними належними та допустимими доказами не підтверджені та не спростовують висновків суду першої інстанції. 
		 
		Тому, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру матеріальної та моральної шкоди, яка стягується з обвинуваченого на користь потерпілих.
		 
		За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені у вироку суду, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, судом першої інстанції правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, покарання, призначене обвинуваченому, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.
		 
		За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає вирок суду першої інстанції ухваленим у відповідності до вимог ст.370 КПК України і підстав для його скасування чи зміни не вбачає.
		 
		На підставі наведеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
		УХВАЛИЛА:    
		 
		ВирокЛуцького міськрайонного суду Рівненської області від 03 травня 2019 року у кримінальному провадженні №12018030000000561 відносно ОСОБА_4 за ч.2 ст.286 КК України, залишити без змін, а апеляційній скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5  без задоволення.
		 
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення цим судом та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - у той же строк з дня вручення йому копії ухвали.
		   
		 
		Суддя-доповідач ОСОБА_1 
		 
		Судді: ОСОБА_2 
		 
		ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...