Постанова

Іменем України

05 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 451/1028/18

провадження № 61-10596св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: комунальне некомерційне підприємство «Радехівська центральна районна лікарня» Радехівської районної ради, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства «Радехівська центральна районна лікарня» Радехівської районної ради на рішення Радехівського районного суду Львівської області, у складі судді Семенишин О. З., від 17 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М., від 18 червня 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом

до комунального некомерційного підприємства «Радехівської центральної районна лікарня» Радехівської районної ради (далі - КНП «Радехівська ЦРЛ»), ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку

за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 26 лютого 2018 року КНП «Радехівська ЦРЛ» було винесено наказ № 59 «Про скорочення чисельності та штату працівників Радехівської ЦРЛ», а 06 березня 2018 року наказом № 62г до наказу № 59 від 26 лютого 2018 року було внесено зміни та викладено його частково в новій редакції.

Позивач стверджував, що вказані накази є необґрунтованими, такими, що не відповідають положенням статей 32, 40 КЗпП України. При її звільненні роботодавцем було порушено процедуру звільнення, не було враховано положення статті 42 КЗпП України. Звільнення також відбулося без урахування висновку профспілкового комітету, який згоди на звільнення позивача із займаної посади не надав.

Із урахуванням зазначеного, позивач просила позов задовольнити, визнати незаконним та скасувати наказ КНП «Радехівська ЦРЛ» № 47 від 29 травня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновити її на роботі на посаді лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічного відділення на 0, 25 ставки з 21 червня 2018 року. Стягнути з відповідачів на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 21 червня 2018 року до дня винесення судового рішення про поновлення на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 17 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ КНП «Радехівська ЦРЛ» № 47

від 29 травня 2018 року «Про звільнення з посади ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічного відділу на 0,25 ставки з 21 червня 2018 року.

Стягнуто з КНП «Радехівська ЦРЛ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 21 червня 2018 року до дня винесення судового рішення про поновлення на роботі у розмірі

30 807, 83 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки оскаржуваний позивачем наказ винесений у порушення вимог трудового законодавства. Роботодавець двічі звертався до профспілкового органу з приводу надання згоди на звільнення позивача, проте профспілковий орган не надав такої згоди. При вирішенні спору встановлено відсутність у відповідача змін в організації виробництва і праці на час винесення оспореного наказу, порушення процедури скорочення чисельності штату працівників. Відповідачем не подано належних та допустимих доказів надання персональних пропозицій позивачу про усі наявні протягом терміну попередження конкретні вакантні посади, а також доказів, що вона відмовилась від запропонованих вакантних посад, що свідчить про недоведення відповідачем факту виконання ним у повному обсязі обов`язку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 червня 2020 рокуапеляційну скаргу КНП «Радехівська ЦРЛ» залишено без задоволення, а рішення Радехівського районного суду Львівської області від 17 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про незаконність звільнення позивача з посади, яку вона займала, зважаючи на мотивовану відмову профспілки на її звільнення, яка є необхідною умовою для звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а також відсутність реальних змін в організації праці. Враховуючи незаконність звільнення позивача, із роботодавця підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі КНП «Радехівська ЦРЛ» Радехівської районної ради просить скасувати рішення Радехівського районного суду Львівської області від 17 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2020 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вважає, що при вирішенні спору судами не враховано положення статті 64 ГК України. У лікарні мали місце зміни в організації виробництва та праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників. Суди дійшли неправильного висновку вказавши, що в лікарні не відбулося скорочення штату та чисельності працівників (частина перша статті 40 КЗпП України), та безпідставно застосували положення статті 32 КЗпП України - помилково зазначивши, що у відповідача мала місце зміна істотних умов праці. Відповідач вважає, що ним не було порушено строку звернення до профспілкового органу. При звільнені позивачу було запропоновано іншу роботу, від якої вона відмовилася. Наявна у позивача кваліфікація відповідно до її сертифікату не відповідала жодній із інших вакантних посад. Твердження судів про те, що роботодавцем не було запропоновано іншу роботу в лікарні, є такими що не відповідають дійсності. Переглядаючи справу в порядку апеляційного провадження, судом апеляційної інстанції не було надано належної оцінки усім доводам заявника.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 ,посилається на те, що під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої та апеляційної інстанцій не були порушенні норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, а тому рішення є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом Радехівської ЦРЛ № 59 від 26 лютого 2018 року «Про скорочення чисельності та штату працівників Радехівської ЦРЛ» у зв`язку з приведенням чисельності та штату працівників Радехівської ЦРЛ до затвердженого фонду заробітної плати на 2018 рік, відповідно до проведеного аналізу використання трудового ресурсу, для підвищення ефективності і оптимізації управління ЦРЛ, впровадження реформування системи охорони здоров`я, переведення стоматологічної служби на самофінансування, у відповідності до пункту 2 протоколу наради голови Львівської обласної державної адміністрації від 18 листопада 2016 року № 2227/0/7-16, керуючись статтями 40, 49-2 КЗпП України наказано заступнику з економічних питань ОСОБА_4 з 30 травня 2018 року внести зміни до штатного розпису з виведенням (скороченням) з нього визначених у наказі посад.

Наказом Радехівської ЦРЛ № 62 від 06 березня 2018 року «Про внесення змін до наказу по Радехівській ЦРЛ № 59 від 26 лютого 2018 року» у зв`язку з виробничою необхідністю, керуючись пунктом 1 частини першої статті 40, статті 49-2 КЗпП України, було вирішено внести зміни до пункту 1 наказу Радехівської ЦРЛ № 59 від 26 лютого 2018 року «Про скорочення чисельності та штату працівників Радехівської ЦРЛ» та викладено його у новій редакції. Пунктом 2 цього ж наказу було зобов`язано начальника відділу кадрів ОСОБА_5 повідомити голову профспілкової організації медичних працівників Радехівської ЦРЛ про заплановане скорочення згідно внесених змін до наказу № 59 від 26 лютого 2018 року із терміном виконання до 07 березня 2018 року.

06 березня 2018 року комісією у складі головного лікаря, заступника головного лікаря з медичного обслуговування, заступника головного лікаря з медичної частини, заступника головного лікаря з дитинства та пологової допомоги, заступника головного лікаря з економічних питань, в. о. завідувача поліклінікою, в. о. завідувача стоматологічним відділом, голови профкому медичних працівників, начальника відділу кадрів та юрисконсульта (секретар комісії) визначались кандидатури, які підлягають скороченню (вивільненню), згідно статті 40 КЗпП України. Восьмим за списком питанням вирішувалось скорочення 1,5 ставки лікаря-стоматолога терапевта стоматологічного відділу, зокрема і щодо ОСОБА_1 (0,25 ставки), за результатами чого усі члени комісії погодились із скороченням, лише голова профспілкового комітету зазначив, що з питанням під номером вісім не згодний, про що засвідчив своїм підписом.

20 березня 2018 року працівників ознайомлено про скорочення їхніх посад, що підтверджується списком та, зокрема, повідомлено позивача про скорочення її посади із наступним вивільненням.

09 квітня 2018 року головний лікар лікарні звернувся із поданням до профспілкового комітету про надання згоди на розірвання трудового договору за скороченням штату щодо ОСОБА_1 .

Згідно витягу з проколу № 9 засідання профспілкового комітету Радехівської районної організації Львівської області працівників охорони здоров`я України від 02 травня 2019 року, згоди на звільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України не надано, оскільки в наказі від 26 лютого 2018 року № 59 «Про скорочення чисельності та штату працівників Радехівської ЦРЛ» не зазначено змін в організації виробництва та праці, які б стали підставою для проведення скорочення чисельності та штату працівників. Зазначено, що приведення чисельності та штату працівників до затвердженого фонду заробітної плати не є підставою для проведення скорочення. Новий штатний розпис відсутній.

08 травня 2018 року головний лікар Радехівської ЦРЛ повторно звернувся із поданням № 751 до профспілкового комітету про надання згоди на розірвання трудового договору із ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням штату працівників з 30 травня 2018 року згідно наказу Радехівської районної лікарні № 62 від 06 березня 2018 року.

25 травня 2018 року головою профспілкового комітету повторно надано відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з посиланням на те, що підставою для скорочення лікарів стоматологів не може виступати протокольне доручення голови Львівської обласної державної адміністрації, оскільки в ньому йшла мова про переведення лікарів-стоматологів на самофінансування, тобто зміну істотних умов праці, а саме механізмів фінансування і оплати праці, а не скорочення посад, тому слід керуватися вимогами статті 32 КЗпП України. Також зазначено, що працівникам не пропонувалися для працевлаштування інші посади відповідно до статті 49-2 КЗпП України.

Наказом КНП «Радехівська ЦРЛ» № 47 від 29 травня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічного відділу на 0,25 ставки з 21 червня 2018 року у зв`язку із скороченням штату працівників Радехівської ЦРЛ на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У частині першій статті 4 ЦПК Українивизначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника є однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, якщо запропонував працівнику наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1(крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування відмови у звільнені працівника з підстав, вказаних у поданні роботодавця. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника

без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника

на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, стаття 2 ЦПК України).

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання

на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу

за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не

з мотивів відмови.

Відповідно до частини восьмої статті 43 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивача було звільнено із займаної посади з порушенням вимог трудового законодавства.

Судами зроблено обґрунтовані висновки щодо того, що у роботодавця не відбулися зміни в організації виробництва і праці. Саме по собі приведення чисельності та штату працівників до затвердженого фонду заробітної плати не може бути єдиною підставою для скорочення чисельності штату працівників комунального підприємства.

Доводи касаційної скарги про те, що відмова первинної профспілкової організації належним чином не аргументована і не містить посилань на правове обґрунтування незаконного звільнення працівника, спростовуються встановленими судами обставинами.

Судами встановлено, що перша відмова Радехівської районної організації Львівської області профспілки працівників охорони здоров`я України у наданні згоди на звільнення позивача ґрунтувалася на тому, що адміністрація лікарні до проведення засідання профкому з питань порядку денного про надання згоди на звільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України не надала профкому розроблений та затверджений новий штатний розпис лікарні, який би був належним доказом того, що посади працівників, яких звільняють, дійсно скорочені, а новий штатний розпис мав би бути введений після дати звільнення працівників і був би доказом того, що посади виключені і фінансування цих посад не закладено в кошторисі в перше півріччя 2018 року.

Вдруге відмовляючи у наданні згоди на звільнення позивача із займаної посади, профспілковий орган мотивував свою відмову тим, що посилання як на підставу скорочення посад лікарів стоматологів на протокольне доручення голови Львівської обласної державної адміністрації є необґрунтованим. У цьому дорученні мова йшла про переведення лікарів стоматологів на самофінансування, тобто зміну істотних умов праці, а саме механізмів фінансування і оплати праці, а не скорочення посад. Крім цього, у відповіді профспілкового органу вказано про те, що у даному випадку слід керуватися вимогами статті 32 КЗпП України, а також про те, що працівникам не пропонувалися для працевлаштування інші посади згідно вимог статті 49-2 КЗпП України.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій надано належну оцінку рішенням профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення позивача. Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відмова відповідає критеріям обґрунтованості у розумінні частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Позивачу не було запропоновано всі наявні вакантні посади, які вона могла б обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини виключають можливість визнання процедури вивільнення позивача із займаної посади дотриманою, що є підставою для її поновлення на роботі на посаді, яку вона займала до звільнення.

Із урахуванням зазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах суду касаційної інстанції, є необґрунтованими, оскільки предмет спору, фактичні обставини, встановлені судами у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16, від 22 січня 2020 року у справі № 451/706/18, та у справі, яка переглядається, є різними.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства «Радехівська центральна районна лікарня» Радехівської районної ради залишити без задоволення.

Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 17 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович