Департамент містобудування та архітектури – структура Київської міської державної адміністрації, робота якої на перший погляд завжди у нас перед очима. Виходиш на вулицю і оглядаєшся довкола, вважаючи, що саме це відповідальність Департаменту, але не все так просто. Саме тому ми напросились на розмову з головним архітектором Києва Олександром Свистуновим і розпочали її з найболючішого – недобросовісних забудовників.
‒ Незаконна забудова – проблема № 1 для столиці. Розкажіть, на якому етапі найчастіше відбуваються порушення? Як головний архітектор може на це вплинути?
‒ А що таке незаконна забудова? Існуючі правила, норми та закони висувають певні вимоги до новобудов, яких треба дотримуватись, а не порушувати. Але якщо порушення можна усунути і забудовник робить це, то таке будівництво стає законним. Для того, щоб будівництво відбувалось в рамках закону потрібно просто дотримуватись існуючої процедури. Для початку у майбутнього забудовника як мінімум має бути земельна ділянка, на якій дозволено будувати! Далі забудовник повинен отримати ряд документів, які погоджені в законному порядку, передусім це містобудівні умови та обмеження (МУО). Але варто розуміти, що цей документ дає право винятково на проєктування, а не на будівництво. Замовник надає ці містобудівні умови та обмеження сертифікованому архітектору, який несе відповідальність за те, що і як проєктує. Звісно, він має робити це відповідно до всіх стандартів і правил. Уже з проєктом замовник звертається до експертизи, щоб отримати позитивний висновок про «несучу» спроможність, про відповідність містобудівним умовам та обмеження тощо. Після цього необхідно отримати дозвіл на будівництво і тільки тоді можна його розпочинати. Перевіряти хід будівництва і наявність необхідної для цього документації має право Державна архітектурно-будівельна інспекція.
‒ Тільки інспекція чомусь часто «не бачить» порушення. А ви їх бачите?
‒ Департамент взагалі про майбутній об’єкт чує виключно один раз ‒ коли надає містобудівні умови та обмеження. На жаль, відповідно до законодавчої бази, з 2011-го року Департамент архітектури не може змусити забудовника показати проєкт на містобудівній раді, де фахівці оцінюють, наскільки проєкт вписується в довкілля, а громада зможе ознайомитися з перспективою забудови ділянки і висловити застереження. А це в обов’язковому порядку відбувалося до 2011 року. Сьогодні ж ми дізнаємося про порушення, тільки коли громадськість здіймає ґвалт. Ми неодноразово повторюємо, що Департамент завжди відкритий для проведення містобудівних рад чи громадських обговорень, щоб все відбувалося прозоро. Чим раніше ми проговоримо майбутній проєкт, тим менше при його будівництві виникне проблем – це аксіома! Але для цієї прозорості потрібно змінити законодавчу базу – щоб все починалося з нижньої ланки.
‒ Тобто з архітекторів?
Так. Це стосується кожного архітектора і кожного забудовника, тому що архітектор працює на нього та під його тиском. Бувають ситуації, коли під час проєктування замовник впевнено говорить, що тут будуємо замість 27 метрів заввишки (дозволених МУО), приміром, 70, а потім він все «порєшає». Це неправильно та протизаконно, і за такі дії архітектор повинен відповідати своїм сертифікатом. Так само нести відповідальність має і забудовник, обов’язково представляючи свій проєкт на містобудівній раді, щоб суспільство і Департамент бачили, що відбувається на певній ділянці і могли вказати на порушення чи недоопрацювання – наприклад, відсутність міжбудинкового проїзду, перевищену допустиму поверховість, облаштування фасадів тощо. Хоча маємо приклади, коли забудовники резонансного об’єкту все ж приходили на містобудівну раду і дослухалися фахової думки. Приміром, так було зменшено висоту готелю на Андріївському узвозі. Але це скоріш винятки у наш час.
‒ Ви згадали, що у вашу компетенцію входить видавати містобудівні умови і обмеження. Але у ЗМІ, писали, що кожен третій такий документ виданий з порушенням, тож прокоментуйте це.
‒ Це маніпуляції. Департамент працює винятково в межах своїх повноважень і у спосіб, що передбачений законом. Треба навчитись правильно читати «містобуди». У першій частині пишуться наміри забудовника, а от вимоги Департаменту йдуть далі і там все чітко прописано. Необхідне погодження Мінкульту чи є інші вимоги – чорним по білому все зафіксовано. Якщо я особисто підписую наказ про надання містобудівних умов та обмежень, то будьте впевнені ‒ всі вони ретельно перевірені. Цей документ насправді дуже простий, бо має перелік всіх державних будівельних норм (ДБН), документів, погоджень, яких необхідно дотримуватись при проєктуванні. Тобто цей документ в першу чергу для архітектора. Якщо ж хтось говорить про невідповідність чи порушення, то нехай Державно-архітектурна будівельна інспекція чи суд, які мають право на оскарження, це підтвердять. Інакше це просто наклеп, і за це також треба нести відповідальність.
‒ Генплан-2025 на багато років зависнув на стадії розробки. Департамент містобудування запросив додаткові 7 мільйонів для роботи над ним. Це значить, що вже можна говорити про строки, необхідні на його завершення? Чому попередні напрацювання не підходять?
‒ З моменту підписання у 2008 році рішення Київської міської ради про розробку нового документу ми вже відсвяткували 10-річний ювілей. За ці роки місто змінилося, а ще й треба враховувати величезну міграцію населення у зв’язку з політичною ситуацією в країні. Сталися зміни і в законодавчій базі, приміром, з’явився новий розділ стратегічної екологічної оцінки, новий ДБН, інші процедури, тож це все треба актуалізувати, а не приймати за основу застарілий документ 2008 року.
‒А який дедлайн?
‒ На позавчора. Комунальна організація «Інститут Генерального плану» наразі очікує затвердження Історико-архітектурного опорного плану міста, який є невід’ємною частиною Генерального плану. Йдеться про збереження об’єктів нашої культурної спадщини, буферні зони, режими використання територій. У 2017 році до нас приїздила місія ЮНЕСКО, з представниками якої ми знаходимося у постійному контакті, аби в Генплані відобразити всі останні зміни, що стосуються охорони культурної спадщини. Також ми збираємо останні дані щодо чисельності населення, пропускної спроможності доріг, промислових зон тощо. Ці етапи тривають паралельно та будуть відображені в єдиному документі – Генеральному плані міста. Попереду багато офіційних процедур, зокрема і громадські слухання, і я дуже сподіваюся, що вони розпочнуться на початку наступного року.
‒ А детальні плани територій теж змінюватимуться у зв’язку з новим Генпланом?
‒ Ні, це вже затверджена рішеннями Київської міської ради містобудівна документація, а значить, вона має відобразитися у Генеральному плані Києва. Затверджений Генеральний план міста Києва ‒ це єдиний механізм, в якому окремими шестернями працюють детальні плани територій: вони повинні узгоджуватися з усіма рішеннями Генплану.
Мешканці міста помилково вважають, що Генеральний план вирішує проблеми їхнього двору, який вони бачать з віконця кухні. Цей документ насправді відображає стратегічний розвиток міста, який стосується промислових територій, аеропортів, вокзалів, основних артерій-магістралей, житлової та промислової забудови, рекреаційних зон. Тобто він не відповідає на питання, скільки метрів має бути від нового будівництва до дитячого садочка, яка потужність школи тощо. Положення Генерального плану уточнюють вже детальні плани території, де відбуваються подібні розрахунки, тож саме вони мають бути більш цікавими громаді.
Уточню, що Департамент не розробляє містобудівну документацію, а є лише замовником відповідних робіт. Як замовник, ми виступаємо «буфером» між громадою, розробником, структурними підрозділами і усіма органами, які мають погодити цю документацію відповідно до законодавства.
‒ Як тоді можна вплинути на забудовників, щоби вони рахувалися із допустимою щільністю населення, і якщо потрібно – будували нову школу чи садочок?
‒ Що сьогодні відбувається? Забудовник отримує землю і намагається найщільніше її забудувати, звівши будівлю у 25 поверхів, і, бажано, панельну, щоб якнайшвидше. Це ж було йому дозволено з 2011 року! Тому потрібно, щоб забудовник відповідав перед громадою і на містобудівній раді викладав «всі карти на стіл». Нам треба побачити його проєкт, містобудівні умови, висновок комплексної експертизи, довідку від Департаменту освіти про те, що в радіусі доступності є вільні місця у школах і садочках тощо. На мою думку, введення в експлуатацію житлового комплексу має починатися після введення в експлуатацію об’єктів соціальної інфраструктури або одночасно з ними. Тоді у нас буде порядок.
‒ Ще одна наболіла проблема столиці – довгобуди. Ті ж «Троєщинські вежі», недобудований корпус театрального інституту ім. Карпенка-Карого на Львівській площі, будівля «Держплану» на Лівобережній... Чи є у планах провести їхню інвентаризацію – які з них ще можна добудувати, а які, можливо, доцільніше вже знести?
‒ На більшість із цих довгобудів міська влада не може впливати, бо це не міська власність. Ми ж не можемо прийти наприклад у квартиру, де ви робите ремонт, на який не вистачає коштів, і змусити вас закінчити його за два тижні. Так само і з довгобудами. Це велика проблема для міста! Вважаю, що у нас на державному рівні має запрацювати окрема програма, щоб виходити з такої кризи. У будь-якому разі потрібен діалог із підприємствами, в яких ці довгобуди знаходяться на балансі. Можливо, місто (а не Департамент) зможе допомогти завершити будівництво, якщо забудовники не мають такої можливості.
Сьогодні столицю можна порівняти з людиною поважного віку, яка не проходила медогляд багато років. І начебто ззовні все гаразд, але потім несподівано то коліно заболить, то серце схопить, то зі слухом негаразд... І доводиться постійно до лікарів ходити. Місто – це як живий організм, який треба постійно підтримувати, щоб він був у доброму стані. Думаю, інвестори самі розуміють привабливість тих місць, де розташовані довгобуди, і з часом вони знайдуть шляхи, щоб їх добудувати.
‒ А коли у Києві почнуть боротися з незаконно набудованими балконами-будками, особливо на пам’ятниках архітектури? Як нарешті змусити людей думати про те, що вони не одні живуть у цьому будинку, у цьому місті, що існує закон?
‒ Перш за все, необхідно людям з повагою ставитись до свого рідного міста. Будемо відверті, для більшості наших людей, балкон – це «коморка», де зберігаються картопля у мішках, лижі, санки, велосипеди та інші речі. І лише одиниці виходять на балкон просто помилуватися краєвидами, почитати книжку чи випити кави, а тих, хто думає про важливість автентичності будівель з точки зору естетики ще менше! Тому я погоджуюся, що розміщення балконів та кондиціонерів потрібно регулювати на законодавчому рівні.
Мені довелося працювати над об’єктами, розташованими в різних країнах. У Європі, наприклад, законодавство виписане так, що навіть думки не виникає щось змінити на пам’ятці архітектури. Приміром, про металопластик не може бути й мови, якщо потрібно замінити двері чи вікна – тільки дерево. Ти повинен зберігати автентичність пам’ятки архітектури. З власниками навіть підписується спеціальний договір про те, що оскільки ти тут мешкаєш, то повинен ставитися до цієї спадщини з повагою і нести за неї відповідальність. Якщо хочеш замінити віконце – додається його креслення і малюнок, який там нанесений.
‒ То як вирішити цю проблему в Києві?
‒ На законодавчому рівні. Знаєте, як у фільмі «Брилиантовая рука»: «Вы это хорошо закрепили? – Да! – А теперь сорвите». Якщо ви це набудували ‒ даємо два тижні на знесення. Якщо самі цього не зробите, то ми знесемо це ззовні. До того ж у Києва вже є такий досвід – у боротьбі з незаконною рекламою. Але, знову ж таки, для цього потрібна законодавча база.
‒ А якщо говорити винятково про пам’ятки архітектури, то хіба зараз немає ніякого інструменту впливу на порушників згідно з законодавством?
‒ Це вже питання до Департаменту охорони культурної спадщини. Але з іншого боку, людям має стати соромно за те, що вони набудували такі «халабуди». У Департаменту величезні плани: провести паспортизацію вулиць, об’єктів та їх фасадів, щоб недобросовісним людям, які нищать своїми діями об’єкти культурної спадщини, можна було пред’явити претензії на рівні законодавства. При цьому мені як головному архітектору хочеться, щоб були введені єдині правила, які б стосувалися і балконів, і розміщення кондиціонерів, і збереження об’єктів культурної спадщини.
Вікторія Кравченко, Київ
Фото Володимира Тарасова