Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 17 грудня 2020 року

у справі«Бела Німет проти Угорщини»

за заявою № 73303/14

Щодо права держави обмежувати з метою захисту суспільних інтересів право особи користуватися своїм майном

Фабула справи: Заявник скаржився на те, що його право на мирне користування своїм майном було порушене вступом в силу Мораторію, який заборонив йому на невизначений час заволодіти його майном.

18 березня 2014 року Заявник, як учасник торгів на офіційному аукціоні, що відбувся в рамках судового виконавчого провадження, подав заявку на придбання житлового майна боржника, яке було виставлено на офіційний аукціон внаслідок того, що боржник не виконав договір позики, деномінований в іноземній валюті - і виграв аукціон. До того, як право власності Заявника на житлове майно мало бути зареєстровано в земельній книзі, і до того, як мало відбутися виселення боржника з житла, стаття 303 Закону №. LIII 1994 р. ("Закон про примусове виконання") був змінений. Поправка накладала мораторій на виселення з житла особи, що постраждала від виконавчого провадження, розпочатого з питань стягнення боргів, що виникають за договорами позики в іноземній валюті, до дати, яка буде визначена додатковим законодавством ("Мораторій"). Мораторій став першим законодавчим заходом, пов'язаним із застосуванням правових заходів для пом'якшення шкідливих наслідків фінансової кризи 2008 року для боржників, які мали позики, деноміновані в іноземній валюті. Метою Мораторію було забезпечити, щоб до врегулювання суперечок щодо договорів позики в іноземній валюті значна частина суспільства не втратила своїх будинків. Внаслідок набрання чинності Мораторієм службі судових приставів було заборонено вживати заходів, спрямованих на виселення боржника з житла. 3 липня 2014 року, незабаром після набрання чинності Мораторієм, була прийнята резолюція про єдиність, яка надала вказівки щодо усунення несправедливості деяких контрактних положень у договорах позики в іноземній валюті. Після цього було прийнято ще низку законів, спрямованих на встановлення умов для врегулювання договорів позики в іноземній валюті.

Заявник стверджував, що він отримав у власність житло приблизно через два роки після того, як придбав його на публічних торгах.

Правове обґрунтування: перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в мирне користування власністю має бути законним: друге речення першого абзацу дозволяє позбавлення майна лише “за умов, передбачених законом", а другий абзац визнає, що держави мають право контролювати використання власності, застосовуючи" закони ". Більше того, верховенство права, один із основних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції. Принцип законності також передбачає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, точними та передбачуваними при їх застосуванні, щоб уникнути будь-якого свавілля та дати можливість людям передбачити наслідки їх дії (див. Зая проти Хорватії, №37462/09, п.103, 4 жовтня 2016 року). Будь-яке втручання у користування конвенційним правом повинно переслідувати законну мету. Принцип "справедливого балансу", закладений у статті 1 Протоколу № 1, передбачає існування загальних інтересів громади. Крім того, втручання, зокрема те, що підлягає розгляду згідно з другим абзацом статті 1 Протоколу № 1, повинно знаходити "справедливий баланс" між вимогами загального інтересу та вимогами захисту основних прав особи. Турбота про досягнення цієї рівноваги відображена в структурі статті 1 в цілому, а отже, і в другому пункті. Повинні існувати розумні співвідношення пропорційності між використовуваними засобами та ціллю, що переслідується. Визначаючи, чи виконується ця вимога, Суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору засобів примусового виконання, так і щодо встановлення того, чи наслідки примусового виконання виправдані в загальних інтересах з досягненням мети відповідного закону. У таких сферах, як житло, яке відіграє центральну роль у забезпеченні добробуту та економічній політиці сучасних суспільств, Суд поважатиме рішення законодавця щодо того, що відповідає загальним інтересам, якщо в цьому рішенні явно не відсутні обґрунтовані підстави (див. Іммобіліаре Саффі проти Італії, №22774/93, §49, ЄСПЛ 1999-V).

Висновки: Суд оцінив цілі (на які посилається Уряд) оскаржуваного заходу - зокрема, захист суспільних інтересів шляхом забезпечення того, щоб значні частини суспільства не залишилися бездомними за одну ніч, а також бажання відкласти виселення до прийняття законодавства, спрямованого на врегулювання валютних договорів позики. Оскаржуваний захід було застосовано в умовах кризи з позиками в іноземній валюті в Угорщині. Держава повинна була вжити надзвичайних заходів, щоб уникнути можливості того, щоб велика кількість її населення залишилася без житла через незавершені виконавчі провадження, що виникають внаслідок невиплати позик в іноземній валюті. Важливо також зазначити, що Мораторій не позбавив Заявника законних сподівань набути право власності на майно, яке він придбав під час аукціону; швидше, це лише затримало його заволодіння цим майном. Втручання Мораторію в право Заявника на мирне користування його майном було обмеженим у часі; крім того, період невизначеності - у світлі швидкого впровадження відповідних законодавчих заходів - тривав загалом менше семи місяців, після чого Заявнику стало відомо, що мораторій закінчується не пізніше 31 грудня 2016 року. Крім того, Заявник врешті-решт отримав у власність майно; отже, Суд не вважає, що Мораторій спричинив Заявнику надмірної індивідуальної шкоди.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права мирно користуватися своїм майном (стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції), відсутнє порушення заборони дискримінації (стаття 14 Конвенції).

Ключові слова: право мирно користуватися своїм майном, заборона дискримінації, договір позики, мораторій, виконавче провадження