Причиною чистих вулиць Устинівки називають гарну роботу тутешнього комунального підприємства.

Бо коли проїдеш оті 60—70 кілометрів від Компаніївки ямами, зачепишся вихлопною трубою в Лозоватці, одірвеш бризковики в Брусівці і півбампера в Степанівці, селище вже не здаватиметься таким миловидним, як на чиїхось знімках у Фейсбуці. У цієї думки свої беззаперечні резони. Але для людей, котрі люблять свій край, народилися й прожили тут вік, ті розбиті дороги, ті ями, від яких нікуди не дітися, — рідна домівка. І вони з останніх сил чіпляються за будь-яку можливість, щоб не виїжджати до Польщі, Чехії...

Водіям доведеться шукати іншу переправу

Торік Устинівщина нагадала про себе зруйнованими мостами через Інгул — у Першотравенці, Лозоватці, Волошках. Цього літа міст у Першотравенці можна переїжджати на четвертій передачі, а от у Лозоватці водіям скоро доведеться шукати іншу переправу, можливо — поромну. З одного боку — поромники й вантажники — це нові робочі місця в селі, де навіть поштове відділення руйнується і заростає бур’янами. А з другого — жартувати про погані дороги можна лише доти, доки вони є лише причиною дискомфорту людей, а не масової міграції населення.

Є свій міст і в Степанівці, куди можна дістатися, лише якщо змиритися з дійсністю і обрати відносно безпечні для машини 20 кілометрів на годину. Для нього варто припасти окремий текст, бо неповторні місця навколо заслуговують на ексклюзив у всьому. Приміром, може виникнути питання, чому по дорозі, на якій походження верхнього шару вже не вдасться встановити ніколи, бодай не зрізали зарості на узбіччях — щоб автобус з учнями або пасажирами чи карета «швидкої» мали змогу хоч якось маневрувати, не обдираючи дзеркал заднього виду, не пробиваючи шин тощо. Проте... Навіть думати про зручності та безпеку проїзду на цій дорозі — прояв слабкості! «Ну, ви вже навчилися матюкатися «по-нашому»? — риторично запитують місцеві приїжджих.

— І це ви ще не бачили дороги на Димитрове й Мар’янівку, — переконливо, майже з гордістю запевняє Галина Ніколенко, яка разом із чоловіком спромагається приїжджати своїм «Жигуликом» до пересувної лавки в центрі Степанівки (на знімках).

— Там тільки танк пройде, тому в Долинську ми їдемо через Устинівку, байдуже, що виходить на 30 кілометрів довше. Зате машина ціла, а тут без неї не прожити. Так хоч можемо до якогось супермаркету вибратися і скупитися дешевше. Бо в нашому магазині, он зайдіть зараз, цукор — 35 гривень за кіло, хліб дорожчий, ніж в Устинівці. Отримаєш 1800 гривень пенсії, зайдеш у той магазин і... А хочеться і морозива, і цукерок... Але мусиш собі відмовляти.

Наболілим є тут і питання автобусного сполучення. Перший-ліпший перехожий у будь-якому селі скаже, що дістатися до селища чи до обласного центру — ще та проблема. М’яко кажучи. Подекуди, здавалося б, і дорога є, а возити людей нікому.

Староста Криничного Ірина Михайлевич, приміром, розповідає, що основним перевізником для населення сіл давно став таксист. Криничне, дорогу в якому традиційно стелить і ремонтує місцеве ПСП «Україна» (лише торік витратило на асфальт півтора мільйона гривень, ще триста тисяч — місцевий бюджет), розташоване за десять кілометрів від Устинівки. Але проїзд коштує 100—120 гривень. За такі самі гроші, скажімо, можна замовити таксі по Кропивницькому, якщо ви вертаєтеся додому під ранок...

Що владі — чекати 30 років?

Григорій Ніколенко стверджує, що багато людей виїздять із села до Польщі не просто на заробітки, а на постійне проживання. Уже навіть батьків забирають на обжиті місця. Тобто доки десятиліттями тривають розмови про погані дороги в степах, потенційних користувачів ними щороку стає дедалі менше. І невдовзі у влади з’явиться (нарешті!) невідпорний аргумент: а для кого ті дороги взагалі робити?.. Тим часом місцеве населення має велику надію на свого депутата в обласній раді Валерія Міщенка. За його підтримки багато чого зроблено в самій Устинівці. Тож у людей є сподівання, що дорогий проект дороги на Компаніївку також буде реалізовано.

Своє бачення устинівського майбутнього пропонує на розгляд депутатів нещодавно сформованої Кропивницької районної ради і голова Устинівської територіальної громади Ігор Пеньков. А також, до речі, згадує про добрі справи Валерія Міщенка в контексті облаштування селищного середмістя — з дитячим спортивним майданчиком, скейт-доріжкою, покриттям дороги по вулиці Мазуренка...

Чоловік бачить загальний занепад території (навіть каже, що через тридцять років цих сіл не буде!) і вважає, що зупинити тотальний регрес уже фактично неможливо. Але при цьому він хвалить владу за активність і намагання врятувати ситуацію. Тобто людям (яким «ще жити...») залишається вірити в «добрі знамення» — реально відремонтовану дорогу з Устинівки до Степанівки, покращений благоустрій селища, перспективу відкриття заводу з виробництва будівельних кахлів (бо нині в Устинівській ТГ немає жодного не аграрного промислового підприємства!).

А тим часом люди позитивно відгукуються і про самого Ігоря Пенькова. Вдячні Ігорю Олександровичу за будівництво майданчиків, встановлення каруселей для дітей, лавочок, ліхтарів, вивезення сміття...

Місцева жителька Тетяна Спичак радіє, що в Устинівці є принаймні куди піти погуляти з дитиною. А от її онука Світлана, учениця 8-го класу, розповідає, що наступного року в неї буде на три однокласники менше — батьки переїздять у міста.

Найпопулярнішими місцевими маршрутами для переїздів тут вважають Долинську, Кривий Ріг, Миколаїв, Кропивницький. Але попереду всіх перспектив — трудова міграція в Польщу чи Італію.

Директор школи Олександр Заворітній каже, що за останні кілька років учнівський колектив зменшився на 55 школярів. Просте статистичне порівняння: минулого року народилося шестеро дітей, а до Польщі на постійне проживання виїхало три родини. І це — з порівняно гарного села з населенням 900 осіб та з міцним землевласником-інвестором. Що вже казати про села, загублені в степах — без доріг, магазинів, пошти... сусідів. Приміром — про Ведмежу Балку. Там мешкає одна людина.

Не ціною робочих місць

— Я знаю, що хвалитися нам, за великим рахунком, поки що нічим, — каже селищний голова. — Але й великих досягнень, економлячи кошти на посадах і зарплатах людей, нам не треба.
Мабуть, посадовець має на увазі факт, коли в сусідній Долинській було скорочено майже сто посадових окладів заради асфальтної дороги. Так кажуть. І це дійсно не вихід.

До речі

В Устинівці можна побачити написаний від руки знак обмеження швидкості в населеному пункті — «50». А в тутешніх магазинах — скриньки, куди місцеві мешканці кладуть гроші на спільні громадські проекти. Наприклад, на благоустрій пляжу на БАМі — місцевій рекреаційній території.

Гірше, ніж занепад, або Зачаїтися в степах...

І насамкінець. «А що зміниться після того, що ви напишете?» — зауважує староста Інгульського і ще кількох ближніх сіл Устинівської ТГ Тетяна Федунець. А, може, й слушно...

Кіровоградська область.


Біля пам’ятного знака в селі Степове косять бур’ян.

Фото автора.