Чому треба врятувати мови, які вимирають

Том Белт, який народився і виріс в Оклахомі, вперше почув англійську лише тоді, коли пішов у садочок. У його родині всі розмовляли мовою черокі.

Пан Белт із дитинства об’їжджав коней і після коледжу став гастролювати по Америці, виступаючи на родео. Врешті-решт, він опинився в Північній Кароліні, куди приїхав за жінкою, з якою познайомився за 20 років до того.

"Ще тоді, в дитинстві, вона сказала, що я їй сподобався, бо знаю мову черокі. Вона більше не зустрічала молодих людей, які б її знали, – пригадує він. – Я вирішив навідатись до неї і купив квитки в обидва боки, але скористався тільки квитком в один бік".

Пара побралася. Але дружина Тома – теж із племені черокі – не знала цієї мови. Він скоро зрозумів, що належить до меншості серед представників власного народу.

На той час мовою предків говорили лише 400 індіанців з усієї східної групи черокі – частини племені, що проживає на своїй історичній території і до якої належить дружина Том. Діти вже не вивчали своєї мови у школі. "Я усвідомив, яка це нагальна проблема", – каже пан Белт. Він вирішив якось цьому зарадити.

Черокі – далеко не єдина мова, якій загрожує зникнення. Лише за минуле століття вимерли близько 400 мов – приблизно одна на кожні три місяці; більшість лінгвістів прогнозує, що до кінця нинішнього століття зникне 50% із тих 6500 світових мов, які ще живі (дехто навіть вважає, що 90%).

Сьогодні близько половини населення Землі розмовляє однією з десяти найпоширеніших мов. То чи можливо зберегти мовне різноманіття? Чи людство остаточно стало на шлях, що веде до одномовності?

Оскільки так багато мов перебуває під загрозою, неможливо сказати, яка з них найрідкісніша чи найбільше потребує порятунку. Та принаймні 100 мов мають лише по жменьці носіїв – від айнської мови у Японії до яґанської у Чилі.

Власне, носіїв знайти теж непросто. Дехто з них прославився, – наприклад, Мері Сміт Джонс, яка померла на Алясці у 2008 р., забравши з собою еякську мову, – але здебільшого це літні люди, часто немічні, які не вихваляються своєю мовною компетенцією.

"Чим менше лишається носіїв, тим важче їх точно порахувати", – каже Девід Гаррісон, голова лінгвістичного факультету Свортморського коледжу і один із засновників Інституту живих мов – неприбуткової організації, що опікується мовами, які перебувають під загрозою зникнення.

Навіть якщо мовою володіє кілька людей, вони можуть мешкати далеко одне від одного і не спілкуватися – або, як це було мовою з аяпанеко, що походить із доколумбової Мексики, останні два мовці можуть посваритися і роками не розмовляти.

Без практики навіть рідна для людини мова поступово слабшає в її свідомості. Салікоко Муфвене, мовознавець із Чиказького університету, з дитинства розмовляв мовою кіянци, яка належить невеличкій етнічній групі з Демократичної Республіки Конго. За сорок років, прожитих за межами ДРК, пан Муфвене зустрів лише двох носіїв цієї мови. Нещодавно він відвідав рідне село – і відчув, що важко підбирає слова, аби підтримувати розмову.

"Я зрозумів, що кіянци існує радше в моїй уяві, ніж на практиці, – каже він. – Отак мови і вмирають".

Становище мови зазвичай стає критичним, коли в соціальній, політичній і економічній сферах її заступає інша мова, яку лінгвісти називають "домінантною". У такій ситуації більшість людей навколо розмовляють іншою мовою, наприклад англійською, мандаринською, суахілі, і володіння нею стає обов’язковим для навчання, кар’єри та отримання інших переваг. Іноді батьки, особливо іммігранти, свідомо не навчають дитину мови предків, бо бачать у ній потенційну загрозу для успішності дитини.

Носіїв мов меншин здавна переслідували. Ще в середині ХХ ст. у Канаді і США багатьох дітей корінних американців відправляли в інтернати, де їм часто забороняли розмовляти рідною мовою.

Сьогодні багато хто з англомовних американців вороже ставиться до тих, хто говорить іншими мовами, особливо іспанською. Подекуди трапляються і більш екстремальні випадки. Минулого серпня у Китаї заарештували мовознавця, який намагався відкривати школи з вивченням його рідної мови – уйгурської. Відтоді про нього нічого не відомо.

З цієї та інших причин мови вмирають по всьому світові. Згідно з "Атласом мов світу, які перебувають в небезпеці", складеним ЮНЕСКО, 576 мов - "у критичному становищі" і ще тисячі – "у групі ризику". Найбільше таких мов – в обох Америках.

"Практично всі мови [меншин] у США і Канаді – під загрозою, – каже Пітер Остін, викладач польової лінгвістики з Лондонського університету. – Навіть така мова, як навахо, в якої є тисячі носіїв, потрапляє у цю категорію, бо дуже мало хто з сьогоднішніх дітей її вивчає".

Якщо ж оцінювати пропорційно до населення, рекордна кількість таких мов – в Австралії. Коли туди прибули перші європейці, на континенті були у вжитку 300 аборигенних мов. З того часу близько сотні вже вимерло, а 95% решти ледь животіє, кажуть лінгвісти. З усіх колишніх 300 мов, лише з десяток досі викладається дітям.

Але хіба це така вже трагедія – зникнення маловідомої мови, якою розмовляли кілька людей десь у віддаленому куточку планети?

Дехто вважає, що втрата мов, як і втрата біологічних видів, – невід’ємний факт життя, адже наша планета не стоїть на місці. Але багато хто має протилежну думку.

"Люди часто посилаються на соціальний дарвінізм як теоретичне підґрунтя своєї байдужості, – каже Марк Турін, антрополог і лінгвіст з Єльського університету. – Але ми витрачаємо шалені гроші на збереження видів і біологічного різноманіття. То хіба ж можна дозволити собі так байдуже ставитись до того, що вирізняє нас як людей – не захищати й не зберігати мови?"

Більше за те, мови – це форма передачі людської спадщини. Письмо – відносно молоде історичне явище (лише близько третини світових мов мають писемність), тому усне мовлення – часто єдиний спосіб увічнити вірші, пісні та оповіді етнічної спільноти. "Іліада" існувала в усній формі, перш ніж була записана; так само і "Одіссея".

"А скільки ще є у світі традицій, про які ми ніколи не дізнаємось, бо ніхто їх не запише, допоки мова не зникне?" – питає пан Остін.

У мові також відбивається унікальність культури. Наприклад, у мові черокі немає слова для прощання назавжди, лише "до побачення". Так само немає і слова "вибач". З іншого боку, вона має свої унікальні вислови. Зокрема, слово "у-ка-гас-ді" означає замилування, яке люди відчувають, дивлячись на немовля чи кошеня – коли губи розтягуються в усмішці, а рука тягнеться потріпати його за щічку.

"Все це передає культуру, власний спосіб тлумачення людських вчинків і почуттів, який у носіїв англійської мови вже інакший", – каже пан Белт. Без мови культура зазнає втрат чи взагалі зникає. "Якщо ми хочемо вижити і далі існувати як окремий народ зі своєю унікальною культурою, – продовжує він, – ми мусимо мати свою мову".

"Англомовній людині важко це зрозуміти, – додає Ленор Ґренобл, лінгвіст з Чиказького університету. – Але носії інших мов раз у раз засвідчують: втрата рідної мови – це особиста трагедія".

Багатство мудрості

Інший аргумент уподібнює захист мови до захисту біологічного розмаїття. Екосистеми служать людству багатьма способами – деякі з них добре відомі, інші ще не відкриті або не визнані. Мови – це також невичерпні джерела користі. Це величезні масиви накопичених знань, зокрема про географію, зоологію, математику, навігацію, астрономію, фармакологію, ботаніку, метеорологію тощо.

Наприклад, мова черокі – плід тисяч років проживання у південних Аппалачах. Вона має назви для кожної ягідки, листочка, корінчика чи гриба в цій місцевості, причому у назвах відбиваються ознаки цих предметів – їстівні вони чи отруйні, чи мають лікувальні властивості.

"Жодна культура не має монополії на людський геній, і невідомо, звідки прийде наступна геніальна ідея, – каже пан Гаррісон. – Втрачаючи мови, ми втрачаємо прадавні знання".

Нарешті, мови – це спосіб інтерпретації світу, і жодні дві мови у цьому не збігаються. З них можна багато що дізнатися про фізіологію, психологію і мовні здібності нашого біологічного виду. "Різні мови вказують на різні шляхи думки і вирішення проблем", – пояснює пан Гаррісон.

Знову повернімося до мови черокі: на відміну від англійської, головною частиною мови тут є не іменник, а дієслово; воно підлягає дієвідмінюванню, яке може передавати різну інформацію про суб’єкт і об’єкт дії. А за допомогою суфіксів мовці вказують, чи предмет рухається до них, чи від них, вгору чи вниз, по течії чи проти течії. Це дозволяє набагато точніше взаємодіяти зі світом, ніж за допомогою англійської мови.

"Існує хибна думка, що малі мови – прості, лише тому, що багато з них не мають писемності, – каже пан Турін. – Але в більшості вони мають надзвичайно складну граматичну систему – набагато складнішу, ніж в англійській".

Допоки порятунок ще можливий

Усі ці причини спонукають мовознавців фіксувати і зберігати мовне різноманіття, яке так швидко тане. Вони складають словники, записують історії та традиції, перекладають усні оповідки. "Якщо є якісні записи, існує шанс, що мову вдасться відродити в майбутньому, навіть після того, як нею припинять активно спілкуватись", – каже пан Турін.

Утім, без живих носіїв чи принаймні без тих, хто дуже зацікавлений у такому відродженні, усі ці заходи дозволяють лише "зберегти мову як музейний експонат", – констатує сумний факт пан Муфвене.

Дізнавшися, що його мова от-от зникне, пан Белт та інші ентузіасти зі східної групи черокі почали разом думати, як її врятувати. Зокрема, Белт на добровільній основі почав викладати черокі в місцевій школі, а трохи згодом плем’я створило школу, де цією мовою викладають базові предмети, такі як біологія і математика. Нині цю мову пропонують і в місцевому університеті, де пан Белт також викладає.

"Східна група черокі тихо і віддано працює над відродженням своєї мови, – каже Бернард Перлі, антрополог із Вісконсинського університету, що в місті Мілвокі. – На жаль, про їхні зусилля ніхто не чує".

Є кілька прикладів того, як практично мертві мови заново ожили. На початок 1960-х рр. на Середньому Заході США практично не лишилось тих, хто б вільно володів мовою маямі. Але завдяки одному зацікавленому представникові племені, зараз цю мову викладають в Університеті Маямі в штаті Огайо.

"Плем’я маямі задумалося: а що як експерти помиляються? Що як їхня мова лише спить, і можна її розбудити? – розповідає пан Перлі. – Ці люди змінили тон розмови зі смерті на життя".

Технічна підтримка

Успіх цих зусиль значною мірою залежить від технологій. "За допомогою новітніх технологій, багато хто з носіїв малих мов робить цікаві речі, які ще покоління тому видавалися неможливими", – каже пан Турін.

Наприклад, на черокі було перекладено операційну систему Windows 8, а спеціальний мобільний додаток дозволяє набирати текстові повідомлення 85-ма символами цієї мови. Є також багато вебсайтів, присвячених окремим мовам чи мовам певних регіонів; вони об’єднують носіїв цих мов і надають їм мультимедійні освітні ресурси. Серед них – проекти Digital Himalayas, Diyari blog, Arctic Languages Vitality, Enduring Voices.

Завдяки зусиллям східної групи черокі, сьогодні близько 60 дітей розмовляють мовою своїх предків – це набагато кращий показник, ніж у 1991 році, коли Том Белт переїхав до Північної Кароліни. Він, як і безліч інших носіїв рідкісних мов, не згоден, щоб його мова зникла в безодні історії, навіть якщо її відродження вимагає тяжкої праці.

Як сказав йому старійшина племені багато років тому: "Дуже добре, що ви хочете це зробити. Та пам’ятай, нашу мову знищували не один день. Тож повернути її – також не одноденна справа".