21 вересня 2022 року Путін оголосив часткову мобілізацію в росії, а також зазначив, що при загрозі свій територіальній цілісності росія готова використати всі наявні в себе засоби. Це не блеф”.
23-27 вересня 2022 року РФ провела під дулами автоматів на окупованих територіях Херсонської, Запорізької, Донецької і Луганської областей псевдореферендуми. Після чого проголосила спершу визнання їхньої незалежності, а наступного дня — включення в склад рф.
В історії неодноразово перед анексією країни-агресори імітували референдуми.
30 вересня Україна подала заявку на вступ до НАТО у пришвидшеному порядку
"Де-факто ми вже пройшли свій шлях до НАТО. Де-факто ми вже довели сумісність зі стандартами Альянсу. Вони реальні для України – реальні на полі бою та в усіх аспектах нашої взаємодії. Сьогодні Україна подає заявку, щоб зробити це де-юре. За процедурою, яка відповідатиме нашому значенню для захисту всієї нашої спільноти. У пришвидшеному порядку", — зазначив президент.
Україна-НАТО
У 2007 році на Мюнхенській конференції з безпеки Президент Росії Володимир Путін звинуватив НАТО у наближенні до кордонів Росії, зокрема розташування військових баз в Болгарії і Румунії, і підкреслив, що Росія буде дотримуватись своєї незалежної зовнішньої політики. Цю промову Путіна назвали оголошенням другої «холодної війни».
У квітні 2008 року на Саміті країн-членів НАТО в Бухаресті Україні та Грузії відмовили у приєднанні до Плану дій щодо членства в НАТО.
Грузію збройна агресія Російської Федерації спіткала 7 серпня 2008 року. Російські війська зайняли частину території Грузії та зупинились неподалік від Тбілісі. Приводом стало силове придушення Грузією збройного повстання в Південній Осетії, де вже не одне десятиліття вирують сепаратистські настрої. Росія назвала свою операцію «примушуванням Грузії до миру».
У 2010 році з ініціативи Віктора Януковича із законодавства прибрали згадку про прагнення України щодо інтеграції до НАТО та додали норму про позаблоковий статус України. Окрім того, Янукович підписав «Харківські угоди», якими продовжив перебування російської військової бази в Криму в обмін на знижку на газ.
Через рік після агресії в Грузії в російському законодавстві з’явилось положення про застосування армії для захисту громадян Росії і військових баз за кордоном.
У березні 2014 року Росія не просто скористалась цим законом, а анексувала Крим і ініціювала Російську весну в південно-східних регіонах України.
8 червня 2017 року Верховна Рада України скасувала позаблоковий статус, у відповідному законі затвердили поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою набуття членства у цій організації.
Холодна війна
Холодна війна — глобальне геополітичне, економічне та ідеологічне протистояння між СРСР і його союзниками з одного боку, та США і країнами Західної Європи — з іншого, що тривала з другої половини 1940-х до початку 1990-х років.
Термін «холодна війна» вперше використав кастильський принц Хуан Мануель у XIV ст. Він зазначав, що «гарячі» і «холодні» війни відрізняються тим, як вони закінчуються. «Гарячі війни» закінчуються загибеллю держав або примиренням, а «холодні війни» не приносять ні миру, ні честі тим, хто їх розв'язав.
Для опису протистояння США і СРСР термін «холодна війна» вперше застосував Джордж Орвелл у статті «Ви й атомна бомба» від 19.10.1945 року в Tribune.
Наприкінці Другої світової війни винахід атомної зброї започаткував гонку озброєнь, переважно між СРСР і США. Були й інші держави, які працювали над розробкою ядерної зброї, але жодна не створила її в такій кількості, як ці дві супердержави.
Вперше ядерну зброю створили в США. Проект «Манхеттен» очолював фізик Роберт Опенгеймер, загалом в проекті брало участь 130 000 осіб, серед них був фізик і відомий популяризатор науки Річард Фейнманн, а також кілька вихідців зі Східної Європи, зокрема львівянин Станіслав Улам. В рамках проекту були створені три атомні бомби: плутонієва Gadget, яку підірвали під час першого випробування, уранова Little Boy і плутонієва Fat Man, які скинули в серпні 1945 року на японські міста Хіросиму і Нагасакі.
США сподівались на тривалий час залишатися єдиною ядерною державою в світі, проте СРСР активно працював над створенням власної бомби.
Ще на початку 1942 року науковці СРСР звернули увагу, що у закордонних журналах зникли публікації з атомної фізики. Отже ці розробки були засекречені. Це дало підстави органам держбезпеки СРСР розгорнути збір інформації про розробку і випробування атомної бомби.
У 1945 році радянська розвідка отримала докладні документи про випробувальний вибух бомби Gadget, про методи її активації і характеристики.
Під час війни для цих розробок бракувало урану, але в перші повоєнні роки вдалося налагодити постачання урану з Саксонії у Східній Німеччині, а окрім того — долучити до розробок німецьких науковців із «трофейної атомної команди» — Густава Герца, Манфреда фон Арденне, Петера Тіссена, Хайнца Позе, Роберта Депеля. Очолював наукову розробку радянський фізик Ігор Курчатов. Нагляд здійснював Лаврентій Берія.
При НКВС був створений спеціальний відділ «С», очолюваний розвідником Павлом Судоплатовим, який збирав інформацію про ядерні розробки.
В США у шпигунстві на користь СРСР звинуватили комуністів Юліуса і Етель Розенбергів, нащадків єврейських емігрантів з Росії. Їх засудили до страти і виконали вирок у 1953 році, незважаючи не те, що скасувати цей вирок закликали Альберт Айнштайн, Шарль де Голль, Томас Манн і навіть Папа Римський Пій ХІІ.
Зогдом, розсекречені документи КДБ підтвердили, що Розенберг дійсно був завербованим радянським шпигуном. Чи була шпигункою його дружина — наразі невідомо. Неясно також, які саме відомості передавав Розенберг радянський розвідці, та чи прискорило це виготовлення радянської атомної бомби.
Першу радянську атомну бомбу випробували 29 серпня 1949 року на полігоні в Семипалатинську (Казахстан). Випробування були засекречені, але американська метеорологічна розвідувальна служба виявила в повітрі поблизу Камчатки радіоактивні ізотопи, що свідчило про ядерний вибух на території СРСР.
1 листопада 1952 року США випробували перший термоядерний заряд, ще не бомбу.
В СРСР 12 серпня 1953 року випробували першу термоядерну (водневу) бомбу РДс-6с, виконану за схемою «слойка Сахарова» — названу так за іменем її розробника академіка Андрія Сахарова.
Академік Сахаров
Андрій Сахаров — моральний авторитет дисидентського руху в СРСР. Він брав участь у розробці першої радянської ядерної бомби, за що отримав Сталінську премію. Побачивши наслідки свого винаходу Андрій Сахаров почав говорити про шалену сили ядерної зброї та необхідність гуманізації, роззброєння радянського суспільства. Владу це не влаштовувало, але ауковець був настільки авторитетним в світі, що його не могли ув'язнити, а у 1976 році відправили в заслання в закрите місто Горький (Нижній Новгород). Десятки років Андрій Сахаров жив під постійним контролем зі сторони КДБ, він неоднарозово оголошував голодування і терпів процедуру примусового годування через зонд.
Починаючи з 1987 року відбувалося звільнення політв'язнів, академік Андрій Сахаров повернувся із заслання. Він написав проект нової конституції СРСР, що ґрунтувалась на захисті прав людини і прав народів на державність. Також з його ініціативи було створено товариство «Меморіал», яке займалось відродженням пам’яті про репресії в СРСР.
Група Сахарова (Міжрегіональна група депутатів) — перша легальна парламентська опозиція в СРСР на чолі з академіком Андрієм Сахаровим у 1990-1991 роках. До неї входили депутати з різних радянських республік, зокрема з України. Становила меншість (388 із 2250) у Верховній Раді, їй протистояла комуністична група «Союз», яку один з членів Групи Сахарова, історик Юрій Афанасьєв, назвав «агресивно-мовчазною більшістю». Після смерті Сахарова 14 грудня 1989 року, група переформатувалася у «Демократичну платформу» і в березні 1990 року перемогла на виборах у РРФСР.
Ще по одному випробуванню термоядерної бомби здійснили 1 березня 1954 року США і 22 листопада 1955 року СРСР.
А 14 вересня 1954 року на Тоцькому полігоні під Оренбургом відбулись військові навчання із застосуванням ядерної зброї. Внаслідок цих навчань 45 000 військових і 10 000 місцевих мешканців отримали високі дози опромінення.
Найбільшу в історії водневу «Цар-бомбу» підірвав СРСР 30 жовтня 1961 року на висоті 4000 метрів над полігоном Нова Земля. Ударна хвиля від вибуху облетіла Землю тричі. Її заряд в 58 мегатон доводив, що СРСР тепер немає обмежень щодо заряду ядерного арсеналу.
Карибська (жовтнева) криза
Піковою фазою протистояння «холодної війни» став 1962 рік, коли дві ядерні наддержави опинилися за крок від початку ядерної війни. Цей період отримав назву Карибська криза, на Кубі більш відома під назвою «Жовтнева криза».
Кризі передували події 1 січня 1959 року, коли після кубинської революції до влади на Кубі прийшли революціонери-комуністи на чолі з Фіделем Кастро. ЦРУ розробляла декілька сценаріїв вирішення «Кубинської проблеми». Один з них передбачав висадку десанту на Кубі. Та поки тривала підготовка до спецоперації, 20 січня 1961 року на посту президента Ейзенхауера замінив Джон Кеннеді.
Кеннеді, який під час передвиборчої кампанії критикував Ейзенхауера за те, що він допустив утворення за 90 миль від США центру комуністичної загрози, остерігався скасувати спецоперацію, і втратити підтримку електорату.
В листопаді 1960 року в дію вступила друга фаза підготовки операції. Під приводом захисту Нікарагуа та Гватемали від можливого нападу Куби до берегів Куби був відправлений американський флот. Незважаючи на абсолютну секретність підготовки, міністр закордонних справ Рауль Кастро (брат Фіделя) на засіданні Генеральної асамблеї ООН заявив про загрозу вторгнення з боку США.
У план висадки десанту були внесені зміни. Остаточно операція отримала назву «Запата» і мала відбутись в незалюдненій бухті Кочінос (затоці Свиней). Операція закінчилась повним провалом. Десантна бригада США, яка складалась з кубинських емігрантів, зазнала нищівної поразки: 114 членів бригади було вбито, 1202 потрапило в полон.
Провал операції викликав резонанс на міжнародній арені. Під час засідання ООН 40 країн засудили агресію США проти Куби. СРСР надіслав ноту протесту з вимогою негайного припинення агресії. Своїми діями керівництво США порушило 18 статтю статуту Організації Американських Держав, який був підписаний 1948 року.
У 1962 році уряд Куби звернувся за допомогою до СРСР. Микита Хрущов, який був занепокоєний тим, що США розмістили на території Туреччини та Італії ракетні носії з ядерними боєголовками, які могли дістатися до Кремля за 5 хвилин, вирішив скористатися нагодою та розмістити ядерні ракети на території Куби.
В СРСР розробили спецоперацію по доставці ракет на Кубу під кодовою назвою «Анадир». На цивільних кораблях з абсолютною секретністю на Кубу була відправлена військова техніка, ядерні ракети та війська, забезпечені на 2 роки автономного функціонування.
Коли в США стало відомо про розгортання на Кубі радянських військових баз, Кеннеді оголосив про блокаду Куби та обшуки кораблів. Війська НАТО та ОВД були приведені до повної бойової готовності.
24 жовтня радянські кораблі підійшли до зони блокади і стали на рейд. Міністр закордонних справ Андрій Громико повідомив Джону Кеннеді, що «агресія США проти Куби буде означати повномасштабну війну з СРСР».
Вранці 27 жовтня радянська ракета «земля-повітря» збила американський літак-розвідник. США планували нанести ракетний удар по Кубі, але надіслали СРСР останнє попередження.
Є такий міф, нібито щоб не спізнитись з відповіддю, радянський уряд зачитав звернення до Президента США по радіо (хоча в них був телеграфний зв'язок). Керівники СРСР та США домовились зупинити розвиток конфлікту. СРСР зобов’язувався забрати ракети з Куби, а США — демонтувати свої ракети в Туреччині та не вчиняти агресивних дій по відношенню до уряду Фіделя Кастро. З цього часу між Вашингтоном та Москвою було встановлено постійну гарячу лінію зв’язку.
5 серпня 1962 року було підписано Договір про заборону випробувань ядерної зброї, до якої приєдналось більше 100 країн, проте, незважаючи на домовленості, гонка озброєнь лише набирала обертів і знайшла свій вихід у війні між комуністичним Північним В’єтнамом та Південним В’єтнамом, який підтримували США у 1959-1975 роках.
Яка ситуація є більш стійкою: коли ядерна зброя є лише у однієї країни, у двох, у кількох?
Чи є імовірність, що держави світу можуть відмовитись від ядерної зброї зовсім, хоча вона вже винайдена? Чому?
Як визначити, коли наукові розробки, наприклад, ядерна фізика, з пізнання світу перетворюються на черговий спосіб його знищення? Чи можливо це контролювати?
Додаткові матеріали
- Кріс Воллєс, Міч Вайсс "Зворотний відлік 1945 року: атомна бомба та 116 днів, що змінили світ"
- Фільм "Тринадцять днів" (2000)
- Подкаст "Без оголошення війни"
Підтримати проєкт
Немає коментарів:
Дописати коментар