Історія одного блокування

January 25, 2021

Тримати руку на пульсі. Слідкувати за тенденціями. Бути незалежним і безстороннім. Нічого не редагувати, але… ні, чекайте, краще все ж редагувати, бо суди часом перебувають на сусідній вулиці, а заклики до насилля не завжди прямолінійні. Але ж надмірна цензура тягне за собою позови до суду і витрати-витрати-витрати… Що робити Інтернет-посередникам у мінливих обставинах сьогодення: видаляти чи не видаляти? Нещодавнє блокування акаунтів американського експрезидента Дональда Трампа у Twitter, Facebook, YouTube та ще на десяткові платформ лише посилило суспільний резонанс довкола цієї і без того гарячої, як київська перепічка, теми.

Twitter встановив, що контент на сторінці Трампа порушує його Умови користування та, у світлі штурму Капітолію і подальших подій, вирішив заблокувати акаунт на 12 годин, за які екс-президент мав видалити 3 дописи, що містять порушення. Один з твіттів ще до блокування переглянули близько 13 мільйонів разів. Згодом корпорація змінила власне рішення, наголосивши, що блокування буде постійним.

Аналогічні дописи були розміщені у Facebook, який заблокував акаунт Трампа на 24 години за порушення двох політик платформи. Паралельно блокування поширилося і на сторінку американського екс-президента в Instagram. YouTube також вжив заходів, наголосивши на порушенні його політик, а саме поширенні маніпулятивних відео та ймовірних закликів до насилля. 

Здавалося б, платформи заздалегідь попереджали про будь-які обмеження щодо поширення неправомірного контенту, а Трамп, як і будь-який інший користувач, точно мав поставити пташечку у колонці “погоджуюся з Умовами користування сервісом”. В чому ж тоді полягає проблема? Чому довкола цієї теми розгорівся масштабний дискурс і далеко не кожен вважає таке блокування легальним? Давайте поглянемо на юридичну складову дій Інтернет-посередників.

Добровільні обов’язки

Платформи наразі функціонують у власноруч створеному космосі на державному рівні переважно не існує жорстких стандартів для регулювання їхньої діяльності. А ще частіше держави навіть не мають юрисдикції над Інтернет-посередниками через їхню реєстрацію в інших країнах та тематичний, а не територіальний принцип побудови компанії. Крім того, акти “м’якого права”, що встановлюють мінімальні вимоги до платформ не адаптовані до особливостей кожної конкретної мережі та є надміру загальними фактично, імплементація стандартів знову покладена на плечі Інтернет-посередників. 

Кодекс поведінки, який розробив Європейський Союз спільно з передовими корпораціями, встановлює 24-годинний строк на видалення мови ворожнечі, втім сам механізм реагування не специфікує. Це призводить до ситуації, коли модель порталу для скарг та деталізацію таких скарг Інтернет-посередники розробляють власноруч, а здобуття великої аудиторії користувачів найчастіше спонукає перевести систему “скарг-та-видалень” (“notice-and-take-down system”) в автоматизований формат питання віддають на відкуп штучному інтелекту. Проблема тут полягає у численних помилках при ідентифікації неправомірного контенту, належній його оцінці, а у певних випадках надмірній цензурі, на чому вже неодноразово наголошувала ОБСЄ.

Втім, крім того, що корпорації досі намагаються ховатися за ширмою “пасивного посередництва” аби уникнути відповідальності, існує більша проблема часто перевірити наявність скарг на конкретний допис неможливо. Публікації, які стали предметом скарг на передових платформах жодним чином не позначаються, а отже стороння особа не може дізнатися чи скарга на такий контент надходила. Відповідно, встановити момент часу, з якого починається відлік 24 годин для видалення мови ворожнечі досить складне питання. Однак вирішити цю проблему не розкривши алгоритми і процедури роботи платформи у суперечливих випадках неможливо. 

Більше того, постає питання на чиї скарги варто реагувати? У 2017 році через скаргу Роскомнагляду до адміністрації YouTube Дніпровській філії Суспільного мовника заблокували інтерв’ю з добровольцем, який воював на Донбасі (згодом YouTube повернув публікацію). У 2019 році Роскомнагляд скаржився до служби підтримки YouTube на сюжет «UA: Харкова» з висвітлення ходи «Ні капітуляції!». Крім того, у 2019 році після розслідування, оприлюдненого сайтом Думская.нет, невідомі згенерували фальшиву скаргу на нібито порушення авторських прав і сторінка видання у Facebook кілька днів лишилася заблокованою. Ці приклади ілюструють, що навіть механізмом скарг часто можна зловживати, а автоматичне реагування на них за допомогою алгоритмів лише шкодить свободі вираження поглядів. Якби такий механізм застосовувався до публікацій голів держав, критики яких часто скаржаться ледве не на кожен допис, цензура була б повсюдною. 

Втім, повертаючись до часового проміжку для реакції, перенесімо стандарт 24 годин на ситуацію з дописами Трампа скільки переглядів би здобули твіти, якби вони були видалені з платформи протягом доби, а не кількох годин? Певно, в рази більше. А як щодо популярної функції поширення знімків екрану, яка суттєво ускладнює виявлення порушень? Навіть якщо видалити репости оригінальних дописів, картинки і далі ширитимуться мережею з невимовною швидкістю. То про що ж стандарт своєчасного видалення контенту?

Своєчасність крізь призму практики Євросуду

Справа

Delfi AS v Estonia 

(2015)

MTE v Hungary (2016)

Pihl v Sweden 

(2017)

Tamiz v UK

(2017)

Høiness v Norway 

(2018)

Jezior v Poland

(2020)

Тип висловлювання

мова ворожнечі

образливі висловлювання, ймовірно дифамаційного характеру

образливі висловлювання

дифамація

потенційно образливі висловлювання

дифамація

Тип ІП*

новинний портал

новинний портал

блог

сервіс для публікації блогів

Інтернет- портал

блог

Вжиті ІП заходи

коментарі видалені через 6 тижнів після публікації та через 1 день після скарги

видалення негайно після скарги

видалення та публікація вибачення на платформі відразу після скарги

коментарі видалені через 3 дні після скарги

видалення за 13 хвилин після скарги

видалення негайно після скарги

Рішення Суду

ІП мав моніторити коментарі на порталі

ІП діяв добросовісно і своєчасно

ІП діяв своєчасно, а публікація не мала шкоди через малу кількість читачів блогу

ІП діяв добросовісно і своєчасно

ІП діяв добросовісно і своєчасно

ІП діяв добросовісно і своєчасно

* ІП – Інтернет-посередник (платформа для розміщення інформації; можуть мати різний рівень редакційного контролю контенту)

 

З цього короткого дослідження бачимо, що Європейський суд з прав людини звертає увагу не тільки і не стільки на секундність реакції, як на тип контенту, тип самої платформи та її впливовість маленький блог не завдасть значної шкоди, тому він може реагувати на скарги “дещо повільніше”, ніж величезні корпорації.

До того ж, важливо, чи здійснюється редакційний контроль усієї інформації, що публікується на ресурсі. Якщо новинний портал має таку функцію він нестиме відповідальність за контент, тоді як для інших типів посередників відповідальність настає лише за відсутність реакції на скаргу, а не за сам факт публікації неправомірних даних. У випадку соціальних мереж редакційний контроль відсутній (звісно, якщо не вважати алгоритми укладання стрічки новин та підбору інформації своєрідною формою редакційного контролю). Втім, лише цей факт ніяким чином не допомагає встановити часовий проміжок, протягом якого платформи мають реагувати на скарги. Тому єдиним виходом наразі є…. покладатися на добросовісність Інтернет-посередників та сподіватися, що вони цікавляться політичним життям власної держави та сусідніх країн? 

Оцінюючи ситуацію з дописами Трампа, американські медіа зазначають, що хвиля президентських постів сумнівної легальності не була одноразовою акцією, він агресивно налаштовував аудиторію тривалий час напередодні виборів і після них. Втім, платформи вирішили зреагувати в момент, коли їхня відповідь на ворожі повідомлення навряд була спроможна зупинити їх масове поширення чи загасити полум’я невдоволення, яке вже знайшло свій публічний прояв у насильницьких діях.

Чи є така реакція своєчасною? І, зрештою, чи не застарів стандарт відрахування своєчасності реакції з моменту скарги на конкретний допис? Можливо, ситуація з висловлюваннями Трампа на всіх можливих платформах сприятиме переходу до контекстуальної оцінки активності користувачів на платформі у випадках, коли їхні нелегальні дописи можуть значно нашкодити суспільству.

Поліція легальності контенту

Встановивши власні стандарти та не маючи національного або міжнародного регулювання, платформи модерують контент так, як вважають за потрібне. Тут можна довго говорити про поліпшення їхніх політик, відповідальне ставлення до видалення нелегальних дописів та детальні Умови користування, які найчастіше віддзеркалюють міжнародні стандарти (статтю 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статтю 10 Європейської конвенції з прав людини та релевантну інтерпретаційну практику). Проте, по-перше, далеко не кожна платформа має детальні Умови користування варто лише згадати дискусію щодо відсутності таких керівництв у Telegram, кількість відвідувачів якого, до речі, зросла в десятки разів після блокування акаунтів Трампа (а багато інших президентів створили власні акаунти). Це, своєю чергою, не лише позбавляє можливості адекватно скаржитися на дописи для належної модерації контенту, а й забирає орієнтири того, що є нелегальним діянням на платформі per se.

По-друге, керуючись лише власноруч розробленими стандартами (адже конвенції, обов’язкові для держав, не покладають обов’язків на Інтернет-посередників), платформи перебирають на себе роль законодавців і суддів. Фактично, видаливши сумнівний допис, корпорації вказують на те, що особа поширювала мову ненависті чи заклики до насилля. Враховуючи, що більшість держав такі діяння криміналізують автори публікацій мають понести покарання за вчинений злочин. Чи можливо (і чи слід) це робити з огляду на: (а) знищені видаленням публікації докази, (б) відсутність рішення суду щодо нелегальності контенту? Навряд чи платформи хоч колись матимуть повноваження аж настільки вирішувати людські долі, втім чинна модель регуляції вже потроху стирає роль суду в оцінці поширюваної інформації. І це погано.

Іншим гострим питанням є застосовні стандарти. Уявімо, що Сполучені Штати таки детально врегулюють діяльність Facebook. Що далі? Чи будуть американські стандарти застосовуватися до українців лише через те, вони користуються послугами корпорації, заснованої на іншому материку? Якщо ні, чи ладні модератори адаптуватися до локальних особливостей кожної держави?

Досвід з неспроможністю проаналізувати заклики до геноциду у М’янмі досі сумно махає червоним прапорцем. Більше того, чи вдасться блокувати контент локально? В Україні, Польщі, країнах Балтики заборонено поширювати комуністичну символіку, але хто приховає усі такі дописи, поширені російськими, польськими чи французькими авторами і чи буде це можливим взагалі? Наразі Facebook згоден блокувати подібний контент лише за рішенням суду, але з огляду на тривалість і складність процесу цей механізм геть нефункціональний. Тому питання залишається відкритим.

Хвилинка пропорційності

Який допис має стати вишенькою на торті терпіння платформи, аби вона без зайвих мук совісті заблокувала акаунт? Умови користування більшості мереж переважно апелюють до поняття “повторності” порушень або, як у нещодавньому випадку з українською партією “ЄС”, до неавтинтичної координованої поведінки. Але як часто мають (можуть) повторюватися неправомірні діяння? Навряд хоча б один Інтернет-посередник готовий публічно вказати стандарт, яким він керується при виборі заходу реагування на порушення. Зокрема, через те, що це створить простір для численних зловживань алгоритмами. Водночас, користувачі не спроможні передбачити реакцію платформ на власні дії (навіть у випадку свідомого порушення особа має розуміти, що на неї очікує: видалення публікації чи довічне блокування акаунту).

Знову ж таки, якби ми говорили про стандарти для держав доречно було б послатися на практику Європейського суду з прав людини у Sunday Times v United Kingdom з чіткою вимогою передбачуваності будь-яких регуляцій. Але ж ці обов’язки не застосовні до Інтернет-посередників! А без роз’яснень з боку самих мереж важко оцінити пропорційність втручання чи навіть говорити про наявність конкретних підстав для нього (у певній формі).

Також варто пам’ятати, що площина пропорційності втручання не обмежена аналізом альтернатив блокуванню акаунту. Слід брати до уваги ще й рівність гравців в межах платформи якщо сьогодні модератори приділили особливу увагу акаунту американського експрезидента, чому завтра це не можуть (читайте, не мають бути) публічні сторінки філіппінського Родріго Дутерте, бразильського Жаїра Болсонару, венесуельського Ніколаса Мадуро чи російського Володимира Путіна? Питання, фактично, зводиться до того, чи пропорційно втручатися у свободу вираження на тлі політичної кризи в одній державі та ігнорувати іншу. А ще яким чином ставитися до подібної модерації: як до особливої занепокоєності через прояви насилля (питання, чому починати саме зі Штатів)? Як до спроби впливати на політичну ситуацію одного з найсильніших світових гравців? Мотивацію платформ в будь-якому випадку важко встановити з філігранною точністю але одне достеменно зрозуміло, що незабаром на корпорації очікують значні зміни в моделі роботи.

Дехто вже говорить про підвищені вимоги до модерації контенту на сторінках відомих публічних персон, включно з головами держав. З одного боку, рішення видається логічним через значний вплив висловлювань таких осіб на аудиторії (і саму чисельність таких аудиторій). З іншого вплив медіа на політичне життя будь-якої держави загрожує стати ще більшим, ніж він є зараз. Не так вже й далеко до “американської мрії”: не президенти блокують медіа, а медіа блокують президентів. Втім, занепокоєння викликає спроможність таких політик перерости у попередню цензуру, яка є забороненою відповідно до практики Європейського суду. 

Проте на іншу шальку терезів захисники свободи вираження вже кладуть цеглинку заборони блокувань у мережі. Наприклад, у Польщі уряд взагалі планує обмежити платформи у можливості видаляти дописи і блокувати користувачів. Чи буде така модель дієвою у довготривалій перспективі? Навряд, адже сьогодні будь-які протести (включно з насильницькими) починаються саме з мережі. Чи буде така модель технічно робочою? Відповідь також негативна. Зокрема і тому, що розрізнити походження користувачів і дописів онлайн надзвичайно важко, якщо взагалі можливо. Тому сподіватимемось, що наші західні сусіди будуть спроможні знайти менш радикальне рішення для захисту свободи вираження.

Адміністрація не несе відповідальності за ваші дописи. Чи несе?

Сказати напевне, чи блокування акаунту Трампа було нелегальним важко. Можна оцінити формулювання твітів, стиль та контекст висловлювань, їх здатність призвести до негативних наслідків і причинно-наслідковий зв’язок з насиллям, що сталося в Капітолії. З цієї точки зору вміст дописів і справді був сумнівним, особливо враховуючи політичну кризу, що слугувала тлом для таких заяв з боку Трампа. Тобто саме по собі видалення твітів було цілком допустимою реакцією. Втім, це аж ніяк не зарадить у аналізі пропорційності застосованого заходу, адже для цього потрібно детально вивчити історію активності американського екс-президента у Twitter, попередні санкції платформи щодо нього, а також на більш загальному рівні зрозуміти межі дискреції Інтернет-посередників у таких випадках.

Якщо простіше – можна припустити, що з позиції платформи відбулось те саме накопичення порушень, яке переповнило “чашу безмежного терпіння”. Водночас, ми не можемо сказати, чи було блокування (не)законним за відсутності закону, що регулює як матеріальну, так і процесуальну складову цього питання. 

Наразі ситуація виглядає немов сніжний ком проблем з майже повною відсутністю рішень, адже державам суттєво бракує важелів впливу на таких потужних гравців, як Facebook, Twitter чи YouTube. Особливо в умовах, коли останні не належать до їхньої юрисдикції. Втім, платформи певною мірою самі зацікавлені у наданні якісного сервісу та мирній співпраці з урядами. Зокрема і тому, що у протилежному випадку розлючені парламенти прийматимуть закони з величезними санкціями за порушення національного законодавства (згадаймо практику Німеччини зі штрафами до 55 мільйонів за несвоєчасне видалення мови ворожнечі). Тому найближчим часом варто очікувати змін у підходах до політик блокувань. А ми можемо хіба розробити ідеальний рецепт, можливо, хтось з працівників Facebook все ж на нього натрапить.