Алфьоров Олександр Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Алфьоров.
Алфьоров Олександр Анатолійович

Олександр Алфьоров, 17 Серпня 2019 року
Народився 30 листопада 1983(1983-11-30) (40 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна  Україна
Національність українець
Діяльність історик, громадський діяч, радіоведучий, політик
Відомий завдяки історик, радіоведучий, громадський діяч, політичний діяч
Alma mater Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Нагороди
Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» Медаль «За жертовність і любов до України»

Олександр Анатолійович Алфьоров (нар. 30 листопада 1983, Київ) — український історик, радіоведучий, громадський та політичний діяч, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України.

Біографія[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Походить з українського шляхетсько-старшинського та дворянського роду Алфьорових.[1] Народився в місті Києві, в родині науковців: батько — Алфьоров Анатолій Миколайович, кандидат біологічних наук, довгий час працював із Миколою Амосовим; мати Алфьорова Євгенія Олександрівна — педагог.[2]. З дружиною Тетяною виховують чотирьох дітей.

Навчання[ред. | ред. код]

Олександр Алфьоров на форумі українських вікіпедистів, 5 червня 2021

2001 року закінчив середню школу № 137 (м. Київ).[2] За час навчання у школі брав активну участь у конкурсі Малої академії наук: переможець всеукраїнського етапу МАН (2001) з історії. У 2006 р. завершив із ректорською відзнакою Інститут історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова за спеціальністю «викладач історії, вчитель правознавства». У 2012 році захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «Історія України» за темою «Роль козацько-старшинського роду Голубів в історії України XVI—XVIII ст.». З 2012 року до початку війни студент заочного сектора Київської православної богословської академії (2 курси).[2]

Трудова діяльність[ред. | ред. код]

З 2008 року працює радіоведучим Українського радіо «Культура» (з 2012 року ведучий авторської передачі «Історичні Фрески»[3][1]). З 2010 року — молодший науковий (з 2012 року науковий) співробітник Інституту історії України Національної академії наук України.

У 2014—2018 роках — прессекретар народного депутата України Андрія Білецького, з зими 2014 по червень 2015 року — керівник пресслужби полку «Азов».[2]

З 2019 року — телеведучий на Суспільному телебаченні UA: Культура.

У 2020—2021 координатор українського відділення проєкту Принстонського університету «Framing the Late Antique and Medieval Economy».

З квітня 2022 року офіцер ССО «Азов-Київ», з вересня офіцер 3-ї окремої штурмової бригади, начальник групи управління.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Автор понад 100 наукових статей; автор та співавтор книг:

  • Алфьоров О. Особові печатки правобережної України: кінець XVIII — перша половина XIX ст. — Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський 2004. — 100 с.
  • Алфьоров О. А., Однороженко О. А. Українські особові печатки XV—XVII ст. за матеріалами київських архівосховищ. — Харків: Вид. «Просвіта», 2009. — 200 с.
  • Алфьоров О. Старшинський рід Алфьорових: генеалогія, соціально-політичне та майнове становище слобідської гілки другої половини XVII — початку ХХ ст. — Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2009. — 150 с.
  • «Договори і постанови…» / Упорядник О. Алфьоров. — Київ: Вид. «Темпора» 2010. — 152 с.
  • Тисяча років української сфрагістики. Каталог виставки. /у співавторстві/ К.,2014. — 505 с.
  • Реєстри Сумського полку. 1660—1664 / Упорядники О. Алфьоров, О. Різниченко. — Київ: Вид. Інституту історії країни НАН України, 2016. — 534 с.
  • Реєстри Полтавського полку 1654 р. /Упорядники О. Алфьоров, О. Монькін. — Київ: Вид. Інституту історії країни НАН України, 2018. — 266 с.
  • Переписна книга Сумського полку 1691 р. / Упорядники О. Алфьоров, О. Різниченко. — Київ: Вид. Інституту історії країни НАН України, 2019. — 635 с.
  • Михайло Чайковський. Шляхта обирає авантюризм / упорядник О.Алфьоров. — Київ: Вид.: Пропала грамота, 2020. — 608 с.
  • Алфьоров О., Різніченко О. Переписна книга Білопільської сотні 1673 року. — Київ-Білопілля, 2021. — 219 с.
  • Алфьоров О. Особові печатки з Правобережної України: середина XVII — початок ХІХ ст. Матеріали до каталогу. — Київ, 2021. — 210 с.
  • Алфьоров О. Печатки Київської митрополії XI—XIV ст.: клір та інституції. Каталог колекції Музею Шереметьєвих. — Київ: Видавничий дім «Антиквар», 2021. — 240 с[4].
  • Відповідальний секретар наукових збірників «Сфрагістичний щорічник» (Вип. 1-5), «Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики» (Вип. 25-26).
  • Алфьоров О. , Петраускас А. ГОРОДНИЦЬКИЙ СКАРБ: СРІБНИКИ ВОЛОДИМИРА СВЯТОСЛАВИЧА // Український нумізматичний щорічник. — 2021. — № 5. — C. 25[5]

Внесок у розвиток науки

Громадсько-політична діяльність[ред. | ред. код]

2001—2007 рр. — Голова молодіжного осередку ВГО «Союз гетьманців-державників».[1] Член Українського геральдичного товариства.[7]

З 2016 р. член Вищої Ради політичної партії Національний Корпус, речник партії. З 2018 року — керівник всеукраїнської кампанії «Пам'ять нації».[2]

Голова експертної топонімічної комісії з опрацювання пропозицій щодо перейменування об'єктів міського підпорядкування, назви яких пов'язані з Російською федерацією та/або її союзниками (сателітами) при Київській міській державній адміністрації[8][9].

Автор науково-популярного YouTube каналу Олександр Алфьоров.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Кириченко Ірина. Історик Олександр Алфьоров: «Ми заходимо на те саме коло, як сто років тому»
  2. ↑ а б в г д е ж Біографія О. Алфьорова на сайті кампанії «Пам'ять нації». Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 8 вересня 2020.
  3. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 травня 2019. Процитовано 23 травня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. ↑ Печатки Київської митрополії ХІ-XIV ст.: клір та інституції. Каталог колекції Музею Шереметьєвих. Видавничий дім "Антиквар". 2021. с. 240. ISBN 978-617-7285-42-6.
  5. ↑ Алфьоров, Олександр Анатолійович; Петраускас, Андрій Вальда́сович (2021). ГОРОДНИЦЬКИЙ СКАРБ: СРІБНИКИ ВОЛОДИМИРА СВЯТОСЛАВИЧА [HORODNYTSIA TREASURE: VOLODYMYR SVIATOSLAVYCH'S SILVER COINS]. Український нумізматичний щорічник 5. с. 259. Архів оригіналу за 22 липня 2022. Процитовано 26 жовтня 2022.
  6. ↑ Знайдено примірник Конституції Пилипа Орлика, написаний староукраїнською. Архів оригіналу за 27 червня 2019. Процитовано 27 червня 2019.
  7. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 6 липня 2013. Процитовано 23 травня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. ↑ Алфьоров, Олександр Анатолійович (19 червня 2022). Прибрати з карти Києва імперські назви. Як зробити це якісно.
  9. ↑ Алфьоров, Олександр Анатолійович (01 липня 2022). Дерусифікація та декомунізація: нові назви, які отримають вулиці тисячолітнього Києва.
  10. ↑ Лауреати премії імені Дмитра Нитченка 2022 року — Ірен Роздобудько, Олександр Алфьоров і Тарас Кремінь

Джерела і посилання[ред. | ред. код]

Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Наука
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Алфьоров_Олександр_Анатолійович&oldid=42304907