Ще один фронт: що змусило РНБО взятися за водні ресурси

РНБО ухвалила комплекс рішень, спрямованих на збереження водних ресурсів України. Експертне середовище регулярно наголошує: водна безпека держави наразі постала на одному рівні із військовою безпекою. Як виявляється, Україна належить до країн, найменш забезпечених питною водою і ось факти, які це підтверджують.

За даними Світового банку, Україна 124-та зі 181 країн світу за показником “кількість питної води на душу населення”. На 1 українця припадає лише 1 тисяча метрів кубічних місцевого стоку, тоді як, для порівняння, в Канаді – 94,3 тисячі.

Тільки 69% населення маються доступ до систем централізованого водопостачання, а 48 % – до систем централізованого водовідведення.

У 9-ти областях України воду подають за графіком або спеціально привозять,  що створює проблеми для майже 270 тисяч людей.

За даними науково-дослідних установ, з карти України за останні 20 років зникло понад 10 тисяч малих річок.

Наскільки зміни у водній політиці, ініційовані РНБО, зможуть вплинути на нинішню ситуацію, залежатиме від подальшого наповнення нормативної бази. А поки Укрінформ розповідає у чому суть запланованих змін і якими конкретними заходами (реально вирішити проблеми із забезпеченістю населення питною водою) варто було б їх підкріпити.

Як бачать вирішення водних проблем у РНБО?

Забезпечення водою населення з кожним роком погіршується у зв’язку з відомими причинами – змінами клімату, забрудненням водойм та їхнім виснаженням, зношеністю та недостатньою розгалуженістю систем централізованого водопостачання та водовідведення тощо.

Директор Інституту водних проблем і меліорації НААН Михайло Ромащенко, який входив до робочої групи експертів РНБО, каже, що зміни клімату все ж є найсуттєвішим чинником: «У останні 25-30 років відбувається процес зневоднення території України, а оскільки водних ресурсів потрібної якості, доступних для використання, стає все менше, а потреба у них усе зростає, то це і обумовило звернення РНБО до цієї проблеми». Він називає таке рішення своєчасним і таким, що відповідає на сформовані виклики: «Нарешті водне питання поставлене на рівень безпеки держави і безпековий орган, маючи певні повноваження, взяв на себе лідерство у частині формування і реалізації водної політики. Але тепер усе залежатиме від того, як це рішення наповнюватиметься реальним виконанням».

Отже, на засіданні РНБО, було схвалено такі кроки (їх повинні будуть реалізувати на місцях відповідальні органи):

• посилити відповідальність за порушення водного законодавства, а також за буріння та використання свердловин для добування підземних вод без належних дозвільно-погоджувальних документів;
• провести інвентаризацію інженерної інфраструктури зрошувальних міжгосподарських та внутрішньогосподарських систем, аудит використання зрошуваних земель та енергетичний аудит насосних станцій, щоб підготуватися до наступного аграрного сезону;
• провести інвентаризацію об'єктів інфраструктури водного господарства України та створити електронну карту водних ресурсів України, а також впровадити моніторинг їх ефективного використання за допомогою технологій дистанційного зондування Землі;
• підготовити та реалізувати проекти альтернативних джерел водозабезпечення населених пунктів;
• залучити кошти, зокрема міжнародних фінансових організацій, для модернізації систем питного водопостачання та централізованого водовідведення;
• впровадити додатковий контроль за дотриманням вимог природоохоронного законодавства підприємствами, які скидають стічні води до водних об'єктів, які є джерелами питного водопостачання (...)

Також наукові установи мають розробити концепцію державної цільової наукової програми управління водними ресурсами, що передбачитиме проведення наукових досліджень екологічного стану річкових басейнів в умовах зміни клімату і дозволить мінімізувати подальші ризики у сфері водної безпеки.

Аби узгоджувати роботу усіх відповідальних органів, буде створено Міжвідомчу координаційну раду з питань водних ресурсів України, до якої входитимуть представники Офісу президента, апарату РНБО, центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Соціальна програма «Питна вода» готує майже 2 тисячі проєктів

Іще перед прийняттям РНБО рішення про водні ресурси, уряд схвалив концепцію загальнодержавної цільової соціальної програми «Питна вода України» на 2022 – 2026 роки. Відповідний проєкт закону, яким буде затверджено програму, нині перебуває на опрацюванні у комітеті і теж буде супроводжуватися РНБО. Власне, це не щойно створена програма – попередня була розрахована на 2011-2020 роки, але отримала фінансування лише у 2011, 2012 та 2018 роках і була виконана аж на 13,2%.

Орієнтовний обсяг фінансування нової програми у Міністерстві розвитку громад і територій, яке розробляло проєкт концепції, оцінили у 28,6 млрд гривень, зокрема 16,949 млрд гривень – за рахунок держбюджету. Програмою планується реалізувати 1 747 проєктів, зокрема побудувати 290 водозабірних споруд, 280 водопровідних і очисних споруд, 1 093 водопровідні мережі. Передбачається, що реалізація програми дозволить забезпечити питною водою 7,4 млн осіб до 2026 року. На будівництво водопроводів, каналізаційних мереж необхідно буде залучити 13,955 млрд гривень, на будівництво очисних споруд – 9,461 млрд гривень. Фінансувати програму планується із державного бюджету, місцевих бюджетів, з грантів міжнародних організацій, зовнішніх і внутрішніх запозичень, коштів підприємств водопостачання та водовідведення. Що ж, можливо цього разу вдасться реалізувати програму повню мірою.

А місцеві органи вже розпочали готувати власні програми. Приміром, на Вінниччині, як повідомляв Укрінформ, підготували обласну програму «Питна вода» Вінницької області на 2021-2025 роки, яку наприкінці липня погодила профільна комісія обласної ради.

Основною метою програми, окрім задоволення потреб усіх категорій споживачів безпечною і якісною водою, є перехід від децентралізованих джерел водопостачання до централізованих. Зокрема, у сільських населених пунктах, де є проблема зникнення води з водоносних горизонтів. Основним її пріоритетом є задоволення потреб населення в питній воді, на другому місці – забезпеченість водою сільського господарства, насамперед тваринництва, зрошувального землеробства, кормовиробництва і овочівництва, а на третьому – водозабезпечення промисловості, енергетики, транспорту. Ресурсне забезпечення програми передбачає залучення фінансування з обласного та місцевих бюджетів загалом на суму 40,8 млн грн.

Що робити конкретно?

Варто розуміти, що ухвалені документи – рамкові, тобто вони ще будуть наповнюватися докладними правилами із залученням відповідальних органів. Які ці правила мають бути, аби реально вирішити проблеми із водозабезпеченням, Укрінформ запитав у екс-заступника голови Держводагентства Павла Гвозденка.

Він наголошує, що через потепління, яке у нас наростає в півтора рази швидше, ніж у Європі, Україна має вдатися до швидких кроків, щоб зберегти наявні водні ресурси – насамперед такі, що їх зекономлять. «Варто запозичити досвід країн, які не маючи води в достатній кількості, дуже раціонально її використовують. Яскравим прикладом є Ізраїль, який очищує воду для повторного використання під час зрошування полів і за рахунок чого може вирощувати продукти не лише для внутрішніх потреб, а й для експорту», – каже фахівець.

Експерт відмічає, що через зношеність мереж у нас втрачається 35% води при водопостачанні. «Профілактичних робіт ведеться дуже мало, тож ми лише гасимо пожежу, а не запобігаємо їй. Це потрібно якнайшвидше виправляти, тим паче, що зараз для цього існує безліч технічних засобів. Приміром, оцінити стан мереж нині можна, запустивши всередину камеру, або застосувавши ультразвук. Також існують сучасні системи, які дозволяють вставляти полімерні рукави в водовід навіть без викопування труб. Це дозволяє ще на 50 років забути про проблеми з проривами, а також із чистотою води, оскільки вода, яка йде через полімер, не буде змішуватися з іржею, як це відбувається у металевих трубах», – каже Павло Гвозденко.

Тож підвищення цін на воду він називає обґрунтованим в даних умовах, і вважає, що з одного боку це стимулюватиме населення більш раціонально її використовувати, а з іншого, дозволить мати ресурс для поступового оновлення мереж.

Він також звертає увагу на зміну підходів у системі зрошування. «Розвиток зрошення в Україні наразі є одним із пріоритетів держави. Але це несе свої загрози, оскільки збільшуватиметься об’єм забору води. У нас дуже часто використовуються зрошувальні самохідні установки, які рухаються під тиском води і розпилюють її так, що аж туман стоїть. Рослини, звісно, після такого зрошення чудово ростуть, але воно потребує дуже багато води. Тож за кордоном усюди, де можливо, застосовують крапельне зрошування, що дозволяє подавати воду безпосередньо до коріння, витрачаючи її мінімально. А ще така система зрошування дозволяє уникнути засолення ґрунтів і перетворення родючих земель на піски», – продовжує фахівець. Він додає, що наразі таку технологію переважно використовують великі підприємства, але держава повинна проводити роз’яснювальну роботу серед фермерів і надавати їм допомогу, щоб стимулювати ширше застосування крапельного зрошування.

Іще одним важливим кроком у забезпеченні населення водою має бути очистка джерел, зокрема водосховищ. «Паралельно із випаровуванням води з водосховищ відбувається їхнє замулення. Розчистка водосховищ – це недешево, але залучення приватних інвесторів дозволить зробити його вигідним, якщо дозволити їм продавати пісок з водойми, який дістали в процесі очищення», – вважає Павло Гвозденко.

Експерт ГО “ЕкоПраво-Київ” Олег Листопад наголошує, що оскільки українці, на відміну від європейців, отримують питну воду переважно з поверхневих вод – річок, озер, то ключовим завданням влади є забезпечення наповненості та якості цих джерел. «Для цього треба зберегти Полісся як водного «стража» України і не тільки. Треба планово зупинити торфовидобуток, відновити вже осушені болота (де можна), відновити заплави річок, меандрування річок (процес підмивання одного берега і зміщення русла річки в бік підмиву.– Ред.). А також не допустити реалізації небезпечних проєктів – як наприклад, міжнародного водного шляху Гданськ-Херсон (українська частина водного шляху Е40 має пролягти водами річки Прип’ять, через Чорнобильську зону відчуження, та Дніпра – до Херсона та Чорного моря, це 970 км). Цей проєкт знищить і річку Прип'ять, і Полісся», – вважає Олег Листопад. Він додає, що Україні слід розвивати електрифіковану залізницю, а не водний транспорт, який створює небезпеку забруднення річок, з яких більшість українців п’ють воду. Щоправда, не схоже, що держава збирається відмовитися від перспектив розвитку річкового транспорту у найближчий час. Навпаки, у 2022 році стартує реформа внутрішнього водного транспорту, що має на меті перетворити Дніпро на потужну транспорту артерію і є однією із вимог Угоди про асоціацію України і ЄС.

Юлія Горбань, Київ