1. Загальна психологія; психологія особистості
МОДЕЛЬ КРИЗОВОЇ ІНТЕРВЕНЦІЇ, ЩО ОРІЄНТОВАНА НА
РОЗВ’ЯЗОК
Левус Н. І.
кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри психології
Львівський національний університет імені Івана Франка
м. Львів, Україна
Критична ситуація – складна, важка та небезпечна ситуація, що породжує
дефіцит сенсу в подальшому житті людини, коли неможливо реалізувати свої
прагнення, мотиви, мету і цінності. Кризова ситуація має і позитивні сторони,
оскільки допомагає людині зрозуміти свій життєвий задум, дає можливість
побачити, пережити власне минуле, теперішнє й майбутнє водночас,
усвідомити їхній нерозривний зв’язок, обумовленість одне одним (Т. М.
Титаренко) [3].
Криза − стан, породжений проблемою, що постала перед індивідом, якої
він не може уникнути і яку він не може вирішити за короткий час і звичним
способом. Це стан, який виник через накопичення нерозв’язаних життєво
важливих проблем, суперечностей або подій, що призвели до втрати сенсу
попереднього стилю життя, поведінки й діяльності (Л. М. Вольнова) [1].
Фази кризи (О. М. Александрова, В. М. Заіка, О. П. Санникова, Л. В.
Сафонова) [1; 2]:
1) фаза первинного зростання напруги: використовуються звичні для
людини способи рішення і механізми захисту; залучаються знайомі та
відпрацьовані ресурси, зберігається гнучкість у підході до проблеми; напруга і
релаксація збалансовані;
2) фаза подальшого зростання напруги: почуття невпевненості, страху,
розгубленості; випробуються нові способи вирішення проблеми, зменшується
гнучкість, напруга переважає над релаксацією;
3) фаза підвищення тривоги і депресії: емоційна та інтелектуальна
дезорганізація, почуття хаосу; людині починає здаватися в цей період, що всі
ресурси вичерпані, вона не бачить виходу із ситуації, яка створилася.
Зловживання алкоголем, наркотиками, психічні порушення, кримінальна
поведінка, суїцид.
4) фаза відновлення: прийняття рішення з подальшою стабілізацією,
контроль над ситуацією, знаходження ресурсів, можливості вибору.
Серед причин кризи виділяють суб’єктивні, об’єктивні чинники та
чинники середовища. Власне психотерапевтична ситуація допомагає вплинути
на суб’єктивні чинники:
чинник вірогідного прогнозування – виходячи з аналізу свого минулого
досвіду, людина оцінює вірогідність настання певної події;
вітальний чинник – суб’єктивне відчуття неможливості жити, існувати у
певній ситуації; людині здається, що вона не перенесе цих умов, не зможе
з ними змиритися;
когнітивний чинник – відсутність необхідних знань, умінь і навичок для
життя в даній ситуації, неможливість застосовувати існуючі когнітивні
схеми;
поведінковий чинник – відсутність сформованих моделей поведінки (н-д,
при набутій інвалідності);
екзистенційний чинник, почуття втрати сенсу.
Психологічні особливості кризи полягають у наступному:
тісний зв’язок суб’єкта з подіями, що відбуваються – високий ступінь
значущості подій для людини (С. В. Гризлов) [2].
тривалість суб’єктивного відгуку на події, „суб’єктивна тривалість події”
– симптоми наполегливого вторгнення у свідомість образів і спогадів,
пов’язаних із травматичними обставинами;
невідповідність між причинами, що викликали критичний стан, і його
зовнішніми проявами;
суб’єктивна втрата контролю над ситуацією – суб’єктивне уявлення про
ситуацію як про безвихідну, нерозв’язну; значне звуження діапазону
ефективних стратегій поведінки; нездатність відновити контроль над
ситуацією і власними діями.
Т. М. Титаренко окреслила типи ставлення до кризової ситуації:
ігноруюче, перебільшуюче, демонстративне, волюнтаристське і продуктивне
ставлення [3]. Продуктивне ставлення до кризової ситуації є основою
короткотермінової психотерапії, яку частіше називають терапією, орієнтованою
на
розв’язок
(рішення)
−
Breaf
Solution
Focused
Therapy
(BSFT).
Психотерапевти цього напрямку схвалюють прагнення клієнта працювати
максимально інтенсивно за мінімальних часових затрат.
Кризові інтервенції потребують швидких дій саме у стислі терміни.
Особливостями кризових інтервенцій, на думку Т. М. Титаренко [3], є те, що:
у кризовому стані майже завжди здається, що нічого не можна змінити;
навіть якщо це дійсно так, то все одно вихід є – людина здатна змінити
своє ставлення до того, що трапилось;
ставлення її до власних можливостей розв’язати конфлікт, подолати
напруженість, зменшити тривогу.
Кризові інтервенції пов’язані із опануванням − такою поведінкою, яка
використовується
людиною
для
керування
власним
передбаченням
і
переживанням кризової ситуації.
Р. Лазарус виділяє наступні типи опанування [1]:
проблемно-сфокусоване
опанування
–
взаємозв’язок
людини
з
середовищем змінюється завдяки діям подолання;
емоційно-сфокусоване
опанування
–
змінюється
лише
спосіб
інтерпретації того, що відбувається;
уникання, яке може комбінуватися як з проблемно-сфокусованим
опануванням, так і з емоційно-сфокусованим опануванням.
При цьому важливо з’ясувати, з чим ми маємо справу: із проблемою чи
обмеженням?
Бельгійський
психотерапевт
Люк
Ізаберт
у
2005
році
запропонував для цього модель BRUGGE [4]. Ідея полягає у тому, як клієнт
озвучить свою проблему. Оскільки в житті є речі, які від нас не залежать і на які
ми не можемо вплинути чи змінити (н-д, не можемо змінити минуле або не
можемо вплинути на те, що люди помирають), то можемо назвати їх
обмеженнями. Тому в ході роботи з клієнтами, особливо з клієнтам, які мають
обмеження типу інвалідності, маємо пам’ятати, що з проблемою можна щось
зробити, щось змінити, а до обмеження можна лише пристосуватися.
Стратегії моделі кризової інтервенції наступні:
Дистракція – намагання відволіктися, переключити увагу.
Релаксація, розслаблення.
Перевизначення ситуації, нове її тлумачення – спроба побачити свої
проблеми
в
іншому світлі,
щоб
зробити
ситуацію суб’єктивно
терпимішою, не такою гострою.
Прийняття – погодження з тим, що проблема дійсно є, хоча поки що
нічого не можна зробити для її розв’язання.
Емоційне відреагування – прояв почуттів у відповідь на ускладнення.
Можливо, людині треба посумувати, поскаржитися, заглибитись в образу,
вихлюпнути свій гнів, щоб пережити катарсис.
Пошук підтримки – людина самостійно звертається до рідних, друзів,
знайомих, щоб поділитися своїми проблемами, хоча б трохи заспокоїтись,
емоційно розрядитись.
Пряма дія, що спрямована на вирішення болючої проблеми, або хоча б
збирання конкретної інформації про можливості такої дії.
Саме тут ідеться про мету, яка спонукає до безпосередніх дій,
орієнтованих на розв’язок. Як писав один із засновників BSFT Стів де Шазер:
„Розв’язок не повинен бути пов’язаний з проблемою, і не завжди залежить від
проблеми” [5]. У цій терапії розроблені критерії вдалого визначення цілей:
позитивно сформульовані; стосуються поведінки, дій; деталізовані настільки,
наскільки це можливо; сформульовані у формі „тут і тепер”; контрольовані і
керовані клієнтом; побудовані на мові клієнта.
Таким чином, модель кризової інтервенції, що орієнтована на розв’язок
вирізняється великими перспективами в роботі з клієнтами, що мають певні
функціональні обмеження, зокрема інвалідність.
Література:
1. Психосоціальна допомога в роботі з кризовою особистістю : навчальний
посібник / наук. ред. та керівник проблем. групи Л. М. Вольнова. Київ,
2012. 275 с.
2. Саннікова О. П. Переживання кризи: диференціально-психологічний
аналіз // Наука
і
освіта.
2015.
№
10.
С.
16−22.
Режим
доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/NiO_2015_10_5.
3. Титаренко Т. М. Життєва криза очима психолога // Психологічний портал
„У
психолога”.
Режим
доступу
:
http://upsihologa.com.ua/tytarenko_crisis.html.
4. Isebaert L. Solution-Focused Cognitive and Systemic Therapy: The Bruges
Model. New York: Routledge, 2017. 216 р.
5. De Shazer S. Key to Solution in Brief Therapy. New York; London: W. W.
Norton, 1985. 188 p.