Academia.eduAcademia.edu
1. Загальна психологія; психологія особистості МОДЕЛЬ КРИЗОВОЇ ІНТЕРВЕНЦІЇ, ЩО ОРІЄНТОВАНА НА РОЗВ’ЯЗОК Левус Н. І. кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри психології Львівський національний університет імені Івана Франка м. Львів, Україна Критична ситуація – складна, важка та небезпечна ситуація, що породжує дефіцит сенсу в подальшому житті людини, коли неможливо реалізувати свої прагнення, мотиви, мету і цінності. Кризова ситуація має і позитивні сторони, оскільки допомагає людині зрозуміти свій життєвий задум, дає можливість побачити, пережити власне минуле, теперішнє й майбутнє водночас, усвідомити їхній нерозривний зв’язок, обумовленість одне одним (Т. М. Титаренко) [3]. Криза − стан, породжений проблемою, що постала перед індивідом, якої він не може уникнути і яку він не може вирішити за короткий час і звичним способом. Це стан, який виник через накопичення нерозв’язаних життєво важливих проблем, суперечностей або подій, що призвели до втрати сенсу попереднього стилю життя, поведінки й діяльності (Л. М. Вольнова) [1]. Фази кризи (О. М. Александрова, В. М. Заіка, О. П. Санникова, Л. В. Сафонова) [1; 2]: 1) фаза первинного зростання напруги: використовуються звичні для людини способи рішення і механізми захисту; залучаються знайомі та відпрацьовані ресурси, зберігається гнучкість у підході до проблеми; напруга і релаксація збалансовані; 2) фаза подальшого зростання напруги: почуття невпевненості, страху, розгубленості; випробуються нові способи вирішення проблеми, зменшується гнучкість, напруга переважає над релаксацією; 3) фаза підвищення тривоги і депресії: емоційна та інтелектуальна дезорганізація, почуття хаосу; людині починає здаватися в цей період, що всі ресурси вичерпані, вона не бачить виходу із ситуації, яка створилася. Зловживання алкоголем, наркотиками, психічні порушення, кримінальна поведінка, суїцид. 4) фаза відновлення: прийняття рішення з подальшою стабілізацією, контроль над ситуацією, знаходження ресурсів, можливості вибору. Серед причин кризи виділяють суб’єктивні, об’єктивні чинники та чинники середовища. Власне психотерапевтична ситуація допомагає вплинути на суб’єктивні чинники:  чинник вірогідного прогнозування – виходячи з аналізу свого минулого досвіду, людина оцінює вірогідність настання певної події;  вітальний чинник – суб’єктивне відчуття неможливості жити, існувати у певній ситуації; людині здається, що вона не перенесе цих умов, не зможе з ними змиритися;  когнітивний чинник – відсутність необхідних знань, умінь і навичок для життя в даній ситуації, неможливість застосовувати існуючі когнітивні схеми;  поведінковий чинник – відсутність сформованих моделей поведінки (н-д, при набутій інвалідності);  екзистенційний чинник, почуття втрати сенсу. Психологічні особливості кризи полягають у наступному:  тісний зв’язок суб’єкта з подіями, що відбуваються – високий ступінь значущості подій для людини (С. В. Гризлов) [2].  тривалість суб’єктивного відгуку на події, „суб’єктивна тривалість події” – симптоми наполегливого вторгнення у свідомість образів і спогадів, пов’язаних із травматичними обставинами;  невідповідність між причинами, що викликали критичний стан, і його зовнішніми проявами;  суб’єктивна втрата контролю над ситуацією – суб’єктивне уявлення про ситуацію як про безвихідну, нерозв’язну; значне звуження діапазону ефективних стратегій поведінки; нездатність відновити контроль над ситуацією і власними діями. Т. М. Титаренко окреслила типи ставлення до кризової ситуації: ігноруюче, перебільшуюче, демонстративне, волюнтаристське і продуктивне ставлення [3]. Продуктивне ставлення до кризової ситуації є основою короткотермінової психотерапії, яку частіше називають терапією, орієнтованою на розв’язок (рішення) − Breaf Solution Focused Therapy (BSFT). Психотерапевти цього напрямку схвалюють прагнення клієнта працювати максимально інтенсивно за мінімальних часових затрат. Кризові інтервенції потребують швидких дій саме у стислі терміни. Особливостями кризових інтервенцій, на думку Т. М. Титаренко [3], є те, що:  у кризовому стані майже завжди здається, що нічого не можна змінити;  навіть якщо це дійсно так, то все одно вихід є – людина здатна змінити своє ставлення до того, що трапилось;  ставлення її до власних можливостей розв’язати конфлікт, подолати напруженість, зменшити тривогу. Кризові інтервенції пов’язані із опануванням − такою поведінкою, яка використовується людиною для керування власним передбаченням і переживанням кризової ситуації. Р. Лазарус виділяє наступні типи опанування [1]:  проблемно-сфокусоване опанування – взаємозв’язок людини з середовищем змінюється завдяки діям подолання;  емоційно-сфокусоване опанування – змінюється лише спосіб інтерпретації того, що відбувається;  уникання, яке може комбінуватися як з проблемно-сфокусованим опануванням, так і з емоційно-сфокусованим опануванням. При цьому важливо з’ясувати, з чим ми маємо справу: із проблемою чи обмеженням? Бельгійський психотерапевт Люк Ізаберт у 2005 році запропонував для цього модель BRUGGE [4]. Ідея полягає у тому, як клієнт озвучить свою проблему. Оскільки в житті є речі, які від нас не залежать і на які ми не можемо вплинути чи змінити (н-д, не можемо змінити минуле або не можемо вплинути на те, що люди помирають), то можемо назвати їх обмеженнями. Тому в ході роботи з клієнтами, особливо з клієнтам, які мають обмеження типу інвалідності, маємо пам’ятати, що з проблемою можна щось зробити, щось змінити, а до обмеження можна лише пристосуватися. Стратегії моделі кризової інтервенції наступні:  Дистракція – намагання відволіктися, переключити увагу.  Релаксація, розслаблення.  Перевизначення ситуації, нове її тлумачення – спроба побачити свої проблеми в іншому світлі, щоб зробити ситуацію суб’єктивно терпимішою, не такою гострою.  Прийняття – погодження з тим, що проблема дійсно є, хоча поки що нічого не можна зробити для її розв’язання.  Емоційне відреагування – прояв почуттів у відповідь на ускладнення. Можливо, людині треба посумувати, поскаржитися, заглибитись в образу, вихлюпнути свій гнів, щоб пережити катарсис.  Пошук підтримки – людина самостійно звертається до рідних, друзів, знайомих, щоб поділитися своїми проблемами, хоча б трохи заспокоїтись, емоційно розрядитись.  Пряма дія, що спрямована на вирішення болючої проблеми, або хоча б збирання конкретної інформації про можливості такої дії. Саме тут ідеться про мету, яка спонукає до безпосередніх дій, орієнтованих на розв’язок. Як писав один із засновників BSFT Стів де Шазер: „Розв’язок не повинен бути пов’язаний з проблемою, і не завжди залежить від проблеми” [5]. У цій терапії розроблені критерії вдалого визначення цілей: позитивно сформульовані; стосуються поведінки, дій; деталізовані настільки, наскільки це можливо; сформульовані у формі „тут і тепер”; контрольовані і керовані клієнтом; побудовані на мові клієнта. Таким чином, модель кризової інтервенції, що орієнтована на розв’язок вирізняється великими перспективами в роботі з клієнтами, що мають певні функціональні обмеження, зокрема інвалідність. Література: 1. Психосоціальна допомога в роботі з кризовою особистістю : навчальний посібник / наук. ред. та керівник проблем. групи Л. М. Вольнова. Київ, 2012. 275 с. 2. Саннікова О. П. Переживання кризи: диференціально-психологічний аналіз // Наука і освіта. 2015. № 10. С. 16−22. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/NiO_2015_10_5. 3. Титаренко Т. М. Життєва криза очима психолога // Психологічний портал „У психолога”. Режим доступу : http://upsihologa.com.ua/tytarenko_crisis.html. 4. Isebaert L. Solution-Focused Cognitive and Systemic Therapy: The Bruges Model. New York: Routledge, 2017. 216 р. 5. De Shazer S. Key to Solution in Brief Therapy. New York; London: W. W. Norton, 1985. 188 p.