ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
ПЕРША СЕКЦІЯ
Справа "Алтай проти Туреччини"
(AFFAIRE ALTAY c. TURQUIE)
У справі "Алтай проти Туреччини"
Європейський суд з прав людини (перша секція), засідаючи
палатою, до складу якої увійшли судді:
пані Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), голова
пані Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)
п. Гаукур Йорундссон (Gaukur Jorundsson, Ісландія)
п. Корнеліу Бірсан (Cjrneliu Birsan, Румунія)
п. Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)
п. Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)
п. Фейяз Гьольчюклю (Feyyaz Golcuklu, Туреччина),
суддя ad hoc,
а також п. Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар секції,
після наради за зачиненими дверима 15 червня 1999 року, 27
червня 2000 року та З травня 2001 року
постановляє таке рішення, винесене в останній із зазначених
вище днів:
1. Справу розпочато за заявою (N 22279/93), поданою проти
Турецької Республіки, виходець з якої п. Мехмет Алтунч Алтай
(Mehmet Altunc Altay) (заявник) звернувся до Європейської комісії
з прав людини (Комісія) відповідно до колишньої статті 25
Конвенції про захист прав людини та основних свобод (
995_004 )
(Конвенція).
2. Інтереси заявника представляє п. Ергін Кінмен (Ergin
Cinmen), адвокат стамбульської колегії адвокатів. Турецький Уряд
(Уряд) на судові слухання представника не призначив.
3. Скарга заявника стосується умов тримання його під вартою,
незалежності та безсторонності суду державної безпеки, що засудив
його, а також несправедливого розгляду його справи в цьому суді -
на тій підставі що, з одного боку, суд приймав як докази свідчення
заявника, здогадно одержані під примусом, та - з іншого, заявника
під час тримання його під вартою було позбавлено допомоги
адвоката.
4. Скаргу було передано до Суду 1 листопада 1998 року, у день
набуття чинності Протоколом N 11 до Конвенції (
995_004 ) (пункт 2
статті 5 Протоколу N 11).
5. Заяву було передано до першої секції Суду (пункт 1 правила
52 Регламенту Суду (
980_067 ). Зі складу цієї секції, відповідно
до пункту 1 правила 26 Регламенту Суду, було створено палату для
розгляду справи (пункт 1 статті 27 Конвенції (
995_004 ). У
зв'язку із самовідводом п. Ріци Тюрмена (Riza Turmen), судді
обраного від Туреччини (стаття 28), Уряд призначив п. Фейяза
Гьольчюклю брати участь у засіданні як суддя ad hoc (пункт 2
статті 27 Конвенції (
995_004 ) та пункт 1 правила 29 Регламенту
Суду).
6. Ухвалою від 15 липня 1999 року палата оголосила заяву
прийнятною.
7. Заявник надав письмові пояснення щодо суті справи (пункт 1
правила 59 Регламенту Суду), тоді як з боку Уряду їх не надійшло.
8. Після консультацій зі сторонами палата вирішила, що
проводити слухання по суті справи немає потреби (пункт 2 правила
59 (в кінці) Регламенту Суду (
980_067 ).
I. КОНКРЕТНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Заявник - громадянин Туреччини, 1956 року народження, нині
перебуває у Гебзькому (Gebze) слідчому ізоляторі.
A. Арешт заявника та тримання його під вартою
10. 2 лютого 1993 року п. Алтай був заарештований у Стамбулі
працівниками поліції. Його підозрювали в керівництві незаконною
організацією, відомою як TKP/B-SHB (Комуністична партія Туреччини,
озброєний рух), та у вчиненні, крім іншого, спроби бомбового
теракту і збройного пограбування від імені згаданої вище
організації. Заявник тримався під вартою в приміщенні відділу
боротьби з тероризмом управління державної безпеки (відділ
боротьби з тероризмом).
11. Відповідно до протоколу арешту, заявник, який мав при
собі фальшиве посвідчення особи, вчинив спробу втекти, і
поліцейські застосували силу, щоб заарештувати його.
12. Пана Алтая не було піддано ніякому медичному огляду після
арешту та перед взяттям його під варту.
13. 4 лютого 1993 року адвокат п. Алтая звернувся до
стамбульської прокуратури з клопотанням про бесіду зі своїм
клієнтом, яке прокуратура задовольнила.
Однак відповідальні особи стамбульської поліції заперечили
факт перебування заявника в приміщеннях поліції, і адвокат не зміг
зустрітися з клієнтом.
14. 15 лютого 1993 року відділ боротьби з тероризмом
звернувся до стамбульського Інституту судово-медичної експертизи з
проханням провести медичний огляд заявника на предмет наявності на
його тілі слідів поганого поводження.
У наданому того самого дня медичному висновку було зазначено,
що на тілі п. Алтая не виявлено ніяких слідів травматичного
характеру, окрім "одного свіжого шраму від рани розміром один
сантиметр, рожевуватого кольору, на лівій передній частині голови,
та двох шрамів розміром два і три сантиметри в ділянці лівої
скроні". Судовий медик надав п. Алтаю припис про непрацездатність
на три дні.
15. 16 лютого 1993 року заявник постав перед суддею-асесором
Стамбульського суду державної безпеки (суд державної безпеки),
який видав наказ про його запобіжне ув'язнення.
B. Скарга голови Стамбульської асоціації з прав людини
16. 12 лютого 1993 року заступник голови Стамбульської
асоціації з прав людини направив до Міністерства юстиції скаргу, в
якій він повідомляє про надмірні строки тримання під вартою певних
осіб, серед яких був заявник.
17. 4 березня 1993 року стамбульська прокуратура, на яку було
покладено обов'язок вести розслідування за зазначеною вище
скаргою, оголосила, що цей розгляд перебуває поза межами її
юрисдикції і, відповідно до Закону про притягнення до
відповідальності службових осіб (пункт 31 нижче), передала слідчу
справу до префектури Стамбула.
18. 8 квітня 1993 префектура Стамбула видала вказівку про те,
щоб слідство за скаргою прийняв до провадження прокурорський
працівник стамбульської прокуратури.
19. 5 липня 1993 року прокурор надав свою доповідь, в якій
він оцінив строк тримання під вартою заявника як такий, що
відповідає законодавству з цього питання, і звернувся до
стамбульської префектури з клопотанням про відхилення скарги.
20. 19 липня 1993 року префектура Стамбула дала згоду на
відхилення скарги.
C. Скарга заявника на співробітників поліції з
приводу поганого поводження
21. 11 травня 1993 року адвокат п. Алтая подав скаргу
прокуророві з приводу поганого поводження. У ній він стверджував:
"Пана Алтая було піддано інтенсивному катуванню під час
тримання його під вартою. Медичним висновком... засвідчено
наявність слідів тортур... З цього приводу доречно нагадати,
що "катування" є караним діянням не тільки відповідно до
національного законодавства; стаття 3 Конвенції про захист
прав людини та основних свобод (
995_004 ) також забороняє
будь-яке катування". Він висунув вимогу про встановлення
особи трьох працівників
поліції, підписи яких фігурували під свідченнями п. Алтая, які він
дав під час тримання його під вартою, та про притягнення цих
поліцейських до відповідальності за катування.
22. Як випливає з матеріалів справи, прокурор передав скаргу
п. Алтая до стамбульської префектури відповідно до Закону про
притягнення до відповідальності службових осіб. Префектура
доручила вести слідство із зазначеного вище питання начальникові
Стамбульського управління служби державної безпеки.
23. Листом від 21 червня 1993 року начальник Стамбульського
управління служби державної безпеки повідомив стамбульській
префектурі результати розслідування за скаргою заявника. У листі
він зазначив: "Із протоколу арешту та з інших протоколів випливає,
що при арешті п. Алтая працівники поліції застосували силу і що
під час допиту він спробував утекти і вдарився головою об двері.
Крім того, у своїх свідченнях службові особи заперечували усі
звинувачення". Отже, він звернувся до стамбульської префектури з
проханням закрити справу за недостатністю доказів для висунення
обвинувачення.
24. Того самого дня префект Стамбула надав свою згоду і,
таким чином, справу було закрито. Рішення щодо закриття справи до
відома заявника доведено не було.
25. Після того як заявник звернувся зі скаргою до Комісії,
його адвокат отримав копію рішення про закриття справи і листом
від 6 листопада 1998 року подав її Суду.
D. Провадження у справі проти заявника
26. 4 березня 1993 року прокурор при суді державної безпеки
висунув проти заявника обвинувачення в тому, що він є одним із
засновників і керівників збройного бандформування, що мало на меті
повалення конституційного ладу та підрив національної єдності, а
також обвинувачення у спробі вчинити бомбовий терористичний акт і
збройне пограбування від імені TKP/B-SHB. Він вимагав засудження
заявника за параграфом 1 статті 168 Кримінального кодексу.
27. Під час слухання в суді державної безпеки адвокат
заявника послався на те, що єдині доводи, подані прокуратурою на
підтримку обвинувачення, являли собою свідчення інших
співобвинувачених, отримані поліцією шляхом примусу. Він звернув
увагу на те, що ці співобвинувачені особи відмовилися від
свідчень, даних ними у поліції, коли вони постали перед
магістратом. Крім того, він зазначив, що тривалий строк тримання
під вартою та відсутність адвокатської допомоги впродовж цього
періоду дали співробітникам поліції змогу допитувати його клієнта,
як і інших обвинувачених, із застосуванням тортур.
Що стосується заявника, який відкидає висунуті проти нього
обвинувачення, то він категорично заперечує зафіксовані у
протоколах свідчення, отримані поліцією під час тримання його під
вартою, стверджуючи, що до цих свідчень його було примушено
катуванням. Погоджуючись, у свою чергу, зі змістом протоколу
арешту (див. вище пункт 11), він заявив, що поліція застосувала
силу з метою його затримання. Крім того, заявник визнав той факт,
що він мав при собі фальшиві документи, оскільки не відбув служби
в армії.
28. Стамбульський суд державної безпеки, у складі двох
цивільних суддів та одного військового судді у званні полковника,
виніс своє рішення 26 травня 1994 року. Цей суд визнав п. Алтая
винним в інкримінованих йому діяннях, які він вчинив від імені
збройного руху TKP/B-SHB з метою повалення конституційного ладу.
Заявника було засуджено до смертної кари, заміненої довічним
ув'язненням, за статтею 146 Кримінального кодексу, згідно з якою
будь-яка спроба повалення конституційного ладу і підриву
національної єдності вважається злочином.
Оцінюючи докази, суд державної безпеки констатував, що
обвинувачений відмовився підписувати свідчення, дані ним під час
перебування під вартою. Виникає висновок, що з того моменту, коли
підпис заявника перестав фігурувати під свідченнями, ці свідчення
не мали юридичної сили. З цього випливає, що судовий висновок щодо
винуватості побудовано саме на свідченнях інших співобвинувачених
та на основі протоколу арешту заявника, з посиланням на той факт,
що останній мав при собі фальшиві документи.
29. Рішенням від 2 червня 1995 року, проголошеним 14 червня
того самого року, касаційний суд затвердив судове рішення від 26
травня 1994 року, вважаючи, що мотиви його винесення відповідали
вимогам закону та процесуальним нормам.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО
A. Загальні положення щодо протидії поганому поводженню
30. Кримінальний кодекс Туреччини визнає застосування
катування чи погане поводження злочинним діянням (статті 243 та
245).
31. Положення статей 151 та 153 Кримінально-процесуального
кодексу Туреччини (КПК) передбачають можливість звернутися зі
скаргою щодо таких діянь до прокурора або місцевих
адміністративних органів.
Якщо прокурор Республіки дійде висновку, що немає підстав для
порушення справи, про прийняте рішення має бути повідомлено особу,
щодо якої проводилася перевірка, потерпілу сторону та скаржника
(стаття 164 КПК). Скаржник має право заперечити це рішення перед
головою суду присяжних (стаття 165 КПК) упродовж двох тижнів з
моменту повідомлення. Голова може або прийняти заперечення та
вирішити питання щодо провадження за кримінальним позовом (стаття
168 КПК), або відхилити його. У цьому останньому випадку
провадження за кримінальним позовом може бути відкрито тільки
після подання нових фактів чи доказів (стаття 167 КПК).
32. Якщо той, кому інкримінуються зазначені діяння, на момент
їх вчинення був службовою особою і перебував при виконанні
посадових обов'язків, попереднє розслідування справи регулюється
Законом 1913 року про переслідування службових осіб, який визначає
межі повноважень ratione personae органів прокуратури на цій
стадії провадження. У таких випадках попереднє слідство, а отже, і
повноваження відкривати кримінальне переслідування належать до
виняткової компетенції відповідної місцевої адміністративної
комісії (районної чи окружної, залежно від становища фігуранта у
справі), очолюваної префектом чи його заступником. У разі надання
згоди на переслідування обов'язок розслідування справи
покладається на прокурора.
Рішення зазначених комісій може переглянути Державна рада;
якщо ж комісія вирішить не відкривати переслідування, то справа
приймається до провадження у порядку обов'язку порушити справу.
B. Порядок тримання під вартою
33. На час, коли мали місце факти, що розглядаються, у статті
16 Закону N 2845 щодо процедури розгляду в суді державної безпеки
справ за злочинними діяннями, які належать до зазначеної вище
підсудності, було визначено, що будь-яка заарештована особа
повинна постати перед суддею не пізніше ніж через 48 годин або, у
разі вчинення правопорушень колективного характеру поза межами
місцевості, де оголошено надзвичайний стан, упродовж двох тижнів,
без урахування часу, необхідного для припровадження затриманого до
згаданого судді.
34. Стосовно допомоги адвоката, то стаття 144 КПК в частині,
яка стосується цього випадку, встановлює, що обвинувачений може
зустрічатися та листуватися з адвокатом тільки після застосування
запобіжного ув'язнення.
C. Чинне законодавство щодо кримінального провадження
проти заявника в суді державної безпеки
35. Норми щодо складу та діяльності судів державної безпеки
містяться і Законі N 2845, який ці суди запровадив і який регулює
процедуру провадження в них. Цей Закон спирається на статтю 143
Конституції. 18 червня 1999 року Великі національні збори
Туреччини внесли зміни до статті 143 Конституції, виключивши
членів військових трибуналів (суддів та прокурорів) зі складу
судів державної безпеки. Після цього, 22 червня 1999 року, до
Закону N 2845 було внесено зміни відповідно до змін у Конституції.
36. Суди державної безпеки були встановлені Законом N 1773
від 11 липня 1973 року, відповідно до статті 136 Конституції 1961
року. 15 червня 1976 року Конституційний суд скасував цей Закон.
Згодом Конституцією 1982 року ці суди було відновлено у складі
судової системи. Визначення мотивів цього відновлення містить
такий уривок:
"Можуть мати місце дії стосовно існування та стабільності
держави, щодо яких, якщо їх було вчинено, є спеціальні
повноваження для оперативного та найкращого врегулювання.
Саме для таких випадків видалося за необхідне передбачити
суди державної безпеки. Відповідно до принципів, властивих
Конституції, заборонено створювати спеціальні трибунали, до
компетенції яких належить розгляд таких діянь після їх
вчинення. Ось чому Конституція передбачає суди державної
безпеки, до компетенції яких належить відповідне
переслідування за вчинення зазначених вище правопорушень.
Оскільки окремі положення, що регулюють їхні повноваження,
зафіксовані наперед, а їхня юрисдикція визначена раніше... ці
суди не можуть бути кваліфіковані як трибунали, сформовані
для розгляду того чи іншого діяння після його вчинення". На
час, коли відбувалися зазначені події, склад та діяльність
цих судових установ регулювалися наведеними нижче правилами.
37. У конституційних положеннях, що регулюють питання
організації судочинства, сказано:
Стаття 138 параграф 1, 2
"При виконанні своїх обов'язків судді є незалежними;
вони приймають рішення відповідно до внутрішнього
переконання, на основі Конституції, закону та права.
Ніякий орган, представник влади чи особа не може
видавати наказів та приписів судам і суддям щодо виконання
ними суддівських повноважень, а також направляти послання на
їхню адресу, давати їм рекомендації чи робити натяки".
Стаття 139 параграф 1
"Судді є незмінюваними, вони не можуть бути відправлені у
відставку до досягнення віку, передбаченого Конституцією,
якщо на це немає їхньої згоди..."
Стаття 143 параграф 1-5
"Запроваджується суд державної безпеки, уповноважений
розглядати злочини проти Республіки, ознаки яких визначаються
Конституцією, спрямовані проти територіальної цілісності
держави чи неподільної єдності нації, проти вільного та
демократичного порядку, так само як і злочини, які прямо
стосуються внутрішньої та зовнішньої безпеки держави.
Суди державної безпеки складаються з голови суду, двох
штатних членів суду, двох членів суду на заміщення, прокурора
та необхідної кількості його заступників.
Голова суду, один штатний член суду, один член суду на
заміщення та прокурор обираються згідно з процедурою,
визначеною спеціальним законом, із числа суддів та прокурорів
Республіки першого рангу. Один штатний член суду, один член
суду на заміщення обираються з числа військових суддів
першого рангу. Заступники прокурора обираються з числа
прокурорів системи прокуратури та військових суддів.
Голови, штатні члени та заступники прокурора ... судів
державної безпеки призначаються на строк чотири роки, який
може бути поновлено.
Скарги щодо рішень судів державної безпеки розглядає
Стаття 145 параграф 4
"Військова юстиція
...особистий статус військових суддів встановлений законом з
повагою до незалежності суду, до гарантій суддям та до вимог
щодо військової служби. Крім того, закон визначає відносини
між суддями та військовим командуванням, які виникають під
час виконання суддями їхніх завдань, відмінних від
2. Закон N 2845, яким засновуються суди державної
безпеки та регулюється процедура провадження в них
38. На час, коли відбувалися зазначені події, відповідні
положення Закону N 2845 визначали таке:
Стаття 1 "В адміністративних центрах провінцій ... засновуються
суди державної безпеки, уповноважені розглядати злочини проти
Республіки, ознаки яких визначаються Конституцією, спрямовані
проти територіальної цілісності держави чи неподільної
єдності нації, проти вільного та демократичного порядку, так
само як і злочини, які прямо стосуються внутрішньої та
зовнішньої безпеки держави".
Стаття З "Суди державної безпеки складаються з голови суду, двох
штатних членів суду, а також двох членів суду на заміщення".
Стаття 5 "Голова суду державної безпеки, як один (з двох) штатний
член суду, один (з двох) член суду на заміщення обираються з
числа суддів ... що є цивільними особами, інші штатні члени
суду та члени суду на заміщення обираються з числа військових
Стаття 6 параграф 2, 3 та 6
"Призначення штатних членів суду та членів суду на
заміщення, обраних з числа військових суддів, здійснюється
відповідно до процедури, передбаченої законом про членів
військових трибуналів.
Голова суду державної безпеки, штатні члени суду та члени
суду на заміщення не можуть бути призначені на іншу посаду чи
переведені в інше місце без їхньої згоди до спливу
чотирирічного строку... крім випадків, передбачених цим
законом.
<...>
Якщо в результаті розслідування, яке згідно із законами з
цих питань проводиться щодо голови, штатного члена або члена
на заміщення суду державної безпеки, компетентні комісії або
органи приймають рішення про необхідність змінити місце
виконання службових обов'язків цією особою. Таке місце, як і
службові обов'язки самі по собі... можуть бути змінені
відповідно до процедури, передбаченої зазначеними законами".
Стаття 9 параграф 1
"Суди державної безпеки мають повноваження щодо
провадження справ про злочини, які:
<...>
d) стосуються обставин щодо необхідності оголошення
надзвичайного стану - в регіонах, де режим надзвичайного
стану було впроваджено згідно з положеннями статті 120
Конституції;
e) вчинені проти Республіки і ознаки яких визначаються
Конституцією, спрямовані проти неподільної єдності держави -
як територіальної, так і єдності нації, - проти вільного та
демократичного порядку, або ж якщо вони прямо стосуються
внутрішньої та зовнішньої безпеки держави.
<...>"
Стаття 27 параграф 1
"Скарги щодо рішень судів державної безпеки розглядає
Стаття 34 параграф 1, 2
"Статутний порядок і контроль щодо військових суддів, які
залучені до засідань у судах державної безпеки... відкриття
щодо них дисциплінарного розслідування та застосування до них
дисциплінарних стягнень, як і проведення слідства та
переслідування з приводу порушення ними службових
обов'язків... встановлюються відповідними положеннями
законів, що регулюють їхню професійну діяльність...
Зауваження касаційного суду, кваліфікаційні свідоцтва,
видані уповноваженими особами органів юстиції... та слідчі
справи щодо військових суддів... передаються до Міністерства
Стаття 38 "У разі оголошення надзвичайного стану в межах судової
округи в цілому або її частини за умови, що він не є єдиним
судом у цій окрузі, суд державної безпеки в наведених нижче
умовах може бути перетворений на військовий трибунал..."
3. Закон N 357 про військові суди
39. Відповідні положення Закону про військові суди визначали:
Стаття 7 (додаткова)
"Правоздатність офіцерів - військових суддів, призначених
у суди державної безпеки на посади ... штатних суддів та
суддів на заміщення, щодо клопотання про службове підвищення
та просування, про звання та вислугу років визначається на
основі кваліфікаційних свідоцтв, що видаються згідно з
наведеною нижче процедурою, відповідно до положень цього
закону та Закону N 926 про особовий склад збройних сил
Туреччини:
а) Першою за ієрархією інстанцією вищого рівня, що має
повноваження про водити атестацію офіцерів, які є штатними
суддями та суддями на заміщення, і видавати їм свідоцтва, є
державний секретар з питань оборони, за ним іде міністр
Стаття 8 (додаткова)
Члени ... судів державної безпеки, які належать до
військових судів ... призначаються комісією у складі
керівника з кадрових питань та юридичного радника штабу,
керівника з кадрових питань та юридичного радника
командування роду військ, до яких приписаний кандидат, а
також начальника юридичного підрозділу Міністерства
оборони..."
Стаття 16 параграф 1, 3
"Призначення військових суддів ... здійснене спільним
наказом міністра оборони та прем'єр-міністра, підлягає
схваленню Президентом Республіки відповідно до положень про
призначення та службове переміщення військовослужбовців...
<...>
Призначення на посаду військових суддів ... здійснюється
з урахуванням думки касаційного суду, доповідей
уповноважених осіб та кваліфікаційних свідоцтв, виданих
начальником вищого рівня..."
Стаття 18 параграф 1
"Нарахування платні, її підвищення та різноманітні
особисті права військових суддів ... визначаються відповідно
до нормативних вимог щодо офіцерського складу".
Стаття 29
"Заслухавши пояснення офіцерів, які є військовими
суддями, міністр оборони може накладати на них такі
дисциплінарні стягнення:
A. Попередження у вигляді письмового сповіщення
заінтересованої особи про те, що вона має бути більш уважною
при виконанні своїх службових обов'язків.
<...>
B. Догана у вигляді письмового сповіщення про те, що
подібні дії чи поведінка розглядаються як помилкові.
<...>
Зазначені стягнення мають остаточний характер,
інформація про їх накладення вноситься до кваліфікаційного
свідоцтва особи, а потім фіксується в особистій справі..."
Стаття 38
"Під час судового засідання військові судді ... носять
спеціальну форму одягу, як і їхні колеги з цивільних
4. Військовий кримінальний кодекс
40. Стаття 112 Військового кримінального кодексу Туреччини
від 22 травня 1930 року встановлює:
"Будь-який вплив на військові суди з використанням
службового становища карається позбавленням волі до п'яти
5. Закон N 1602 від 4 червня 1972 року про Вищий військовий
адміністративний суд:
41. Відповідно до статті 22 Закону N 1602 до повноважень
першої палати Вищого військового адміністративного суду належить
розгляд клопотань про скасування та відшкодування завданої шкоди у
зв'язку з оскарженнями щодо особистого становища офіцерів,
особливо з питань службового просування.
I. СТОСОВНО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ (
995_004 )
42. Заявник посилається на статтю 3 Конвенції (
995_004 ), в
якій сказано:
"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському та
такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".
A. Попередні заперечення Уряду
43. Держава-відповідач посилається на невичерпання заявником
національних засобів правового захисту. Як стверджує Уряд, 12
литого 1993 року заступник голови Асоціації з прав людини (м.
Стамбул) звернувся до Міністерства юстиції зі скаргою щодо
тривалості строку тримання під вартою певної кількості осіб, серед
яких був і заявник. Ця скарга була відхилена рішенням від 19 липня
1993 року, що його виніс префект Стамбула за доповідною прокурора
Республіки. Особливо слід зауважити, що ні заявник, ні його
адвокат не подавали скарги щодо поганого поводження.
44. Заявник стверджує, що він виконав вимогу щодо вичерпання
національних засобів правового захисту, беручи до уваги, що 11
травня 1993 року він подав скаргу. Цю скаргу було відхилено без
призначення грунтовного розслідування.
45. Суд звертає увагу на те, що 11 травня 1993 року заявник
незалежно від голови Асоціації з прав людини (пункти 21 та 26
вище) подав скаргу на трьох працівників поліції, відповідальних за
його тримання під вартою, з приводу застосування ними "тортур".
Потому прокурор передав цю скаргу до префектури м. Стамбула, яка
призначила начальника управління служби державної безпеки
дізнавачем у справі.
21 червня 1993 року начальник поліції поінформував префектуру
про результати розслідування і звернувся до неї з клопотанням про
відхилення скарги. Стамбульська префектура яка не вважала за
необхідне піддавати скаргу перевірці з боку адміністративної
комісії м. Стамбула, погодилася з клопотанням про її відхилення.
46. Слід підкреслити, що адміністративне рішення про
відхилення скарги без її подальшого розгляду, винесене префектом
Стамбула, не є рішенням про закриття кримінальної справи у
значенні статті 165 Кримінально-процесуального кодексу чи Закону
1913 року (пункт 32 вище). На відміну від двох видів рішень про
закриття кримінальної справи, які регулюються правовими нормами за
цими актами, в даному випадку йдеться про адміністративне рішення
щодо закриття справи без її перевірки прокуратурою чи відповідною
адміністративною комісією. До того ж під час цього
адміністративного розслідування матеріали справи залишалися
недоступними для заявника та його представника, а адміністративне
рішення за результатами такого розслідування до його відома
взагалі доведене не було (пункт 24 вище).
47. У світлі викладеного вище Суд доходить висновку, що
заявник задовольнив вимогу щодо вичерпання національних засобів
правового захисту, оскільки адміністративними органами відхилено
його скаргу без подальшого розгляду. Отже, попереднє заперечення
Уряду не може бути взяте до уваги.
B. Обгрунтованість скарги
48. Посилаючись на медичний висновок, яким засвідчено
наявність на його голові трьох шрамів від ран, п. Алтай стверджує,
що його було піддано жорстокому поводженню, зважаючи на
систематичне катування, якому його піддавали впродовж двох тижнів
тримання під вартою у приміщеннях відділу боротьби з тероризмом;
протягом цього строку він був позбавлений допомоги захисника.
49. Суд передовсім нагадує що для підпадання під дію статті 3
погане поводження має досягти мінімального рівня тяжкості. Оцінка
цього мінімуму є за самою своєю природою відносною; вона залежить
від сукупності обставин у справі, таких, як тривалість цього
поводження або ж наслідки фізичного чи психологічного характеру, а
також в окремих випадках, від статі, віку та стану здоров'я
потерпілого. Якщо особа перебуває у стані позбавлення свободи,
застосування щодо неї фізичної сили тоді, коли вона не вдається до
необхідних дій у відповідь є посяганням на людську гідність і
загалом становить порушення права, гарантованого статтею 3
Конвенції (
995_004 ) (справа "Текін проти Туреччини" (Tekin c.
Turquie) від 9 червня 1998 року, Requeil 1998-IV, с. 1517-1518, п.
52-53; справа "Лабіта проти Італії" (Labita c. Italie) (GC), N
26772/95, п. 120, CEDN 1999, та справа "Калок проти франції"
(Caloc c. France), N 33951/96, п. 84, CEDN 2000).
50. Для оцінки доказів Суд до цього часу в основному вдавався
до критерію доказовості "за відсутності розумних підстав для
сумніву" (згадана вище справа Лабіти, п. 121). Однак така
доказовість може випливати із сукупності ознак та неспростовних
презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.
Якщо особі було завдано тілесних ушкоджень під час її тримання під
вартою, коли вона повністю перебувала під контролем службових осіб
поліції, то будь-яке ушкодження, що з'явилося у цей період, дає
підстави для вагомих фактичних презумпцій (справа "Салман проти
Туреччини" (Salman c. Turquie) (GC), N 21986/93, п. 100, CEDN
2000). Це покладає саме на Уряд обов'язок забезпечити
правдоподібне пояснення щодо походження цих ушкоджень і навести
доводи, які встановлюють факти, що піддають сумніву твердження
заявника, особливо якщо ці твердження підкріплені медичними
довідками (див., зокрема, справи "Селмуні проти Франції" (Selmouni
c. France) (GC), N 25803/94, п. 87, CEDN 1999, та "Берктай проти
Туреччини" (Berktay c. Turquie), N 22493/93, п. 167, CEDN 2001).
51. У даному випадку Суд передовсім відзначає, що, як
випливає із матеріалів справи, хоча п. Алтая й було заарештовано 2
лютого 1993 року, лікар оглянув його тільки 15 лютого 1993 року,
тобто через два тижні з моменту арешту. У своєму висновку лікар
констатував наявність на голові заявника трьох шрамів від поранень
розміром один, два і три сантиметри, і ніхто не стверджував, що ці
тілесні ушкодження з'явилися ще до арешту заявника.
Як зазначив заявник у своїй скарзі від 11 травня 1993 року
(пункт 21 вище), ці поранення є наслідком жорсткого поводження,
якому його піддали працівники поліції під час тримання його під
вартою. У своєму оскарженні, поданому до касаційного суду, він
стверджує, що його свідчення були отримані під примусом. Зі свого
боку, представник заявника у своїх письмових скаргах наголошує, що
довгий строк тримання під вартою та відсутність допомоги адвоката
у цей період дали працівникам поліції змогу допитувати його
клієнта під примусом (пункт 27 вище).
52. Уряд не подав пояснень щодо походження шрамів, виявлених
у заявника.
53. За словами начальника Стамбульського управління служби
державної безпеки, якого префект призначив дізнавачем у справі
тілесні ушкодження п. Алтая були спричинені, по-перше,
застосуванням поліцією сили при його арешті та, по-друге,
внаслідок несподіваного інциденту, коли заявник спробував утекти і
вдарився головою об двері (пункт 23 вище).
54. Щодо застосування сили під час арешту Суд зазначив, що
після цього заявника не було піддано медичному огляду, за
допомогою якого можна було встановити сліди поранень, якщо такі
мали місце. З огляду на це слід нагадати, що якщо поранення п.
Алтая були спричинені застосуванням сили при його арешті, саме на
Уряд покладається обов'язок навести відповідні докази, а саме -
медичну довідку і докладні протоколи, на підтвердження того, що
застосування сили працівниками поліції було пропорційним і
абсолютно необхідним (див., mutatis mutandis, справу "Рехбок проти
Словенії" (Rehbock c. Slovenie), N 29462/95, п. 72-76; див. також
справу "Рибіч проти Австрії" (Ribitsch c. Autrche) від 4 грудня
1995 року, серія A, N 336, с. 25-26, п. 34). У справі, що
розглядається, цього зроблено не було. Крім того, жоден із доказів
перевірених Судом, не встановлює факту завдання п. Алтаю при
арешті ударів по голові, який міг би пояснити появу поранень на
цій частині тіла. Водночас начальник поліції обмежився поясненням,
що наявність поранень у п. Алтая може бути викликана тільки
пропорційним застосуванням сили.
55. Щодо спроби втечі під час допиту, то пояснення начальника
поліції містять висновки, які не мають під собою ніяких
встановлених фактів та не фіксують жодної дати появи тілесних
ушкоджень. Крім того, ні заявник, ні Суд не були ознайомлені з
протоколами свідчень працівників поліції, на яких грунтувалося це
пояснення.
Важливою обставиною є те, що жоден національний орган,
відповідальний за розслідування скарги п. Алтая, чи то прокурор,
що отримав скаргу, чи то начальник поліції, якого префект Стамбула
призначив дізнавачем у справі, не зробив жодної спроби заслухати
заявника, який міг би навести свою версію подій.
Отже, слід нагадати, що у випадку, коли всі факти, про які
йде мова, в сукупності або здебільшого становлять виключну сферу
обізнаності органів влади, як це має місце у справі осіб, що
перебувають під контролем таких органів, версія скаржників є
основним чинником визнання причин тілесних ушкоджень Таким чином,
органи влади повинні перевірити достовірність тверджень про погане
поводження, співставивши результати медичного обстеження з версією
скаржника.
56. Як підсумок, Суд зауважив, що докази не підтверджують
заяви начальника поліції про те, начебто тілесні ушкодження були
завдані під час арешту та/або під час спроби втечі.
За відсутності правдивого пояснення Суд визнав, що в цій
справі встановленим фактом є те, що тілесні ушкодження, сліди яких
було виявлено на тілі заявника, стали наслідком поводження
відповідальність за яке несе Уряд.
57. Суд також відзначив, що заявника було взято під варту,
коли його стан здоров'я був добрим, а згодом він зазнав тілесного
ушкодження голови, одного з життєво важливих органів. Ці
ушкодження були зафіксовані на чотирнадцятий день його перебування
під вартою в поліції й викликали необхідність надання припису про
непрацездатність на три дні. Протягом п'ятнадцяти днів перебування
під вартою в поліції п. Алтай був позбавлений будь-якої можливості
скористатися адвокатською допомогою та до чотирнадцятого дня -
лікарською допомогою. Отже, він перебував в ізоляції та був
залежним від співробітників поліції, тобто його становище було
особливо вразливим.
58. У світлі викладеного вище та беручи до уваги всю
сукупність даних, взятих до вивчення, Суд дійшов висновку, що те,
яким чином поводилися із заявником під час тримання його під
вартою, являло собою нелюдське поводження, заборонене статтею 3
Конвенції (
995_004 ).
59. Таким чином, мало місце порушення статті 3 Конвенції
(
995_004 ).
II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 3 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ
(
995_004 )
60. Заявник оскаржує надмірну тривалість тримання під вартою
і висуває твердження про порушення статті 5 (
995_004 ), яка у
відповідній частині викладена так:
"1. Кожен має право на свободу та особисту
недоторканність Нікого не може бути позбавлено свободи інакше
ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких
випадках, як:
<...>
c) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою
припровадження її до встановленого законом компетентного
органу на підставі обгрунтованої підозри у вчиненні нею
правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за
необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі
після його вчинення;
<...>
З. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з
положеннями підпункту c пункту 1 цієї статті, має негайно
постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон
надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий
розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до
початку судового розгляду. Таке звільнення може бути
обумовлене гарантіями явки в судове засідання".
61. Суд зауважує, що Уряд не надав пояснень з цього приводу.
62. У випадку, що розглядається, тримання під вартою п. Алтая
почалося з моменту його арешту 2 лютого 1993 року та закінчилося
16 лютого 1993 року, коли він постав перед суддею-асесором суду
державної безпеки (пункти 10 та 15 вище). Отже, тримання заявника
під вартою продовжувалося п'ятнадцять днів.
63. У справі "Броуган та інші проти Сполученого Королівства"
(Brogan et autres c. Royaume-Uni) (рішення від 29 листопада 1988
року, серія A, N 145-B, с. 33, п. 62). Суд дійшов висновку, що
строк тримання під вартою упродовж чотирьох днів та шести годин
без судового контролю виходить за суворі межі такого тримання,
встановлені пунктом 3 статті 5 (
995_004 ), навіть якщо це мало на
меті убезпечити суспільство від тероризму.
64. Раніше Суд уже неодноразово визнавав, що розслідування
справ про терористичні злочини, безсумнівно, наражається на певні
проблеми для органів влади (див. згадану вище справу Броугана та
інших, с. 33, п. 61, справу "Мюррей проти Сполученого Королівства"
(Murrey et autres c. Royaume-Uni) від 28 жовтня 1994 року, серія
A, N 300-A, с. 27, п. 58, та справу "Дікме проти Туреччини" (Dikme
c. Turquie), N 20869/92, п. 64, CEDH 2000). Це не означає, однак,
що ці органи мають "карт-бланш", з погляду статті 5 (
995_004 )
щодо арешту та взяття під варту підозрюваних осіб під прикриттям
повного ефективного контролю з боку національних судів та, в
останній інстанції, з боку контрольних органів Конвенції кожного
разу, коли вони вважатимуть за потрібне стверджувати, що мав місце
прояв тероризму (див., mutatis mutandis, згадану вище справу
Мюррея, с. 27, п. 58).
65. Суд також нагадує про важливість статті 5 у системі
Конвенції (
995_004 ); вона закріплює фундаментальне право людини
- захист особи від свавільних посягань держави на її свободу.
Судовий контроль такого втручання з боку органів виконавчої влади
становить основну складову гарантії за пунктом 3 статті 5, яка
задумана для зменшення, наскільки це можливо, ризику прояву
свавілля, а також для забезпечення верховенства права - одного з
"основоположних принципів" "демократичного суспільства", на який
"недвозначно посилається преамбула Конвенції" (див., наприклад,
справу "Сакік та інші проти Туреччини" (Sakik et autres c.
Turquie) від 26 листопада 1997 року, Requeil 1997-VII, с.
2623-2624, п. 44). Зрештою, тільки судове втручання може привести
до ефективного виявлення фактів поганого поводження та запобігання
їм. Про такі факти заявив п. Алтай (пункт 48 вище), і є ризик
застосування подібного поводження до затриманих осіб, особливо з
метою примусити їх до зізнання (див. згадану вище справу Дікме, п.
66).
66. Як підсумок, можна стверджувати, що тримання під вартою
впродовж тринадцяти днів без припровадження до судді, як це було в
даному випадку, не відповідає поняттю негайності в сенсі наведеної
вище судової практики. Отже, мало місце порушення пункту 3 статті
5 Конвенції (
995_004 ).
III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
(
995_004 )
67. Заявник стверджує, що було допущено подвійне порушення
пункту 1 статті 6 Конвенції (
995_004 ). З одного боку, він
скаржиться, що його справа не була розглянута незалежним і
безстороннім судом. Щодо цього він пояснює, що суди державної
безпеки є структурою, відмінною від кримінальних судів загальної
юрисдикції. З іншого боку, він скаржиться на відсутність
справедливого розгляду з боку суду державної безпеки в частині
винесення йому обвинувального вироку на основі свідчень, отриманих
шляхом примусу. Крім того, він скаржиться на відмову йому в
доступі до свого адвоката всупереч положенням пункту 1 статті 6 у
поєднанні з пунктом 3 (c).
Пункти 1 та 3 (c) статті 6 Конвенції (
995_004 ) у
відповідних частинах викладено так:
"1. Кожен при... встановленні обгрунтованості будь-якого
кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має
право на справедливий... розгляд... незалежним і безстороннім
судом, встановленим законом.
<...>
3. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального
правопорушення, має щонайменше такі права:
<...>
c) захищати себе особисто чи використовувати правову
допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або - якщо
він не має достатніх коштів для оплати правової допомоги
захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього
вимагають інтереси правосуддя.
<...>"
A. Щодо незалежності і безсторонності Стамбульського
суду державної безпеки
68. За твердженням заявника, Стамбульський суд державної
безпеки не може відповідати критерію "незалежний і безсторонній
суд" у значенні пункту 1 статті 6 (
995_004 ), оскільки один з
трьох його членів є військовим суддею.
69. Уряд зі свого боку, вважає, що положення, які регулюють
призначення військових суддів що засідають у судах державної
безпеки, та гарантії, якими вони користуються при виконанні своїх
суддівських обов'язків, є такими, що ці суди повністю
задовольняють вимоги щодо незалежності та безсторонності,
встановлені пунктом 1 статті 6 (
995_004 ). Він заперечує що судді
є підзвітними своїм військовим начальникам. По-перше, положення
статті 112 Військового кодексу визнають злочинним діянням спробу
вплинути на військового суддю при виконанні ним суддівських
обов'язків. По-друге, під час виконання військовими суддями своїх
суддівських обов'язків вони підлягають атестації за тими ж
позиціями, що й цивільні судді.
Уряд підкреслює, що суди державної безпеки є не судами
виняткової юрисдикції, а спеціалізованими кримінальними судами.
Турецькі власті вважали за необхідне введення до суду державної
безпеки військового судді з огляду на існуючу впродовж багатьох
років ситуацію в Туреччині та зважаючи на досвід, набутий
збройними силами в боротьбі з тероризмом.
70. Заявник заперечує проти цих тверджень. Посилаючись на
справу "Інкал проти Туреччини" (Incal c. Turquie) від 9 липня 1998
року (Requeil 1998-IV), він повторює свою претензію, згідно з якою
такі суди не є незалежними та безсторонніми. Слід зазначити, що
відсутність незалежності цих судів породжує проблему щодо
безсторонності розгляду справ у них.
71. Суд передовсім бере до уваги, що з моменту вивчення ним
справи нормативні положення щодо складу судів державної безпеки
було змінено (див. пункт 35 вище). Однак він уточнює, що його
завданням є тільки оцінка обставин справи як таких. У зв'язку з
цим він зупиняється на тому факті, що заявник постав перед
суддями, серед яких був кадровий офіцер, що належав до військового
трибуналу.
72. Суд нагадує, що у згаданій вище справі Інкала та у справі
"Чілаклар проти Туреччини" (Ciraklar c. Turquie) від 28 жовтня
1998 року (Requeil 1998-VII) він вивчив аргументи, подібні до тих,
що мають місце у даному випадку (див., зрештою, справу "Гергер
проти Туреччини" (Gerger c. Turquie ) (GC), N 24919/94, 8.7.1999,
п. 61). У цій справі Суд констатував, що статус військових суддів,
які засідають у судах державної безпеки, надає досить чіткі
гарантії незалежності та безсторонності (див. згадану вище справу
Інкала, с. 1571, п. 65). Проте він також наголосив на тому, що
певні параметри статусу цих суддів ставлять під сумнів їхню
незалежність та безсторонність (там само, п. 68), як у випадку,
коли йдеться про військовослужбовців, що продовжують належати до
збройних сил, які, в свою чергу, залежать від виконавчої влади, а
також з огляду на те, що вони підкоряються військовій дисципліні і
що їх призначення на посаду та заохочення значною мірою залежить
від втручання адміністративних та військових органів.
73. Суд не має своїм завданням перевіряти in abstracto
необхідність запровадження суду державної безпеки як інституції у
світлі виправдань, поданих Урядом. Він має на меті з'ясувати, чи
діяльність суду державної безпеки несе в собі посягання на право
п. Алтая на справедливий розгляд та, особливо, чи останній
об'єктивно мав законні підстави боятися що суд, який розглядає
його справу, не є незалежним та безстороннім (див. зазначену вище
справу Інкала, с. 1572, п. 70).
74. У зв'язку з цим Суд не вбачає жодних підстав відходити
від висновку, якого він дійшов стосовно п. Інкала та п. Чіраклара,
котрі, як і заявник, були цивільними особами.
Певна річ що заявник притягнутий до суду державної безпеки за
обвинуваченням у посяганні на конституційний лад та національну
єдність (п. 25 і 27 вище), боявся постати перед суддями, серед
яких були кадрові офіцери, що належали до військового трибуналу. У
зв'язку з цим він міг законно остерігатися, щоб Стамбульський суд
державної безпеки не керувався, всупереч правилам, міркуваннями,
які не стосуються суті справи. Інакше кажучи, побоювання заявника
щодо незалежності та безсторонності такого суду стосуються
можливості обійти об'єктивне доведення невинуватості.
75. Отже, Суд дійшов висновку про порушення пункту 1 статті 6
Конвенції (
995_004 ).
B. Щодо використання свідчень заявника, здогадно отриманих
під примусом, та щодо відсутності адвоката під час
тримання його під вартою
76. Заявник також стверджує, що мало місце порушення пункту 1
статті 6 Конвенції (
995_004 ), оскільки суд державної безпеки, що
його засудив, грунтував своє визнання його винним на його
свідченнях, отриманих під примусом. Крім того, він скаржиться на
позбавлення доступу до адвоката на порушення пункту 1 статті 6
Конвенції у поєднанні з пунктом 3 (с) цієї статті.
77. З огляду на констатацію факту порушення права п. Алтая на
розгляд його справи незалежним і безстороннім судом Суд вважає, що
немає підстав для розгляду цієї скарги.
IV. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ (
995_004 )
78. У статті 41 Конвенції (
995_004 ) зазначено:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів
до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної
Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі
необхідності, надає потерпілій стороні справедливу
79. Пан Алтай вимагає, без визначення суми, справедливої
сатисфакції щодо шкоди, яку йому було завдано.
80. Уряд своїх міркувань не подав.
81. На думку Суду, заявник зазнав такої моральної шкоди, що
самої лише констатації цим рішенням факту порушення не буде
достатньо для її відшкодування. У зв'язку з цим Суд одноголосно
встановив суму компенсації у розмірі 100000 французьких франків,
конвертованих у турецькі ліри за курсом на день винесення рішення.
82. У своїх застереженнях, поданих 7 серпня 1999 року,
заявник звернувся до Суду з клопотанням про відшкодування витрат,
яких він зазнав у зв'язку з провадженням у Суді, без визначення їх
розміру.
83. Уряд своїх міркувань не подав.
84. Суд вважає, що п. Алтай зазнав певних витрат у зв'язку з
провадженням справи в Суді. Керуючись принципом справедливості та
з огляду на існуючу в цій ділянці практику органів Конвенції
(
995_004 ), Суд вважає розумним присудити йому суму в розмірі
10000 французьких франків, конвертовану в турецькі ліри за курсом
на день винесення рішення, як компенсацію судових витрат.
C. Відсотки у разі несвоєчасної сплати
85. Суд постановляє передбачити нарахування відсотків у разі
несвоєчасної сплати за ставкою 4,26 % річних від суми у
французьких франках.
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Відхиляє попередні заперечення Уряду.
2. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції
(
995_004 ).
3. Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції
(
995_004 ).
4. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції
(
995_004 ).
5. Постановляє, що немає підстав розглядати інші скарги, які
стосуються пункту 1 та пункту 3 (с) статті 6 Конвенції
(
995_004 ).
a) держава-відповідач упродовж трьох місяців з дня, коли
рішення стає остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції
(
995_004 ), повинна сплатити заявникові такі суми компенсації,
конвертовані у турецькі ліри:
i) 100000 (сто тисяч) французьких франків - за моральну
шкоду;
ii) 10000 (десять тисяч) французьких франків - за судові
витрати, без урахування суми, що може бути виплачена
як податок на додану вартість;
b) ці суми підлягають збільшенню за простою річною ставкою
4,26 % починаючи зі спливу зазначеного вище строку та до моменту
виплати.
5. Відхиляє решту вимог щодо справедливої сатисфакції.
Учинено французькою мовою та повідомлено у письмовій формі 22
травня 2001 року на застосування пунктів 2 та 3 правила 77
Регламенту Суду (
980_067 ).
