«Укрмен», «Патріот», «Воля», «Максим Оса» – це назви українських коміксів. В Україні комікси ще набувають поширення, а от у Європі та США це дуже популярний жанр. Героїзм 2014-го року стимулював творчість. Тоді виникла перекладацька спільнота «Студія Ворон», учасники якої переклали понад 120 коміксів/графічних романів українською. Її організував запорожець Денис Скорбатюк, який серед іншого досліджує історію українських коміксів.
– Коли вперше фіксується поява такого жанру як «комікс» на теренах України?
– Із журналу «Червоний перець» (ред. – журнал виходив на території Радянської України у 1927-1934 роках у Харкові) – 30-і роки ХХ сторіччя. Сам журнал існував з 20-х років, але я бачив комікс-стрипи у ньому 30-х років. І саме з цього починається відлік.
Хоча до цього були так звані предтечі коміксів, як наприклад київський лубок, де зображення розповідали історії. Так само у революційні часи багато агітаційних плакатів використовували комікс як спосіб передачі інформації тому, що було багато нечитаючого населення, і саме мальованими історіями свою пропаганду і агітацію розказували.
– У чому особливість перших вітчизняних коміксів?
Автори були достатньо сміливими, за що і поплатилися. В 1934-му вони зазнали репресій, журнал закрили
– Це досить кумедно... Адже усі тоталітарні держави завжди намагалися пригнобити мистецтво коміксів, і не давали їм розповсюджуватися. Але в Україні саме завдяки комуністичному журналу «Червоний перець» – комікси вперше з’явилися. Кумедність, цікавинка у тому, що журнал «Червоний перець» засновували саме для того, щоб розвивати комуністичну агітацію. І використали для цього жанр коміксів.
Це сатиричний журнал: спочатку він мав висміювати ворогів партії, але вони висміювали всіх. Автори були достатньо сміливими, за що і поплатилися. В 1934-му вони зазнали репресій, журнал закрили.
– Хто був серед авторів цих перших коміксів?
– Лев Каплан – достатньо продуктивний художник. Він починав з агітаційних плакатів, а потім перейшов до цього сатиричного журналу. Ще один автор – Борис Фрідкін, що був редактором «Червоного перцю». Цим їх комікси цікаві? А саме тим, що вони використовували формат комікс-стрипів (ред. – від англ. Comic strip), що достатньо популярним в ті часи був в Європі, США. Це цікаво, бо прийнято було вважати, що Україна була відірвана від того світу, але вони в ті час використовували формат, що і там.
– Що це був за популярний формат коміксів?
– Комікс-стрип. Перші формати коміксів друкувалися в газетах. Зазвичай це 2 або 3 панелі, максимум – сторінка. Власне звідси пішла американська назва графічної прози комік, бо ці стрипи здебільшого були гумористичного характеру. Вони друкувались зазвичай в якихось журналах, газетах на останніх сторінках як анекдоти. Це були перші формати коміксів, з яких почали вибудовуватися більш великі історії.
– Якою була подальша доля вітчизняних коміксів після того, як було репресовано художників «Червоного перцю»?
– На Західній Україні виходив журнал «Комар». Він проіснував з початку 30-х і до 39-ого року, коли почалася Друга світова війна. Він, як і «Червоний перець», друкував сатиру.
Бійці УПА друкували свій пропагандистський і сатиричний журнал, що називався «Український перець» (ред. – почав видаватися у жовтні 1943 року). Я виявив в архівах, коли там один раз стрип теж використовувався.
В 50-х роках українською діаспорою в США був започаткований журнал «Веселка». Вони розповідали там українські казки або якісь історії про багатирів, козаків у форматі комікс.
Потім після смерті Сталіна, коли почалася «відлига» в Радянському Союзі, був створений журнал просто «Перець», який продовжував справу «Червоного перцю». Він був сатиричним – там були як карикатури, шаржі, так і комікси. Від нього пішов дитячий журнал «Перченя».
І власне все, що створювалось в «Перці», «Перчені» і ще деяких сатиричних журналах, були тоді єдиною можливістю коміксам існувати, бо дозволялись такі комікс-стрипи комедійного характеру, а здебільшого дитячого.
Через це у нас досі в Україні, країнах «пост-совка» є у людей певний стереотип, що комікс – це тільки для дітей, бо дорослі комікси в радянські часи не дозволялися. Саме слово «комікс» не дозволялось. Вважалось, що це буржуазне. А в радянський час були так звані «книжки-картинки». Тільки в такому варіанті вони могли існувати.
Потім після розпаду Радянського союзу був перший сплеск українських коміксів. Було створено дуже багато робіт.
Власне, 92-ий, 93-ій, 94-их роках їх кілька десятків, може навіть кілька сотень. Зараз це важко підрахувати тому, що багато художників захотіли нарешті створювати комікси, але зважаючи на те, що це були 90-і попит на них був невеликий, тому дуже багато коміксів тих часів, які видані, вони втрачені.
Навіть дуже сумно те, що комікс народного художника Сергія Якутовича (ред. – український графік, книжковий ілюстратор, що помер у 2017 році), який дуже красивий, який дуже якісний зроблений, а лишилися лише його фотографії, а самого коміксу зараз не знайти.
А в 2000-х роках було певне затишшя, і власне після 14-ого року, особливо в 17-му році, вже такий бум, з’являється багато українських видавців.
– Як вплинула Революція Гідності і наступні події в Україні на розвиток вітчизняних коміксів?
– В 2014 році, коли дуже багато людей відмовилось від російських видань і захотіло саме україномовної і української літератури, і коміксів – це, думаю, вплинуло сильно. В 14-му році почали проводити Київський Comic Con (ред. – аналог відомих американських фестивалів для фанатів коміксів) і людей ставало все більше, які цікавились цією культурою, цим мистецтвом.
І вже в 17-му році видаються українською комікси DC Comics, потім у 18-му році – комікси Marvel. І власне це стало новим бумом, бо відомі американські бренди залучали до лав любителів коміксів нових людей. Досі DC і Marvel краще продаються за українські комікси. Після того, як люди знайомляться з коміксами, їм стає цікаве щось нове і таким чином це допомагає вітчизняним коміксам.
– Яка тематика вітчизняних коміксів?
– Хочеться відмітити, що дуже багато коміксів зроблено на історичну тематику – про історію України, про козаків, звичайно. Особливо хочеться відмітити «Максима Осу» – комікс художника Ігоря Баранька.
Є, наприклад такий комікс, як «Патріот», який з гумором підходить до супергероїки. Той же самий «Укрмен», який зроблений на серйозних мотивах.
Він зробив його ще коли працював у Франції, а потім в 2011 році, здається, його видали в України. Комікс «Воля», який заснований на історії революційних часів (ред. – серія українських фантастичних графічних романів в жанрі альтернативної історії, сюжет в яких розгортаються на подій в Українській Державі 1918 року).
Історії супергероїв у нас поки ще тільки набувають попиту. Було декілька спроб, але враховуючи скільки років цьому жанру, важко сказати щось нове.
Є, наприклад такий комікс, як «Патріот», який з гумором підходить до супергероїки. Той же самий «Укрмен», який зроблений на серйозних мотивах.
Класне в українських коміксах те, що ми беремо з усього потроху.
Багато є людей, що люблять американські комікси, що люблять європейські комікси, які люблять японську мангу – це все перемішується у мозках наших авторів і ми все це використовуємо. Ми беремо з усього потроху, все найкраще – і можливо через декілька років з’явиться така школа коміксів, якої ніде більше немає.
