Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Категорія справи № 280/4963/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано судом: 27.02.2023. Зареєстровано: 28.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2023.
Дата набрання законної сили: 27.02.2023
Номер судового провадження: К/9901/20515/19

o Condensed Light;font-size:13pt;">28.          Згідно з ч. 6 ст. 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
		29.          Відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		30.          Тобто єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1  ЗК України, а також відсутність висновку обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Результат розгляду з питань затвердження проекту землеустрою оформлюється відповідним органом у формі рішення, що прямо передбачено ч. 9 ст. 118 ЗК України.
		31.          Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1  ЗК України норми цього Кодексу не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.
		32.          Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладений у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24.01.2020 у справі №316/979/18, від 27.01.2021 у справі № 560/1334/19, від 01.02.2021 у справі №560/1282/19, від 16.09.2021 у справі №260/18/19, від 10.06.2021 у справі № 240/4964/18, від 07.04.2021 у справі №540/2813/19, від 10.03.2021 у справі №240/82/19, від 04.03.2021 у справі № П/811/968/18, від 15.06.2021 у справі №818/1905/17 та від 29.11.2021 у справі №480/1910/19, і Суд не вбачає підстав для відступу від нього.
		33.          Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання отриманого у 2005 році дозволу (з урахуванням змін, внесених у 2016 році) позивачем розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Оскільки законодавством строк дії дозволу не встановлено, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що розробка проекту протягом 11 років не свідчить про протиправність дій позивача і не позбавляє дозволу чинності. Внесення до нього змін у 2016 році спрямовано на уточнення формулювань і не міняє первісного змісту. Право органів державної влади на самовиправлення помилкових рішень узгоджується з принципом «належного врядування».
		34.          Суд звертає увагу, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність має на меті лише формування земельної ділянки як об`єкта земельних правовідносин. Тому надання дозволу на розробку такого проекту розпорядженням районної державної адміністрації у 2005 році, яка на той час мала таке право, не є перешкодою для розгляду погодженого проекту у 2018 році відповідачем, до якого право розпорядження землями державної власності перейшло у 2013 році. 
		35.          Відмовляючи в погодженні документації, відповідач зазначив, що склад проекту не відповідає вимогам ст. 50 Закону №858-IV (щодо послідовності розташування документів у проекті та їх назв). Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що вказане порушення є неконкретизованим та необґрунтованим, оскільки ст. 50 Закону №858-IV містить перелік документів, які включають в себе проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, однак не містять імперативної вимоги щодо послідовності їх розташування.
		36.          Стосовно дискреційності повноважень, то такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
		37.          Натомість, у цій справі, відповідач вважає свої повноваження дискреційними помилково, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій -прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно з законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.
		38.          Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.
		39.          Однак як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
		40.          Проте, як зазначено вище, підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст.186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. 
		41.          З огляду на зазначене є підстави вважати, що у відповідача відсутні повноваження діяти на власний розсуд, а отже і відсутні перешкоди у прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.
		42.          Стосовно відсутності підстав для відкриття провадження у справі у зв`язку з невірно сплаченим судовим збором, Суд керується ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за якою у разі, коли в позовній заяві об`єднано дві й більше вимог немайнового характеру збір сплачується за кожну з них.
		43.          Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 та ч. 4 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		44.          У постанові від 06.10.2020 у справі №826/11984/16 Верховний Суд дійшов такого висновку: «Системний аналіз ч.1 ст.6, ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, учинити дії або утриматися від їх учинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою. Зі змісту позову товариства вбачається, що воно заявило одну позовну вимогу немайнового характеру, за яку й був сплачений збір, а не дві, як зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, оскільки вимога про визнання незаконним і скасування наказу Мінфіну від 28.01.2016 №21 є передумовою для застосування інших способів захисту порушеного права».
		45.          Отже, позивач вірно сплатив судовий збір, а тому суд першої інстанції правомірно відкрив провадження у справі.
		46.          Стосовно неналежного повідомлення судом апеляційної інстанції про судове засідання з розгляду апеляційної скарги відповідача, то відповідно до ч. 1, 2 ст. 124 Кодексу адміністративного судочинства України судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями.
		Повістки про виклик у суд надсилаються учасникам справи, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення - учасникам справи з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою.
		Отже, повістки про виклик у суд надсилаються учасникам справи та свідчать про обов`язковість участі цих осіб.
		47.          Крім того, згідно з ч. 3 ст.  126 КАС України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді. Повістка у справах, для яких встановлено скорочені строки розгляду, має бути вручена у строк, достатній для прибуття до суду.
		48.          Частиною 11 вказаної статті визначено, що розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
		49.          Отже, особа, яка бере участь у справі, вважається належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду у разі вручення їй повістки не пізніше ніж за п`ять дні до судового засідання, або ж у разі повернення до суду поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин.
		50.          Відповідно до ч. 2 ст. 307 КАС України про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.
		51.          Третій апеляційний адміністративний суд надіслав учасникам справи копії ухвали від 26.04.2019 про призначення справи до апеляційного розгляду в судовому засіданні в 14:45 30 травня 2019 року, та повістки про виклик до суду (т.1 а.с.179-185).
		52.          Відповідач покликається на те, що в ухвалі було зазначено призначити справу №280/4693/18 до апеляційного розгляду в судовому засіданні о 14:45 годин 30 травня 2019 року, а у надісланій повістці була вказана дата засідання « 30 червня 2019 року».
		53.          У справі, що розглядається, учасники отримали як повістки, так і ухвали про призначення справи до розгляду у судовому засіданні. 
		54.          Згідно із ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. У разі сумніву щодо дати судового засідання відповідач міг звернутися до суду за відповідною інформацією. 
		55.          Зважаючи на принцип добросовісності учасників справи, виявивши розбіжності у даті засіданні, проявляючи розумну обачність, відповідач мав можливість пересвідчитись у даті засіданні, однак жодних дій не вчинив. Така поведінка свідчить про байдуже ставлення відповідача до права участі у судовому засіданні.
		56.          Враховуючи зазначене, у Суду відсутні підстави вважати неналежним повідомлення відповідача про судове засідання в суді апеляційної інстанції.
		57.          З урахуванням наведеного та з огляду на те, що апеляційну скаргу було розглянуто у порядку письмового провадження, Суд дійшов висновку про відсутність порушень з боку суду апеляційної інстанції. 
		58.          Згідно з положенням ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		59.          Відповідно до чч. 1-3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		60.          Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		61.          Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		62.          Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		63.          Суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		64.          З огляду на результат перегляду справи в суді касаційної інстанції судові витрати не підлягають розподілу.
		 
		 
		Керуючись ст. 340, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд -
		 
		П О С Т А Н О В И В: 
		 
		Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області  залишити без задоволення.
		Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року  та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року у справі №280/4963/18 залишити без змін. 
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя                                                                                                              В.М. Кравчук 
		 
		Суддя                                                                                                              А.А. Єзеров 
		 
		Судді                                                                                                              О.П. Стародуб

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...