У процесі дисертаційного дослідження досягнуто поставлену мету, пов'язану з теоретико-методологічним обґрунтуванням коеволюційних процесів бібліотеки і системи наукової комунікації, що в тій чи іншій мірі проявляються на всіх етапах розвитку суспільства та посилюються в умовах інформаційного суспільства. Всі завдання роботи вирішено, що дозволило дійти основних наукових висновків: 1. На основі застосування та розвитку теорії соціальних комунікацій установлено й охарактеризовано закономірності коеволюційних процесів, що відображають взаємозумовлені зміни бібліотек і системи наукової комунікації, пов'язані з розвитком та урізноманітненням комунікаційних каналів, форм, засобів наукової взаємодії. Обґрунтовано закономірність зв'язків і взаємозв'язків системи соціальних комунікацій і системи наукових комунікацій як цілого і частини; доведено закономірність перетворення бібліотеки на інтеграційний елемент системи наукових комунікацій в умовах розвитку інформаційного суспільства; обґрунтовано закономірність зростання в бібліотечно-інформаційній сфері технологій аналізу і синтезу знань; охарактеризовано закономірність формування системно-інтеграційних форм комунікаційної взаємодії; встановлено закономірну взаємозалежність розвитку науки, системи наукової комунікації та бібліотек, залежність значимості кожного каналу у формуванні соціально-комунікаційних відносин учених від його особливостей входження в структуру соціальної комунікації на певному історичному періоді розвитку науки; закономірне зростання ролі електронних ресурсів бібліотек як результату інформаційно-бібліотечної діяльності й активної складової системи наукових комунікацій в умовах розвитку інформаційного суспільства та переходу до суспільства знань. 2. В еволюції поглядів на систему наукових комунікацій умовно виділено три періоди. Перший період — дослідження 1940–1960-х років, пов'язаний з розгортанням досліджень у сфері формальних та неформальних комунікацій, вивченням їх особливостей, характерних зв'язків, установленням взаємозв'язків між специфікою конкретної галузі (дисципліни) та визначальними видами, формами, засобами наукових комунікацій. Другий період — 1970–1980-ті роки — позначився поширенням системних досліджень, що вплинуло на вивчення наукових комунікацій як цілісного системного утворення, різні компоненти якого настільки тісно пов'язані між собою, що будь-яка спроба дослідження одного з них або навіть кількох без урахування решти не зможе відобразити всієї суті. Характерним для цього періоду стало розуміння різних системних моделей комунікації вчених, зокрема основаних на процесах відбору, одержання та засвоєння інформації, зосередження на дослідженні переважно соціально-організаційних та соціально-психологічних відносин учених. Третій період — кінець ХХ — поч. ХХІ ст. — відзначається активізацією наукових досліджень, пов'язаних з появою електронних каналів, засобів та моделей наукової комунікації. Під впливом сучасних інформаційних технологій система наукової комунікації змінює свою структуру. Вона розуміється, в першу чергу, як інформаційний простір, в якому формуються та поширюються наукові знання на основі традиційних та електронних засобів комунікації, відбувається поєднання лінійного та нелінійного подання інформації. 3. Використання теоретико-методологічних здобутків провідних вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі бібліотекознавства дозволило проаналізувати сучасний стан інформаційного забезпечення науки України та довести посилення ролі бібліотек у системі наукових комунікацій в умовах розвитку інформаційного суспільства, що відображається в забезпеченні бібліотекою різноманіття форм подання інформації, розширенні можливостей їх використання, втіленні нових моделей наукових комунікацій на базі сучасних інформаційних технологій і телекомунікацій. Застосування соціально-комунікаційного підходу в комплексі з історичним, системним, документним, інформаційним, когнітивним, синергетичним дозволило простежити коеволюційні процеси, що реалізуються через взаємопов'язаний розвиток бібліотек і наукових комунікацій; поглибити системні уявлення про принципи розвитку складних систем, зокрема узгодженості, ієрархічності, циклічної причинності, нелінійного синтезу. 4. На основі вивчення основних етапів зародження, становлення, розвитку і трансформації наукової комунікації як підсистеми соціальних комунікацій обґрунтовано, що презентація наукових досягнень для їх оцінки, визнання, критики і розвитку дозволяє реалізувати кумулятивний принцип діяльності бібліотек та принцип прирощення нового наукового знання. Саме бібліотеки першими почали виконувати функції забезпечення ефективної комунікації в науці та збереження наукової спадщини. В цьому виявляються фундаментальні властивості бібліотеки як одного з елементів системи наукової комунікації — накопичення, збереження наукової інформації і знань та їх поширення, в зміцненні зв'язків науки і суспільства. Система наукової комунікації формується за галузевим принципом, незважаючи на прояви диференціації та інтеграції наукових галузей в умовах розвитку інформаційного суспільства. За галузевим принципом відбувається організація наукових установ, здійснюється захист дисертаційних робіт, будується система освіти, ведеться підготовка кадрів, визначається інтелектуальний потенціал регіонів, окремих країн, встановлюються взаємозв'язки науки з суспільством, відбувається самоідентифікація кожного вченого, наукове співтовариство в цілому поділяється за галузевою ознакою. Пріоритети міжнародних наукових програм визначаються також, головним чином, за галузевим принципом. Основними ознаками становлення та розвитку системи науково-галузевих комунікацій вважаємо: виділення окремих наукових напрямів як когнітивної складової галузі; організацію навчання за окремими дисциплінами, що складають основу галузі; створення галузевих наукових товариств; заснування спеціальних наукових журналів; заснування спеціальних організаційних структур — академій, інститутів, факультетів, кафедр, лабораторій тощо; створення галузевих бібліотек. Разом з тим міжгалузеві комунікації сприяють поглибленню галузевих. 5. Організаційно-функціональні трансформації наукової комунікації відбуваються в напрямі поєднання інтелектуальної взаємодії й акумулювання знань в єдиному інформаційному просторі, зокрема на основі організації відкритого доступу до наукової інформації та знань: електронні наукові журнали, електронні бібліотеки, наукові репозитарії, наукові портали, комунікаційні навігатори. Комунікації в електронному середовищі формують систему наукових комунікацій з великою кількістю розподілених центрів, кожний з яких виконує певну функцію. В такому разі кожна одиниця комунікації, однією з яких стає окремий фрагмент знання, залежно від потреб окремого науковця може мати декілька шляхів. Така комунікація може здійснюватися як на мікрорівні (всередині галузі), так й на макрорівні. 6. Закономірності розвитку бібліотек у системі наукової комунікації в умовах змін історико-культурного середовища України пов'язані з відбором, перетворенням, репрезентацією, зберіганням та використанням наукової інформації, особливостями організації зв'язків і взаємозв'язків у науці та її відносин із зовнішнім середовищем, що виявляється в періодичному чергуванні розгортання і згортання, розходження і зближення, послаблення і посилення зв'язків та взаємозв'язків між бібліотеками й іншими структурами. Зазначені цикли складають внутрішню закономірність коеволюційних процесів бібліотек і системи наукової комунікації. 7. Вивчення інфраструктурних особливостей бібліотек України в сучасній системі наукових комунікацій дозволило встановити складність зв'язків і взаємозв'язків усіх її складових, зокрема бібліотек, служб науково-технічної інформації, видавництв, архівів, музеїв, наукових співтовариств, наукових установ, електронних засобів розповсюдження наукових знань, їх динамічність, синергізм. Переформатування відносин у системі наукової комунікації викликає прагнення бібліотек до створення інфраструктурних засобів, що зможуть забезпечити умови для інтеграції процесів наукової діяльності та наукового пізнання. З одного боку, бібліотеки формують інфраструктуру для публікації наукових результатів на бібліотечних веб-сайтах, у порталах, електронних бібліотеках, репозитаріях, з іншого — сприяють формуванню нової моделі комунікації на основі новітніх технологічних рішень. Забезпечуючи діяльність науки, бібліотечна система сприяє формуванню інформаційного середовища, яке, у свою чергу, впливає на організацію науки, проведення наукових досліджень, підготовку наукових кадрів, включення результатів наукових розробок у систему наукових комунікацій через формування ресурсно-інформаційної інтелектуальної бази науково-дослідницьких робіт та організацію системи доступу до інформаційних ресурсів. Інфраструктурні особливості бібліотек полягають у тому, що вони, по-перше, забезпечують взаємодію між складовими науки завдяки створенню інформаційно-ресурсної інтелектуальної бази; по-друге, формують інфраструктурні засоби розповсюдження і доставки інформації та поширення знань, які під впливом розвитку технологій ускладнюються та доповнюються; по-третє, забезпечують зворотний зв'язок між структурними елементами наукової комунікації; по-четверте, важливим елементом інформаційної інфраструктури науки стають електронні ресурси бібліотек України, які сприяють формуванню нових якостей інфраструктурних засобів. 8. Аналіз соціально-комунікаційного потенціалу бібліотек України на різних рівнях: національному, регіональному, галузевому, спеціалізованому дозволив дійти висновку, що формування нової соціально-комунікаційної реальності сприяло модифікації структуроутворюючих засобів організації комунікації в науці. Електронні масиви інформації, електронні каталоги, бази даних, комунікаційні навігатори, мультимедійне представлення інформації та знань стали засобами подолання обмежень комунікації в просторово-часовому середовищі суспільства. В системі наукових комунікацій посилюється роль електронних ресурсів бібліотек національного, регіонального, галузевого, спеціалізованого рівнів. Електронні ресурси містять актуальну і ретроспективну частини. По-перше, це електронний потік науково-технічної інформації, матеріалізований через наукові видання, звіти науково-дослідницьких робіт, дисертації, плани, програми наукових досліджень тощо. По-друге, це конвертована інформація у формі баз даних, електронних бібліотек, репозитаріїв, порталів. По-третє, це інформаційно-когнітивні активи у формі дискусійних груп, форумів, телеконференцій та інших засобів наукової взаємодії, що функціонують на основі сучасних інформаційних технологій. Поєднання в електронних ресурсах бібліографічної, реферативної, повнотекстової, фактографічної, мультимедійної інформації є необхідною умовою досягнення якісних наукових комунікацій. Їх актуалізація відбувається через теоретизацію самого феномену електронних ресурсів відповідно до їх співвідношень із традиційними інформаційними масивами науки. Вони є не лише засобом поширення наукової інформації, але й інструментом наукових контактів. 9. Вивчення електронних ресурсів бібліотек України в системі наукових комунікацій сприяло визначенню нової моделі національної бази знань, яка має поєднувати ресурси на всіх рівнях: національному (загальнонаукові електронні ресурси, що відбивають загальні для національної науки методологічні питання, концепції); регіональному (комплексно-наукові електронні ресурси, що об'єднують декілька наукових галузевих напрямів); галузевому (наукові електронні ресурси за галузями науки); спеціалізованому (електронні ресурси, що відповідають конкретним науковим напрямам та проблемам). Інформаційно-комунікаційні структури різних рівнів перебувають у взаємодії та взаємозалежності з системою наукової комунікації. Їх взаємозалежність визначається не тільки обміном інформацією та знаннями, але й тим, що окремі процеси, реалізовані у різних формах, засобах, каналах, циркулюють у системі паралельно, доповнюючи один одного, а іноді й конкуруючи між собою. Їх поширення в системі наукових комунікацій визначається умовами споживання, доступу, ставленням до них учених. Реалізацію моделі національної бази знань зможуть забезпечити провідні бібліотечні установи, зокрема Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського за умови узгодження та координації діяльності з іншими структурами (службами науково-технічної інформації, видавництвами, архівами, музеями, науковими товариствами). 10. Виконання соціально-комунікаційних функцій бібліотек у системі науки залежить від правильно обраних напрямів діяльності та заходів їх реалізації на різних рівнях функціонування: національному, регіональному, галузевому, спеціалізованому. На формування основних напрямів розвитку бібліотек України істотно впливають: соціально-комунікаційний потенціал бібліотек, історико-культурні традиції, інфраструктурні особливості бібліотечної діяльності в системі науки, стан і тенденції розвитку електронних ресурсів бібліотек України різних типів і видів; застосування сучасних каналів, засобів та інструментів комунікативної взаємодії в науці, інтеграція і диференціація наукової діяльності, дистанційний характер сучасних наукових комунікацій, поширення електронних форм подання результатів наукових досліджень в інформаційному просторі науки і суспільства. Першочерговим напрямом розвитку бібліотек України в системі наукових комунікацій визначено стратегію розвитку професійної взаємодії фахівців бібліотечно-інформаційної сфери, основним змістом якої є комунікації в електронному середовищі. Реалізація зазначеної головної стратегії є умовою створення відповідного професійного клімату для реалізації інших стратегій. Серед напрямів, спрямованих на розкриття потенціалу електронних ресурсів бібліотек, уведення їх до сучасних каналів наукових комунікацій, формування єдиного інформаційного простору, визначено стратегії збагачення ресурсів новими формами, типами, що орієнтовані на відображення як організаційної сторони наукової діяльності, так й інтелектуальної; стратегії аналітичної діяльності, зумовлені необхідністю поглиблення змісту наявних видів інформаційних ресурсів в електронній формі, встановлення їх достовірності, авторитетності, повноти, важливості, точності, значимості, оцінювання інформації з точки зору руху знання; стратегії управління електронними ресурсами, що поєднують управління функціонально-організаційними формами, їх інформаційним наповненням, окремими фрагментами знань. 11. Дослідження коеволюційних процесів бібліотек і системи наукової комунікації сприяло встановленню того факту, що в умовах розвитку інформаційного суспільства бібліотека поступово втрачає свою незалежність від біфуркаційних процесів у сфері соціальних комунікацій та підтримку суспільства у сфері виконання своїх традиційних видів діяльності. Поширення електронної комунікації, в якій розмиваються межі між каналом, доступом і формою організації ресурсів, сприяє багатовимірному поданню наукової інформації та нелінійному її сприйняттю, відбувається взаємопроникнення функцій та обмін властивостями між бібліотеками й архівами, бібліотеками і службами науково-технічної інформації, бібліотеками і видавництвами. Слабкість зв'язків між ними може призвести до уповільнення наукової комунікації, пов'язаної, в першу чергу, з труднощами в одержанні інформації та її недостатньою якістю; надмірна інтенсивність їх взаємодії може викликати злиття в одну структуру або виродження, що також негативно вплине на ефективність функціонування системи. Оптимальними є інтеграційні процеси, що формують такі зміни функцій і властивостей, таку єдність, коли кожний компонент системи зберігає свою специфіку на вищій формі організації й управління. Це потребує встановлення між ними тісної кооперації і координації, взаємного узгодження параметрів їх спільної еволюції та формування завдань подальшого розвитку: формування інноваційно-інформаційного середовища науки; створення комплексу наукових електронних ресурсів на спеціалізованому, регіональному, галузевому та національному рівнях; підвищення наукової інформативності бібліотечних сайтів завдяки розширенню репертуару результатів наукових досліджень; організація допомоги співробітникам наукових та освітніх установ в архівації їх наукових робіт та проведенні поцифрування друкованих наукових документів; вилучення, переробка, структурування знань для відображення їх у системі електронних ресурсів, організація транспортування знань; створення умов комфортного доступу до знань та сприяння розширенню кола користувачів наукової інформації. 13. Модель наукової взаємодії в умовах інформаційного суспільства та переходу до суспільства знань, в якій бібліотеці відводиться роль головного системоутворюючого елементу сучасної наукової комунікації, включає все різноманіття комунікаційних засобів суспільства та акумулює в найбільш розвинутому вигляді комунікаційну культуру суспільства; введено уявлення про лінійну, інтеракційну, інтеграційну та аналітико-когнітивну моделі функціонування бібліотеки як базового компоненту в системі наукової комунікації. Першу автор пов'язує з процесами документалізації, другу — з актуалізацією ресурсів, третю — з процесами медіатизації, четверту — з процесами когнітизації. Проведене дослідження не вичерпує повністю проблеми функціонування бібліотеки в системі наукової комунікації та коеволюційних процесів їх розвитку. Перспективними є дослідження в таких напрямах: – подальша теоретизація коеволюційних процесів бібліотечно-інформаційної діяльності у сфері науки й окремих її галузей; – інтеграція документально-інформаційних структур на рівні організації, технологій, управління, сервісу, зберігання та розповсюдження наукової інформації; – аналітико-когнітивна діяльність бібліотеки як соціально-комунікаційної структури; – міжнародна науково-комунікаційна взаємодія як складова соціальних комунікацій. |
