Редакція Евакуація.City поспілкувалася з Юліаною і розповідає, як це – бути дружиною військового ЗСУ та виїхати в евакуацію разом з трьома дітьми.
З Коломиї до Канади
Юліані Андрущак 35, вона мати трьох синів і дружина військового ЗСУ. В Коломиї працювала в бюро Укрзалізниці, а тепер – евакуювалася з дітьми в Канаду: місто Леві у провінції Квебек.
Довелося виїжджати знову, як колись. В дитинстві батьки Юліани вивезли її до України з рідного села Медвежа у Молдові через нестабільну ситуацію в країні. Юліана зараз виховує сама трьох синів, поки її чоловік, Микола, захищає Україну. Найстаршому, Владу, 14 років, середньому Віталію – 9, а наймолодшому Святославу – 7. Хлопці болісно реагують на те, що тато далеко і в небезпеці. Але попри труднощі усі вони ходять у школу, а Юліана влаштувалася на роботу, волонтерить і вчить французьку.
З перших днів війни жінка з дітьми на кілька тижнів поїхала в Молдову – прикордонне село Медвежа, де живуть її родичі. Згодом до неї зателефонувала подруга дитинства, яка з Молдови переїхала в Канаду, і розповіла про програму підтримки та супровід із документами для українців. Вона переконала Юліану, що діти тут будуть у безпеці, до того ж – в країні є робота. Жінка спочатку не хотіла їхати так далеко сама, але чоловік наполіг. Після того, як Микола пішов на фронт, він найперше хотів відправити сім’ю якнайдалі від війни.
Дорога до Канади
Щоб відправити дітей до школи, жінка повернулася з Молдови до України і до квітня залишалася у Коломиї та подавала онлайн документи до Канади. Відповідь прийшла напередодні 9 травня, медіа рясніли повідомленнями про те, що насувається загострення війни. Юліана посадила дітей та батьків у машину і поїхала на кордон з Румунією, там вже подала копії паспортів на канадську візу. У Румунії, де сім’ю прихистили у церкві, жінка дізналася, що Болгарія поселяє українців у готелях: так сім’я провела травень у Варні в Болгарії.
Всі готелі були переповнені українцями – Юліана допомагала працівникам, аби скласти позитивне враження про нас і висловити вдячність за прихисток. З Болгарії сім’я повернулася знову в Україну: зібрали сумки, купили квитки на літак. Вже в червні полетіли через Польщу і Францію в Канаду. Дорога у Юліани з дітьми зайняла три доби.
Сім'я переїхала у Квебек
Через кордони виїжджали важко, попри те, що був вже червень – не перші місяці війни. Відстояли добу в черзі, але і у Польщі, і в Румунії українців частували гарячим чаєм чи борщем, допомагали волонтери.
Чоловік з перших днів війни пішов на фронт
Чоловік Юліани – Микола – з перших днів повномасштабної війни пішов добровольцем. До того він ніяк не був пов’язаний із військовою справою, все життя працював з дружиною на залізниці. Юліана згадує, що кожного ранку вони разом йшли на роботу, разом на обід додому, а у вихідні в гори і брали дітей з собою – вдома всидіти не могли. Микола – дуже сімейний, розповідає Юліана, але вирішив піти на фронт, бо не міг дивитися, як знущаються з людей, особливо з дітей.
Микола пройшов військову кафедру при академії: всього декілька лекцій. Вже першого березня Микола був у Львові на полігоні. Там він дивом вижив, коли його казарму повністю розбомбило – в останню мить встиг вибігти. Юліана каже, що Бог береже їх сім’ю, бо відтоді чоловікова бригада кожен раз встигала виїхати з місця до того, як туди прилітав снаряд. Від початку війни Микола воює в Авдіївці – і досі там. Каже, що на початку було важко, але волонтери дуже швидко організувалися, і тепер на передовій достатньо їжі та інших речей.
Жінка каже, що спочатку не підтримувала його рішення, і додає багатозначну паузу після слів "Ви ж розумієте, я сама з трьома дітьми". Хоч знає – її чоловік захисник України, але і не визнавати труднощі не може.
Поїздка в Карпати перед Канадою
Перед від’їздом до Канади Юліана та діти встигли провести тиждень з Миколою: його відпустили побачитись із родиною. На той момент він вже майже чотири місяці провів на передовій.
Зустріч стала несподіванкою і для Юліани та дітей, і для Миколи: батьки Юліани організували сюрприз сім’ї у Чернівцях. Юліана каже, думала – просто їде до батьків, а тут – з потяга виходить чоловік. Сім’я провела тиждень разом: навіть встигли виїхати на три дні в гори. Це був цінний час один для одного і без клопотів.
Юліана каже, що більшість думок зараз – про чоловіка і його побратимів. В Україні їй психологічно було навіть важче, ніж в евакуації – на кожному кроці знайомі питають, як він, як Юліана. Вони піклуються, але тим самим роблять боляче, каже жінка.
Квебек: за сім годин різниці від чоловіка
Кожного ранку сім’я спілкується по відеозв’язку, але це складно через 7 годин різниці в часі. Діти збираються до школи та мають за ритуал спілкуватися з татом – навіть якщо це декілька хвилин. Юліана каже, що кожного ранку прокидається із думкою про чоловіка – одразу дивиться повідомлення. Достатньо лише одного "привіт, кохана" чи просто смайлика.
Діти болісно реагують на те, що тато далеко і в небезпеці. Молодший Святослав вночі плаче, а інші двоє говорять уві сні. Середній Віталік дуже емоційний, і як би Юліана не старалася зменшити новинний потік для дитини, він все фіксує. Старший син, Влад, більш стриманий, підтримує маму та братів.
За кордоном загальний емоційний стан дітей покращився. В школі хлопцям подобається, адже знайшли собі друзів. У старшій школі, де вчиться Влад, є двоє українців, а ще – хлопець з Білорусі, він з батьками втік зі своєї країни. У менших дітей у школі вчиться 6 українців.
Хлопці на тренуванні з футболу в Леві
Жінка орендувала квартиру і знайшла волонтерів, які допомогли облаштувати її меблями та влаштувати дітей в школу. На новому місці сім’я почувається добре – люди ставляться з теплотою, клімат такий, як в Україні. Юліана водила дітей в басейн, возила кататися на велосипедах в гори.
Жінка вдячна волонтерам, але психологічна важкість є: якою б сильною ти не була, а все одно час від часу йдеш і плачеш. Юліана каже, що ці труднощі – ніщо, порівняно із нашою головною проблемою – війною, а тому для себе вирішила якомога більше усміхатися і підтримувати чоловіка, розповідаючи лише хороше. А чоловік з Авдіївки так само старається підтримувати родину в Леві.
Сім’я в Канаді
Юліана волонтерить на складі, куди жителі Канади можуть приносити допомогу для України. Ініціативу започаткувала українка, що живе тут вже 12 років. Юліана долучається до чергування на складі на вихідних, бо треба, аби там постійно хтось був. Хоча й у канадських новинах кожного дня є тема України, на думку жінки цього недостатньо, адже велика кількість людей і досі недостатньо усвідомлює проблему.
Юліана з дітьми на мітингу в Леві
Жінка також відвідує курси французької мови, а чотири дні на тиждень по чотири години працює у магазині. Розкладає товари на поличках. Каже, що без мови дуже важко знайти роботу, хоча дефіциту пропозицій нема. Та і велика складність – почати життя заново, заново вчитися і влаштовуватися. Але попри все, сім’я не планує повертатися в Україну до завершення війни, адже діти, як вирішили Юліана з Миколою, мають жити у безпечній країні. За кордоном Юліана спокійна за своїх хлопців, і навіть якби чоловік не пішов на фронт, сім’я б швидше за все вирішила виїхати з України.
Юліана зараз не має жодної можливості побачитися з чоловіком, але усміхається. Каже, українці – нація всесильна, а зі свого боку – докладається до нашої перемоги й чекає зустрічі з коханим.
День незалежності України в Леві
57
