Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Категорія справи № 570/2844/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 28.03.2023.
Дата набрання законної сили: 22.03.2023
Номер судового провадження: 61-8145ск21

oboto Condensed Light;font-size:14pt;">Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. 
		Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив із того, що  ОСОБА_4 як спадкодавець за життя не провів реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та не розпочав процедуру її приватизації, тому його права на спірну ділянку не є об`єктом спадкування і не увійшла до спадкової маси.
		Верховний Суд погоджується із вказаними висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке. 
		Відповідно до статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
		Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
		Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі на земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку.
		Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування.
		До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.
		Рішенням № 239 ОСОБА_4 виділено земельну ділянку площею 0,10 га для ведення особистого підсобного господарства.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, не почавши процедуру приватизації спірної земельної ділянки. 
		Відповідно до статті 6 ЗК України 1990 року (у редакції на 17 лютого 2000 року), громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва. Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно. 
		Згідно з статтею 17 ЗК України 1990 року (у редакції на 17 лютого 2000 року) передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського  (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу; ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно зі статтями 57 і 67 цього Кодексу.
		Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).
		Відповідно до статей 22, 23 ЗК України 1990 року (у редакції на 17 лютого 2000 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. 
		Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
		До 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснювалась у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
		З 01 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		ЗК України, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передання у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.
		Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. 
		Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц та постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 545/1631/19 та від 24 грудня 2021 року у справі № 343/1341/20.
		Отже, у випадку, якщо спадкодавець за життя розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв`язку зі смертю, спадкоємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації. 
		У матеріалах справи немає доказів того, що ОСОБА_4 оформив право на  спірну земельну ділянку (право постійного землекористування чи право власності) або почав процедуру приватизації спірної земельної ділянки: отримав дозвіл на розроблення технічної документації, почав її розроблення чи встановив межі в натурі. Відповідно до записів земельно-кадастрової книги с. Грабів № 151 (т. 1, а. с. 78) у користуванні спадкодавця перебували три земельні ділянки, що не вказує на те, що він набув їх, зокрема і спірну, у власність.
		У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що має «законні очікування» щодо оформлення права власності на спірну земельну ділянку в межах дозволу на розроблення проєкту землеустрою, наданого рішенням Зорянської сільської ради від 12 липня 2018 року.
		Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою встановлено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет і підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).
		Цей принцип у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема впливають на початок, перебіг, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.
		Верховний Суд виходить з того, що позивачка у позовній заяві як на підставу позову не посилалась на те, що порушено її право на захист законних очікувань продовжити і завершити приватизацію спірної земельної ділянки, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо якої, надав їй уповноважений орган у 2018 році, а обґрунтувала свій позов тим, що як спадкоємиця має право на спірну земельну ділянку після смерті батька, право власності на яку він за життя не оформив.
		Враховуючи вказане, з урахуванням підстав позову, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 не набула майнові права щодо спірної земельної ділянки у порядку спадкування після смерті свого батька, ОСОБА_4 , тому немає підстав для задоволення її позову. 
		У касаційній скарзі заявниця посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.
		Визначаючи подібність правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження                 № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		У постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 206/4713/17-ц, провадження № 61-48597св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 724/1127/17, провадження № 61-14949св19, від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц, провадження № 61-1796св17, від 04 грудня 2019 року у справі № 206/4713/17-ц, провадження № 61-48597св18, Верховний Суд дійшов висновку про те, що висновки суду апеляційної інстанції порушують права позивача на захист «законних очікувань» щодо оформлення права власності на спірну земельну ділянку в межах дозволу та проєкту землеустрою, оскільки вона вчинила юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на неї. 
		Оскільки у справі, що переглядається, ОСОБА_1 визначила підставою позову її право на спадкування права на спірну земельну ділянку, а не право на завершення процедури приватизації спірної земельної ділянки, то вказані висновки Верховного Суду є незастосовними.
		Правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18, не є релевантним у справі, що переглядається.
		Правові висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18, постановах Верховного Суду від 22 травня 2020 року у справі № 619/734/17-ц, провадження № 61-31666св18, від 02 вересня 2020 року у справі № 2010/5609/12, провадження № 61-48980св18, від 16 червня 2020 року у справі № 619/974/17, провадження № 61-3223св19, відповідно до яких відсутність рішення відповідного органу державної влади чи органумісцевого самоврядування про відчуження майна означає, що воно вибуло із володіння поза волею власника, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції. 
		Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, постанова Верховного Суду від 09 серпня 2021 року у справі № 145/1669/19, провадження № 61-14656св20).
		З огляду на викладене немає підстав надавати оцінку іншим доводам касаційної скарги.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення постанови суду апеляційної інстанції без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		Постанову Рівненського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                               О. В. Ступак
		Судді:                                                                                                          І. Ю. Гулейков
		:                                                                                                                     А. С. Олійник
		                                                                                                                      С. О. Погрібний
		                                                                                                                      В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...