Старик В. П. Чернівці мультикультурні. Чернівці: Золоті литаври, 2012, 18 с.

Transcription

1

2 Старик В. П. Чернівці мультикультурні. Чернівці: Золоті литаври, 2012, 1 с. ISBN Книга містить карти та опис екскурсійних маршрутів, в яких розповідається про історію розвитку найбільших національних громад міста Чернівців вірменської, єврейської, польської, німецької, російської, румунської та української. Для учителів історії та учнів старших класів середніх шкіл, всіх чернівчан та гостей міста Чернівців, які цікавляться історією багатокультурної спадщини столиці Буковини. Графічне опрацювання та обкладинка Ігоря Павчака Товариство «Український Народний Дім в Чернівцях» висловлює щиру подяку Міжнародному фонду «Відродження» та Фонду Степана Ленігевича за фінансову підтримку цього видання Підписано до друку Формат 0х4/4. Папір крейдований. Друк офсетний. Наклад 1000 прим. Друк ПП Глібка О. В. Тел. (032) -4-4 ISBN Володимир Старик, 2012

3 Чернівці і чернівчани: якими вони були і якими повинні бути Століття тому герой художника-карикатуриста Бен Качора, іноземний турист з бедекерівським путівником «Czernowitz«в руці побачив мультикультурні Чернівці містом, де на одній вулиці безконфліктно жили українці, німці, євреї, поляки, румуни та люди іншого етнічного походження (дивись обкладинку). «Тут проживало пліч-опліч шість національностей, які поралися зі своїми щоденними турботами, намагаючись бути Заходом на Сході, себто стояти під знаком культури, що була європейською, писав Георг Дроздовський, згадуючи своє життя в Чернівцяхперед І Світовою війною. «Ми підтримували зв язки з тим простором, у якому сідало сонце, і берегли його свідомо і вперто аж до тієї години, коли історична Буковина зникла» 1). Багато змінилося відтоді, місце німецької, польської та єврейської (ідиш) мов зайняла мова російська, однак дух веселого буковинського Вавилону досі дрімає в пошарпаних мурах старих будинків. Цей малюнок показує нам (в дзеркальному відображенні) вулицю, яка останні 0 років носить ім я корифея українського театру Марії Заньковецької; перед Другою світовою війною ця вулиця звалася іменем румунського національного героя з Семигороду Аврама Янку, а перед Першою світовою війною була присвячена дружині австрійського цісаря Франца Кароліні. Центром зображеного кварталу є будинок філармонії, колишнього Музичного товариства, фундаторами якого був вірменсько-польський композитор Кароль Мікулі, український композитор Сидір Воробкевич, австрійський музикознавець Євзебій Мандичевський, чеський композитор Адальберт Гржімалі, румунський композитор Тудор Флондор. Тут виступали українські співаки Соломія Крушельницька, Модест Менцинський, Филомена Лопатинська, Денис Руснак; єврейські співаки Йозеф Шмідт, Іцек Манґер, Сіді Таль, російський співак Федір Шаляпін; тут плекали німецький спів німецьке товариство «Gesangverein», румунський спів румунське товариства «Armonia», український спів українське товариство «Буковинський Боян». Однією же з найбільших реліквій буковинського музичного життя був розміщений на найпочеснішому місці в філармонії портрет найвідомішого народного музиканта нашого краю Миколи Сучавського, котрий, як і не менш знамениті народні музики з Глинниці, належав до ромської національності. Вулиця Заньковецької починається з перебудованих на кінотеатр залишків величного єврейського Темплю (храму), в минулому однієї з найвідоміших архітектурних перлин Чернівців. Єдина діюча сьогодні культова споруда вулиці православна церква св. Параскеви впродовж своєї 10-літньої історії на- 1) Дроздовський Г. Тоді в Чернівцях і довкола. Чернівці, С.1. лежала до сербського Карлівецького, румунського Бухарестського, російського Московського та українського Київського патріархатів. Ця коротка вулиця пам ятає також багато важливих подій з історії різних народів і прощання тисяч чернівчан з першим єврейським бургомістром Чернівців доктором Райсом, який помер у 190 році та з вірменським священиком Каетаном Каспровичем, який помер у 1909 році; і прощальний візит до столиці свого найменшого краю останнього австрійського монарха Карла І серпня 191 року; і велелюдне Буковинське віче українців 3 листопада 191 року; і останній приїзд до Чернівців румунського короля Міхая в 1943 році. Навіть побіжний огляд минулого лише однієї з сотень чернівецьких вулиць показує, як мало рації мають ті діячі, які до хрипоти сперечаються над тим, чиїм же містом насправді були Чернівці німецьким чи єврейським, румунським, російським чи українським? Так само недоладними є спроби деяких «професійних» екскурсоводів, що живуть з обслуговування грошовитих любителів етнічного чи релігійного туризму з-за кордону, препарувати культурну історію Чернівців на догоду своїм клієнтам. Останнє нагадує спробу замінити у тексті всі літери алфавіту однією-єдиною, або ж змалювати барвистий пейзаж однією-єдиною фарбою; це робить тексти незрозумілими і спотворює дійсність до невпізнання. Натомість набагато логічнішими є твердження про те, що політично і самоврядно місто Чернівці належить тим людям, які в ньому сьогодні живуть, а культурна історія Чернівців належить тим національним громадам, які впродовж історії розбудовували його, залишивши нам у спадок пам ятки своєї національної культури, і не лише духовної, але й також матеріальної. Про всі ці пам ятки ми згадаємо під час наших екскурсій, навіть якщо вони були фізично знищені в роки тоталітаризму. Адже єдиним, лише частково уцілілим матеріальним символом давньої чернівецької мультикультурності є цоколь пам ятника воякам 41-го піхотного полку з написами німецькою, румунською та українською мовами. Історія кожної національної громади міста Чернівців є цікавою і неповторною, кожна залишила нам у спадок пам ятки матеріальної і духовної культури, якими гордяться все нові і нові покоління чернівчан. Тому, ознайомлюючи учнів з культурною історією Чернівців, матимемо на увазі два аспекти. По-перше, всі чернівчани належали до різних національних громад, жодну з яких не сміємо іґнорувати. По-друге, всі ці громади за два останніх століття пройшли аналогічним шляхом розвитку від домінування релігійної ідентичності до вироблення чіткої національної самосвідомості. Історія української громади міста Чернівців є тим більш повчальною, що її не

4 підтримували ані австрійська, ані румунська державна влада; за нею не стояли ані багаті бояри-поміщики, ані фінансовий чи торговий капітал; українською культурою не опікувалася домінуючі церкви ані православна, ані римо-католицька. Тим не менше буковинським українцям всього впродовж ста п ятдесяти років вдалося організувати своє національне життя на цивілізованих європейських засадах, не лише розвинувши високу українську культуру, але й заснувавши широку мережу громадських, освітніх та культурних закладів. Всього за декілька поколінь з темної неписьменної маси українських міщан та селян утворилася зразкова національна громада, на чолі якої стояли учителі та священики, письменники та композитори, професори та лікарі, депутати крайового сейму та австрійського парламенту. Виходячи зі сказаного вище, учнівський волонтерський рух «Посли толерантності» взявся за розробку екскурсійних маршрутів, що висвітлювали б культурну історію семи національних громад, які залишили найглибший слід в минулому міста Чернівців. До числа цих історичних національних громад Чернівців ми включили (в алфавітному порядку) такі громади: вірменська (вірмено-католики та вірні Вірменської Апостольської Церкви); єврейська (іудеї ортодокси та реформовані); німецько-австрійська (лютерани та римо-католики); польська (римо-католики); російська (старообрядці та православні); румунська (православні та греко-католики); українська (православні та греко-католики). Кожна національна громада Чернівців отримала в спадок від давнішої етноконфесійної громади культові споруди та освячені місця храми та кладовища; шпиталі, притулки для сиріт та старих. Натомість модерні національні громади міста вже з середини 19-го століття інтенсивно розбудовували мережу культурних та освітніх закладів, до якої обов язково належали приватні національні школи, сиротинці та бурси (інтернати для школярів); співочі, просвітні, студентські, спортивні та стрілецькі громадські організації; редакції часописів; фінансові установи; крамниці національно свідомих купців; народні доми; національні ради. Національні символи відображалися в пам ятниках, меморіальних дошках та назвах вулиць; національний дух підтримувало існування консульств національних держав. Важливими елементами, які свідчили про дозрілість тієї чи іншої національної громади, була наявність в неї відомих персоналій письменників, вчених, викладачів вищих та середніх шкіл, лікарів, адвокатів, духовних осіб, високопоставлених чиновників, депутатів парламенту та крайового сейму. Місця, де жили, працювали і були поховані ці люди незалежно від того, чи позначені вони меморіальними дошками, а чи ні повинні стати неодмінною частиною наших маршрутів. І наостанку потрібно не забувати про міські квартали чи передмістя, де компактною масою жили члени тієї чи іншої національної громади. Якщо на це дозволяє час, потрібно включати ці місця до учнівських екскурсійних маршрутів, якщо ж ні, то обов язково згадати про них у вступній частині екскурсії. В результаті проведеної роботи учителями та учнями, за підтримки консультантів проекту «Міжетнічний діалог молоді шлях до толерантного співжиття», було розроблено та апробовано сім екскурсійних маршрутів. Карти та опис цих маршрутів наведено в цій книжці. Кожен окремий екскурсійний маршрут знайомить його учасників з життям тієї чи іншої етнічної громади Чернівців; дуже часто ці маршрути пролягають тими самими вулицями та площами нашого міста. Майже кожен маршрут включає в себе найголовніші міські установи школи, гімназії, театр, філармонію, міську раду, храми, цвинтарі, які є спільним надбанням всіх національних громад Чернівців. Втім, найкраще засвідчує багатокультурні традиції Чернівців, як і цілої Буковини підсумкова карта «Екскурсійні маршрути «Національні громади міста Чернівців», яку в цьому виданні поміщено першою. Ця карта підтверджує слова Георга Дроздовського: «Велике число національностей, які проживали у цій привабливій місцевості, допускало таке порівняння: ми були розмаїттям у єдності і чудово ладнали між собою. Жити і давати жити іншим ми дотримувалися цього принципу, і принагідні суперечки про прикордонний камінь, або й серйозніші суперечки навколо питання де колись проживали румуни, а де мешкали українці мали радше науковий характер». Тож не лише наповненість історичними фактами робить цікавими наші екскурсії. Члени волонтерського руху прагнуть засвоїти і поширити серед своїх ровесників мову буковинської толерантності, зразком якої є змальований Кшиштофом Чижевським образ Чернівчанина: «Десь тут, поряд, на нас чекає пан Чернівчанин, старий мешканець Чернівців, знаменитий провідник. Кажуть, що він ще знає таємничу мову того міста, яка зникає, як зникла колись прусська мова, хоча важко сказати, якою власне є та мова на якісь запитання він відповідає по-німецьки, з домішкою ідиш, то по-українськи або по-румунськи, а часом і попольськи. І це звучить з його вуст якось дивовижно, а його слова відрізняються від тих, які можна почути в Берліні, Києві, Бухаресті чи Варшаві. Зíàє âіí òàêîæ і ïî-ðîñіéñüêè, îìó íå ñêëàäíî áóëî íàâ èòèñü â ðîñіéñüêіé «ãëóáіíóøêє» ïіä àñ êîòðîãîñü ç ïðèìóñîâèõ âèñåëåíü. Піçíіøå çíàííя ðîñіéñüêîї ìîâè çíàäîáèëèñü éîìó òóò íà ìіñöі. Коли на початку пан Чернівчанин казав «наша синагога», ми подумали, що він напевно є гебреєм. Але потім він так само говорив і про інші святині «наша церква», «наш костел», «наша кірха»... Коли ми зупинились перед красивим будинком навпроти вірменської церкви, він мовив «це наш Український Народний Дім». За кількасот метрів ми почули від нього: «а це наш Польський Дім» або «наш Німецький Дім». Потихеньку ми почали звикати до його мови, якою він відверто пишався і яка доволі відрізнялася від тієї, яку ми знали» 2). 2) Чижевський К. Забута метрополія на пограниччі монархії Габсбурґів. //Ї (Львів) Ч.9.

5 Екскурсійні маршрути «Національні громади міста Чернівців»

6 Вірменські Чернівці Перші вірменські поселенці жили в Чернівцях ще з доавстрійських часів. Вже перший перепис населення міста, проведений в червні 14 року за наказом російського військового адміністратора краю графа Воронцова нарахував в Чернівцях серед 22 платників податків вірменських купців (Павло, Штефан, Григорій, Норциз, Штефан, Тома, Ованес і Мане), про яких в переписі сказано так: «Вірменичужинці, котрі постійно мешкають в своїх будинках в Снятині, однак для ведення торгівлі перебувають в містечку Чернівці». На першій карті Чернівців 12 року позначено будинки, в яких жили чернівецькі вірмени найчастіше довкола костьолу Святого Хреста, в якому вони молилися аж до побудови власного храму в 1 році. Так, Богдан Аксентій, вірменин зі Снятина, Ігнатій Антонович, вірменин з Станіславова та його товариш Якоб Симонович мешкали на розі сучасних вулиць Шолом Алейхема та К. Лібкнехта; Крістоф Петрович, вірменин з Городенки, мешкав в будинку 29 на вулиці Головна; будинок 29 на вулиці Сагайдачного належав вірменину з Снятина; на розі вулиць Головної і Кохановського мешкав Каетан Теодорович. На вулиці Головній, 14 мешкала відома вірменська родина Мікулі, що були власниками готелю «Молдавія», в якому в 14 році виступав Ференц Ліст. Один з представників роду Мікулі, учень Фридеріка Шопена Карл Мікулі, визначний піаніст та композитор, приятелював з Лістом впродовж багатьох років; він був одним із фундаторів професійного музичного життя у Чернівцях. З часом будинки чернівецьких вірмен сконцентрувалися в районі сучасних вулиць Вірменської, Ломоносова та Української; всього ж в 1910 році в місті проживало 3 вірменів. В своїх книзі «Спогади про Чернівці: де жили люди і книжки» ізраїльський письменник Зві Явец писав про чернівецьких вірменів так: «Ще однією маленькою групою на Буковині були вірмени, які належали до Григоріанської церкви. Спочатку вони оселилися біля Сучави, де збудували собі перші домівки, орендували землю і займалися хліборобством. Згодом їхнім заняттям стала торгівля, і вони зробилися умілими купцями, чиїм успіхам багато хто заздрив; це сприяло тому, що їх стали вважати дуже хитрими. Найвідомішими родинами в 19 столітті були Вартарасєвичі, Петровичі, Симоновичі і Стефановичі варто зауважити, що жодне з цих прізвищ не мало вірменського закінчення на «ян». Серед них були лікарі і інженери, поміщики і високопоставлені державні службовці. Біля Сучави їх вважали румунами, а в Чернівцях поляками. Їхня здатність пристосовуватися інколи викликала захоплення». До сказаного вище варто додати слова газети «Буковина», яка в 1900 році в некролозі депутата буковинського сейму та австрійського парламенту Стефана Стефановича, який мешкав в будинку на вулиці Головній,133, зазначала: «Покійний був одинокий дідичвірменин, що дуже щиро завсіди відносився до руського народа, а особливо до заступників руського народу в соймі і в раді державній, так що його всі уважали русином». Будинок Стефана Стефановича, як і будинок на вулиці Ломоносова, 1 його сина Каетана Стефановича, президента крайової культурної ради Буковини, є цінними архітектурними пам ятками, що свідчать про розвинений естетичний смак їхніх власників. Такими ж архітектурними окрасами міста є будинки інших вірменських родів будинок родини Вартановичів на вулиці Вірменській, 14; будинок Якова Петровича на вулиці Українській, 1; будинок Вартарасєвичів на вулиці Вірменській, 30; будинок Ігнація Симоновича на вулиці Українській, 21; будинок Михайла Богосєвича на вулиці Українській, 1. Всі перераховані вище вірменські родини, як і багато інших, були фундаторами вірменської церкви святих апостолів Петра і Павла, спорудженої за проектом архітектора Йозефа Главки в 19-1 роках. Розташована на вулиці Українській, 30, ця церква є пам яткою архітектури національного значення. Портрет головного фундатора храму ксьондза Флоріана Мітульського зберігається в Чернівецькому краєзнавчому музеї. Поблизу церкви, на вулиці Вірменській, 1 стараннями наступника Ф.Мітульського ксьондза Каєтана Каспровича в 19 році було споруджено вірменську бурсу для школярів, які навчалися в чернівецьких школах. В двох корпусах бурси щороку знаходили опіку сто бідних дітей не лише вірменів, але й всіх потребуючих католиків різних обрядів. «На потреби бурси віддав своє помешкання і всі заощадження, а сам жив в убогості», записано в біографії К.Каспровича. Тож не дивно, що за труною померлого в 1909 році К.Каспровича йшли тисячі чернівчан всіх без винятку національностей, а заснована ним вірменська бурса отримала його ім я. До нечисленних збережених сьогодні пам яток вірменського мистецтва в Чернівцях є надгробки на могилах чернівчан вірменського походження; їхнє оздоблення несе на собі риси стародавніх хачкарів (вотивних плит), яким завжди славилися вірменські каменотеси. Одним з найдавніших вірменських поховань Руського цвинтаря є могила Карапета Якубенца в секторі. Карапет Якубенц помер 30 серпня 1 року в віці 44 роки, його епітафія написана вірменською та німецькою мовами. Багато високомистецьких надгробків вірменських родин було перенесено на Руський цвинтар з старого католицького цвинтаря, що містився в районі сучасної університетської бібліотеки. До найвишуканіших класичних надгробних пам ятників належить усипальниця вірменської родини Абрагамовичів в 40 секторі Руського цвинтаря, споруджена в формі чотирьохколонного класичного портика; під ним лежить прах померлої ще лютого 10 року Гертруди Абрагамович та її нащадків. В 1 секторі знаходиться могила Якоба Симоновича (12-190), голови Львівського крайового суду; в 2 секторі в каплиці родини Богдановичів поховано Кшиштофа Богдановича (помер в 1 році), депутата буковинського сейму; тут також знаходяться могили вірменських священиків Флоріана Мітульського та Каетана Каспровича. В 3 секторі, в найшанованішому місці поряд з іншими бургомістрами, поховано першого автономного бургомістра Чернівців Якова Петровича (11-19). Значна частина чернівецьких вірменів емігрувала на захід під час і після ІІ Світової війни, або ж зазнала репресій та депортацій з боку радянської влади. Комуністи закрили та знищили всі вірменські храми, громадські установи та організації. Відродження громадського життя чернівецьких вірменів стало можливим лише в незалежній Україні.

7 1 2 Місце, де стояв будинок Крістофа Петровича Вул. Головна, 31 Екскурсійний маршрут «Вірменська громада міста Чернівців» Костьол Воздвиження Святого Хреста з вірменським вівтарем святого Григорія Вул. Головна, Місце, де стояв будинок родини Мікулі та готель «Молдавія» Вул. Головна, Гімназія, в якій навчався Кароль Мікулі Вул. Емінеску, 1 Філармонія, в якій виступав Кароль Мікулі Пл. Філармонії Стефана Стефановича Вул. Головна, 133 Каетана Стефановича Вул. Ломоносова, 1 9 Вартановичів Вул. Вірменська, 14 Якова Петровича Вул. Українська, Вартарасєвичів Вул. Вірменська, 30 Ігнація Симоновича Вул. Українська, 21 Михайла Богосєвича Вул. Ломоносова, 1 Вірменська церква святих апостолів Петра і Павла Вул. Українська, 20 Колишня вірменська бурса та парохіяльний дім Вул. Вірменська, 1 Вірменські поховання Руського цвинтаря Вул. Зелена Міська рада, в якій урядував бургомістрвірменин Яків Петрович Центральна пл.

8 Єврейські Чернівці Перші єврейські поселенці жили в Чернівцях з середини 1-го століття. Вже згаданий вище перший перепис населення міста 14 року зафіксував серед мешканців Чернівців 92 єврейські родини, які складали більшість жителів міста, звільнених від сплати подушного податку ( родина); всього ж тогочасних Чернівцях мешкало 3 родин. Життя тогочасної єврейської громади гуртувалося в нижньому місті довкола сучасної вулиці Барбюса. Тут містилася перша синагога, релігійна школа, старий іудейський цвинтар. Всі ці дерев яні споруди не дійшли до наших днів, знищені пожежею 1 року. Архітектурною домінантою єврейського кварталу стала споруджена на вулиці Барбюса, 31 в середині 19-го століття в стилі класицизму «Велика синагога» (Ді Ґроссе Шіл), яка виконувала роль головної божниці для ортодоксальних чернівчан-іудеїв. Поруч з нею на вулиці Барбюса, 23 стоїть колишня синагога похоронного братства «Хевра теґілім», також споруджена в стилі класицизму. Навпроти через дорогу колись розміщувалася школа навчання на івриті «Сафа іврия» (вулиця Барбюса, ), а трохи далі з цього ж боку вулиці міститься колишній ритуальний Дім Суботи «Максіке-Шаббат» (вулиця Барбюса, 1). Ще одну важливу для ортодоксальних іудеїв синагогу «Реб Хаїм Черновіцер» було споруджено на вулиці Гагаріна, 14. Єдина ж діюча в радянський час іудейська синагога Бейн-Тфіла Беньямін (1923) з цінними фресковими розписами розташована на вулиці Кобилиці, 3. Традиційним соціальним закладом, який утримувала іудейська релігійна громада, був шпиталь для хворих та перестарілих членів громади. Старий шпиталь, закладений ще наприкінці 1-го століття на стику вулиць Гагаріна та Барбюса, було перебудовано в 14-1 роках на пожертви президента торгової палати Маркуса Цуккера. Новий корпус єврейського шпиталю споруджено в 1930-х роках на пожертви світової слави співака з Буковини Йозефа Шмідта. Іншим зразковим соціальним закладом іудейської громади був споруджений ювілейного 190 року (до 0-річчя панування цісаря Франц-Йозефа І) єврейський сиротинець на вулиці Богуна, 24, в якому утримувалося 0 дітей, позбавлених батьківської опіки. Неподалік на площі Філармонії міститься будинок колишнього Музичного товариства нині обласна філармонія. Тут не лише виступали такі відомі митці, як піаніст Антон Рубінштейн, співак Йозеф Шмідт чи актриса Сіді Таль, але й відбувалися важливі події в житті єврейської громади міста. Зокрема, в 190 році в залі Музичного товариства проходили засідання Першої конференції з мови ідиш. Зовсім поруч від Філармонії на вулиці Шкільній, 2 розташована Чернівецька спеціалізована школа І-ІІІ ступенів 41 з вивченням єврейського етнокультурного компоненту, яка є найважливішим соціальним закладом для сучасної єврейської громади. Вийшовши на недалекий Турецький міст, ми в ясну погоду побачимо мікрорайон Садгору колись один із світових центрів хасидизму (містичне відгалуження юдаїзму) та осідок династії чудотворних садагурських рабі Фрідманів. За кілька кроків від мосту, через вузький в їзд на вулиці Турецькій, 10 побачимо побудований в роках будинок для просвіти бідних верств єврейської громади «Тойнбі-гале». Цей будинок аж до 1940 року був важливим центром єврейського громадського життя, тут відбувалися збори різних організацій, тут в роках діяла Єврейська Національна Рада. За рогом на вулиці Садовського, міститься нещодавно відбудована з руїни синагога Мордко і Тойнбі Корн, яка продовжує традиції хасидизму. Неподалік в будинку на вулиці Сагайдачного, перед війною мешкала визначна єврейська поетеса Роза Ауслендлер. Їй довелося стати однією з десятків тисяч жертв єврейського гетто, яке румунські окупанти влаштували саме в цьому районі. Про жахіття голокосту нагадують нам меморіальна дошка на будинку по вулиці Сагайдачного, 2 та тимчасова пам ятна плита на цій же вулиці. Про здобутки потужної колись єврейської громади Чернівців в 1910 році вона налічувала 213 осіб розповідають нам і пам ятки верхнього міста. Споруджена в 14 році чернівецька ратуша на Центральній площі є свідком діяльності численних депутатів, які представляли інтереси єврейської громади в австрійський та румунський періоди. Особливо глибокий слід в історії міського самоврядування залишили два бургомістри-євреї Едуард Райс, котрий керував магістратом в роках, та Сало Вайсельбергер, котрий був бургомістром в роках. У власному будинку на вулиці Кобилянської, 3 майже увесь свій вік прожив один з найвпливовіших депутатів буковинського сейму та австрійського парламенту, один з лідерів «Вільнодумного союзу», засновник сіоністського руху на Буковині Бенно Штраухер. Однією з найвідоміших архітектурних пам яток Чернівців був розташований на вулиці Університетській, 10 Темпль (1) храм, який задовольняв релігійні потреби реформованої частини іудейської громади. Спалений наприкінці червня 1941 року, Темпль зазнав остаточного руйнування як культова споруда в середині 190-х років, коли комуністична влада перебудувала його на кінотеатр. Єврейський Народний Дім на Театральній площі споруджено в 190 році за проектом скульптора Т.Левандовського. Перетворений більшовиками на універмаг, а згодом на палац культури текстильників, Єврейський Народний Дім зумів відновити свою діяльність лише за часів незалежної України. Крім єврейських громадських організацій, сьогодні тут діє музей історії та культури євреїв Буковини. Боковий фасад Єврейського Народного Дому, що виходить на вулицю Елієзера Штейнбарга, межує з приміщенням колишньої єврейської школи «Сафа-орт». Навпроти школи, на будинку 19 встановлено меморіальну дошку на честь відомого єврейського письменника Елієзера Штейнбарга, який тут жив в роках. Неподалік, на вулиці Л.Українки, 14, в спорудженому 1934 року для колишнього кінотеатру «Скала» приміщенні, в та діяв Чернівецький державний єврейський театр імені Шолом-Алейхема. Ліквідація цього театру в лютому 190 року «у зв язку з нерентабельністю» стала останнім актом знищення єврейських установ міста Чернівці радянською владою. Відтоді і аж до кінця 190-х років життя єврейської громади жевріло лише довкола останньої незакритої синагоги на вулиці Л.Кобилиці...

9 1 Колишня синагога Гросшіл Вул. Барбюса, 31 2 Колишня синагога «Хевра теґілім» Вул. Барбюса, 23 3 Колишня школа Сафа-Івріє Вул. Барбюса, Екскурсійний маршрут «Єврейська громада міста Чернівців» 4 Колишній Дім Суботи Вул. Барбюса, 1 Колишня синагога Реб Хаїм Черновіцер Вул. Гагаріна, Синагога Бейн-Тфіла Біньямін Вул. Кобилиці, 3 Колишній єврейський шпиталь Вул. Гагаріна Колишній єврейський сиротинець Вул. Богуна, 24 9 Філармонія, в якій виступали Антон Рубінштейн, Йозеф Шмідт та Сіді Таль Площа Філармонії 10 Єврейська школа Вул. Шкільна, Колишня велика синагога Садгори Вул. Моріса Тореза Колишній Тойнбі Галле Вул. Турецька, 10 Синагога Мордко і Тойнбі Корн Вул. Садовського, Будинок, в якому жила Роза Ауслендлер Вул. Сагайдачного, Колишній єврейський театр Вул. Лесі Українки, Меморіал жертвам гетто Вул. Сагайдачного Міська рада, в якій урядували бургомістри-євреї Едуард Райс та Сало Вайсельбергер Центральна пл. Бенно Штраухера Вул. Кобилянської, 3 Колишній Темпль Вул. Університетська, 10 Єврейський Народний Дім Театральна площа Колишня школа Сафа-Орт Вул. Е. Штейнбарга Будинок, в якому жив Елієзер Штейнбарг Вул. Штейнбарга, 19 Єврейське кладовище Вул. Зелена

10 Німецькі Чернівці Хоча перші німецькі поселенці з явилися на Буковині ще в доавстрійський час, масове переселення німецьких селян, ремісників та чиновників до нашого краю почалося в 10-х роках. Найбільшим центром німецького поселення стали Чернівці, де в 1910 році мешкало близько німців, третину з яких становили лютерани, а решту католики. За короткий час в місті було розбудовано потужну мережу німецьких освітніх, культурних, громадських та релігійних закладів, що посприяло перетворенню Чернівців на найсхідніший в Європі центр німецької культури. Найдавнішою пам яткою німецької культури є костьол Святого Хреста (1-114) на вулиці Головній, 30. Збережені тут численні твори живопису та скульптури, а особливо вітражі з виразними написами готичним шрифтом нагадують нам про німецьких фундаторів цього храму. Іншим католицьким храмом, в якому отці єзуїти проповідували німецькою мовою був відомий своїм чудовим органом костьол Серця Ісусового на вулиці Бахрушина, споруджений в неоготичному стилі в роках. Німці-лютерани спорудили собі декілька просторих храмів, з-поміж яких найбільшими була євангелістська кірха на вулиці Університетській, 23 (в радянський час перебудована на Будинок технічної творчості) та кірха на вулиці Лозівській, 20. На подвір ї кірхи на вулиці Університетській стояв пам ятник полеглим в роки І Світової війни чернівецьким німцям, кожного з яких було названо поіменною. Цей пам ятник було зруйновано радянською владою в середині 1940-х років, так само, як і пам ятник Ф. Шиллеру в дворі німецького Народного Дому та пам ятник воякам 41-го піхотного полку на вулиці Головній, 0. Велике значення для цивілізаційного розвитку буковинців мали німецькі навчальні заклади. Першу так звану нормальну школу було відкрито в 14 році (на вулиці Шкільній, зберігся один з її корпусів). На вулиці Емінеску, 1 міститься колишня перша німецька гімназія, заснована 109 року, яка майже ціле століття була єдиною класичною гімназією в Чернівцях; серед її професорів в різний час були відомі австрійські письменники Ернст Рудольф Нойбауер, Людвіг-Адольф Сімігінович-Штауфе та Карл-Еміль Францоз. Європейської слави зажив заснований в Чернівцях на вулиці Університетській, 2 в 1 році німецький університет імені Франца-Йозефа І. І хоча німецький університет у Чернівцях було ліквідовано румунською владою в 1919 році, університетський статус міста зберігся аж до наших днів. На нашу пошану заслуговують всі без винятку німецькі професори університету, котрі впродовж десятків років розвивали в нашому місті наукові дослідження європейського рівня; тут коротко згадаємо лише про трьох із них. Професор і ректор Фердинанд Ціґлауер фон Блюменталь, автор багатотомного дослідження з історії Буковини 1-го століття мешкав на вулиці Кобилянської, 2; професор і ректор Раймунд-Фрідріх Кайндль, автор тритомної «Історії Буковини», монографій «Гуцули», «Історія німців Прикарпаття», «Історія Чернівців» проживав на вулиці Шевченка, 94; на вулиці Маяковського, 1 мешкав дослідник румунських говірок на Буковині професор Теодор Ґартнер, який спільно з професором Степаном Смаль- Стоцьким написав фундаментальну працю «Граматика руської (української) мови» та підручник з української мови для середніх шкіл. Незаперечною заслугою німецьких фахівців було започаткування ними книгодрукування в Чернівцях. Першу друкарню в Чернівцях заснував семигородський німець Петер Екгардт ще наприкінці 1-го століття; його справу продовжили Йоганн та Рудольф Екгардти, підприємство яких містилося на Соборній площі, 3. Ця друкарня публікувала не лише німецькомовну літературу; тут побачили світ перші книжки церковнослов янською, молдавською, польською, українською мовами. Ще один німецький видавничий дім було розміщено на вулиці Шиллера, він складався з друкарні «Австрія» та редакції газети «Czernowitzer Tagblatt». Тут в 1902 році побачила світ збірка поезій Лесі Українки «Відгуки»; невдовзі ж, в 1914 році російські солдати з особливою люттю розгромили друкарню «Австрія». Розквіт німецького музичного та театрального життя в Чернівцях припадає на другу половину 19-початок 20 століття. Завдяки діяльності численних німецьких музичних товариств в 1 році відкрито будинок «Музичного товариства» на площі Філармонії (тепер обласна філармонія). І в старому дерев яному міському театрі, спорудженому 1 року на вулиці Шкільній, (тепер на його місці стоїть будинок міської поліклініки 1), і в новому міському театрі на Театральній площі, 1, виступала не лише місцева німецька трупа, але й відбувалися гастрольні виступи найвідоміших німецьких театральних колективів з інших міст та інших країн Європи. Брутальна ліквідація румунською владою німецького театру в Чернівцях на початку 1922 року, так само як і майже повна ліквідація німецького шкільництва стала болючим випробуванням для німецької громади міста. Центром громадського життя чернівецьких німців були німецькі Народні Доми. Найважливіший з них, урочисто відкритий в 1910 році, містився на вулиці Кобилянської, 2; його засновником виступило «Товариство християнських німців» (перший голова Т.Гартнер, його наступником був Р. Ф. Кайндль). Сьогодні в цьому приміщенні розташовано музей Георга Дроздовського, австрійського письменника, який мешкав на вулиці Шевченка, 42. Неподалік, на вулиці Челюскінців, розташовувалася бурса для німецьких учнів, заснований товариством «Німецький шкільний дім». Ще один репрезентабельний німецький Народний Дім було збудовано на вулиці Заставнянській, 4 для численних німецьких жителів передмістя Роша. Інтереси німецьких держав в Чернівцях представляли відповідні консульства німецьке на вулиці Кобилянської, 1 (перед І Світовою війною); австрійське на вулиці Заньковецької, (після І Світової війни). Останній акт драми самоліквідації німецької громади Чернівців відбувся в приміщенні німецької переселенської комісії на вулиці Університетській, 24. В жовтні 1940 року всі чернівчани, яких комісія визнала фольксдойчами, назавжди виїхали з Буковини. «На кладовищі прощалися з мертвими, могутній хор яких оточував майданчик, де католицький і протестантський пастори освячували годину, що стала вирішальною, згадував Георг Дроздовський. Залишали могили, а з ними і пам ять про тих, хто дбав колись про Буковину і про те, щоб вона стала і залишалася австрійською».

11 Екскурсійний маршрут «Німецька громада міста Чернівців» Костьол Святого Хреста Вул. Головна, 30 4 Костьол єзуїтів Серця Ісуса Вул. Бахрушина Колишня німецька кірха Вул. Університетська, 23 Німецький напис на пам ятнику воякам 41 піхотного полку Вул. Головна, Колишня німецька кірха Вул. Лозівська, Колишня німецька окружна нормальна школа Вул. Шкільна, 4 Колишня німецька гімназія, в якій викладав Карл Еміль Францоз Вул. Емінеску, Колишній німецький університет Вул. Університетська, 2 Дім, в якому жив Фердинанд Ціглауер Вул. Кобилянської, 2 Р.Ф.Кайндля Вул. Шевченка, 94 Дім, в якому жив Теодор Гартнер Вул. Маяковського, Колишня друкарня Рудольфа Екгардта Соборна пл., 3 Колишня друкарня «Австрія» Вул. Шиллера, Міська рада, в якій урядували бургомістри-німці Отто Колишнє німецьке консульство Вул. Кобилянської, Амброз, Вільгельм Клімеш і Фелікс Фюрт Центральна пл. Старий театр Вул. Шкільна, Колишній німецький театр Театральна пл., 1 Філармонія Площа Філармонії Колишнє австрійське консульство Вул. Заньковецької, Німецький Народний Дім Музей Г. Дроздовського Вул. Кобилянської, 3 Георга Дроздовського Вул. Шевченка, 42 Колишня німецька переселенська комісія Вул. Університетська, 24 Колишня німецька бурса Вул. Челюскінців, Німецькі поховання Руського цвинтаря Вул. Зелена Колишній німецький Народний Дім на Роші Вул. Заставнянська, 4 2 Німецькі поховання цвинтаря Роша Вул. Лозівська

12 Польські Чернівці Найдавнішою пам яткою Чернівців, яку історична традиція хроніки Длугоша пов язує з польським королем Казимиром Великим, є залишки замку на горі Цецино, збудованого (чи розбудованого) цим королем в середині 14 століття. Австрійська влада дозволила чернівчанам розбирати мури замку на камінь, а довершила руйнування решток Цецинської твердині вже радянська влада вже в середині 20 століття, спорудивши на них телевізійну вежу. Подальше майже 10-літнє перебування Буковини у складі польсько-литовської держави та масовий перехід буковинських бояр на службу до польської корони в наступних століттях не залишили в місті жодних матеріальних пам яток, натомість створили в краї окремий шляхетський стан, який відіграв важливу роль в часах австрійського панування. На початок австрійських часів припадає і масове прибуття до краю польських поселенців. Розповідаючи про заселені біднотою íàéäàëüøі îêðàїíè ìіñòà, Кшиштоф Чижевський нагадує нам ïðî ïîëяêіâ, «яêі ó XVIII ñòîëіòòі ïîêèíóëè Сіëåçüêі òà Жèâåöüêі Бåñêèäè, ìàíäðóâàëè åðåç Сëîâà чèíó і Шàäåöüêі гîðè, à íà ïî àòêó XIX ñòîëіòòя îñіëè òóò, íà òèõ åðíіâåöüêèõ ïåðåäìіñòяõ, çîêðåìà íà Кàëічàíöі. Їõíі çåìëяêè, êóïöі òà ìіñüêі óðяäîâöі, ùî ïðèéøëи ñþäè ãîëîâíî ç Гàëè èíè, íà òîé àñ áóëè âæå àñòèíîþ ïàòðèöіàòó». Польська громада Чернівців динамічно розвивалася аж до І Світової війни. В 1910 році в Чернівцях мешкало 1493 поляки, що забезпечило польській громаді міста почесну третю позицію після єврейської та української. Хоча після відділення Буковини від Галичини польська мова в Чернівцях не мала офіційного статусу, вона залишалася загальнозрозумілою мовою спілкування не лише поляків. За бажанням батьків польську мову можна було вивчати в німецькій гімназії на вулиці Емінеску, 1 (в цій гімназії здобув освіту найвизначніший польський діяч Чернівців Антон Кохановський) та інших навчальних закладах. Зусиллями польської громадськості в 19 році було відкрито польську приватну реальну гімназію, яка розміщувалася на вулиці Вірменській, 1. Починаючи з 1919 впродовж чотирьох років польська реальна гімназія мала статус державної школи аж до закриття її румунською владою в 1923 році. Для польських учнів з-поза Чернівців було споруджено Польську бурсу імені Адама Міцкевича на вулиці Братів Руснаків,, а чимало польських дітей змогло отримати освіту завдяки підтримці вірменської бурси на вулиці Вірменській, 1. Всі поляки належали до римо-католицького віровизнання і молилися в костьолі Воздвиження Святого Хреста на вулиці Головній, 30, аж поки наприкінці 19 століття не було споруджено костьол Серця Ісусового на вулиці Бахрушина, в якому наряду з німецькою мовою священики проповідували також і мовою польською. В підвалі костьолу Серця Ісусового знаходяться поховання польських легіонерів, які загинули в І Світовій війні. Польські мешканці Чернівців зробили помітний внесок у розвиток культурного життя міста. І в старому дерев яному міському театрі на вулиці Шкільній,, і в новому міському театрі на Театральній площі, 1, йшли вистави місцевого польського театру, а також гастролювали польські театральні трупи з Галичини. В Чернівцях, зокрема, впродовж кількох років виступала світової слави польська акторка Гелена Модржеєвська. Велика заслуга в розвиткові музичного життя міста належить уродженцю Чернівців, польському композиторові вірменського походження Каролю Мікулі, учневі Фридеріка Шопена, який не раз виступав у будинку обласної філармонії. Першою жінкою-художницею Буковини була Августа Кохановська (вона мешкала на вулиці Шевченка, 41), приятелька Ольги Кобилянської та перший ілюстратор її творів. В Чернівецькому університеті на вулиці Університетській, 2, з 1 року діяло польське академічне товариство «Оґніско», а з 1910 року корпорація польських студентів «Лехія». Пам ятки старопольської літератури та питання польсько-руської історії тут досліджували українські професори Омелян Калужняцький і Володимир Милькович. Діячі польського походження брали активну участь у громадсько-політичному житті Буковини та Чернівців, багатьох з них було обрано депутатами крайового сейму та Чернівецької міської ради. Найвідомішою постаттю серед них був барон Антон фон Ставчан Кохановський, котрий неодноразово обирався депутатом та маршалком крайового сейму, депутатом австрійського парламенту, бургомістром міста Чернівців. Поруч з міською радою на Центральній площі, стоїть будинок, в якому жив і помер Антон Кохановський, а неподалік лежить вулиця, що носить його ім я. Громадське життя польської громади концентрувалося довкола спорудженого в 190 році польського Народного Дому на вулиці Кобилянської, 3 та ряду інших громадських, спортивних, фінансово-кредитних установ. В польському Народному Домі в роках діяла польська Національна Рада, керівником якої був відомий лікар Станіслав Квятковський. Також на передмістях, де жило багато поляків, діяли польські читальні на вулиці Білоруська, 20 на Калічанці та в будинку 30 на Клокучці. Заснований в 13 році часопис «Gazeta Polska» редагував приятель Юрія Федьковича, відомий журналіст Клеменс Колаковський, який мешкав на вулиці Шкільній, 20. Інтереси польської держави в міжвоєнний період представляло польське консульство, яке містилося в колишньому будинку Вартановичів на вулиці Вірменській, 14, а згодом на вулиці Й. Главки, 12. Крім дипломатичних функцій, консульство влаштовувало польські національні свята та провадило різнобічну співпрацю з буковинською полонією. В вересні 1939 року польське консульство, а також всі існуючі на той час польські громадські організації організували надання допомоги тисячам поляків, які утекли на Буковину від жахіть війни, що вже точилася в Польщі. Чернівчанам запам яталися довжелезні черги польських біженців перед приміщенням польського банку на вулиці Кобилянської, 2, який до останньої змоги провадив виміну польських грошей на інші європейські валюти. Після приходу радянської влади в Чернівці були ліквідовані всі громадські структури польської громади, а в післявоєнний час і всі католицькі костьоли, за винятком костьолу Святого Хреста. Значна частина чернівецьких поляків виїхала в Румунію, була репатрійована в Польщу в 194 році або зазнала сталінських репресій. Лише після проголошення державної самостійності України польська громада Чернівців отримала змогу безперешкодно плекати своє національне та релігійне життя.

13 1 Рештки замку на горі Цецин 2 3 Гімназія, в якій навчався Антон Кохановський Вул. Емінеску, 1 Колишня польська приватна реальна гімназія Вул. Вірменська, 1 4 Екскурсійний маршрут «Польська громада міста Чернівців» Колишня польська бурса імені Адама Міцкевича Вул. Братів Руснаків, Костьол Святого Хреста Вул. Головна, Костьол єзуїтів Серця Ісуса Вул. Бахрушина Старий театр Вул. Шкільна, Театр Театральна пл., 1 Філармонія Площа Філармонії Дім, в якому жила Августа Кохановська Вул. Шевченка, 41 Університет Вул. Університетська, 2 Міська рада, в якій урядував 12 бургомістр Польська читальня 1 поляк Антон Кохановський Центральна пл. Антона Кохановського Центральна площа, Польський Народний Дім Вул. Кобилянської, 3 на Калічанці (в будинку 1) Вул. Білоруська, 20 Польська читальня на Клокічці (в будинку 30) Дім, в якому жив Клеменс Колаковський Вул. Шкільна, 20 Колишнє польське консульство Вул. Вірменська, 14 Колишнє польське консульство Вул. Й. Главки, 12 Колишній польський банк Вул. Кобилянської, Польські поховання Руського цвинтаря Вул. Зелена

14 Російські Чернівці Історія російської громади Чернівців є найкоротшою порівняно з іншими, оскільки перші російські поселенці на території Чернівецької області з являються щойно наприкінці 1-го століття, а в Чернівцях століттям пізніше. Однак тісні історичні зв язки між Росією та Буковиною і Північною Бессарабією залишили тут ряд цікавих пам яток, з яких починається наш маршрут. Найдавнішою пам яткою Чернівців, яку традиція пов язує аж з двома російськими імператорами, є Георгіївська монастирська церква (1-) на вулиці Троянівській, 1 в мікрорайоні Гореча. Кошти на спорудження цього храму виділила зі своєї казни Катерина ІІ, а історія про відвідання Георгіївської церкви імператором Олександром І в 123 році стала одним з найулюбленіших чернівецьких переказів. Мешкав імператор Олександр І в так званому «генеральському будинку» по вулиці Шолом-Алейхема, 2, першому кам яному будинку Чернівців, що його спорудили в 10 році за наказом австрійського військового адміністратора Буковини генерала-майора Карла барона фон Енценберга. А незадовго перед тим, в 11 році на виконання розпорядження російського військового адміністратора Буковини генерал-фельдмаршала графа П.О.Рум янцева інший барон, Петро-Миколай Гартенберг-Садагурський заснував в Садгорі (тепер один з районів міста Чернівців) монетарню для карбування російських мідних монет, які потім використовувалися в окупованих російською армією князівствах Молдова та Волощина. 1 року в Чернівцях, на 2 років раніше, аніж у Львові, відкрито віце-консульство Російської імперії, яке в наступному році стало консульством і в такому статусі діяло аж до 1914 року. Російські консули у Чернівцях А. Назімов, Д. Кіра-Дінжан, М. Ладиженський, С. Горяїнов, П. Вигель-Панчулидзев, О. Доливо-Добровольський активно сприяли розвиткові москвофільського руху на Буковині, діячі якого намагалися прищепити буковинцям російську національну ідентичність. Російське консульство в Чернівцях містилося в різних будинках наприкінці 19-го століття на вулиці 2 Червня, 0 в будинку з надзвичайно цікавими барельєфами, а згодом в домі на вулиці О. Кобилянської, 34а. Найвідомішими діячами москвофільського руху на Буковині були представники родини Геровських адвокат, колишній депутат австрійського парламенту Юліан Геровськимй та його сини Олексій та Георгій. В їхньому домі на вулиці Шептицького, 24 розміщувалися різні російські товариства студентське «Карпат», «Русский клуб» та інші. На противагу Українському Народному Дому зусиллями москвофільських діячів і за матеріальної підтримки російського уряду на вулиці Садова, було споруджено «Руссконародний дом», в якому діяла російська бурса інтернат для учнів, батьки який вважали себе «русскими». Найвизначнішим керівником цієї установи був професор університету Євген Козак; останнім визначним діячем москвофільського руху Буковині був священик Касіян Богатирець, доктор теології і доктор філософії. «Великорусский» народний дім, як і інші Народні Доми Чернівців, ліквідувала радянська влада влітку 1940 року. З кінця 1-го століття на Буковині мешкали російські старообрядці, які втекли сюди від переслідувань російського уряду та яких тут називали «липованами». За допомогою своїх одновірців в Російській імперії, вони заснували духовний центр своєї релігії в селі Біла Криниця, де спорудили величний Успенський собор ( ) та інші культові споруди. В Чернівцях липовани займалися плеканням садів та городини, торгівлею та виробництвом м ясних виробів; мешкали вони головно на передмістях Монастирище та Роша; всього в 1910 році в місті проживало 4 липовани. Липованському чоловічому монастирю належав так званий «Липованський будинок» на вулиці Головній, 0, придбаний в 19 році. Управитель цього будинку Євстратій Лазарєв заснував в Чернівцях старообрядницький молитовний будинок, який розміщувався в його будинку на вулиці З.Космодем янської, 2. Знищена в роки радянської влади, російська старообрядницька громада відновила свою діяльність вже в незалежній українській державі, спорудивши для своїх потреб храм Різдва Христового на вулиці О.Кошового, 40. В цей же час на вулиці Буковинська, 10 в традиційному російському архітектурному стилі споруджено і Троїцьку монастирську церкву, що належить Українській Православній Церкві Московського патріархату. З Чернівцями пов язана і діяльність визначних російських духовних діячів, які сповідували католицьку віру. Так, в Успенській греко-католицький церкві на вулиці Руській, 2, 1 листопада 19 року відслужив літургію племінник відомого російського письменника Льва Толстого Микола Толстой, визначний діяч російського католицизму. В цій же церкві в роках служив священиком колишній ректор Російської колегії в Римі Венделин Яворка. Чимало російських історичних постатей жили в Чернівцях під час І Світової війни. Серед них відомий письменник Михайло Булгаков, який як військовий лікар проводив операції в обласній лікарні на вулиці Головній, 131. Російські військові адміністратори краю генерал Євреїмов та Ф.Трепов в роках мешкали в будинку на вулиці Українській, 3, в якому вже в радянський час жив відомий філолог професор Роман Волков. З Чернівцями пов язана доля ряду визначних російських вчених, які працювали в місцевому університеті після 1940 року. В будинку на вулиці академіка Вавілова, 9 жив визначний вчений-генетик Микола Вавілов. В будинку на вулиці Дарвіна, 4 мешкав найвизначніший єгиптолог України Євген Черезов. В будинку на вулиці Коцюбинського, жили відомі філологи професор Микола Гуля та доцент Ольга Гуля. З російською культурою пов язані будівлі Чернівецького академічного театру імені О.Кобилянської на Театральній площі, 1 та обласної філармонії на площі Філармонії. На сцені театру часто виступали відомі театральні колективи з Росії, а в складі Чернівецького театру працювали російські актори та режисери. Зала філармонії може похвалитися ж тим, що на її сцені виступали такі всесвітньо відомі російські співаки, піаністи та скрипалі, як Федір Шаляпін, Святослав Ріхтер, Давид Ойстрах.

15 1 Георгіївська церква на Горечі Вул. Троянівська, 1 2 Колишній генеральський будинок, в якому зупинявся цар Олександр І Вул. Шолом-Алейхема, Екскурсійний маршрут «Вірменська «Російська громада міста Чернівців» 3 Пам ятний знак Садгірській монетарні Вул. Перемоги 4 Колишнє російське консульство Вул. 2 Червня, Колишнє російське консульство Вул. Кобилянської, 34а Дім, в якому жив Юліан Геровський та містилися російські товариства Вул. Шептицького, Колишній Русско-православний Народний Дім Вул. Садова, Колишній липованський дім Вул. Головна, 0 9 Старообрядницький храм Різдва Христового Вул. Кошового, Троїцька церква, зразок російського архітектурного стилю Вул. Буковинська, 10 Успенська церква, в якій проповідував Микола Толстой вул. Руська, 2 1 Театр Театральна пл., Обласна лікарня, в якій працював Михайло Булгаков Вул. Головна, 131 Університет Вул. Університетська, 2 Дім, в якому жив Роман Волков Вул. Українська, 3 Дім, в якому жив Микола Вавілов Вул. акад. Вавілова, 9 Дім, в якому жив Євген Черезов Вул. Дарвіна, 4 Дім, в якому жили Микола Гуля та Ольга Гуля Вул. Коцюбинського, Філармонія Площа Філармонії Російські поховання Руського цвинтаря Вул. Зелена

16 Румунські Чернівці Предки сучасних румунів (які до середини 19-го століття називали себе молдаванами) жили в Чернівцях з давніх часів. Вони сповідували православну віру, а що в домодерні часи для чернівчан релігійна ідентичність стояла на першому місці, і лише потрохи її стала заступати ідентичність національна, то всіх православних жителів нашого міста і молдаван, і русинів (давня назва українців) називали тоді «волохами». Однак те, що абсолютно усі чернівецькі священики в 14 році володіли як молдавською, так і руською мовами свідчить, що серед тогочасних чернівчан були і молдавани, і русини. Тож єдина збережена з доавстрійських часів пам ятка народної дерев яної архітектури Миколаївська церква 10 року на вулиці Сагайдачного, 3 є спільним культурним надбанням і української, і румунської громад. Поштовхом для розвитку модерної національної самосвідомості для румунської громади Чернівців стали події революції 14 року. Вже в червні цього року засновується «Товариство молдаван Чернівців», фундаторами якого серед інших виступили Васіле Александрі та Міхай Когалнічану, а в жовтні починає виходити перша румунська газета «Bucovina». Активну допомогу національному рухові буковинських румунів надавала боярська родина Гормузакі, маєток яких в приміському селі Чорнавка став осідком цього руху. На вулиці Українській, 3 стоїть перебудований до невпізнання будинок наймолодшого з братів Гормузакі, Ніколає, почесного члена Румунської Академії Наук. Для румунської громади Чернівці є насамперед містом, де минули дитячі та юнацькі роки їхнього національного генія Міхая Емінеску. Ще будучи дитиною, Михайло Емінович (таке справжнє ім я поета) навчався в чернівецькій окружній школі на вулиці Шкільній, 4 неподалік від Турецького мосту, де в 14 році буковинський православний теолог Іраклій Ґолембійовський врятував життя важко хворому політичному емігранту з Семигороду, греко-католицькому священику Арону Пумнулу. Невдовзі А. Пумнул став викладачем румунської мови та літератури на новозаснованій кафедрі цих дисциплін в першій державній гімназії на вулиці Емінеску, 1. Під впливом свого вчителя і наставника прийняв румунську національну ідентичність чернівецький гімназист Михайло Емінович, здобувши згодом всесвітню славу як найбільший румунський поет Міхай Емінеску. В будинку Арона Пумнула, який стояв на вулиці Пумнула, 19 майбутній поет впорядковував бібліотеку свого учителя, тут він жив впродовж певного часу і тут написав свої перші поетичні рядки. Поховано Арона Пумнула в 14 секторі Руського цвинтаря в Чернівцях. В 12 році в Чернівцях засновується «Товариство для румунської культури та літератури на Буковині», яким в 192 році було придбано приміщення колишнього готелю «Вайс» на Центральній площі, 9 для румунського Народного Дому. Крім «Товариства для румунської культури і літератури на Буковині», в румунському Народному Домі вели свою діяльність ряд інших громадських, студентських, економічних організацій, містилися редакції румунських часописів. В цьому будинку виступав визначний румунський композитор Чіпріан Порумбеску, син Іраклія Ґолембійовського та учень Сидора Воробкевича. Заснування в 1 році Чернівецького університету на вулиці Університетській, 2 відкрило нову сторінку в розвитку румунської громади, адже тут з першого року засновано кафедру румунської мови та літератури, а згодом запроваджено викладання румунською мовою і на ряді інших кафедр теологічного та філософського факультетів. Першим професором румунської філології став активний діяч румунського національного відродження, друг Сидора Воробкевича Іон Сбєра, будинок якого розташований на вулиці Новикова- Прибоя,. В 1919 році на місці німецького університету постав румунський, а місце німецьких та українських професорів зайняли румунські. Вже в міжвоєнний час в університеті кафедру славістики очолював відомий румунський вчений Ґріґоре Нандриш, який жив в будинку на вулиці Шептицького, 1; Міхай Гушуляк був директором ботанічного саду, де жив у службовому будинку; археограф Теодор Балан жив на вулиці Шептицького, 19 в службовій квартирі теперішньої гімназії з румунською мовою викладання; дослідник історії буковинської церкви Сімеон Релі мешкав на вулиці Ломоносова, ; ректор університету історик Іон Ністор жив на вулиці Кобилянської, 1. В 1901 році на вулиці 29 Березня, 2 для румунських учнів відкрито філію І гімназії, яка в 190 році стала окремою ІІІ державною румунсько-німецькою гімназією першим румуномовним середнім закладом в Чернівцях, який в 191 році переїхав в приміщення І державної гімназії як румунський ліцей імені Арона Пумнула. Для її учнів в 190 році на вулиці Шевченка, 3 відкрито румунську бурсу, щоб уможливити здобуття середньої освіти для сільських румунських дітей. «Хай процвітає румунська бурса і товариство для румунської культури і літератури, що її заснувало і хай розвивається для добра румунського народу і цілого краю!» такими словами (виголошеними румунською мовою) закінчив свою промову на відкритті бурси один з лідерів буковинських українців Степан Смаль-Стоцький. В 1910 році в Чернівцях мешкало румунів, які становили четверту за значимістю національну громаду міста після євреїв, українців та поляків. Найвпливовішими румунськими політичними діячами, які обстоювали принцип рівноправного співробітництва різних національних громад, був Аурел Ончул, який, відвідуючи Чернівці, зупинявся в будинку своєї матері Агріпіни Ончул на вулиці Українській, 2 (тут згодом містилося консульство Румунії), та Ґеорґ Ґріґоровічі, який мешкав в будинку на вулиці Головній, 133. Місто Чернівці володіє найбільшим в Україні комплексом архітектурних пам яток, які дають нам уяву про особливості румунської архітектури першої половини 20-го століття. Виразними зразками румунського архітектурного стилю є споруджений у стилі бренковінеск колишній попівський дім (1929) на вулиці Коцюбинського, ; колишній сільськогосподарський банк (1929) на вулиці Університетській, 1; колишній дім прикордонників (1934) на вулиці Суворова, ; споруджена в стилі неоромінеск Миколаївська кам яна церква ( ) на вулиці Руській, 3 та споруджений у стилі конструктивізму Національний дім економіки і культури ( ) на Театральній площі, 1. Не меншу цінність складають колекції пам яток румунського народного та професійного мистецтва в чернівецьких музеях, румунські літературні та музичні твори, написані в Чернівцях.

17 1 2 3 Миколаївська церква, зразок буковинського стилю дерев яної архітектури Вул. Сагайдачного, 3 Ніколає Гормузакі Вул. Українська, 3 Колишня окружна школа, в якій навчався Міхай Емінеску Вул. Шкільна, Екскурсійний маршрут «Румунська громада міста Чернівців» 4 Колишній румунський ліцей «Арон Пумнул» Вул. Емінеску, 1 Колишній дім Арона Пумнула Вул. Пумнула, Румунські поховання Руського цвинтаря Вул. Зелена Румунський Народний Дім Центральна пл., Колишній румунський університет Вул. Університетська, 2 Колишній дім Іона Сбєри Вул. Новикова-Прибоя, Дім, в якому жив Грігоре Нандриш Вул. Шептицького, 1 Ботанічний сад, корпус, в якому жив Міхай Гушуляк Вул. Федьковича, Гімназія з румунською мовою викладання Вул. Шептицького, 19 Дім, в якому жив Сімеон Релі Вул. Ломоносова, Дім, в якому жив Іон Ністор Вул. Кобилянської, 1 Колишня румунська гімназія Вул. 29 Березня, 2 Колишня румунська бурса Вул. Шевченка, 3 Будинок, в якому зупинявся Аурел Ончул, згодом колишнє консульство Румунії Вул. Українська, 2 Дім, в якому жив Ґеорґ Ґріґоровічі Вул. Головна, 133 Колишній попівський дім, зразок архітектурного стилю бренковінеск Вул. Коцюбинського, Колишній сільськогосподарський банк, зразок румунського архітектурного стилю Вул. Університетська, 1 Колишній дім прикордонників, зразок румунського архітектурного стилю Вул. Суворова, Миколаївська церква, зразок архітектурного стилю неоромінеск Вул. Руська, Національний дім економіки і культури Театральна пл., 3 Старий театр Вул. Шкільна, Колишній румунський театр Театральна пл., 1 Філармонія Площа Філармонії Міська рада, в якій урядували примарі-румуни Центральна пл. Румунський напис на пам ятнику воякам 41 піхотного полку Вул. Головна, 0

18 Українські Чернівці Свою екскурсію українськими Чернівцями ми розпочинаємо від дерев яної Миколаївської церкви (10) на вулиці Сагайдачного, 3, яку українська історична традиція пов язує з подіями епохи Хмельниччини, а новітня історія поставила в центр відродження української православної церкви на Буковині. Неподалік, на вулиці Троянівській, 1 в мікрорайоні Гореча міститься найдавніший мурований храм Чернівців Георгіївська монастирська церква (1-), споруджена в стилі українського бароко. В церкві збереглися унікальні для Буковини фрескові розписи 1-го століття та розкішний барочний іконостас з руськими (давньоукраїнськими) написами. В стилі українського бароко споруджено і Успенську церкву УГКЦ ( , добудова 193) на вулиці Руській, 2, яка впродовж двох століть була осередком духовного життя чернівецьких українців грекокатоликів. Визначним зразком архітектури українського модерну є будинок на вулиці Лесі Українки, 1, споруджений за проектом архітектора Івана Левинського. Розбурхане революцією 14 року українське громадське життя в Чернівцях мало своїм виявом заснування перших громадських організацій товариства «Руська Бесіда» (19), «Руський Дім Народний» (14) та інших. Збудований парафіянами Успенської церкви на вулиці Сагайдачного, «Братський дім» був не лише осідком церковного братства святого Тадея, але й товариств «Руська міщанська читальня», «Руський міщанський хор», українського театру, курсів української грамотності. Центром громадськополітичного та культурно-просвітнього життя української громади Чернівців був Народний Дім на вулиці Ломоносова, 2. Першим головою товариства Народний Дім був професор вищої реальної школи Єротей Пігуляк, згодом депутат буковинського сейму та австрійського парламенту, який жив на вулиці Драгоманова, 1. Перебудовано приміщення Народного Дому до його сьогоднішнього вигляду в роках за головування відомого юриста Володимира Ясеницького, в будинку якого на вулиці Горького, 21 гостював Микола Лисенко та багато інших корифеїв українського життя. Хоча ще в 11 році в чернівецькій гімназії запроваджено вивчення української мови та літератури, лише в 19 році в Чернівцях засновано першу українську середню школу ІІ державну гімназію, для якої в 1904 році споруджено окремий будинок на вулиці Д. Загула,. Професорами цієї гімназії були найвизначніші українські вчені Буковини Юліан Кобилянський та Василь Сімович; майбутній професор Варшавського університету Мирон Кордуба, котрий жив на вулиці Шевченка, 30; директорами гімназії були Корнелій Козак та майбутній міністр освіти уряду ЗУНР Агенор Артимович, який мешкав на вулиці 2 Червня, 2. Щоб уможливити сільським українським дітям навчання в чернівецьких середніх школах товариство Народний Дім влаштувало «Бурсу імені Осипа Федьковича» спершу на вулиці Ломоносова, 2, а з 190 року у власному будинку на вулиці Федьковича, 10. Важко переоцінити значення відкриття кафедри української мови та літератури в заснованому в 1 році Чернівецькому університеті на вулиці Університетській, 2. Майже 30 років цією кафедрою керував професор Степан Смаль-Стоцький, який мешкав на вулиці Шевченка, ; гостями його будинку були І.Франко, М.Коцюбинський та інші визначні постаті української культури. Учнями С. Смаль-Стоцького були Осип Маковей, відомий письменник і професор учительської семінарії, який жив на вулиці Б. Хмельницького, 3; Василь Сімович, визначний український філолог, який жив на вулиці 2 Червня, 2. В колишньому будинку лікарського товариства на вулиці Горького, 21 мешкала Климентина Ганкевич перша жінка Буковини, яка здобула вищу освіту та титул доктора філософії. Наше місто прославили українські художники Юстин Пігуляк, який жив на вулиці Шевченка, 4; Микола Івасюк, який мешкав на вулиці Українській, 3; Євзебій Ліпецький, помешкання та майстерня якого містилися в Народному Домі на вулиці Ломоносова, 2. Українське театральне життя Чернівців протікало в старому театрі (1) на вулиці Шкільній, та в новому театрі на Театральній площі, 1, де виступали місцеві колективи та гастролювали українські театральні трупи з Галичини. В приміщеннях обох театрів та на площах перед ними відбувалися також українські національні маніфестації, зокрема святкування 100-річного ювілею української літератури в 19 році та Буковинське Віче 191 року. В Чернівцях жили і творили ряд письменників, праці яких належать до найшановнішого канону української літератури. Їхні могили на Руському цвинтарі разом з похованнями інших визначних українських діячів складають Пантеон слави буковинської України. Юрій Федькович дитиною навчався в окружній школі на вулиці Шкільній, 4; певний час жив в готелі «Під чорним орлом» на Центральній площі, ; останні роки життя він жив і редагував першу українську газету краю «Буковина» в приміщенні товариства «Руська Бесіда» на Соборній площі, 10 в якому нині діє літературно-меморіальний музей Ю. Федьковича. Поету споруджено пам ятник в сквері на вулиці Університетській. Сидір Воробкевич, визначний український поет, драматург, композитор, педагог навчався в Чернівецькій гімназії на вулиці Емінеску, 1; його діяльність як композитора і диригента тісно пов язана з будинком філармонії; жив Сидір Воробкевич на вулиці 2 Червня, 3. Пам ятник С. Воробкевичу стоїть в сквері на вулиці Коцюбинського,. Чимало пам ятних дощок в Чернівцях присвячені Ользі Кобилянській, письменниці, яка підняла українську прозу до європейського рівня. Після І Світової війни О. Кобилянська мешкала на другому поверсі будинку на Центральній площі, ; останні роки життя вона прожила у власному домі на вулиці Димитрова,, де зараз розміщено літературномеморіальний музей О. Кобилянської. Її пам ятник стоїть на Театральній площі. Політичними лідерами впливової української громади Чернівців, яка в 1910 році нараховувала 124 особи, були Микола Василько, чий дім на вулиці Шевченка, 40 прикрашає кований вензель на брамі; президент буковинської України в 191 році Омелян Попович, що жив на вулиці Гонти, 4; голова Української Національної Партії Володимир Залозецький, будинок якого стоїть на вулиці Кобилянської, 31. За часів Центральної Ради краєм керував Дмитро Дорошенко, який жив в будинку на вулиці Українській, 3. Неподалік, на вулиці Кобилянської, 34 містилося консульство Української Народної Республіки, в якому захищав права українців консул Михайло Догомиля, а в ратуші на Центральній площі в буремні листопадові дні 191 року керував містом перший український бургомістр Осип Безпалко.

19 1 Миколаївська церква, зразок буковинського стилю дерев яної архітектури Вул. Сагайдачного, 3 Братський дім Вул. Сагайдачного, Георгіївська церква на Горечі, зразок українського бароко, Вул. Троянівська, 1 Український Народний Дім Вул. Ломоносова, 2 Успенська церква, зразок українського бароко, Вул. Руська, 2 Зразок українського модерну, архітектор Іван Левинський Вул. Лесі Українки, 1 Єротея Пігуляка Вул. Драгоманова, Екскурсійний маршрут «Українська громада міста Чернівців» Володимира Ясеницького Вул. Горького, 9 Гімназія, в якій навчався Сидір Воробкевич Вул. Емінеску, Українська гімназія Вул. Д.Загула, Дім, в якому жили Агенор Артимович та Василь Сімович Вул. 2 Червня, 2 Дім, в якому жив Мирон Кордуба Вул. Шевченка, 30 Колишня українська бурса ім. О.Федьковича Вул. Федьковича, 10 Український університет Вул. Університетська, Степана Смаль-Стоцького Вул. Шевченка, Дім, в якому жив Осип Маковей Вул. Хмельницького, 3 Дім, в якому жила Климентина Ганкевич Вул. Горького, 21 Юстина Пігуляка Вул. Шевченка, 4 Дім, в якому жили Микола Івасюк та Дмитро Дорошенко Вул. Українська, 3 Старий театр Вул. Шкільна, Український театр Театральна пл., 1 Колишня окружна школа, в якій навчався Юрій Федькович Вул. Шкільна, 4 Колишній готель «Під Чорним орлом», в якому жив Юрій Федькович Центральна площа, Колишнє приміщення Філармонія, в якій виступав товариства «Руська «Бесіда», Микола Лисенко тепер музей Ю.Федьковича Площа Філармонії Соборна площа, 10 Дім, в якому жив Сидір Воробкевич Вул. 2 червня, 3 Міська рада, в якій урядував бургомістр-українець Осип Безпалко Центральна пл Дім, в якому жила Ольга Кобилянська Центральна площа, О. Кобилянської, тепер музей О.Кобилянської Вул. Димитрова, Українські поховання Руського цвинтаря Вул. Зелена Український напис на пам ятнику воякам 41 піхотного полку Вул. Головна, 0 Миколи Василька Вул. Шевченка, 40 Омеляна Поповича Вул. Гонти, 4 Володимира Залозецького Вул. Кобилянської, 31 Колишнє консульство УНР Вул. Кобилянської, 34

20