Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 01 квітня 2021 року

у справі «Седлецька проти України»

за заявою № 42634/18

Щодо порушень, які допускають суди при розгляді клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів

Фабула справи: Заявник скаржиться на втручання у право на захист журналістських джерел внаслідок судового дозволу слідчим органам на доступ до даних зв'язку, що зберігаються її оператором мобільного зв'язку, та недостатньої ефективності засобів правового захисту щодо відповідної скарги.

Заявник - журналіст київського офісу Радіо Свобода. Вона також є головним редактором телевізійної програми "Схеми: корупція в деталях". Програма працює з 2014 року, і багато її репортажів стосуються прокурорів та політиків. У 2015 році Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ) порушило кримінальне провадження проти прокурора К. за підозрою у незаконному збагаченні. В рамках цього провадження у період з травня по липень 2016 року НАБУ прослуховувало телефон пані Н., партнера К. У 2017 році К. розпочав роботу в Генеральній прокуратурі (далі - ГПУ). 13 листопада 2017 року на веб-сайті ЗМІ «Обозреватель» було опубліковано статтю, в якій зазначено, що влітку 2017 року глава НАБУ С. провів закриту нараду з представниками деяких засобів масової інформації, під час якої він розкрив конфіденційну інформацію про деякі розслідування кримінальних справ, що тривають, в тому числі і проти К. З цієї статті було видно, що, серед іншого, представники ЗМІ прослухали запис телефонної розмови пані Н. та її знайомої, на якій вони обоє обговорювали деталі приватного життя пані Н. Стаття "Обозревателя" супроводжувалася звуковим файлом, представленим як аудіозапис цієї зустрічі, включаючи запис телефонної розмови пані Н. 15 листопада 2017 року пані Н. поскаржилася на ГПУ з цього питання, просячи порушити кримінальне провадження проти С. та його колег за порушення її права на приватне життя та оприлюднення матеріалів триваючих кримінальних розслідувань. 16 листопада 2017 року ГПУ порушила кримінальне провадження проти С. за порушення приватності та розголошення конфіденційної інформації стосовно кримінальних розслідувань, що тривають. 19 грудня 2017 року Заявника було викликано на допит, в ході якого вона відмовилась відповідати на питання, оскільки це може призвести до ідентифікації журналістських джерел. 27 серпня 2018 року слідчий подав клопотання до Печерського районного суду м. Києва (далі - “районний суд”) про доступ до даних зв’язку Заявника від 19 липня 2016 року (дата одержання запису телефонної розмови пані Н.) до 16 листопада 2017 року (дата порушення кримінального провадження проти С.), що проводилася постачальником послуг мобільного зв'язку АТ “Київстар”. Запитувані дані включали дати, час, тривалість дзвінка, телефонні номери, відправлені та отримані текстові повідомлення (SMS, MMS) та місцезнаходження Заявника під час кожного дзвінка чи повідомлення. Інформація була запитана для встановлення точного часу та місця зустрічі з С. Того ж дня слідчий суддя районного суду (далі - «слідчий суддя») розглянув клопотання слідчого та видав розпорядження, яке дозволило збирати запитувані дані. У постанові, зокрема, було зазначено, що згідно зі статтею 163 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) можна було розглянути справу без виклику Заявника, оскільки існувало „достатньо підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення інформації, яку шукають”. У постанові зазначалося, що вона не підлягає оскарженню та діє протягом одного місяця. 1 вересня 2018 року у статті на веб-сайті ЗМІ Судового репортера було зазначено, що ГПУ почала перевірку телефонних дзвінків журналістів, які були присутніми на зустрічі з С. Сайт посилався на постанову слідчого судді від 27 серпня 2018 року та містив посилання на анонімізовану версію цього наказу в Єдиному державному реєстрі судових рішень. 4 вересня 2018 року слідчий ГПУ направив листа до постачальника послуг мобільного зв’язку АТ «Київстар», посилаючись на постанову районного суду від 27 серпня 2018 року. 7 вересня 2018 року Заявник та її адвокат звернулись до суду з проханням отримати копію постанови від 27 серпня 2018 року. У задоволенні клопотання було відмовлено. 11 вересня 2018 року Заявник оскаржила постанову в апеляційному суді м. Києва (далі - „апеляційний суд”) та просила її зупинити її дію. Апеляційний суд визнав можливим прийняти апеляцію Заявника згідно ст.309 КПК, скасував постанову та виніс нову, якою дозволив отримати доступ до даних про дати та час присутності мобільного телефону Заявника на шести зазначених вулицях та місцях у Києві в період з 19 липня 2016 року по 16 листопада 2017 року. За зверненням ЄСПЛ були вжиті тимчасові заходи щодо утримання державних органів від доступу до будь-яких даних, зазначених в постанові від 27 серпня 2018 року стосовно Заявника.

Правове обґрунтування: захист журналістських джерел є одним із наріжних каменів свободи преси. Без такого захисту джерела можуть утримуватися від допомоги пресі в інформуванні громадськості про справи, що становлять суспільний інтерес. В результаті життєво важлива роль преси з боку громадськості може бути підірвана, а здатність преси надавати точну та достовірну інформацію може постраждати (див. Goodwin проти Сполученого Королівства, 27 березня 1996 року, §39, Звіти 1996-II та Sanoma Uitgevers BV проти Нідерландів, №38224/03, п.50, 14 вересня 2010 року). Розуміння Судом поняття журналістського "джерела" охоплює "будь-яку особу, яка надає інформацію журналісту", а "інформація, що ідентифікує джерело", включає будь-яку інформацію, яка може призвести до ідентифікації джерела, як "фактичні обставини отримання журналістом інформації з джерела" та "неопублікований зміст інформації, яку джерело надає журналісту" (див. Telegraaf Media Nederland Landelijke Media BV та інші проти Нідерландів, №39315/06, п.86, 22 листопада 2012 року, та Saint-Paul Luxembourg SA проти Люксембургу, №26419/10, п.50, 18 квітня 2013 року). Охолоджуючий вплив на свободу преси буде виникати скрізь, де журналістів схилятимуть до ідентифікації анонімних джерел (див. Sanoma Uitgevers B.V., згадане вище, §71). Беручи до уваги важливість захисту журналістських джерел для свободи преси в демократичному суспільстві, Суд неодноразово зазначав, що обмеження конфіденційності журналістських джерел вимагають найретельнішого контролю (див. Roemen and Schmit проти Люксембургу, №51772/99, §46, ЄСПЛ 2003 ‑ IV, та Saint-Paul Luxembourg SA, цитоване вище, §58). Втручання, яке потенційно може призвести до розкриття джерела, не може вважатися "необхідним" згідно зі статтею 10 §2, якщо це не виправдано вищою вимогою, що відповідає суспільним інтересам (див. Voskuil проти Нідерландів, №64752/01, п.65, 22 листопада 2007 року).

Висновок: дозвіл районним судом було надано з метою продовження розслідування щодо витоку конфіденційної інформації стосовно триваючого кримінального провадження та приватного життя пані Н. Отже, втручання, про яке йдеться, переслідувало деякі з "законних цілей", перелічених у пункті 2 статті 10, зокрема, "запобігання ... злочину" та "захист репутації чи прав інших". Розглядаючи питання про те, чи “втручання”, про яке йде мова, “передбачається законом”, Суд зазначає, що доступ до комунікаційних даних Заявника був дозволений національними судовими органами відповідно до статті 163 КПК. Отже, захід, про який йдеться, мав певне підґрунтя у національному законодавстві. Оскільки Заявник скаржилася на те, що у відповідному законі відсутні процесуальні гарантії, зокрема, оскільки рішення суду у її справі було ухвалене на закритому засіданні, представляється, що згідно з КПК, закрите слухання дозволяється лише у виняткових випадках. У всіх інших випадках, як це випливає із пункту 1 статті 163, національні суди зобов’язані викликати осіб, яких стосуються такі клопотання, забезпечивши доступ до судового засідання. На думку Суду, ця загальна вимога становить важливий процесуальний захист для всіх осіб, яких потенційно стосуються клопотання на доступ до даних, включаючи журналістів. Здається, що у справі Заявника ця гарантія не була реалізована внаслідок особливого тлумачення статті 163 КПК районним судом. Замість того, щоб вказати конкретні причини для розгляду клопотання ГПУ без виклику Заявника, суд сформулював посилання на „загрозу зміни або знищення інформації, яку шукають”. На думку Суду, надання більш широких підстав для обґрунтування вищезазначеного висновку мало суттєве значення, зокрема, оскільки ці дані, що зберігаються оператором мобільного зв’язку Заявника, не знаходились у її особистому володінні. Внаслідок рішення суду застосувати пункт 2 статті 163 КПК, Заявник також не була повідомлена про те, що ГПУ отримала дозвіл на доступ до її даних зв'язку, і як тільки вона дізналася про це доручення з інших джерел, районний суд відмовився надати їй копію відповідної постанови. Здається, що якби випадково Заявнику не стало відомо про це розпорядження, вона, можливо, не змогла б використати будь-які процесуальні гарантії, що існують у національному законодавстві, для захисту своїх прав. Суд глибоко стурбований цією можливістю, яка була б рівнозначною свавіллю. Однак, враховуючи, що у цій конкретній справі Заявник насправді дізналася про існування оскаржуваного наказу, і суд визнав можливим прийняти її апеляцію до розгляду та скасувати постанову, Суд вважає, що суть аргументів Заявника стосується відповідності та достатності причин, наданих судовими органами для дозволу на втручання в її захищені дані.

Мотиви, наведені національними судовими органами для втручання у права Заявника за статтею 10, були недостатніми для демонстрації того, що втручання було пропорційним і що воно відповідало нагальній соціальній потребі. Відповідно, для цілей статті 10 Конвенції апеляційний суд зобов’язаний був продемонструвати, що вилучення даних про геолокацію було виправдане вищою вимогою, що відповідає суспільним інтересам. Іншими словами, апеляційний суд повинен був вказати, чому інтерес до отримання даних про геолокацію Заявника, яких вимагала ГПУ, має життєво важливий характер для боротьби з тяжкими злочинами; встановити, що не було обґрунтованих альтернативних заходів для отримання інформації, яку шукає ГПУ; та продемонструвати, що законний інтерес до розкриття інформації явно переважав суспільний інтерес до нерозголошення. Текст постанови апеляційного суду недостатньо відповідає цим вимогам. По-перше, ця постанова дозволила доступ до захищених геолокаційних даних Заявника протягом шістнадцятимісячного періоду. З огляду на тривалість цього періоду та розмір географічної зони центру міста Києва, щодо якої шукали дані про геолокацію, телефон Заявника міг бути зареєстрований там кілька разів, у чому не було значення для справи, що розслідується ГПУ. По-друге, обґрунтовуючи нагальну соціальну потребу втручання у права Заявника, апеляційний суд посилався лише на мету "досягнення ефективності" кримінального розслідування та встановлення "точного часу та місця" ймовірної конфіденційної інформації щодо зустрічі, не надавши жодних вказівок, чому ці міркування переважали суспільний інтерес у нерозголошенні даних захищеного геолокаційного розташування Заявника. По-третє, виходячи з матеріалів справи, у відповідний час залишалася значна невизначеність щодо того, що будь-яка інформація, що стосується провадження у справі проти С., буде отримана із даних зв'язку Заявника. З матеріалів, якими володіє Суд, випливає, що у відповідний час не було однозначно встановлено, що ймовірна зустріч С. з журналістами проходила у приміщенні НАБУ або деяких інших приміщеннях, розташованих в географічній зоні, на яку вказала ГПУ для збору даних про геолокацію Заявника або про те, що Заявник дійсно був учасником наради. Навіть незважаючи на це, Заявник міг необов’язково мати при собі телефон у той час. По-четверте, видається, що апеляційний суд не заглиблювався у питання, чи існували інші більш цілеспрямовані способи отримання інформації, яку слідчий орган сподівався отримати з даних зв'язку Заявника. З огляду на вищезазначені міркування, Суд не впевнений, що дозвіл на доступ до даних, наданий національними судами, був виправданий "вищою вимогою в інтересах суспільства" і, отже, необхідним у демократичному суспільстві.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст.10 Конвенції), немає необхідності розглядати скаргу щодо порушення права на відсутність ефективного засобу юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: свобода вираження поглядів, право на відсутність ефективного засобу юридичного захисту, захист журналістських джерел, свобода преси, витоку конфіденційної інформації, незаконне збагачення.