ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2021 року

м. Київ

cправа № 916/2586/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Тревел Паркінг" (далі - ТОВ "Тревел Паркінг", позивач, скаржник) - не з`явився,

відповідача - Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - АМК, відповідач) - Вірт С.О. (самопредставництво),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеропаркінг" (далі - ТОВ "Аеропаркінг", третя особа) - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу ТОВ "Тревел Паркінг"

на рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 (головуючий - суддя Волков Р.В.) та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 (головуючий - суддя Богатир К.В., судді: Будішевська Л.О., Філінюк І.Г.)

у справі №916/2586/20

за позовом ТОВ "Тревел Паркінг"

до АМК,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ "Аеропаркінг",

про визнання частково недійсним рішення.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ "Тревел Паркінг" звернулось до суду з позовною заявою до АМК, в якій просило:

- визнати недійсним пункт 1 резолютивної частини Рішення АМК №65/11-р/к від 14.07.2020 у справі №28-02/2019 (далі - Рішення АМК) в частині визнання дій ТОВ "Тревел Паркінг" та ТОВ "Аеропаркінг" такими, які полягають в узгодженому встановленні та застосуванні цін на послуги з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках e територіальних межах Міжнародного аеропорту "Одеса" у період вересня 2017-2018 років за умови відсутності альтернативних джерел придбання такого товару, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін реалізації товару на ринку послуг з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках e територіальних межах Міжнародного аеропорту "Одеса";

- визнати недійсним пункт 2 резолютивної частини Рішення АМК в частині накладення на ТОВ "Тревел Паркінг" штрафу відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) у розмірі 68 000 грн за вчинення порушення, передбаченого пунктом 1 статті 50, пунктом 1 частини другої статті 6 вказаного Закону, а також стягнути з відповідача судові витрати.

1.1.1. Позов мотивовано тим, що при ухваленні рішення в частині, що стосується позивача, АМК неповно з`ясувало обставини, які мають значення для справи, та не довело обставини, які мають значення для справи і які визнало встановленими, а тому Рішення АМК є безпідставним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню на підставі статті 59 Закону № 2210.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.12.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2021, відмовлено у задоволенні позову.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ТОВ "Тревел Паркінг" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі №916/2586/20; прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Крім того, касаційна скарга містить клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке протокольно вирішено розглянути спільно з касаційною скаргою.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми матеріального права, а саме положення пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2210, та порушено норми процесуального права, а саме положення статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);

4.2. на даний час відсутній правовий висновок щодо застосування пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2210 у подібних правовідносинах, а саме щодо послуг з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу АМК заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Протокольною ухвалою Верховного Суду від 15.07.2021 відзив АМК прийнято до розгляду, оскільки він поданий у межах строку, визначеного статтею 165 ГПК України.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародний аеропорт "Одеса" (далі - Аеропорт, Орендодавець) та ТОВ "Аеропаркінг" (Орендар) укладено Договір оренди майна №04/11 від 04.11.2016, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування майно відповідно до переліку, наведеного в Додатку №1 та візуалізованого у Додатку №2 (строк оренди, з урахуванням додаткових угод, які містяться у матеріалах справи, до 31.12.2018).

6.2. Перелік майна з подальшими змінами відповідно до додаткових угод включає обладнання для паркінгу в комплекті, стандартні модульні кабіни з поліестру, шлагбаум, обладнання парковки, частину твердого покриття привокзальної площадки.

6.3. Також 04.11.2016 Аеропортом та ТОВ "Аеропаркінг" укладено Договір оренди №003-11/16 від 04.11.2016, відповідно до якого Аеропорт передав в оренду обладнання для паркінгу, зокрема реєстратори контрольні касові.

6.4. 24.10.2018 Аеропортом (Сторона-1) та ТОВ "Аеропаркінг" (Сторона-2) укладено Договір №57/4-2018, відповідно до пункту 1.1 якого в умовах зростаючих показників пасажиропотоку та покращення рівня обслуговування споживачів аеропортових послуг в Аеропорту в порядку та на умовах даного Договору Сторона-1 надає можливість організації Стороною-2 для третіх осіб в`їзд/виїзд та перебування транспортних засобів на території Сторони-1 (далі - Автостоянки) в межах погодженого сторонами Договору Плану-схеми (Додаток №1) і відповідно до Технології щодо організації роботи Автостоянок (Додаток №2). Сторона-2 в розумінні цього Договору є оператором з організації (адміністрування) роботи Автостоянок та надання послуг третім особам щодо перебування транспортних засобів на Автостоянках в порядку, передбаченому діючим законодавством України. Сторона-2 протягом дії даного договору організує роботу Автостоянок для третіх осіб цілодобово та на комерційній основі. Строк дії договору встановлено до 31.12.2019.

6.5. Аеропортом та ТОВ "Тревел Паркінг" (Орендар) укладено Договір оренди майна №9/18-2017 від 29.09.2017, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове цільове платне користування майно відповідно до переліку, наведеного у Додатку №1 (із подальшими змінами відповідно до додаткових угод майно включає обладнання для паркінгу в комплекті, стандартні модульні кабіни з поліестру, частина твердого покриття привокзальної площадки). Строк оренди встановлено до 26.10.2018 (з урахуванням змін).

6.6. Надалі Аеропортом та ТОВ "Тревел Паркінг" укладено Договір оренди майна №38/4-2019 від 04.06.2019, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове цільове платне користування майно відповідно до переліку (строк оренди встановлено до 23.09.2019).

6.7. Також Аеропортом (Сторона-1) та ТОВ "Тревел Паркінг" (Сторона-2) 29.09.2017 укладено Договір №251, відповідно до пункту 1.1 якого в умовах зростаючих показників пасажиропотоку та метою покращення рівня обслуговування споживачів аеропортових послуг в аеропорту в порядку та на умовах даного Договору Сторона-1 надає можливість організації Стороною-2 для третіх осіб в`їзд/виїзд та перебування транспортних засобів на території Сторони-1 (далі - Автостоянки) в межах погодженого Сторонами Договору Плану-схеми (Додаток №1) і відповідно до Технології щодо організації роботи Автостоянок (Додаток №2). Сторона-2 в розумінні цього Договору є оператором з організації (адміністрування) роботи Автостоянок та надання послуг третім особам щодо перебування транспортних засобів на Автостоянках в порядку, передбаченому діючим законодавством України. Сторона-2 протягом дії даного договору організовує роботу Автостоянок для третіх осіб цілодобово та на комерційній основі. Строк дії договору встановлено до 31.12.2019.

6.8. Аеропортом та ТОВ "Тревел Паркінг" також укладався Договір №37/4-2019 від 04.06.2019, відповідно до пункту 1.1 якого в умовах зростаючих показників пасажиропотоку та метою покращення рівня обслуговування споживачів аеропортових послуг в Аеропорту в порядку та на умовах даного Договору Сторона-2 організовує для третіх осіб в`їзд/виїзд та перебування транспортних засобів на території Строни-1 (далі - Автостоянка) в межах погодженого Сторонами Договору Плану-схеми і відповідно до Технології щодо організації автостоянок.

6.9. Одеським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України (далі - Одеське відділення АМК) 24.07.2018 направлено вимогу №02-07/1359 про надання інформації до позивача у зв`язку із дослідженням ринку надання послуг з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках, парковках. 29.08.2018 ТОВ "Тревел Паркінг" надано відповідь на вказану вимогу.

6.10. Одеським відділенням АМК 03.01.2019 за вих.№65-02/22 надано вимогу до ТОВ "Тревел Паркінг" про надання інформації. На вказану вимогу було надано відповідь від 13.02.2019 №40.

6.11. Одеським відділенням АМК 05.05.2020 викладено попередні висновки адміністративної колегії у справі №28-02/2019, відповідно до яких дії ТОВ "Тревел Паркінг" та ТОВ "Аеропаркінг" було запропоновано визнати такими, що полягають в узгодженому встановленні та застосуванні цін за послуги з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках в територіальних межах Аеропорту у період вересня 2017-2018 років за умови відсутності альтернативних джерел придбання такого товару порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пункту 1 статті 50, пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2210, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін реалізації товару на ринку послуг з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках в територіальних межах Аеропорту.

6.12. 14.07.2020 АМК винесено оскаржуване рішення.

Рішенням встановлено таке:

6.12.1. дії, які є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, полягають у такому: узгоджене встановлення та застосування ТОВ "Тревел Паркінг" та ТОВ "Аеропаркінг" цін за послуги з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках в територіальних межах Аеропорту у період вересня 2017-2018 року. Об`єктом аналізу на ринку надання послуг з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках зазначено суб`єктів господарювання, що надають послуги з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках та послуги з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках, що надаються суб`єктами господарювання на зазначеному ринку;

6.12.2. діяльність ТОВ "Тревел Паркінг" та ТОВ "Аеропаркінг" зосереджена саме на задоволенні потреб споживачів, які є споживачами/клієнтами Аеропорту. Учасниками ринку є суб`єкти господарювання, які надають послуги з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках в територіальних межах Аеропорту, та споживачі, суб`єкти господарювання, які отримують зазначені послуги (споживачі/клієнти аеропорту). Споживачами послуг є фізичні особи-власники транспортних засобів та особи, які мають право користування (розпорядження) транспортними засобами, які прибули до Аеропорту, а також водії транспортних засобів, що належать суб`єктам господарської діяльності, що прибувають чи перебувають у Аеропорту. Товаром є послуга з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках;

6.12.3. враховуючи дані калькуляції витрат для розрахунку вартості послуг автостоянки №1 ТОВ "Тревел Паркінг", рентабельність за 15 хвилин -1 годину стоянки становить 53%, рентабельність за добу становить 53%, враховуючи дані калькуляції витрат для розрахунку вартості послуг автостоянки №2 ТОВ "Тревел Паркінг", рентабельність за другу годину стоянки становить 208%, рентабельність за подальший час на годину становить 53%, рентабельність за добу становить 28%;

6.12.4. у період вересня 2017-2018 років засновником, кінцевим бенефіціаром та керівником ТОВ " Тревел Паркінг" є ОСОБА_1 . Згідно з даними, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником ТОВ " Аеропаркінг" станом на 27.10.2016 та на 12.02.2017 є ОСОБА_2 , керівником - ОСОБА_1 . У період вересня 2017-2018 років засновником та керівником ТОВ " Аеропаркінг" є ОСОБА_2 ;

6.12.5. у ТОВ "Тревел Паркінг" і в ТОВ "Аеропаркінг" працювали одні і ті ж самі особи ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ). Інші співробітники працювали також одночасно, почергово на обох підприємствах. Відповідачем у рішенні зроблено висновок про наявність підстав вважати, що відповідачі (ТОВ "Аеропаркінг", ТОВ "Тревел Паркінг") протягом певного періоду були пов`язані між собою через вказаних фізичних осіб, що може свідчити про високий ступінь довіри між відповідачами, що є сприятливою умовою для обміну інформацією відповідачами, в тому числі щодо встановлення цін на послуги;

6.12.6. здійснення діяльності за однією адресою, схоже оформлення документів відповідачів (калькуляції витрат для розрахунку вартості послуг);

6.12.7. ТОВ "Тревел Паркінг" та ТОВ "Аеропаркінг" встановлює такі ціни на послуги з тимчасового зберігання транспортних засобів на автостоянках, які в 3,33-28,8 раза перевищують ціни в міжнародних аеропортах України. Зроблено висновок, що за відсутності ефективної конкуренції на ринку послуг з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках споживачі не мають альтернативних джерел придбання зазначених послуг, вимушені погоджуватися на встановлені ціни;

6.12.8. дії ТОВ "Тревел Паркінг" та ТОВ "Аеропаркінг", які полягають в узгодженому встановленні та застосуванні цін за послуги з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках в територіальних межах Аеропорту у період вересня 2017-2018 років за умови відсутності альтернативних джерел придбання такого товару, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50, пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2210, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін реалізації товару на ринку послуг з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках в територіальних межах Аеропорту.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 17.06.2021 відкрито касаційне провадження у справі №916/2586/20 за касаційною скаргою ТОВ "Тревел Паркінг" на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Рішення АМК в оскаржуваній частині недійсним.

8.2. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

8.3. Відповідно до приписів Закону № 2210:

- економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку;

- узгодженими діями є укладення суб`єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об`єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб`єктів господарювання (частина перша статті 5); особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій (частина третя статті 5);

- антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються: встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів (пункт 1 частини другої статті 6);

- вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом (частина четверта статті 6);

- до узгоджених дій, передбачених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 6 цього Закону, якщо такі узгоджені дії: призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині, у тому числі монополізації відповідних ринків; обмежують доступ на ринок інших суб`єктів господарювання; призводять до економічно необґрунтованого підвищення цін або дефіциту товарів (частина друга статті 8);

- порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 статті 50).

Отже антиконкурентними діями є, зокрема узгоджені дії, які стосуються встановлення ціни чи інших умов придбання або реалізації товарів, вчинення яких забороняється та тягне за собою настання відповідальності, передбаченої чинним законодавством.

8.4. Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (далі - Закон №3659) основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №3659 передбачено, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про державну допомогу суб`єктам господарювання", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно з частиною першою статті 23 названого Закону унормовано, що діяльність стосовно виявлення, запобігання та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, проводиться Антимонопольним комітетом України, його органами та посадовими особами з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України про захист економічної конкуренції.

Відповідно до статті 7 Закону №3659 до повноважень саме Антимонопольного комітету України та його територіальних органів належать, зокрема:

- розгляд заяв і справ про надання дозволу, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проведення досліджень за цими заявами і справами;

- прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, висновків щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

Стаття 19 цього Закону визначає гарантії здійснення повноважень Антимонопольного комітету України.

Відповідно до частини першої статті 40 Господарського кодексу України державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом.

За таких обставин АМК є органом, до повноважень якого належить здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм. Таку ж правову позицію викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17.

Отже, до повноважень органів АМК віднесено здійснення розгляду справ про захист економічної конкуренції, встановлення та кваліфікації правопорушення, в тому числі й об`єктивної його сторони.

Як убачається з матеріалів справи, АМК, який діяв у межах своїх повноважень, кваліфікував дії зокрема ТОВ "Тревел Паркінг", які полягають в узгодженому встановленні та застосуванні цін за послуги з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках в територіальних межах Аеропорту у період вересня 2017-2018 років за умови відсутності альтернативних джерел придбання такого товару, що є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50, пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2210, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін реалізації товару на ринку послуг з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках в територіальних межах Аеропорту.

8.5. У статті 1 Закону № 2210 зазначено, що ринок товару (товарний ринок) - це сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція, а товар - це будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов`язання та права (зокрема цінній папери).

Відповідно до підпункту 6.1 пункту 6 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядження Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р (далі -Методика), територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.

Тому передумовою для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як надання послуг за цією нормою є наявність або відсутність саме в межах досліджуваного ринку альтернативних джерел придбання послуг, але не наявність або відсутність таких джерел взагалі.

Верховний Суд зазначає, що з огляду на пункти 6.12.1-6.12.2 судами попередніх інстанцій встановлені ринок товару і товар.

8.6. Що ж до встановлення і доведення фактичних обставин, то Верховний Суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону № 2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК є:

- неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;

- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами пунктів 23 та 32 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням АМК від 19.04.1994 № 5 (в редакції розпорядження АМК від 29.06.1998 № 169-р), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за № 90/299 (далі - Правила), службовцями Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, направлені на всебічне, повне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін; у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення.

Згідно із Законом № 2210:

- при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи (частина друга статті 35);

- доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення (стаття 41).

Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів.

Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.

Особи, які беруть участь у справі, мають право надавати докази та доводити їх достовірність (об`єктивність, стаття 41);

Збір доказів здійснюється Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями незалежно від місцезнаходження доказів.

Отже, при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами АМК України мають проводиться дії, направлені на всебічне, повне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін шляхом збирання і аналізу документів, висновків експертів, пояснень осіб, іншої інформації, що є доказом у справі, та в межах своїх повноважень приймають рішення у справі, в якому наводяться мотиви його прийняття, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення.

Відтак АМК у розгляді кожної справи має дотримуватись обов`язку всебічного, повного і об`єктивного з`ясування дійсних обставин справи на підставі належних і допустимих доказів. При цьому не є допустимим покладення в основу рішення АМК висновків, які ґрунтуються на певних доказах, без наведення та дослідження цих доказів безпосередньо у справі, що розглядається.

Близька правова позиція щодо обов`язків АМК при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами висловлена у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 02.02.2021 у справі №910/17891/19, від 15.04.2021 у справі № 910/17929/19, від 01.06.2021 у справі № 910/17310/19.

У контексті наведеного Верховний Суд зазначає, що завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням судочинства завжди є контроль легальності.

Вказаний висновок ґрунтується також на правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 02.07.2019 у справі №910/23000/17, щодо того, що дискреційні повноваження АМК не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.

У постанові від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що АМК має враховувати при ухваленні рішень.

Верховний Суд зазначає, що здійснення системної оцінки та кваліфікації дій (бездіяльності) суб`єкта господарювання, як і уточнення кваліфікації одних і тих самих дій (бездіяльності) суб`єкта господарювання, зокрема в межах приписів пункту 1 частини другої статті 6 вказаного вище Закону, відноситься до виключних (дискреційних) повноважень органів Антимонопольного комітету України.

Таким чином, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що під час розгляду антиконкурентної справи АМК має з`ясувати обставини, які мають значення для дослідження наявності або відсутності конкретних кваліфікуючих ознак антиконкурентних узгоджених дій. АМК у розгляді кожної справи має дотримуватись обов`язку всебічного, повного і об`єктивного з`ясування дійсних обставин справи на підставі належних і допустимих доказів. При цьому не є допустимим покладення в основу рішення АМК висновків, які ґрунтуються на певних доказах, без наведення та дослідження цих доказів безпосередньо у справі, що розглядається.

Крім того, на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі, доводить в суді наявності тих кваліфікуючих ознак антиконкурентних узгоджених дій суб`єкта господарювання, які були йому інкриміновані у Рішенні АМК (яке має містити усі докази, якими обґрунтовуються його висновки) щодо порушення цим суб`єктом законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі об`єктивної сторони правопорушення.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У свою чергу господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема щодо обґрунтованості/доведеності належними та допустимими доказами конкретних кваліфікуючих ознак антиконкурентних узгоджених дій, ураховуючи приписи статей 74-79, 86 ГПК України.

З огляду на завдання та основні засади господарського судочинства, закріплені у статті 2 ГПК України, аналіз норм статей 124, 19 Конституції України, статті 59 Закону дає підстави дійти висновку, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.

8.7. Під час розгляду даної справи саме в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряючи дії АМК на відповідність законодавству України, суд, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) АМК, з`ясовує і визначає наявність/відсутність, а відтак доведеність/недоведеність, обґрунтованість/необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону підстав для визнання недійсним рішення АМК у частині дій позивача.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд також наголошує, що ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 ГПК України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Правовий аналіз норм, вказаних у пунктах 8.4.-8.5. цієї постанови свідчить про те, що рішення АМК має містити усі докази, якими обґрунтовуються його висновки.

Водночас положення статті 40 Закону № 2210 та пункту 16 названих Правил стосовно прав осіб, які беруть (брали) участь у справі (зокрема, щодо наведення доказів), не обмежують цих осіб у наданні суду доказів, які раніше не були подані ними в процесі розгляду АМК справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду від 21.04.2021 у справі №910/701/17.

Згідно з приписами частин першої та другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Водночас слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.

8.8. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що аналіз змісту матеріалів, документів і інформації, отриманих під час розгляду справи №28-02/2019, свідчить про те, що дії ТОВ "Тревел Паркінг" та ТОВ "Аеропаркінг", які полягали в узгодженому встановленні та застосуванні цін за послуги з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках в територіальних межах Аеропорту у період вересня 2017-2018 років за умови відсутності альтернативних джерел придбання такого товару, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50, пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2210, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін реалізації товару на ринку послуг, що підтверджується взаємною сукупністю доказів, які містяться у матеріалах справи, які розглядаються у їх взаємозв`язку. Отже, порушення законодавства про захист економічної конкуренції полягає в узгодженому встановленні цін на послуги з тимчасового зберігання транспортних засобів на автостоянках, відсутність змагання в частині встановлення таких цін, що призвело до встановлення завищеної плати за вказані послуги (у тому числі за рахунок підвищення рентабельності порівняно з іншими міжнародними аеропортами України) і має наслідком ущемлення інтересів споживачів надаваних послуг. За відсутності ефективної конкуренції на ринку послуг на автомобільних стоянках у територіальних межах аеропорту споживачі не мали альтернативних джерел придбання послуг, отже, були вимушені погоджуватись на встановлені ціни.

Суди виходили з такого:

- здійснення системної оцінки та кваліфікації дій (бездіяльності) суб`єкта господарювання, як і уточнення кваліфікації одних і тих самих дій (бездіяльності) суб`єкта господарювання в межах відповідних (тобто тих, що співвідносяться як загальні та спеціальні) приписів, що містяться в різних частинах статті 6 вказаного вище Закону, відноситься до виключних (дискреційних) повноважень органів Антимонопольного комітету України;

- позивач та третя особа здійснюють підприємницьку діяльність на одному ринку послуг з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках в територіальних межах Аеропорту, є надавачами таких послуг. Відповідно, позивач та третя особа є конкурентами;

- відповідачем встановлено, та позивачем не спростовано, що калькуляції витрат для розрахунку вартості послуг автостоянки №2 позивача для легкових автомобілів та калькуляції витрат для розрахунку вартості послуг автостоянки №2 третьої особи для легкових автомобілів є абсолютно ідентичними, містять одні і ті самі суми витрат по всіх пунктах, що також є тотожними, допущені однакові помилки, що свідчить про високу вірогідність виготовлення розрахунків однією особою за попереднім погодженням;

- суди визнали наведений АМК економічний аналіз, з урахуванням також відомостей щодо складових собівартості тарифів, обґрунтованим та повним;

- матеріалами справи підтверджується та позивачем не спростовано відсутність можливості отримати послуги з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільній стоянці в територіальних межах Аеропорту у межах пішохідної доступності у інших осіб, крім позивача та третьої особи;

- матеріалами справи встановлено, що у період вересня 2017-2018 позивач та третя особа були єдиними суб`єктами господарювання, які здійснювали діяльність на ринку послуг з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках в територіальних межах Аеропорту, також у цей період існував бар`єр вступу на цей ринок нових учасників, зокрема, з причин укладених на цей період договорів позивачем та третьою особою із Аеропортом;

- встановлені обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що позивач та третя особа протягом довгого періоду часу були пов`язані через зазначених фізичних осіб, що свідчить про високий рівень довіри між останніми, є сприятливою умовою для обміну інформацією, зокрема, щодо встановлення погоджених цін на послуги автостоянок.

8.9. Як убачається зі змісту касаційної скарги, скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо надання оцінки доказам у справі та вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2210, а також порушено норми процесуального права, а саме приписи статті 236 ГПК України.

Однак, суд касаційної інстанції відхиляє вказані доводи касаційної скарги, оскільки зазначених висновків судів попередніх інстанцій вони не спростовують з огляду на мотиви, викладені у розділі 8 цієї постанови та зводяться лише до чергової спроби скаржника додатково встановити фактичні обставини справи та оцінки доказів у ній, та переоцінити вже встановлені обставини у даній справі.

Так, зі змісту оскаржуваних судових рішень у даній справі вбачається, що, відмовляючи у задоволенні позову, судами попередніх інстанцій надавалася оцінка вагомим і ключовим доводам сторін у справі, якими вони обґрунтовували наявність чи відсутність підстав для задоволення позову. Така оцінка була здійснена судами у відповідності до приписів статті 86 ГПК України, в межах предмету доказування у справі, в сукупності з іншими доказами у справі на підставі встановлених фактичних обставин справи із застосуванням відповідних норм матеріального права.

У свою чергу, Верховний Суд, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не здійснює оцінки (переоцінки) доказів, покладених судами попередніх інстанцій в основу висновку про законність висновку АМК. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.10. Верховний Суд зазначає, що сама по собі відповідність дій суб`єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства. Відзначаючи помилковість даного твердження позивача, Суд, поважаючи принцип свободи, як основоположний принцип права, що закріплює легітимну міру свободи поведінки особи, водночас звертає увагу позивача на необхідність, реалізуючи права у сфері господарської діяльності, зважати на прямі законодавчі заборони у відповідних сферах господарських правовідносин, зокрема й ті, що встановлені пунктом 1 статті 50 та частиною 4 статті 6 Закону № 2210 (близький за змістом висновок викладений Верховним Судом у постанові від 19.09.2019 у справі № 910/ 8343/18).

8.11. Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями "обставини справи" і "докази у справі", порушуючи питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.

Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

8.12. Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (але не покладає на нього обов`язку) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Аргументи та доводи, викладені у клопотанні, не відповідають вказаним вище критеріям, адже не містять жодних доказів щодо наявності виключної правової проблеми.

Верховний Суд, оцінивши доводи заявника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що дана справа містить виключну правову проблему і передача її на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

8.13. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом "res judicata", базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.14. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ТОВ "Тревел Паркінг" без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

9.2. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

9.3. Верховний Суд дійшов висновку, що здійснення системної оцінки та кваліфікації дій (бездіяльності) суб`єкта господарювання, як і уточнення кваліфікації одних і тих самих дій (бездіяльності) суб`єкта господарювання, зокрема в межах приписів пункту 1 частини другої статті 6 вказаного вище Закону, відноситься до виключних (дискреційних) повноважень органів Антимонопольного комітету України.

Таким чином, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що під час розгляду антиконкурентної справи АМК має з`ясувати обставини, які мають значення для дослідження наявності або відсутності конкретних кваліфікуючих ознак антиконкурентних узгоджених дій. АМК у розгляді кожної справи має дотримуватись обов`язку всебічного, повного і об`єктивного з`ясування дійсних обставин справи на підставі належних і допустимих доказів. При цьому не є допустимим покладення в основу рішення АМК висновків, які ґрунтуються на певних доказах, без наведення та дослідження цих доказів безпосередньо у справі, що розглядається.

Крім того, на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі, доводить в суді наявності тих кваліфікуючих ознак антиконкурентних узгоджених дій суб`єкта господарювання, які були йому інкриміновані у Рішенні АМК (яке має містити усі докази, якими обґрунтовуються його висновки) щодо порушення цим суб`єктом законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі об`єктивної сторони правопорушення.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

10. Судові витрати

10.1. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тревел Паркінг" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі №916/2586/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко