Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 лютого 2023 року

у справі «OCHIGAVA v. GEORGIA»

за заявою № 14142/15

Щодо неефективного розслідування фактів систематичного жорстокого поводження із ув'язненим та невідшкодування йому завданої внаслідок цього шкоди

Фабула справи: заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що він піддавався систематичним актам жорстокого поводження у Глданській в'язниці в період з червня 2011 року по серпень 2012 року, а також на те, що компетентні національні органи не провели ефективного розслідування.

Заявник був ув'язненим у тбіліській в'язниці № 8 ("Глданська в'язниця"). Під час надходження до в'язниці лікар, який його оглядав, зазначив у його медичній картці, що у нього не було жодних тілесних ушкоджень. Трохи більше двох років потому в грузинських ЗМІ були поширені кадри неодноразових актів жорстокого поводження з ув'язненими в різних тюремних установах, у тому числі у в'язниці Глдані. Заявник подав детальну кримінальну скаргу на неодноразові акти жорстокого поводження з боку одинадцяти співробітників в'язниці, яких можна було ідентифікувати. У результаті жорстокого поводження заявник отримав серйозні тілесні ушкодження, у тому числі важку травму хребта, переломи пальців і вибиті зуби. Кримінальну справу заявника зрештою було приєднано до розслідування жорстокого поводження з ув'язненими у Глданській в'язниці. Кримінальне провадження закінчилося засудженням семи співробітників в'язниці (з одинадцяти, названих заявником) за систематичне жорстоке поводження з ув'язненими, у тому числі із заявником. Заявник безуспішно подав цивільний позов проти Міністерства в'язниць про відшкодування шкоди, заподіяної його психічному та фізичному здоров'ю цими працівниками.

Правове обґрунтування: відповідні загальні принципи були узагальнені Судом у справі Bouyid v. Belgium ([GC], № 23380/09, §§ 81-88 і 114-23, ЄСПЛ 2015).

Висновки: Суд зазначає, що хоча національні органи влади домоглися визнання винними та призначення покарання у вигляді позбавлення волі деяким працівникам в'язниці у зв'язку з деякими випадками жорстокого поводження, що дійсно є позитивним зрушенням, вони явно не розслідували низку інших серйозних інцидентів, а саме: стверджуване побиття заявника на початку листопада 2011 року, в результаті якого він отримав травму хребта; побиття заявника в душовій кімнаті, в результаті якого він втратив свідомість, а потім прийшов до тями в тюремному морзі; і стверджуване свавільне поміщення заявника в умови, що принижують гідність, в карцер і карцер, дисциплінарні ізолятори.

Суд також зазначає, що заявник послідовно та переконливо стверджував національним органам влади, що у жорстокому поводженні з ним у Глданській в'язниці брали участь не лише семеро засуджених співробітників в'язниці, але й низка інших старших співробітників в'язниці, але роль цих додаткових порушників не була з'ясована. Таким чином, Суд вважає, що органи влади закрили очі на достовірне твердження заявника про співучасть засуджених та інших старших співробітників в'язниці. Такий незрозуміло вибірковий підхід з боку слідчих органів суперечить процесуальним зобов'язанням держави-відповідача за статтею 3 Конвенції, оскільки для того, щоб розслідування було ефективним, його висновки завжди повинні ґрунтуватися на ретельному, об'єктивному та неупередженому аналізі всіх відповідних елементів, а це, очевидно, включає проведення належної перевірки достовірних тверджень про злочинну співучасть. У світлі вищевикладеного Суд вважає, що, незважаючи на засудження семи співробітників пенітенціарної служби, яких він залучив, результат процесуально недосконалого кримінального провадження не може вважатися таким, що становить достатнє відшкодування для заявника. Враховуючи, що ефективне стримування від серйозних діянь, таких як умисні напади на фізичну недоторканність особи, вимагає ефективного кримінально-правового реагування, а також висновки, викладені у попередніх параграфах, які вказують на значні недоліки у реагуванні держави-відповідача у цій справі, Суд доходить висновку, що мало місце порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.

Суд зазначає, що національні кримінальні суди, ознайомившись з доказами та вивчивши фактичні обставини справи, встановили, що сім співробітників в'язниці, які діяли в офіційній якості, були винні в систематичному жорстокому поводженні з ув'язненими в Глданській в'язниці, в тому числі із заявником. Вони встановили п'ять окремих випадків, коли заявник особисто зазнавав жорстокого поводження. Суди також встановили, що метою систематичного жорстокого поводження співробітників з ув'язненими було вселити страх і таким чином домогтися їх повної покори, а отже, контролю. На думку Суду, ці висновки національних судів, які навіть не оспорювалися Урядом, чітко вказують на те, що жорстоке поводження із заявником, окремі акти якого не можуть не кваліфікуватися як катування, було безпосередньо пов'язане з державою-відповідачем та вчинялося представниками тюремної адміністрації як частина систематичного знущання над ув'язненими Глданської в'язниці у відповідний період часу. З огляду на вищенаведені міркування, а також на той факт, що заявнику не було присуджено відшкодування за тілесні ушкодження, яких він зазнав внаслідок жорстокого поводження, мало місце порушення матеріального змісту статті 3 Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: право на фізичну недоторканність, тортури, захист прав ув'язнених, неефективне досудове розслідування