ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 606/1059/22

провадження № 51-253км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022211080000077 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 13 вересня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

Вирішено питання щодо застави, цивільного позову, речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні,зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 22 травня 2022 року приблизно о 20:30, керуючи автомобілем «Audi-80» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), будучи у стані алкогольного сп`яніння, рухаючись в напрямку с. Заздрість порушив вимоги пунктів 1.5, ч. 1, 1.10, 12.1, пп. «б» п. 2.3, пп. «а» п. 2.9 та п. 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), згідно з якими він як водій не врахував дорожні умови, не обрав безпечну швидкість руху та смугу руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух і не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрозу життю і здоров`ю громадян, а також через вживання алкогольних напоїв не був уважним, належно не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміни та перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечно, втратив контроль над управлінням автомобілем внаслідок чого з правої смуги руху виїхав поза межі проїзної частини дороги, де допустив перекидання керованого ним автомобіля.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажиру автомобіля - потерпілому ОСОБА_8 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

Порушення водієм ОСОБА_9 вимог вищенаведених пунктів ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками у вигляді заподіяння потерпіломутяжких тілесних ушкоджень.

Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 30 листопада 2022 року змінив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_9 .

Призначив ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК із застосуванням положень ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій засудженого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На переконання сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу порушив засади призначення покарання визначені КК.

Зокрема, прокурор вважає помилковим посилання апеляційного суду на обставину, що пом`якшує покарання - щире каяття, оскільки, на його думку, оскарження захисником вироку місцевого суду свідчить про відсутність щирого каяття у ОСОБА_7 і його небажання понести покарання за свої дії.

Зазначає про безпідставне врахування апеляційним судом думки потерпілого при призначенні засудженому покарання, адже вона не є вирішальною.

Наголошує на тому, що більшість обставин на які посилається апеляційний суд стосуються особи ОСОБА_7 і не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та не дають підстав для застосування ст. 69 КК.

На думку сторони обвинувачення, те, що ОСОБА_9 згідно зі ст. 89 КК не має судимості додатково вказує на його схильність до вчинення кримінальних правопорушень.

За твердженням прокурора, призначене апеляційним судом засудженому покарання у виді штрафу не виправить ОСОБА_7 і не попередить вчинення у майбутньому кримінальних правопорушень, як ним так і іншими особами.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник та потерпілий, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, наголошують на тому, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим та просять скаргу залишити без задоволення, а постановлене щодо ОСОБА_7 судове рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 , навівши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити.

Захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 заперечили проти задоволення касаційної скарги сторони обвинувачення та просили судове рішення апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, а також правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286-1 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині прокурор не оскаржує.

Доводи прокурора стосовно неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність та м`якості призначеного ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу, колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Реалізація такої мети є одним з аспектів виконання визначених у ст. 2 КПК завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, у тому числі потерпілих.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Положеннями ч. 1 ст. 69 КК (у редакції норми на момент вчинення діяння) передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

За приписами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції обрав вид і розмір покарання ОСОБА_7 з урахуванням характеру і ступеня тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є тяжким, його особи, а саме те, що він є особою молодого віку, на підставі ст. 89 КК судимості не має, визнав повністю винуватість, щиро розкаявся, відшкодував завдану потерпілому шкоду, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліках у нарколога, психіатра не перебував, його поведінку до, під час та після вчиненого кримінального правопорушення. При цьому місцевий суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку обставинами, що пом`якшують засудженому покарання, та не встановив обставин, що його обтяжують.

На підставі наведених даних суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено, з реальним його відбуванням і не знайшов підстав для застосування ст. 69 КК.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник ОСОБА_6 та потерпілий подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на суворість призначеного ОСОБА_7 покарання, просили вирок місцевого суду стосовно засудженого змінити та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК у виді штрафу.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку, дійшов висновку, що призначене місцевим судом засудженому покарання не відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення через суворість, а тому задовольнив апеляційні скарги захисника і потерпілого, змінив вирок районного суду і призначив ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК із застосуванням положень ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

Свій висновок апеляційний суд обґрунтував тим, що обставини, які пом`якшують засудженому покарання (щире каяття, визнання винуватості, виявлення жалю з приводу вчиненого, активне сприяння у розкритті злочину, добровільне відшкодування в повному обсязі заподіяної потерпілому матеріальної та моральної шкоди) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення. Крім того, зважив суд і на думку потерпілого, який просив не призначати засудженому покарання, пов`язане з ізоляцією від суспільства, та вказав, що він добровільно сів в автомобіль під керуванням ОСОБА_7 , знаючи що він перебуває у стані алкогольного сп`яніння, після ДТП засуджений одразу ж викликав швидку і надав йому допомогу, постійно відвідував його в лікарні, відшкодував витрати на лікування і моральну шкоду, стан його здоров`я відновився. Також врахував суд і те, що кримінальне правопорушення вчинено ОСОБА_7 з необережності, він є особою молодого віку, офіційно працевлаштований, раніше не судимий, має постійне місце проживання, позитивно характеризується за місцем роботи і проживання, на обліках у нарколога, психіатра не перебуває, відсутність обставин, що обтяжують його покарання.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд вважав, що є достатні підстави для призначення ОСОБА_7 основного покарання із застосуванням ст. 69 КК більш м`якого виду, не зазначеного в санкції ч. 2 ст. 286-1 цього Кодексу, у виді штрафу.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду і вважає, що вони не ґрунтуються на вимогах закону, зважаючи на таке.

Однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання.

Правова конструкція ч. 1 ст. 69 КК законодавцем побудована таким чином, щоб суди в ході реалізації ними своїх дискреційних повноважень під час призначення винуватій особі покарання в кожному конкретному випадку вмотивовано аргументували істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння. Тобто встановлення лише факту наявності не менше двох пом`якшуючих обставин не може автоматично тягнути застосування ст. 69 КК.

Колегія суддів звертає увагу на те, що приписи ст. 69 КК про призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Тобто для застосування судом положень ст. 69 КК повинні бути встановлені пом`якшуючі покарання обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 27 квітня 2021 року, справа № 712/4384/20, провадження № 51-548км21).

Так, апеляційний суд, визнавши щире каяття, визнання винуватості, виявлення жалю з приводу вчиненого, активне сприяння у розкритті злочину, добровільне відшкодування в повному обсязі заподіяної потерпілому шкоди обставинами, що пом`якшують ОСОБА_7 покарання, не обґрунтував того, як ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженим діяння, наслідком якого є заподіяння шкоди здоров`ю особи та безпідставно застосував при призначенні ОСОБА_7 покарання норму, передбачену ст. 69 КК.

Більш того, не надав суд у своєму рішенні оцінки тим обставинам, що ОСОБА_7 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, взявши двох пасажирів керував транспортним засобом, тим самим поставивши під небезпеку не лише своє життя і тих осіб, які перебували з ним в автомобілі, а й інших учасників дорожнього руху, грубо порушив правила дорожнього руху, допустив ДТП в результаті якого один з пасажирів отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Зважаючи на вищенаведене, позиція потерпілого, який наполягав на призначенні засудженому покарання не пов`язаного із ізоляцією від суспільства, а також обставина відшкодування йому в повному обсязі завданої шкоди, у цій справі не мають вирішального значення, з огляду на суспільну небезпеку інкримінованого ОСОБА_7 діяння у сфері безпеки руху.

Той факт, що засуджений судимості не має, є особою молодого віку, офіційно працевлаштований, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, а також неперебування на диспансерних обліках не є достатніми мотивами для обґрунтування висновку про застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд, застосовуючи положення ст. 69 КК, не навів переконливих мотивів свого рішення, як і того, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді штрафу буде сприяти досягненню мети покарання, внаслідок чого допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м`якості призначеного покарання, яке не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення.

Виправлення засудженого є таким впливом покарання на його свідомість, за допомогою якого усуваються ті його негативні риси, що призвели до вчинення кримінального правопорушення. Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, зокрема і кримінального.

Досягнення мети виправлення означає, що в результаті застосування до засудженого покарання в його особистості відбулись такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення та засудження винуватим вчиненої ним суспільно небезпечної дії (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року, справа № 725/5266/20, провадження № 51-5167км21).

В контексті наведених положень, переконливого обґрунтування застосування норми ст. 69 КК, в аспекті реалізації приписів статей 50, 65 КК, оскаржене судове рішення не містить.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції у разі встановлення тих самих даних про особу засудженого та обставин, встановлених судом, призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК, яке не передбачене в санкції ч. 2 ст. 286-1 КК, є таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості та є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Керуючись статтями433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3