Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 лютого 2020 року

у справі «Buturuga проти Румунії»

за заявою № 56867/15

Щодо порушення таємниці листування в соціальній мережі одним з подружжя як аспект домашнього насильства

Фабула справи: Заявниця скаржиться на неефективність кримінального розслідування актів домашнього насильства, об'єктом яких вона була. Вона скаржиться, що її особиста безпека не була забезпечена належним чином, а також критикує відмову влади розглянути її скаргу на порушення таємниці її листування колишнім чоловіком.

Заявниця скаржилася до органів влади на застосування насильства до неї з боку її колишнього чоловіка. Йому було призначено адміністративний штраф. Кримінальне провадження проти нього було припинено, головним чином, з тієї підстави, що його поведінка не мала такого рівня серйозності, щоб вважатися кримінальним злочином. До того ж органи влади не розглянули його дій із точки зору домашнього насильства. У рамках провадження Заявниця клопотала про електронний обшук домашнього комп’ютера, стверджуючи, що її чоловік незаконно оглянув її електронні акаунти, зокрема соціальної мережі Facebook, та скопіював її приватні розмови, документи та фото. У задоволенні цього клопотання було відмовлено з підстав того, що докази, які можуть бути зібрані таким обшуком, не стосувалися правопорушень, ймовірно вчинених її колишнім чоловіком. Наступна скарга Заявниці про стверджуване порушення ним таємниці листування була відхилена без розгляду по суті.

Правове обґрунтування: статтею 1 Конвенції в поєднанні зі статтею 3 на Високі Договірні Сторони покладається обов'язок гарантувати всім особам, які перебувають під їх юрисдикцією, права і свободи, закріплені в Конвенції, вживати відповідні заходи для запобігання таким особам піддаватися тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Діти та інші вразливі категорії, зокрема жертви домашнього насильства, мають право на державний захист у формі ефективної профілактики, яка має захистити їх від серйозних форм заподіяння шкоди ( див. Bălşan проти Румунії, №49645/09, 23 травня 2017 року, §§ 64-69). Держави мають позитивний обов'язок створити та ефективно застосовувати систему покарань проти будь-яких форм домашнього насильства та пропонувати достатні процесуальні гарантії потерпілим (див. Opuz проти Туреччини, №33401/02, ЄСПЛ 2009, §145, та Bălşan, згадане вище, §57). Вибір заходів для забезпечення дотримання статті 8 Конвенції в особистих відносинах, в принципі, потрапляє в поле свободи розсуду Договірних Держав. Дійсно існують різні способи забезпечення поваги до приватного життя, і характер зобов'язання держави залежить від аспекту конфіденційності, про який йдеться (Söderman проти Швеції, №5786/08, §79, ЄСПЛ 2013, з посиланнями). У внутрішньому законодавстві, так і в міжнародному праві явище домашнього насильства не сприймається як обмежене лише актами фізичного насильства, а включає, серед іншого, психологічне насильство або переслідування (див. T.M. і C.M. проти Республіки Молдова, №26608/11, §47, 28 січня 2014 року).

Висновки: Суд наполягає на особливій ретельності, необхідній для розгляду скарг на домашнє насильство, і вважає, що особливості актів домашнього насильства, визнаних Стамбульською конвенцією, повинні враховуватися в рамках національного судочинства. У цій справі він зазначає, що внутрішнє розслідування, проведене національними органами влади, не враховувало ці особливості. Навіть якщо законодавча база, встановлена ​​державою-відповідачем, пропонувала форму захисту Заявниці, вона застосовувалася після насильницьких дій, на які скаржаться, і не могла усунути недоліки розслідування.

В даний час кібернасильство визнається аспектом насильства щодо жінок і дівчат і може набувати різних форм, включаючи порушення приватного життя із застосуванням комп’ютера, вторгнення в комп’ютер жертви та захоплення, обмін даними та зображеннями, зокрема інтимними даними та їх обробку. В контексті домашнього насильства кібер-спостереження часто здійснюється інтимними партнерами. Отже, Суд приймає аргумент Заявниці про те, що такі дії, як моніторинг, доступ або збереження листування подружжя, можуть бути враховані при розслідуванні національним органом фактів домашнього насильства. Заявниця стверджувала, що її колишній чоловік неналежним чином користувався з її електронними аккаунтами, включаючи обліковий запис у Facebook, і що він зробив копії її приватних бесід, документів та фотографій. З цього випливає, що Заявниця посилалася на набір електронних даних та документів, які не обмежувалися даними, які вона нібито публікувала у соціальних мережах. Суд вважає, що висновок Суду першої інстанції про те, що дані, про які йдеться, були публічними, є проблематичним, оскільки національні органи влади не здійснили суттєву перевірку тверджень Заявниці, щоб мати можливість визначити характер даних та відповідних повідомлень. Отже, Суд приходить до висновку, що твердження Заявниці про те, що її колишній чоловік неправомірним чином перехоплював, перевіряв та зберігав її електронні повідомлення, не були розглянуті по суті національними органами влади. Вони не вживали жодних процесуальних заходів для збору доказів для встановлення наявності фактів чи їх юридичної кваліфікації. Органи влади виявляли надмірний формалізм, виключаючи будь-який зв'язок з фактами домашнього насильства, на які Заявниця вже звертала їх увагу, і, таким чином, вони не враховували різні форми, які можуть сприйматись як домашнє насильство.

Суд дійшов висновку, що національні органи влади не підійшли до кримінального розслідування як такого, що піднімає конкретну проблему домашнього насильства і що, роблячи це, вони не дали відповіді, адаптованої до серйозності фактів, оскаржуваних Заявницею. Розслідування актів насильства було некоректним, і жодної суттєвої перевірки скарги на порушення таємниці листування, яка, на думку Суду, тісно пов'язана зі скаргою на насильство, не проводилось.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: заборона катування, право на повагу до приватного і сімейного життя, неефективність кримінального розслідування, тортури, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, кібернасильство